Єременко А.В. Інтелектуальна власність в глобальній торговій системі Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету і задачі дисертаційної роботи, викладено методологічну основу і методи дослідження, обґрунтовано наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.

У розділі 1 “Сутність інтелектуальної власності та її вплив на розвиток міжнародної торговельно-економічної діяльності” досліджено умови та етапи формування сучасної концепції інтелектуальної власності, виявлено глобальні чинники інтернаціоналізації інтелектуальної власності та проаналізовано її роль у створенні конкурентних переваг на міжнародному ринку.

На основі проведеного автором теоретичного аналізу підходів до визначення сутності інтелектуальної власності та порівняльної характеристики матеріальних об’єктів права власності та об’єктів права інтелектуальної власності за сукупністю критеріїв (форма існування, тип правоволодіння, термін використання, суб’єктність, можливість одночасного використання декількома суб’єктами та прогнозованість потенційних економічних вигод) встановлено, що сутність інтелектуальної власності проявляється тільки в контексті прав власності і має дуалістичну природу: економічний аспект полягає в тому, що право на результат інтелектуальної праці забезпечує його власнику виключне право на розпорядження цим результатом, а моральний – втілюється у праві авторства.

Ретроспективний аналіз формування сучасної концепції інтелектуальної власності дав авторові можливість виявити, що основні її зміни відбувалися під впливом збільшення кількості об’єктів інтелектуальної власності, диверсифікації галузей їх застосування, зміни характеру відносин суб’єктів, які були зумовлені розвитком торговельно-економічних відносин між країнами та у часі збігалися з початком етапу інтернаціоналізації інтелектуальної власності, якому передували етапи – національних патентів і авторського права та привілеїв. Автор довів, що зростання ролі інтелектуальної власності в соціально-економічному розвитку країн зумовило необхідність ефективного правового забезпечення її використання, що стимулювало міжнародне співробітництво в галузі охорони прав інтелектуальної власності. В дисертації окреслено етапи створення міжнародної системи регулювання пов’язаних з міжнародною торгівлею прав інтелектуальної власності. На підставі аналізу взаємозв’язку чинників зовнішнього середовища та напрямів міжнародного співробітництва в межах виявлених етапів зроблено висновок, що саме інтернаціоналізація торговельно-економічних відносин та зростання рівня їх інтелектуалізації обумовили інституціоналізацію регулювання прав інтелектуальної власності на глобальному рівні.

З огляду на виняткову важливість інтелектуальної діяльності як одного з ресурсів економічного розвитку суспільства автором досліджено глобальні чинники інтернаціоналізації інтелектуальної власності та напрями їх застосування в міжнародній торговій діяльності. Останнє обумовило необхідність критичної оцінки змін в існуючій концепції інтелектуальної власності та визначення факторів зовнішнього середовища, що їх викликали. Виявлення та систематизація чинників інтернаціоналізації інтелектуальної власності дозволили авторові виділити два типи їх проявів: макрорівневі, що мають бути враховані під час формування торгової політики країни (наявність об’єктів інтелектуальної власності, що одночасно підпадають під юрисдикцію країн з різними правовими системами; виникнення нових об’єктів інтелектуальної власності, правовий статус яких не має однозначного визначення в багатосторонніх угодах; формування пріоритетності СОТ у регулюванні торговельних аспектів прав інтелектуальної власності тощо) та мікрорівневі, які впливають на корпоративні стратегії міжнародної діяльності фірм (прискорення комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності, підвищення значення товарних знаків та фірмових найменувань у міжнародному товарному обміні; урахування поширення практики недобросовісної конкуренції в сфері інтелектуальної власності тощо).

У контексті впливу інтелектуальної власності на підвищення конкурентоспроможності суб’єктів міжнародної економічної діяльності проаналізовано і узагальнено досвід зарубіжних компаній та індустріально розвинених країн щодо ідентифікації, розвитку та використання конкурентних переваг, які дає інтернаціоналізація інтелектуальної діяльності. Доведено, що результатом ефективного розвитку та використання інтелектуального капіталу є інтелектуальна власність, об’єкти якої створюють технологічні (сучасні технології, ефективність НДДКР, патенти, ноу-хау) та виробничі (наявність висококваліфікованої робочої сили, універсальність обладнання, короткий виробничий цикл) конкурентні переваги, реалізація яких в міжнародній торговельно-економічній діяльності формує фінансові (прибутковість, висока рентабельність капіталу, відсутність довгострокової заборгованості), маркетингові (репутація товарного знаку, креативність реклами, товарний асортимент) та організаційно-адміністративні (місцеположення фірми, ефективна обробка замовлень, сервісне обслуговування) переваги на макрорівні. Використання цих переваг суб’єктами міжнародної економічної діяльності обумовлює виникнення макрорівневих конкурентних переваг, які сприяють інноваційному розвитку країн.

У розділі 2 “Світовий ринок об’єктів інтелектуальної власності та механізми його регулювання” виявлено тенденції розвитку світового ринку об’єктів інтелектуальної власності та їх вплив на міжнародну систему регулювання пов’язаних з торгівлею прав інтелектуальної власності.

У зв’язку з виявленою тенденцією до зростання ролі інтелектуальних ресурсів як основи економічного розвитку суспільства автором досліджено тенденції та особливості розвитку світового ринку об’єктів інтелектуальної власності. Показано, що найбільш вагомими серед них є: зростання та динамізація торгівлі роялті та ліцензійними послугами (середньорічні темпи зростання торгівлі ліцензіями в 3–4 рази перевищують темпи розвитку товарної торгівлі); значне підвищення витрат на придбання ліцензій порівняно з витратами на НДДКР; концентрація ліцензійної торгівлі в промислово розвинутих країнах (рис. 2) та наукомістких галузях виробництва (інформаційні технології, органічна хімія, телекомунікації тощо); поява нових потужних суб’єктів ринку з країн ЄС (Італія, Франція) та Азії (Китай, Корея) (рис. 3).

Серед особливостей сучасних ринків об’єктів інтелектуальної власності виділено: високий рівень монополізації, який віддзеркалює прагнення ТНК до довгострокового закріплення на ринках за допомогою іноземного патентування, що створює умови для стабілізації експорту товарів та формування попиту на ліцензії; підвищення попиту на інжинірингові послуги з високою питомою вагою інтелектуальної праці (результати НДДКР і досвід їх практичного освоєння); збільшення обсягів продажу контрафактної продукції; зростання комерційного інтересу до товарних знаків та інших засобів індивідуалізації, про що свідчить різке збільшення обсягів їх реєстрації (у 2004 р. за даними Системи міжнародної реєстрації товарних знаків одержано 29 459 міжнародних заявок на реєстрацію, що на 23,5% більше порівняно з 2003 р.), а також збільшення кількості та питомої ваги заявок з таких країн як Китай, Австралія, Корея, Болгарія.

У роботі доведено, що глобалізація торговельної діяльності та розвиток ринків об’єктів інтелектуальної власності потребують удосконалення щодо регулювання торговельних аспектів прав інтелектуальної власності на національному, регіональному та міжнародному рівнях, що стає можливим у разі розв’язання низки таких проблем як неузгодженість національних законодавств у частині захисту прав, використання прав інтелектуальної власності як бар’єрів для міжнародної торгівлі, непрозоре врегулювання спорів, поширення недобросовісної конкуренції в сфері інтелектуальної власності тощо.

Основною умовою усунення цих проблем слід назвати неухильне дотримання всіма країнами багатосторонніх домовленостей в межах глобальної торгової системи СОТ. З метою підвищення ефективності застосування норм та правил ТРІПС удосконалено їх інтерпретацію: поглиблено тлумачення базових принципів Угоди; виділено п’ять її методологічних частин, які мають розв’язати зазначені вище ключові проблеми; систематизовано стандарти та формалізовано процедури і заходи захисту прав інтелектуальної власності. Показано, що виняткова цінність Угоди ТРІПС у контексті подальшого розвитку світового ринку інтелектуальної власності полягає у створенні стандартів та принципів стосовно існування, обсягу та використання пов’язаних з торгівлею прав інтелектуальної власності та розробки ефективних засобів їх дотримання. Обґрунтовано, що ТРІПС має гармонізуючий вплив на стандарти з охорони прав інтелектуальної власності, а пріоритетним напрямом удосконалення світової системи регулювання пов’язаних з торгівлею прав інтелектуальної власності стане посилення ролі багатосторонніх угод, укладених під егідою СОТ.

Виявлено типові правові та організаційні проблеми функціонування регіональних та національних систем регулювання прав інтелектуальної власності, які полягають в наступному: наявність між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються, двосторонніх та регіональних угод, які містять зобов’язання, що виходять за мінімальні рамки ТРІПС; спрямованість правових норм на забезпечення правового режиму об’єктів, а не регулювання прав суб’єктів; значна кількість діючих регіональних угод, які деформують національні системи; відсутність у багатьох країнах (у тому числі і в Україні) спеціалізованого судового органу з питань інтелектуальної власності.

У розділі 3 “Пріоритетні напрями розвитку національних систем регулювання прав інтелектуальної власності в умовах глобальної торгової системи” обґрунтовано універсальні напрями вдосконалення національних систем регулювання прав інтелектуальної власності та розроблено комплекс заходів щодо підвищення ефективності вітчизняної системи в умовах приєднання до Світової організації торгівлі.

Доведено, що в умовах глобалізації економічного розвитку універсальними напрямами вдосконалення національних систем регулювання прав інтелектуальної власності мають стати: створення систем протидії недобросовісній конкуренції в цій сфері, забезпечення захисту об’єктів інтелектуальної власності в інформаційних мережах та вдосконалення оцінки вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності для міжнародного торговельно-економічного обміну.

Ідентифіковано особливості захисту бізнесу від недобросовісної конкуренції як засобу охорони прав інтелектуальної власності та показано, що актуалізація цих проблем викликана відсутністю єдиної для всіх суб’єктів міжнародної торгівлі нормативно-правової бази регулювання торговельних аспектів прав інтелектуальної власності і в той же час невідповідністю національних законодавств у сфері інтелектуальної власності та положень Угоди ТРІПС реально існуючим можливостям щодо їх порушень.

Виявлено, що глобалізація торговельно-економічних відносин сприяє поширенню таких форм недобросовісної конкуренції як неправомірне використання ділової репутації інших суб’єктів ринку; відтворення зовнішнього вигляду виробів конкурентоспроможних фірм; неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці. Обґрунтовано, що найбільш доцільним методом боротьби з підробкою товарів є гармонізація національних законодавств щодо захисту від недобросовісної конкуренції.

Проблема підробки товарів на сьогодні набула міжнародного значення – обсяг реалізації підробленої продукції становить 5-7% обсягу світової торгівлі, а рентабельність такого виробництва сягає 500%. У контексті взаємодії технологічних та соціально-економічних факторів у роботі досліджено такі явища недобросовісної конкуренції в сфері інтелектуальної власності як контрафакція та піратство. Виявлено, що їх основними технологічними витоками є вдосконалення технологій підробки об’єктів інтелектуальної власності, недосконалість існуючих методик доказу факту підробки, відсутність ефективних механізмів законодавчого врегулювання проблеми захисту доменних імен як засобів індивідуалізації Web-сайтів. Соціально-економічним підґрунтям контрафакції та піратства є: попит з боку країн з невисоким рівнем життя на сучасну, але більш дешеву продукцію; можливість створення нових робочих місць і зниження рівня безробіття внаслідок появи підприємств, що виробляють підробки; низька правова культура населення. При цьому обстоюється авторська позиція, що боротьба з контрафакцією, яка на сьогодні стає глобальною проблемою міжнародної торгівлі, має здійснюватися на основі співпраці та координації зусиль на національному, регіональному та міжнародному рівнях між органами влади та підприємницькими структурами, а пріоритетними напрямами повинні стати вдосконалення національних законодавств у сфері інтелектуальної власності та усунення соціально-економічних передумов для існування контрафакції та піратства.

Другим пріоритетним напрямом удосконалення національних систем регулювання інтелектуальної власності в роботі визначено забезпечення захисту в інформаційних мережах. Доведено, що захист “нових” об’єктів інтелектуальної власності (програмні продукти, бази даних та доменні імена) має враховувати їх специфіку: екстериторіальність, віртуальний характер, мобільність, можливість створення за допомогою не тільки інтелектуальної праці (нетворчі бази даних), проблематичність доведення їх неправомірного використання та неможливість точного визначення країни, юрисдикція якої повинна бути використана для захисту інтелектуальної власності в глобальних мережах. Показано, що існуюча міжнародна регулятивна система захисту інтелектуальної власності не враховує особливостей сучасного інформаційного середовища і тому не відповідає вимогам належного її захисту. Доведено, що саме ці проблеми є чинниками недостатньо ефективного захисту інформаційних об’єктів за допомогою існуючих правових норм щодо інтелектуальної власності.

Автором показано, що існуючі механізми охорони об’єктів інтелектуальної власності, розміщених в Інтернеті, не відповідають їх специфіці та не враховують можливостей сучасних технологій щодо неправомірного доступу і використання цих об’єктів. Узагальнення світового досвіду захисту “нових” об’єктів інтелектуальної власності дозволило автору обґрунтувати висновок, що для ефективної охорони інтелектуальної власності в інформаційних системах необхідне поєднання правових методів (авторське право, патентне право, закон про недобросовісну конкуренцію) та організаційно-технічних методів, що гарантують інформаційну безпеку. Передусім це стосується таких об’єктів інтелектуальної власності як бази даних та програмні продукти.

У роботі досліджено методичні підходи до оцінки вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності в міжнародній торгівлі та визначено склад і специфіку нематеріальних активів. Враховуючи неможливість розробки єдиної універсальної методики оцінки, виявлено переваги та недоліки порівняльного, дохідного та витратного підходів стосовно об’єктів інтелектуальної власності згідно з Угодою ТРІПС та доведено, що за умов нестабільного національного ринку об’єктів інтелектуальної власності найбільш доцільним підходом щодо визначення ринкової вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності є дохідний, який базується як на ретроспективному, так і на перспективному прогнозах підприємства. Зазначено, що в промислово–розвинених країнах нематеріальні активи складають 40-80% ринкової вартості підприємств, а їх частка на балансі вітчизняних підприємств не перевищує 1%. Встановлено, що прискорення процесів комерціалізації інтелектуальної власності та затвердження проекту Національного стандарту “Оцінка об’єктів у нематеріальній формі” дозволить залучити до господарського обігу значний резерв капіталу у вигляді нематеріальних активів, що сприятиме поглибленню співробітництва з зарубіжними партнерами у сфері використання інтелектуальної власності.

Дослідження сучасного стану та проблем розвитку ринку об’єктів інтелектуальної власності України виявило, що низька конкурентоспроможність української економіки, перш за все, пояснюється відсутністю її технологічних та інноваційних переваг. Автором визначено, що від вирішення проблеми створення ефективного ринку об’єктів інтелектуальної власності залежить реалізація інноваційної моделі розвитку України, підвищення її міжнародної конкурентоспроможності.

У роботі виявлено, що реальні тенденції в сфері реєстрації прав інтелектуальної власності в Україні залишаються суперечливими й не свідчать про ефективне функціонування системи її охорони, не зважаючи на певні позитивні зрушення (рис. 4). Це пояснюється такими негативними чинниками як недосконалість законодавчо-нормативної бази щодо розподілу прав у сфері охорони і використання результатів науково-технічної діяльності; незначний попит національної промисловості на продукцію винахідницької діяльності; занепад патентних підрозділів підприємств; відсутність державної системи заходів щодо стимулювання розвитку ринку об’єктів інтелектуальної власності та створення механізмів їх транскордонного переміщення; практична відсутність матеріальної зацікавленості як винахідників і раціоналізаторів, так і підприємств у створенні продукції з використанням об’єктів інтелектуальної власності тощо.

Автором сформульовано рекомендації щодо вдосконалення національної системи регулювання прав інтелектуальної власності в умовах завершення процесу вступу України до СОТ (приєднання до Угоди ТРІПС), які, крім універсальних, зокрема передбачають:

· на законодавчо-нормативному рівні: розробку механізмів нормативно-правового регулювання, а саме кодифікацію законодавства; затвердження проекту Національного стандарту “Оцінка об’єктів у нематеріальній формі”; вдосконалення регулятивних механізмів конкурентної політики;

· на інституціональному рівні: розробку довгострокової стратегії інноваційного розвитку; заснування спеціалізованого суду у сфері інтелектуальної власності; відродження інноваційної спроможності підрозділів підприємств; розвиток інфраструктури комерціалізації результатів науково-технічної діяльності; створення патентної бібліотеки та інформаційне забезпечення діяльності у сфері інтелектуальної власності; удосконалення національної системи підготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів;

· на підприємницькому рівні: створення дієвої системи стимулювання винахідників та раціоналізаторів; активізацію інноваційної діяльності шляхом створення венчурних фондів, технопарків, бізнес-інкубаторів; використання механізмів створення конкурентних переваг на основі інтернаціоналізації прав інтелектуальної власності.