ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження, його хронологічні та територіальні межі, методи дослідження, з’ясовано наукову новизну та практичне значення дисертації, наведено інформацію щодо апробації результатів дослідження.
У першому розділі “Історіографія та джерельна база дослідження” проаналізовано стан наукової розробки проблеми та визначено джерельну базу дослідження. Встановлено, що, незважаючи на наявну джерельну базу, дана тема не знайшла всебічного висвітлення у науковій літературі. Серед наявних робіт, в яких розглядалася лише історія Червоного Хреста, відсутні узагальнюючі видання щодо діяльності даного Товариства в Україні. Досить побіжно та поверхово розкривається діяльність Російського товариства Червоного Хреста (РТЧХ). Що стосується Українського товариства Червоного Хреста, то його діяльність радянськими авторами замовчувалась, або ж висвітлювалася не об’єктивно.
Автор вивчив та проаналізував літературу, яка стосується історії створення, розвитку та військово-оборонної діяльності УТЧХ періоду 1918–1939 рр. На його думку, літературу щодо теми дослідження доцільно поділити на такі основні періоди: перший період – література 20–30-х рр., другий період – від початку 40-х і до кінця 80-х рр.; третій період – праці з кінця 80-х рр. XX ст. і до нашого часу.
У літературі на початку 20-х рр. XX ст. не йшлося про військово-санітарну підготовку населення. Першими працями 20-х рр. XX ст. були брошури, збірники статей і документи, в яких розповідалось про УТЧХ та його завдання. Їх автори, такі як І. І. Холодний, Г. П. Несвячений, Є. І. Івановський, присвячували свої праці періоду впровадження діяльності Товариства в Україні.
У 1921 – 1923 рр. УТЧХ виконує завдання щодо подолання наслідків голоду та епідемій в Україні і Поволжі Росії. Діяльність УТЧХ у ті роки є малодослідженою і жодної ґрунтовної наукової публікації на цю тему не існує. Дисертант встановив, що УТЧХ у 1921–1923 рр. в Україні і Поволжі Росії надало не менше допомоги голодуючим, ніж РТЧХ.
Починаючи із середини 20-х рр. XX ст., з’являються праці, в яких висвітлюється конкретна діяльність УТЧХ щодо військово-санітарної підготовки населення до захисту держави. Вперше таку роботу розпочав голова РТЧХ З. П. Соловйов.
У 30-х рр. виникнення нової, більш досконалої зброї викликало зміни у формах та методах проведення військових операцій. Все це вимагало проведення військово-санітарної підготовки населення з урахуванням нових умов ведення воєнних дій. Тому у 1934–1935 рр. після впровадження на державному рівні обов’язкових норм “Готовий до санітарної оборони” – ГСО I та II ступенів з’являються методичні рекомендації лікарів Ю. М. Финклера, І. Г. Селескериді, Т. Є. Болдирева. У цих навчально-методичних розробках встановлювались нормативи для складання членами організації спеціальних державних іспитів.
Під час організації військово-санітарної роботи Товариства серед населення держави значна увага приділялась залученню молоді до лав організації. Про це йдеться в книгах М. І. Струша “Молодь і санітарна оборона країни” та Г. П. Несвяченого “Червоний Хрест молоді”. Аналіз змісту цих видань свідчить, що їх автори не тільки розробили методику організації військово-санітарної діяльності молоді, а й надавали значну увагу її патріотичному вихованню. З 1931 р. основною формою роботи УТЧХ серед цивільного населення стає організація санітарних постів. Тому деякі автори приділяли увагу саме цій проблемі.
Серед матеріалів, що висвітлювали роботу Товариства в гуманітарному та військово-оборонному напрямах, слід відзначити збірники законодавчих актів та постанови Головної управи УТЧХ (з 1925 р. – Центрального комітету), що регламентували діяльність Товариства в період становлення та зміцнення радянської влади в Україні. Важливу інформацію щодо конкретної військово-санітарної роботи місцевих управ Червоного Хреста в Україні містять річні звіти Головної Управи УТЧХ, а також річні звітні доповіді Центрального комітету Червоного Хреста УСРР0. Матеріали звітно-виборчої кампанії Товариства висвітлюють військово-санітарну роботу, яку було проведено комітетами УТЧХ щодо вдосконалення медичного обслуговування та залучення цивільного населення України до захисту держави1. Про роботу УТЧХ йдеться також у рапортах і резолюціях Центрального Комітету Червоного Хреста УСРР2. Аналізуючи цю літературу, автор дійшов висновку, що вона відображає лише загальновідому роботу УТЧХ.
Починаючи з 1927 р. проводилися навчання Товариства разом з військовими частинами РСЧА. Офіційні повідомлення про це з’являлись у пресі. Всебічна інформація щодо дійсної військово-санітарної роботи організації містилася у документах, які у той час знаходилися під грифом “таємно” та “цілком таємно”.
У період 40–80-х рр. XX ст. у центральних архівах зосереджуються наявні документи і матеріали республіканських, крайових та обласних архівів, що створило сприятливі умови для наукового опрацювання даної теми. З’явилися праці, присвячені проблемам створення РТЧХ та Союзу товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця СРСР (СТЧХ і ЧП СРСР). Заслуговує на увагу праці професорів Я. Й. Акодуса “Краткий очерк истории Советского Красного Креста” та Г. А. Митерева “100 лет Красного Креста в нашей стране”, які містять окремі дані про діяльність УТЧХ періоду 1921–1923 рр. Аналіз видань 40–80-х рр. дозволяє стверджувати, що їх зміст має загальний, інформативний характер.
З кінця 80-х рр. XX ст. – до нашого часу в умовах значного послаблення цензури з’явилися історичні роботи, які висвітлювали події в Україні напередодні Великої Вітчизняної війни. У цей час значно збільшилася кількість історичних праць критичного плану, які були присвячені “білим плямам” в історії нашої держави. До наукового обігу була введена значна кількість невідомих документів, що раніше знаходилися під грифом “таємно” та “цілком таємно”. Так, про події у 1921–1923 рр. розповідає книга за редакцією відомого українського вченого С. Кульчицького “Голод 1921–1923 років в Україні: Збірник документів і матеріалів.” Відомості про голод 1932–1933 рр. містять праці сучасних українських авторів, зокрема С. Кульчицького, М. Якименка та зарубіжного дослідника Р. Конквеста, а також матеріали асоціації дослідників голодомору 1932–1933 рр. в Україні3. Однак ґрунтовних наукових досліджень діяльності УТЧХ у 1921–1923 рр. та 1932–1933 рр. ще не було. Автор у контексті вирішення наукового завдання дослідив діяльність УТЧХ у цей період.
В історичних працях, виданих після проголошення незалежності України, все більше помічаються прагнення висвітлити події визвольних змагань 1917 – 1921 рр. з нових позицій. Так, історіографічний аналіз процесів творення української суверенної держави у 1917 – 1921 рр. здійснює В. П. Капелюшний у своїй монографії “Здобута та втрачена незалежність: історіографічний нарис української державності доби національно-визвольних змагань (1917–1921)”. Однак автор зовсім не торкається проблеми налагодження міжнародних зв’язків через гуманітарні організації, що діяли в той час на території УНР.
У спільній праці українських дослідників військового будівництва міжвоєнного періоду О. І. Гуржія, М. І. Рибака, С. Х. Литвина під редакцією генерала армії України О. І. Кузьмука “Військове будівництво в Україні у XX столітті: історичний нарис, події, портрети” дана оцінка сучасного концептуального бачення відомих та маловідомих процесів у 20–30-х рр. реформування РСЧА на території УСРР (УРСР). Низку фактів та оцінок подій зазначеного періоду розглянуто у навчальних посібниках з історії України. Заслуговує на увагу посібник професора О. Д. Бойка “Історія України”. Цікавою для дослідників є спільна праця вчених В. Ф. Верстюка, О. І. Гуржія, О. Г. Гараня “Історія України”. У цих підручниках українські історики дають неупереджену оцінку подіям міжвоєнного періоду 20–30-х рр.
Для поглибленого вивчення військово-оборонної діяльності УТЧХ у період 1929–1939 рр. має значення дисертаційне дослідження доктора історичних наук, професора Д. Д. Пихи у 80-х рр. XX ст. “Деятельность Коммунистической партии по подготовке трудящихся к защите СССР в годы довоенных пятилеток. 1929–1941 гг. (На материалах Украинской ССР)”. У роботі він розглядає діяльність УТЧХ щодо підготовки військово-санітарних кадрів для захисту держави. Однак основна увага звертається на діяльність КП(б)У щодо організації такої роботи та зовсім не розглядається діяльність Товариства під час голодомору 1932–1933 рр. в Україні. Це не випадково, оскільки всі документи, що висвітлюють військово-оборонну роботу УТЧХ, до початку 90-х рр. знаходилися під грифом “таємно” та “цілком таємно” і не були доступні для широкого кола дослідників.
Таким чином, оцінюючи роботи українських та російських авторів, дисертант з’ясував, що всі вони дають широку картину реформування Червоної Армії у міжвоєнний період. Однак з кінця 80-х рр. XX ст. і до нашого часу не існує ґрунтовних праць щодо військово-оборонної діяльності УТЧХ.
Автор вважає, що основою дисертації є досі невідомі архівні документи, які довгий час залишалися забороненими для широкого кола дослідників. Джерельну базу дослідження складають різноманітні за походженням, ступенем вірогідності й змістом друковані та неопубліковані джерела. Серед інформаційних джерел слід визначити видання Головної управи УТЧХ (з 1925 року Центрального комітету УТЧХ), до яких належать газета “Червоний Хрест” та “Вісник Червоного Хреста УСРР”. До цих джерел належать також брошури, плакати, матеріали агітаційних кампаній комітетів УТЧХ. Дисертант, уточнюючи деякі події щодо створення Червоного Хреста в Україні у XIX ст., звертався до відділу стародруків та рідкісних видань та відділу рідкісної книги Національної бібліотеки ім. В. І. Вернадського.
Основою джерельної бази дисертації стали архівні документи. Здобувачем проаналізовані документи 99 справ з 18 фондів архівів України та Росії. У дослідженні використані документи Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України. Заслуговує на увагу фонд Р-1 “Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів (ВУЦВК), м. Харків” та фонд Р-2 “Рада Народних Комісарів УСРР за 1918–1920 рр., м. Харків”. З Центрального державного архіву громадських об’єднань України використано фонд 1 “Центральний комітет КП(б) У” та з Державного архіву Луганської області – фонди Р-638 “Луганський окружний комітет товариства Червоного Хреста Українського Головного управління Червоного Хреста, м. Луганськ Луганського округу, 1930 р. – м. Луганськ Луганського району (1923–1930)” та Р-1274 “Старобельський окружний комітет товариства Червоного Хреста, м. Старобельск Старобельського округу (1925–1930)”. З Державного архіву Російської Федерації використано фонд 9501 “Виконавчий комітет Союзу товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця СРСР” та з Російського державного архіву соціально-політичної історії – фонд 17 “Секретний відділ Центрального комітету ВКП(б) (1926 – 1934)”.
Таким чином, проведений дисертантом аналіз історіографічної та джерельної бази дозволяє зробити висновок про те, що незважаючи на значну кількість публікацій, присвячених діяльності УТЧХ, його військово-оборонна робота у 1918–1939 рр. залишається малодослідженою.
Другий розділ “Створення Українського товариства Червоного Хреста та його військово-оборонна діяльність у 1918 – 1927 роках” присвячений історії створення УТЧХ та становлення його військово-оборонної діяльності.
У підрозділі 2.1. “Передумови виникнення Українського товариства Червоного Хреста (Українхреста) та формування його основних напрямів діяльності у 1918–1923 роках” розглядаються історичні передумови виникнення руху Червоного Хреста у II пол. XIX ст., висвітлюється процес створення УТЧХ у 1918 р. та формування основних напрямів його діяльності у 1918–1923 рр.
З початком буржуазної революції у Росії в Києві формується національний уряд. 15 квітня 1918 р. у Києві розпочав роботу з`їзд представників “царського” РТЧХ, Головної військово-санітарної управи, Міністерства народного здоров`я й опіки, Міського і Земського союзів у справі утворення нового Товариства.
Завдяки наданню медичної та харчової допомоги населенню та організації допомоги військовополоненим українцям за кордоном, представникам Товариства вдавалося добиватися визнання представниками будь-якої влади. У Росії 6 січня 1918 р. “царське” РТЧХ було розпущено. Радянське РТЧХ (Росхрест) створюється 20 листопада 1918 р. У 1918–1920 рр. на підконтрольній радянській владі території України діяли як комітети місії радянського РТЧХ, так і УТЧХ. Діяльність УТЧХ була набагато ширшою і більш небезпечною для більшовиків. На початку 1920 р. радянським керівництвом здійснюються заходи щодо припинення діяльності УТЧХ.
У 1921–1923 рр. за рішенням Політбюро ЦК КП(б)У УТЧХ надає медичну та харчову допомогу населенню на Півдні України та у Поволжі Росії. Для боротьби з хворобами було розгорнуто 600 харчових пунктів, 8 лікарень, 23 амбулаторії, 12 тубдиспансерів, 5 санаторіїв і 12 аптек. Для боротьби з туберкульозом УТЧХ у січні 1923 р. мало 6, а в кінці року – 19 установ. Так, у 1918–1923 рр. формується гуманітарний напрям діяльності УТЧХ.
12 травня 1923 р. за рішенням Політбюро ЦК КП(б)У УТЧХ розпочинає виконувати встановлені урядом військово-санітарні завдання щодо формування національних мобілізаційних військово-санітарних резервів. Поруч з військово-санітарною діяльністю продовжується робота УТЧХ у гуманітарному напрямку. Для виконання військово-санітарних завдань Товариства органами радянської влади надаються державні пільги, безкорисні державні субсидії, проводяться “Тижні Червоного Хреста” на всій території УСРР.
Після заснування Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) з ініціативи органів радянської влади 20 травня 1923 р. приймається декларація “Про потребу створення Союзу товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця СРСР” (СТЧХ і ЧП СРСР). Для УТЧХ таке об’єднання давало привід для встановлення державних пільг, які раніше мало тільки РТЧХ. Це сприяло збільшенню фінансових надходжень до УТЧХ, що поліпшило умови виконання завдань Товариством як у гуманітарному, так і в “новому” військово-оборонному напрямку діяльності.
Отже, завдяки втручанню радянської влади в діяльність громадської гуманітарної організації відбувається розширення роботи Товариства щодо виконання військово-санітарних завдань. Це призвело до встановлення нового військово-оборонного напряму діяльності УТЧХ.
У підрозділі 2.2. “Військово-оборонна робота товариства у 1924–1927 роках” автор висвітлює діяльність УТЧХ у військово-оборонному напрямку. Так, у серпні 1924 р. у Харкові, на засіданні РНК УСРР приймається постанова, за якою на УТЧХ під час війни покладаються завдання щодо розгортання санітарних колон, хірургічних шпиталів, лікарських та харчових пунктів для обслуговування частин РСЧА. Виконання військово-оборонних завдань УТЧХ вимагало збільшення представників КП(б)У в керівництві Товариства. 26 лютого 1924 р. на “закритому” засіданні комуністичної фракції Всеукраїнської ради УТЧХ вирішується питання збільшення представників більшовиків у всіх комітетах Товариства.
У 1925 р. для безпосереднього коригування діяльності УТЧХ у військово-оборонному напрямку в ЦК УТЧХ створюється військово-санітарний відділ, а для його матеріальної підтримки виділяються спеціальні військово-санітарні фонди. 1 вересня 1925 р. РНК СРСР приймає “Положення про Союз товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця”. Керівництво діяльністю УТЧХ здійснюється вже не з Харкова, а з Москви, затверджується новий статут організації.
Автор визначає момент переорієнтації діяльності УТЧХ з гуманітарного на військово-оборонний напрям. Так, після ІІ Всеукраїнського з’їзду УТЧХ, що відбувся з 25 по 27 травня 1927 р., військово-оборонна робота стає основним напрямом діяльності організації: зростає кількість установ і закладів УТЧХ; збільшуються терміни навчання для медичних сестер; вдосконалюється система підготовки на діючих курсах; здійснюються навчання Товариства спільно з частинами РСЧА.
У розділі зроблено висновок, що гуманітарний напрям діяльності Товариства стає другорядним, а тому, починаючи з 1928 р. за рішенням органів радянської влади відбувається поступова передача установ та закладів гуманітарного спрямування УТЧХ у державну власність. Отже, 1927 р. слід вважати початком масової військово-оборонної діяльності УТЧХ щодо підготовки населення до захисту держави з одночасним співробітництвом з РСЧА.
У третьому розділі “Підготовка Українським товариством Червоного Хреста населення до захисту держави та його співпраця з Робітничо-Селянською Червоною Армією у 1928 – 1939 роках” розкривається процес практичного втілення в життя заходів щодо підготовки населення до захисту країни від зовнішньої агресії.
У підрозділі 3.1. ”Участь Українхреста у підготовці населення до захисту держави” вказується, що в березні 1928 р. за наказом ЦК КП(б)У та Політичного управління Українського військового округу (ПУ УВО) при окружних партійних комітетах створюються мобілізаційні трійки, які керують і контролюють роботу всіх партійних, громадських та професійних організацій щодо підготовки і проведення мобілізаційних заходів напередодні війни в межах округу.
На III Всеукраїнському з’їзді УТЧХ, що відбувся 8 червня 1929 р., Товариству ставляться нові завдання щодо накопичення військово-санітарного майна на місцях, наказується здійснювати формування ліжкового фонду з розрахунку майбутніх бойових дій для 48 спеціальних “біженських” установ та уточнюються завдання щодо залучення молоді до лав організації. Встановлюється, що головним іспитом військово-оборонної діяльності організації є військові навчання. Після з’їзду УТЧХ уся мобілізаційна робота Товариства проводиться під грифом “таємно” та “цілком таємно”. Тому усі робітники УТЧХ, які відповідали за мобілізаційну підготовку, проходять перевірку в органах ДПУ та НКВС.
З метою активізації співпраці УТЧХ з РСЧА в ході навчань у ЦК КП(б)У розробляється спеціальний документ під грифом “цілком таємно” за № 110 / сс. На УТЧХ покладаються нові військово-оборонні завдання.
У 1931 р. за наказом ЦК ВКП(б) проводяться навчання УТЧХ з військовими частинами РСЧА – “досвідні мобілізації”. Для поліпшення співпраці між осередками УТЧХ та підрозділами РСЧА розробляється “Положення про роботу Червоного Хреста УСРР в Робітничо-Селянській Червоній Армії”, в якому вперше визначаються основні напрямки роботи УТЧХ у частинах РСЧА в мирний час. З 1932 р. під керівництвом організації Тсоавіахіму УТЧХ розпочинає готувати населення для військово-санітарного забезпечення заходів протиповітряної оборони (ППО) в УСРР.
У 1932 р. у Москві відбувся перший з'їзд СТЧХ і ЧП СРСР. За рішенням з'їзду товариства республік розпочали діяльність щодо організації санітарних постів. Санітарний пост ставав основним низовим осередком Червоного Хреста в СРСР. Для формування кадрів санітарного посту з 1934 р. запроваджується значок ГСО (“Готовий до санітарної оборони СРСР”) І ступеня, а з 1935 р. – значок ГСО ІІ ступеня і значок БГСО (“Будь готовий до санітарної оборони СРСР”) – для піонерів і школярів. У 1934–1935 рр. в УСРР санітарні пости утворюються виключно активістами УТЧХ, які склали норми ГСО І та ІІ ступенів.
Під час голодомору 1932–1933 рр. в Україні комітети УТЧХ своєчасно не надають допомогу постраждалому від голоду та хвороб населенню. Автор робить висновок, що кількість жертв голодомору могла бути значно меншою, якби радянський уряд звернувся через Український Червоний Хрест за допомогою до світової спільноти. Для забезпечення посівної кампанії навесні 1933 р. з 13 березня за розпорядженням органів радянської влади УТЧХ організує медичну та харчову допомогу населенню лише у 48 районах України.
У липні 1934 р. ЦК КП(б)У ставить нові мобілізаційні завдання УТЧХ – розгортання 35 евакуаційних шпиталів у 18 містах УСРР, 15 військових санітарних потягів, 2 річкових шпитальних пароплавів, 37 банно-пральних та дезінфекційних загонів при дивізіях РСЧА, армійських пралень, спеціальних дружин на кордоні. За завданнями Штабу УВО Товариству наказувалося готуватися до обслуговування біженців, кількість яких під час воєнних дій на території республіки припускалася до 270 000 осіб. Для цього УТЧХ розгортало в 143 містах по всій території УСРР головні та проміжні біженські пункти.
17 травня 1935 р. УВО ліквідується, на його базі були створені Харківський (ХВО) та Київський (КВО) військові округи. У травні 1935 р. відбувається розширення штату ЦК УТЧХ. Збільшується мережа медичних закладів. Товариство мало 40 санаторіїв, 400 аптек, 300 поліклінік і амбулаторних закладів, 64 лікувальних рентгенівських заклади, кабінети, водолікарні, 3 загальних санаторії і санаторій для командного складу РСЧА на 360 ліжок у Сосновцях.
Аналіз наявних документів за 1935–1936 рр. свідчить, що з цього часу почалися перевірки особових справ керівного складу комітетів та начальників спецвідділів УТЧХ, що співпрацювали з ВСУ штабів КВО та ХВО. За результатами перевірок у 1936–1937 рр. були зняті з посад керівники центральних та більшості районних комітетів УТЧХ. На їх місця призначали осіб, які пройшли відповідну перевірку в органах ДПУ, більшість яких не мали спеціальної медичної освіти.
У середині 30-х рр. XX ст. зазнає суттєвих змін радянська воєнна доктрина. Так, керівництвом держави відпрацьовується теорія “глибокої операції”, яка мала наступальний характер. Основні положення цієї теорії перевірялися на практиці у вересні 1935 р. під час Київських маневрів.
У підрозділі робиться висновок про те, що в новій війні більшість закладів та установ УТЧХ керівництву РСЧА були не потрібні. Тому наприкінці 1938 р. у Москві приймається рішення припинити виконання УТЧХ військово-оборонних завдань уряду. У лютому 1939 р. згідно з постановами РНК УРСР усі медичні, лікувально-профілактичні, господарсько-комерційні заклади й установи УТЧХ передаються народним комісаріатам УРСР та ВСС РСЧА. Товариство перейшло на нову схему своєї діяльності щодо підготовки великої кількості військово-санітарних кадрів, які б рухалися разом з військами та надавали медичну допомогу частинами РСЧА під час наступальних операцій.
У підрозділі 3.2. “Співпраця товариства з Червоною Армією” висвітлюється процес співпраці УТЧХ з частинами РСЧА як у повсякденному житті, так і під час спільних військових навчань.
До 1927 р. співпраця УТЧХ з РСЧА відбувалася лише у вигляді залучення жінок з родин командного складу військових частин до роботи в комітетах УТЧХ на території, де розміщувалася та чи інша частина. Безпосередня співпраця Товариства з частинами РСЧА, вперше серед усіх організацій СТЧХ і ЧП СРСР, розпочалася на військових маневрах у вересні 1927 р. З цього часу УТЧХ постійно бере участь у всіх навчаннях РСЧА на території України.
Наприкінці 20-х рр. XX ст. при збільшенні чисельності стрілецьких корпусів фахівців УТЧХ залучали до медичного обслуговування призову до лав РСЧА СРСР. Вони здійснювали медичний огляд, складання призовниками норм ГСО та навчання в гуртках військово-санітарних знань Товариства. За висновками ряду урядових комісій обслуговування призовів УТЧХ було найкращим серед СТЧХ і ЧП СРСР.
На початку 30-х рр. XX ст. здійснюються заходи щодо співпраці спеціальних льотних підрозділів УТЧХ з аналогічними підрозділами ВСУ РСЧА. Усі навчання санітарної авіації УТЧХ проходили на льотних базах Тсоавіахіму та УВО РСЧА. У 1936 р. створюється спеціальна ескадрилья санітарних літаків УТЧХ ім. П. П. Постишева, частина якої брала участь у навчаннях КВО в 1936 р. Готуються спеціальні кадри для санітарної авіації УТЧХ – бортові лікарі, медичні сестри-парашутистки. У 1936–1937 рр. Товариство підготувало 75 сестер-парашутисток для використання їх у підрозділах санітарної авіації.
У 1936 р. ЦК УТЧХ спільно з керівництвом штабів КВО та ХВО розробляє положення, згідно з яким при оголошенні мобілізації до УТЧХ призначаються військово-медичні спеціалісти з військово-санітарних служб округів для надання допомоги в розгортанні медичних та спеціальних установ УТЧХ. З жовтня 1936 р. згідно з розпорядженням командування РСЧА перевіряються всі начальники та працівники шпиталів УТЧХ щодо їх допущення до роботи з мобілізаційними планами військових частин, проводяться заміни начальників шпиталів, санітарних кораблів, потягів та інших формувань УТЧХ на тих, хто пройшов перевірку в органах ДПУ та НКВС.
Дисертант робить висновок, що із середини 30-х рр. XX ст. військово-оборонна діяльність УТЧХ спрямована лише на роботу з підготовки великої кількості військово-медичних кадрів для наступальних операцій РСЧА.
Кульчицький С. В. Трагедія голоду: 1933. – К.: Наукова думка, 1989. – 48 с.; Якименко М. Хто може це спростувати? – К.: Золоті ворота, 1993. – 10 с.; Конквест Р. Жнива скорботи. – К.: Наукова думка, 1993. – 546 с.; Видання товариства зв’язків з українцями за межами України. – К.: Золоті ворота, вип. 4, 1993. – 176 с.; Великий голод в Україні 1932–1933. – Торонто, 1988. – 163 с.; Голод 1921–1923 років в Україні: Збірник документів і матеріалів / Упор.: О. М. Мовчан, А. П. Огінська, Л. В. Яковлєва; Відп. ред. С. В. Кульчицький. – К.: Наукова думка, 1993. – 240 с. | 
