Прохоренко М.М. Система військового законодавства України

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертаційного дослідження, визначено зв’язок з науковими програмами, планами, темами, мета та завдання; сформульовано об’єкт та предмет, основні методологічні підходи до дослідження; описано джерельну базу; аргументовано наукову новизну та практичне значення роботи; надано відомості про апробацію результатів дослідження.

Розділ перший – „Теоретико-методологічні засади дослідження військового законодавства України” – складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. – „Поняття системи та структури в контексті дослідження військового законодавства України” – окреслено основні категоріальні закономірності системи на філософському рівні та їх дія в юриспруденції, а також методологію дослідження військового законодавства України як системи.

Проблемним поняттям системи та структури приділяли свою увагу такі вчені-філософи, як І.В. Блауберг, Г.В.Ф. Гегель, В.М. Садовський, Е.Г. Юдін та інші, а розвитку цих понять в юриспруденції присвячені роботи вчених юристів: С.С. Алексєєва, Ю.А. Вєдєнєєва, В.М. Сирих, С.В. Полєніної та інших. На підставі проведеного аналізу наукових робіт автор приходить до висновку, що систему в своєму дослідженні можна розглядати, як філософсько-юридичну категорію, що є упорядкованою множинністю взаємопов’язаних між собою елементів, які утворюють відносну цілісність за допомогою зв’язків. А військове законодавство України, як система, може бути досліджено за основними системними складовими, до яких автор відносить: елемент, зв’язки та цілісність.

У підрозділі 1.2. – „Поняття та сутність військового законодавства України” – досліджено існуючі підходи до розуміння поняття „законодавство”. Доведено, що термін „законодавство” при визначенні військового законодавства України, за умов наявності підзаконних нормативно-правових актів, розуміється як уся сукупність нормативно-правових актів, прийнятих на державному рівні, та міжнародних договорів. З’ясовано, що міжнародні договори України, які входять до складу військового законодавства, можуть бути ратифіковані Верховною Радою України, а також не ратифіковані. Міжнародні договори, що не підлягають ратифікації на міжурядовому та міжвідомчому (укладені Міністерством оборони України) рівнях, віднесено до складу військового законодавства України у зв’язку із тим, що вони є загальнообов’язковими для органів державної влади, мають нормативно визначений порядок надання згоди України на їх загальнообов’язковість, мають пріоритет над нормативними приписами відповідного акту національного законодавства України, у своїй основі укладаються відповідно до змісту ратифікованих міжнародних договорів України.

Проаналізовано різні підходи до визначення предмета військового права та військового законодавства, серед яких можна зазначити роботи Н.К. Ренненкампфа, який ще в 1898 році вказував, що військове право містить у собі устрій військових сил, установ і порядок дій військових сил, та дисциплінарні правила про службові відносини осіб військового стану та про види стягнень за порушення військової дисципліни. А.Г. Горний зазначав, що радянське військове законодавство є сукупністю законів, військових статутів та інших нормативно правових актів, які регламентують будівництво, життя та діяльність Збройних Сил. М.І. Кузнєцов виходив з того, що військове законодавство регулює суспільні відносини будівництва та діяльність Збройних Сил. Сучасні російські вчені Ю.І. Мигачов та С.Ю. Тихомиров вважають, що військовим правом регулюються суспільні відносини щодо воєнної діяльності держави.

Розглянувши вищезазначені та інші підходи, зроблено висновок про те, що предмет військового законодавства України складають суспільні відносини у сфері формування, розвитку та функціонування Збройних Сил України. Таке розуміння предмету є відтворенням обґрунтованої та логічно сформованої системи державних заходів, які здійснюються в інтересах зміцнення її обороноздатності відповідно до функцій Збройних Сил України.

У підрозділі 1.3. – „Нормативний припис, зв’язки і цілісність як основні ознаки системи військового законодавства України” – розглянуто різні підходи до визначення первинного елементу системи законодавства.

На основі узагальнених поглядів таких учених юристів, як С.В. Бобровник, О.С. Лисенкової, С.В. Полєніної, В.М. Сирих та інших щодо поняття первинного елементу законодавства, обґрунтовано, що як первинний елемент у системі військового законодавства України доцільно застосовувати нормативний припис.

За допомогою нормативного припису в горизонтальній структурі законодавства можна чітко виокремити предмет військового законодавства України, який складається з нормативних приписів військового, цивільного, адміністративного, міжнародного й інших галузей законодавства України. А в ієрархічній структурі законодавства нормативний припис знаходиться у складі нормативно-правового акту та набуває тієї самої юридичної сили, як і нормативно-правовий акт.

Проводячи аналіз існуючих у науковій літературі системних зв’язків, у роботі акцентується увага на тому, що в системі військового законодавства України простежуються генетичні, координаційні, субординаційні й управлінські зв’язки та цілісність. Здійснена класифікація зв’язків військового законодавства України на внутрішні та зовнішні. Внутрішні зв’язки є зв’язками між нормативними приписами в системі військового законодавства України. Зовнішні – виникають між елементами військового законодавства України та елементами інших систем (економічною, політичною, соціальною та іншими).

Цілісність військового законодавства України є комплексна ознака, яка полягає в наявності стійких зв’язків між елементами. Також вона ґрунтується на особливостях системи військового законодавства України, які формуються економічною, політичною, соціальною системами та ін.

Розділ другий – „Фактори формування та розвитку військового законодавства України” – складається із чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. – „Вплив економічної системи на формування та розвиток військового законодавства України” – проаналізовано взаємодію елементів військового законодавства України з елементами економічної системи: виробничими силами; технічно-економічними; організаційно-економічними; виробничими відносинами і господарським механізмом.

За результатами аналізу з’ясовано, що кожний елемент економічної системи формує нормативні приписи військового законодавства, які визначають функції Збройних Сил України щодо ведення господарської діяльності та військового (корабельного) господарства. На основах економічної системи здійснюється регулювання суспільних відносин щодо забезпечення оборони, захисту суверенітету, територіальної цілісності й недоторканості України.

Виявлено особливості розвитку організації ведення господарської діяльності Збройних Сил України, які полягають у нормативному обмеженні сфер цієї діяльності та в нормативній деталізації і змістовній конкретизації ведення військового (корабельного) господарства з багатоступеневим контролем, подвійним підпорядкуванням та детальним переліком обов’язків посадових осіб. З’ясовано, що військовослужбовці перебувають у матеріальній залежності від держави щодо забезпечення своїх потреб. Майно Збройних Сил України є державною власністю, користування яким здійснюється на підставі права оперативного управління.

У підрозділі 2.2. – „Політична система як фактор формування та розвитку військового законодавства України” – представлено політичну систему як сукупність основних елементів: суб’єктів (носіїв) політики; політичних норм та принципів; політичних відносин (стосунків); політичних поглядів; політичної свідомості та культури.

Військовослужбовці та працівники Збройних Силах України, а також Збройні Сили України як суб’єкти політики, мають особливий статус. Військовослужбовці та працівників Збройних Сил України позбавлені права бути членом політичних партій, організацій чи рухів. Відповідне робить їх політично нейтральними, що є необхідною умовою функціонування демократичного розвитку держави. Формування, розвиток та функціонування Збройних Сил України здійснюється на сучасних засадах політичного розвитку суспільства: запровадження оборонного характеру держави; реалізації демократичних підходів у їх діяльності; дотримання відкритості й контролю з боку інших держав відповідно до європейських стандартів.

Особливістю військового законодавства України є нормативна визначеність стосовно основних засад політичних поглядів, політичної свідомості й культури військовослужбовця та працівника Збройних Сил України, що слугує запорукою належної бойової, мобілізаційної й інших видів готовності Збройних Сил України.

У підрозділі 2.3. – „Роль соціальної системи у формуванні військового законодавства України” – проведено аналіз упливу соціальної системи на формування нормативних приписів військового законодавства України.

Зокрема доведено, що військовослужбовці Збройних Сил України специфічні суб’єкти та мають особливості щодо прав, обов’язків і відповідальності. Особливість обов’язків полягає в тому, що вони конкретизовані та деталізовані на нормативно-правовому рівні. Автором запропонована класифікація обов’язків на: загальні (поширюються на всіх військовослужбовців) і спеціальні (посадові, обов’язки відповідно до військових звань). Крім загальних прав військовослужбовці мають права на пільги, що існують не тільки в них особисто, а й у членів їх сімей. Водночас, військовослужбовці підлягають притягненню до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни. Дисциплінарна відповідальність спонукає військовослужбовців до підтримання належного рівня дисципліни й поза місцем проходження військової служби, й у неслужбовий час, або під час виконання ним неслужбових обов’язків.

Охарактеризовано нормативно-правовий рівень формування військового колективу як особистий обов’язок кожного військовослужбовця, так і обов’язок загальнодержавний.

Визначено, що соціальні норми й цінності, закріплені в нормативних приписах військового законодавства України у вигляді ритуалів, моральних норм – вони спрямовані на підтримання соціального статусу Збройних Сил України.

У підрозділі 2.4. – „Правова норма у системі права як основа формування системи військового законодавства України” – проаналізовано взаємодію системи права та військового законодавства України, а саме: вплив норми права на розвиток і функціонування системи нормативних приписів військового законодавства України. На основі трьохелементної структури норми права, що складається з гіпотези, диспозиції та санкції, проведено дослідження варіантів закріплення елементів норми права в нормативних приписах військового законодавства України.

На конкретних прикладах з військового законодавства України з’ясовано, що його нормативний припис є формою норми права на нормативному рівні. Нормативний припис може складатися із декількох норм права, та, водночас, норма права може бути закріплена в одному чи в декількох нормативних приписах, кожен з яких може містити в собі гіпотезу або диспозицію, чи санкцію. Це свідчить про те, що норми права, які виражені в нормативних приписах, формують систему військового законодавства України.

Визначено, що поряд з нормою права систему військового законодавства України формують і спеціалізовані нормативні приписи: цілі, принципи, дефініції, рекомендації, строки, а також задачі, фікції, презумпції, преюдиції. Спеціалізовані нормативні приписи не є елементами норми права, але самостійно не існують. Разом з нормою права ці нормативні приписи дозволяють уникнути протиріч і розбіжностей у військовому законодавстві України та логічно узгоджують дане законодавство в певну цілісність.

Розділ третій – „Структура військового законодавства України” – складається із чотирьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. – „Закони України в ієрархічній структурі військового законодавства України” – подано загальну характеристику ієрархічної структури військового законодавства України та місце законів України в цій структурі.

Ієрархічна структура військового законодавства представлена поділом нормативних приписів у складі нормативно-правових актів на групи за їх юридичною силою. Специфіка зв’язків ієрархічної структури полягає в тому, що вони виникають залежно від місця нормотворчого органу у структурі органів державної влади та нормативними приписами у складі нормативно-правових актів, які вони видають. Зв’язок залежить від виду нормативно-правового акту одного нормотворчого органу та може виникати між нормативними приписами поточних нормативно-правових актів, кодифікованих, конституційних тощо.

Ієрархічна структура військового законодавства України розуміється як цілісний взаємозв’язок нормативних приписів у складі нормативно-правових актів, які регулюють суспільні відносини формування, розвитку та функціонування Збройних Сил України залежно від положення нормативного припису, що стоїть нижче, у відношенні до того, що стоїть вище в їх управлінській та субординаційній взаємозалежності, як у зовнішній, так і у внутрішній субординації, відповідно до місця нормотворчого органу в системі органів державної влади та його компетенції.

Уперше проаналізовано ієрархічну структуру військового законодавства України та розмежовано на ланки:

1) нормативні приписи, що містяться в Конституції України;

2) нормативні приписи, що містяться в кодифікованих законодавчих актах: кодексах та статутах, до яких належать загальновійськові статути Збройних Сил України (Статут внутрішньої служби Збройних сил України, Дисциплінарний статут Збройних Сил України, Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України, Стройовий статут Збройних Сил України, які затверджені Законами України від 24 березня 1999 року зі змінами). Визначено ознаки, за якими останні віднесені до кодифікованих нормативно-правових актів. А саме: мають значний обсяг регулювання певної сфери суспільних відносин; закріплюють основи державної політики, принципи формування, розвитку та функціонування Збройних Сил України, норми моралі тощо; мають структурну особливість – Загальну та Особливу частини; визначаються тривалим періодом дії;

3) нормативні приписи, що складають зміст поточних законів України.

У підрозділі 3.2. – „Ієрархічна структура підзаконних нормативно-правових актів військового законодавства України” – досліджено підпорядкованість нормативних приписів у складі підзаконних нормативно-правових актів, що входять у систему військового законодавства України залежно від їх юридичної сили.

У процесі дослідження з’ясовано, що в ієрархічній структурі підзаконних нормативно-правових актів як певної частини військового законодавства України першу ланку займають нормативні приписи у складі постанов Верховної Ради України. Але віднесення питання про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, до регулювання на рівні постанови Верховної Ради (як це має місце в Положенні про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, яка затверджена постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 року) не є конституційно витриманим. Такого роду відповідальність щодо інших осіб регулюється на рівні законодавчих актів. То ж доцільно привести у відповідність притягнення військовослужбовців Збройних Сил України до матеріальної відповідальності до конституційних основ і регулювати ці суспільні відносини законом України.

Нормативні приписи указів, розпоряджень (нормативного характеру) та наказів (як Верховного Головнокомандувача Збройними Силами України) Президента України, що регулюють суспільні відносини у сфері формування, розвитку та функціонування Збройних Сил України, знаходяться на наступній ланці ієрархічної структури. Їм та нормативним приписам у складі нормативно-правових актів, що стоять вище, повинні відповідати нормативні приписи у складі постанов та розпоряджень (нормативного характеру) Кабінету Міністрів України.

Наступну ланку займають накази Міністра оборони України, яким повинні відповідати накази начальника Генерального штабу Збройних Сил України. Накази і розпорядження заступника Міністра оборони України – командуючого сухопутними військами Збройних Сил України, накази Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України та Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України знаходяться на нижчій ланці ієрархічної структури військового законодавства України.

З прийняттям змін до Закону України “Про Збройні Сили України” 03.06.2004 року, Військово-Повітряні Сили та Війська Протиповітряної оборони були перейменовані в Повітряні Сили України. Однак, Положення про Повітряні Сили Збройних Сил України та про командування Повітряних Сил Збройних Сил України не затверджено наказом Міністра оборони України, що є суттєвим недоліком у нормативно-правовому забезпеченні організації їх служби.

Наступну ланку ієрархічної структури військового законодавства України займають накази Командувача військ оперативного командування. Їм повинні відповідати накази та розпорядження військових комісарів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Накази та розпорядження комісарів районних і міських комісаріатів, накази та розпорядження начальника гарнізону з питань гарнізонної служби та служби гарнізонних варт займають нижчу ланку щодо вищезазначених нормативних актів. Їм відповідають накази командирів об’єднань, а наказам командирів об’єднань мають відповідати накази командирів з’єднань. Накази командирів військових частин (які не мають статусу об’єднання та з’єднання) і начальників військових навчальних закладів займають останню ланку в ієрархічній структурі військового законодавства України.

З’ясовано, що на сьогодні на рівні окремих нормативно-правових актів не визначено статус об’єднань, з’єднань та військових частин Збройних Сил України.

Проаналізовано місце спільних актів військового командування з іншими міністерствами. Визначено, що їх юридична сила залежить від компетенції органів, які їх приймають, а право видання спільних нормативно-правових актів між міністерствами належить Міністру оборони України. Отже, їх місце в ієрархічній структурі військового законодавства України знаходиться на рівні наказів Міністра оборони України.

У підрозділі 3.3. – „Ієрархічна структура міжнародних договорів військового законодавства України” – розглянуто різні підходи до визначення місця міжнародних договорів у системі військового законодавства України та встановлено їх ієрархічну структуру. Запропоновано авторське визначення поняття міжнародного договору. Це договір, що укладений у письмові формі з іноземною державою або іншими суб’єктами міжнародного права, який регулюється міжнародним правом незалежно від того, чи міститься договір в одному або декількох пов’язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування, та чи укладений він на міждержавному, міжурядовому й міжвідомчому рівнях. Міжнародний договір є джерелом міжнародного права, повинен мати ознаки нормативності, встановлювати норму права, що є загальнообов’язковою для виконання.

На основі аналізу робіт А.Н. Талалаєва, І.І. Лукашука, Г.В. Ігнатієнка, В.Я. Суворової, О.І. Туінова та ін. автор дійшов висновку, що ієрархія міжнародних договорів розміщується в особливому порядку, відмінному від ієрархії нормативно-правових актів внутрішнього законодавства держави, і зводиться до пріоритету між договорами. Отже, ієрархія міжнародних договорів військового законодавства України розглядається як взаємозв’язок нормативних приписів у складі міжнародних договорів у їх підпорядкованості за пріоритетом, який залежить від важливості потреб та інтересів держав і визначається рівнем укладання догорів.

За юридичною силою міжнародні договори військового законодавства України автором поділяються на ланки. До першої ланки віднесено договори, що мають нормативні принципи („pacta sunt servanda”; осудження та заборона геноциду; вирішення суперечок між державами мирним шляхом та інші) й імперативні норми (заборона агресивної війни; недійсність договору, який укладений примусово або з порушенням принципів міжнародного права, або на момент укладання він суперечить імперативній нормі загального міжнародного права та інші), оскільки вони є обов’язкові для всіх держав, незалежно від того, чи є вони учасниками відповідних міжнародних угод, чи ні. До другої ланки – міжнародні договори, що укладені від імені України. До третьої – міжнародні договори, укладені від імені Уряду. До останньої ланки віднесено міжнародні договори, укладені від імені Міністерства оборони України.

У підрозділі 3.4. – „Місце військового законодавства в системі законодавства України” – проведено дослідження місця військового законодавства в горизонтальній структурі законодавства України шляхом аналізу взаємодії його з галузями законодавства України, началами яких є як публічні, так і приватні потреби й інтереси. Визначено критерії галузевої будови військового законодавства України.

Шляхом проведеного аналізу законодавства України, яке регулює суспільні відносини у сфері формування, розвитку та функціонування Збройних Сил України, виокремлено критерії формування останнього в окрему галузь та вказано на те, що військове законодавство України в горизонтальній структурі законодавства України є окремою комплексною галуззю законодавства України.

Дослідивши функції та повноваження Міністерства оборони України й інших органів військового управління Збройних Сил України, автор дійшов висновку, що військовим законодавством України регулюються суспільні відносини окремої сфери державного управління, що є одним з чинників виділення цього законодавства в окрему галузь. Наступним фактором названо доцільність, як ознаку наявності комплексу нормативно-правових приписів щодо військово-правових відносин у нормативно-правових актах, які можна об’єднати в окрему галузь законодавства України. Також до складу військового законодавства входять окремі кодифіковані нормативно-правові акти, основу яких утворюють загальновійськові статути Збройних Сил України. Наявність окремих кодифікованих нормативно-правових актів слугує також одним з факторів щодо формування галузі військового законодавства.

У роботі встановлено, що військове законодавство України має свій єдиний предмет та є комплексним законодавством, що включає нормативні приписи, які входять до нормативно-правових актів цих галузей законодавства України. Єдність предмету військового законодавства України є ще одним чинником, що підтверджує необхідність виокремлення його в окрему галузь законодавства України.

У дисертаційному дослідженні спростовується точка зору українських правознавців (В. Німченко, В. Чумак) щодо визначення місця правових норм, які регулюють суспільні відносини у військовій сфері. Останні виокремлюють військове право як підгалузь адміністративного права та вносять пропозицію називати його військово-адміністративним правом.

У результаті аналізу взаємодії військового законодавства з адміністративним законодавством України встановлено, що військове законодавство хоч і регулює суспільні відносини з питань державного управління Збройними Силами України, які входять до предмету адміністративного законодавства, але, водночас, нормативні приписи адміністративного законодавства не регламентують дисциплінарну відповідальність військовослужбовців Збройних Сил України. Регламентації адміністративного законодавства не підлягають і ті суспільні відносини, що входять до сфери регулювання конституційного, трудового й інших галузей законодавства України та з яких за предметом регулювання (військові відносини) можуть бути виділені нормативні приписи в такий комплекс, що становить складову частину військового законодавства.