Колодяжна В.В. Становлення та розвиток, договірно-правової бази українсько-польського транскордонного співробітництва (90-ті рр. XX ст. - поч. XXI ст.)




  • скачать файл:
Назва:
Колодяжна В.В. Становлення та розвиток, договірно-правової бази українсько-польського транскордонного співробітництва (90-ті рр. XX ст. - поч. XXI ст.)
Альтернативное Название: Колодяжная В.В. Становление и развитие, договорно-правовой базы украинских-польского трансграничного сотрудничества (90-е годы XX в. - Нач. XXI вв.)
Тип: Автореферат
Короткий зміст:

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ


 


У Вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт та предмет, мету й основні завдання дослідження, характеризується його методологічна основа, стан дослідження проблеми, формулюються основні положення і висновки, які визначають наукову новизну дисертації, розкривається практичне значення роботи, наводяться дані щодо апробації результатів дослідження та їх публікації.


Розділ 1. «Історіографія та джерельна база дослідження» складається з 2-х підрозділів.


У підрозділі 1.1. «Історіографія» систематизовано, проаналізовано й названо найбільш вагомі наукові праці правознавців, політологів, економістів, істориків з проблем регіональної політики України і, зокрема, її транскордонного співробітництва з Республікою Польща. Зазначено, що переважна більшість науковців пов’язують транскордонне співробітництво України з її європейським вибором і необхідністю європейської інтеграції як одного із важливих чинників державної незалежності, політичної стабільності й ефективного соціально-економічного розвитку країни.


Так, у публікаціях політологів І. Бураковського, Г. Немирі, О. Павлюка і ін. наводиться низка аргументів на користь такої співпраці у політичній сфері, а саме: зміцнення стабільності демократичної політичної системи та її інститутів, модернізація правового поля і забезпечення прозорості національного законодавства, наближення до високих європейських стандартів освіти, охорони здоров’я, якості інформації, екології, вільного руху праці.


Провідні вчені-економісти А. Аноша, М. Долішній, П. Бєлєнький, Ю. Макогон, Н. Мікула, О. Петраковська, М. Янків і ін. проаналізували стратегічні напрями розвитку ТКС в контексті активізації зовнішньоекономічної діяльності регіонів та розвитку підприємництва в прикордонних областях і його впливу на прискорення інтеграційних процесів.


Регіональні фактори активізації транскордонної співпраці Польщі та України висвітлені в монографіях С. Дрозда та Р. Федана. Серед польських авторів на цю тему виділимо наукові дослідження І. Дембського, А. Куклінського, А. Міщука, С. Писаренка, К. Туцького та ін. Їх праці дають можливість співставити позиції українських та польських науковців щодо сучасного стану і перспектив розвитку єврорегіонів і у більшості засвідчили єдність поглядів з приводу розширення співпраці у цьому напрямку співробітництва та вироблення сучасної нормативно-правової бази управління цим процесом.


В роботі також використані праці представників сучасної юридичної науки, в т. ч. російських – І. Лукашука, В. Шумилова; українських –М. Баймуратова, В. Опришка, С. Солдатенка; польських – А. Маначинського, Т. Ольшанського та ін., які акцентують увагу на необхідності якнайшвидшого переходу на європейські стандарти права при формуванні законодавчої та нормативно-правової бази двосторонніх відносин по всіх напрямках співробітництва, в т. ч. і у сфері ТКС.


Названі вище та інші джерела слід розглядати як єдиний джерельний комплекс, частини якого взаємно доповнюють одна одну, складаючи загальний фон для дослідження обраної в дисертації теми.


У підрозділі 1.2. «Джерела» розглянуто основні джерела правового регулювання двостороннього співробітництва України і Республіки Польща, серед яких, у першу чергу, слід назвати «Декларацію про принципи та основні напрями розвитку українсько-польських відносин» (13. 10. 1990 р.) – перший спільний основоположний документ який вже тоді і за формою, і за змістом відповідав основним вимогам міжнародного права. Зокрема, ст. 1 Декларації націлює на розвиток і зміцнення регіонального співробітництва. Разом з тим, Декларація підготувала ґрунт для підписання 18. 05. 1992 р. у Варшаві базового широкомасштабного міждержавного «Договору між Республікою Польща і Україною про добросусідство, дружні відносини і співробітництво».


Складені у відповідності з вимогами ООН, Ради Європи, Європейської Хартії місцевого самоврядування, Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями, ці документи визнали пріоритет норм міжнародного права, які втілюють загальнолюдські цінності, перед нормами внутрідержавного права. Це положення зазнало нормативного закріплення у «Декларації про державний суверенітет України» (16.07.1990 р.), у постанові ВР України «Про основні напрямки зовнішньої політики України» (02.07.1993 р.). У Конституції України зроблено уточнення щодо пріоритетності міжнародно-правових норм. Так, згідно зі ст. 9 чинні міжнародні договори є частиною національного законодавства України. Детальніші норми у даній сфері формуються законодавством України і Республіки Польща.


Закономірно, що найбільш чисельну групу нормативно-правових актів, які мають безпосереднє відношення до предмету нашого дослідження, складають договори з питань міжрегіонального, транскордонного, прикордонного співробітництва. Характерно, що у формуванні цієї групи договорів приймали участь не тільки центральні органи державної влади, а й місцеві самоврядні структури (українські і польські).


Крім того, в роботі використані статистичні дані українських і польських статистичних центрів, що стосуються кількісних і якісних показників динаміки економічного стану прикордонних територій (українських, польських), кількості населення, наявності транспортної мережі і т. д.


Таким чином, завдяки систематизації й типологізації джерел та наукової літератури вдалося встановити, що офіційна концепція становлення й розвитку українсько-польського ТКС в торговельно-економічній, гуманітарній і інших сферах має дві частини. Перша теоретична, являє собою процес формування нормативно-правової бази такої взаємодії. Друга, практична, полягає у безпосередній реалізації змісту підписання угод і інших нормативних документів. Взаємозв’язок цих частин, їх осмислення й узагальнення складає основну структуру дослідження і згідно плану роботи реалізується в логічній послідовності.


Розділ 2. «Державотворчі аспекти формування й розвитку регіонального співробітництва України і Республіки Польща» має чотири підрозділи.


У підрозділі 2.1. «Генезис транскордонного співробітництва в контексті двосторонніх відносин України і Польщі» увага зосереджена на виявленні спільних закономірностей у політико-правовій історії двох держав, від часу їх формування у ІХ ст. – Руської (Української) і Польської (П’ястівської) – і до наших днів, підтверджених багатьма характерними прикладами українсько-польських взаємин. При цьому їх головною ознакою стала еволюційність, спрямованість на постійне розширення, поглиблення та динамізацію двостороннього діалогу. Водночас можна виявити слабкі місця цього тривалого процесу і перешкоди, що виникали у його ході. Джерелами цих проблем були особливості політичного й соціально-економічного життя у конкретні періоди історичного розвитку, а також усталені етнічні стереотипи, особливо помітні в українсько-польських стосунках наприкінці ХУІ – у ХУІІ ст. та в середині ХХ століття.


У другій половині ХХ ст. зв’язки між Україною і Польщею набули якісно нового політичного забарвлення. Понад чотири десятиліття вони здійснювалися в умовах соціалістичної системи і на основі договірно-правової бази, у якій схема українсько-польських стосунків, в т. ч. і транскордонних, відтворювала в основному формальний процес відносин, де фактично Польща на міждержавному рівні розглядалася як партнер СРСР, а не України. І лише в кінці 80-х – 90-х рр. українсько-польські відносини перейшли на новий рівень міждержавної співпраці, етапи становлення якої були наступні: підготовчий (1988р. – 1 грудня 1991р.), установчий або легітимний (1 грудня 1991р. – поч. січня 1993р.) та організаційний (січень 1993р. – кінець 1995р.). Дослідження подій другої половини 90-х років дало підставу доповнити цю схему ще двома етапами: стратегічного партнерства (1996р. – березень 1999р.) та пріоритетного стратегічного партнерства (березень 1999р. – травень 2004р.).


Сьогодні Україна і Республіка Польща перебувають на черговому етапі переоблаштування своїх стосунків у контексті євроінтеграційної політики, що аргументовано підтверджують факти, викладені в наступних розділах.


У підрозділі 2.2. «Науково-юридичне обґрунтування міждержавної регіональної політики і ТКС» зроблено всебічний аналіз загальнодержавної політики, яку здійснюють уповноважені інститути, що виступають суб’єктами цієї політики. При цьому, об’єктом регіональної політики визначено регіони, які будують різнобічні відносини з державою і регіонами сусідніх країн на конституційних засадах, за принципом верховенства загальнодержавного права і законів та у форматі загальноєвропейських вимог регіональної інтеграції.


Головна мета регіональної політики – активізація державного сприяння демократичному самоврядуванню та управлінню кожним регіоном у його органічних інтеграційних зв’язках з регіонами інших держав на засадах транскордонного (прикордонного) співробітництва для поглиблення територіального поділу праці і спеціалізації; здійснення регіональної науково-технічної політики економного й раціонального використання місцевих ресурсів, широкого застосування енерго- та ресурсозберігаючих технологій; налагодження тісних міжрегіональних зв’язків у межах єдиного ринкового простору (вільних економічних зон і ін.); вироблення сучасних стандартів соціальної політики, розвитку культури, науки й освіти, охорони довкілля; успішної реалізації засад міжнародного права та формування сучасного правового поля в прикордонних зонах.


В сучасних умовах все більшого значення набувають наукові дослідження та розробки, які з позицій сталого економічного розвитку охоплюють територію країн не окремо, а в контексті загальних принципів просторового розвитку так званої «Великої Європи». Завдяки цьому згодом розробляються концепції просторового облаштування для кожної з країн Європи. Забезпечується функціонування системи довгострокового планування на цих територіях. Для України зростання актуальності даного питання пов’язане ще й з необхідністю комплексного здійснення адміністративно-територіальної реформи та реалізації наміченого державного курсу на запровадження європейських стандартів в усіх сферах життєдіяльності суспільства.


В Україні міжрегіональні зв’язки і транскордонне співробітництво розглядаються нині більшістю дослідників у двох вимірах – як інструмент розвитку прикордонних територій і як чинник реалізації її євроінтеграційних прагнень. З огляду на те, що майже 76% території України охоплюють прикордонні області, є всі підстави стверджувати, що саме ці регіони здатні стимулювати транснаціональний економічний розвиток держави. Тому на особливу увагу заслуговує питання активізації транскордонної взаємодії прикордонних регіонів України із країнами-сусідами, зокрема, з Республікою Польща.


Для ефективного розвитку такої співпраці суміжних територій і його юридичного закріплення, необхідно сформувати сучасне законодавче середовище і систему державного регулювання ТКС, яке, у свою чергу, повинне збалансувати сусідські відносини на локальному чи регіональному рівнях.


У підрозділі 2.3. «Інституціальні, нормативні та функціональні складові трансрегіональної політики України» на основі системно-функціонального та статистичного методів дослідження проведено комплексний аналіз розвитку і функціонування законодавчого поля та механізму правового регулювання ТКС України з європейськими країнами, зокрема, з Польщею, досліджено формування інституціональних основ цього процесу, основні державно-правові явища, визначені співвідношення юридичної сили правового договору й інших джерел права в реалізаційній практиці на загальноєвропейському, державному, регіональному та локальному рівнях.


Так, основною метою інституціально-правової підтримки ТКС на загальноєвропейському рівні є сприяння інтеграційним процесам у Європі.. Правове забезпечення на цьому рівні проводиться згідно загальноєвропейських норм і стандартів здійснення ТКС, закріплених у різних міжнародних правових документах, а також міжнародними інституціями, покликаними регулювати розвиток ТКС у Європі.


На державному рівні інституціально-правове забезпечення розвитку ТКС передбачає  вирішення проблем прикордонних регіонів на основі загальнодержавних програм. Для  цього центральними органами влади виробляється національна політика у цій сфері й узгоджуються державні інтереси із загальноєвропейськими, а також здійснюється гармонізація національних та регіональних цілей. У ролі правового забезпечення ТКС на цьому рівні виступають національне законодавство та різноманітні міждержавні угоди з ТКС.


На регіональному рівні, на якому власне реалізується ТКС з урахуванням інтересів держави та регіонів, здійснюється відповідна координація з регіонами сусідніх країн. Головними інституціями виступають регіональні органи влади, які втілюють у життя державну регіональну політику й укладають угоди регіонального рівня з ТКС у межах своєї компетенції, визначеної національним законодавством відповідно до інтересів прикордонних регіонів.


Метою інституціально-правового забезпечення ТКС на локальному рівні є реалізація проектів транскордонної співпраці, яка відбувається за допомогою ОМСВ та спільних організацій агенції регіонального розвитку. Правове забезпечення ТКС на цьому рівні відбувається у вигляді дво- та багатосторонніх угод між місцевими властями (рамкові угоди і договори).


Однак, як показує вивчення даного питання, структура управління міжрегіональною діяльністю вимагає удосконалення на всіх рівнях. Зокрема, необхідно передбачити в структурі центральних органів виконавчої влади самостійні підрозділи, які б конкретно займалися питаннями міжрегіональної співпраці. Потрібно також розробити механізм передачі частини функцій центральних органів влади безпосередньо регіонам під час створення ними міжнародних обєднань, наприклад, тих же єврорегіонів. Власне, без такого перерозподілу функцій не можна очікувати ефективної діяльності міжрегіональних обєднань.


У підрозділі 2.4. «Роль органів місцевого самоврядування (ОМСВ) у розвитку ТКС» розкрито феномен залучення органів місцевого самоврядування до міжнародного співробітництва, зумовлений пошуками реалізації різноманітних економічних, соціальних, культурних і інших проблем. Згідно мети і завдань дослідження, йдеться про становлення і розвиток системи транскордонного співробітництва за участю ОМСВ у стосунках із самоврядними структурами Польщі на основі відповідної інституційно-статутарної юридизації.


Серед багатьох питань цієї актуальної теми особливої уваги заслуговує проблемна позиція, що обстоює компетенції органів виконавчої влади та місцевого самоврядування (МСВ) у розвитку ТКС. В Європі провідниками такої співпраці виступають як раз місцеві органи влади і самоврядування, їх асоціації, підприємницькі структури. Саме такі міжнародні стандарти компетенції ОМСВ проголошує Європейська Хартія місцевого самоврядування ст. 4 якої встановила: «Органи місцевого самоврядування в межах, установлених законом, мають повну свободу дій для здійснення власних ініціатив по будь-якому питанню, що не виключене з їхньої компетенції і не віднесене до компетенції іншого органа влади» (п.2).


Упродовж років державної незалежності України прийнято ряд законів для вдосконалення системи МСВ. Закладання їх правового фундаменту започатковано прийняттям ВР Української РСР у грудні 1990 р. Закону «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве самоврядування». Серед законів України, що містять норми подальшого регулювання питань організації і функціонування МСВ, особливе місце займає Закон «Про місцеве самоврядування» 1997 р., який відповідно до Конституції України, визначив систему і гарантії МСВ, в т.ч. і як суб’єктів міжнародних відносин, зокрема, у здійсненні ТКС.


Результати українсько-польського ТКС підтверджують, що найбільший ефект для прикордонних територій дає співробітництво саме на районному (повітовому) рівні. Лише на такому рівні можна зробити повноцінні висновки про ступінь оптимальної і правової виваженості або забезпеченості будь-якого транскордонного проекту соціально-економічного розвитку конкретної території. Разом з тим, розробка стратегії оптимального розвитку прикордонного регіону повинна проходити у співпраці з регіонами-сусідами. І оскільки Україна є унітарною державою й самоврядування тільки починає розвиватись, важлива роль належить ще загальнодержавному керівництву.


Розділ 3. «Загальні засади правового регулювання основних напрямів транскордонного співробітництва України і Республіки Польща» складається з 4-х підрозділів.


У підрозділі 3.1. «Правова регламентація торговельно-економічних проектів співпраці» проаналізовано найважливіші події міжрегіональних зв’язків, пов’язані, з одного боку, із формуванням нової нормативно-правової бази на ринкових принципах, з іншого, із виробленням нових форм і методів співробітництва, що відповідають сучасним нормам міжнародного права і суттєво поповнюють систему права України та Республіки Польща.


Зовнішньоекономічні зв’язки України в рамках ТКС з Республікою Польща здійснюються на основі Закону України «Про зовнішньо-економічну діяльність» від 16. 04. 1995 р., який забезпечує їх реалізацію на взаємовигідній основі, запроваджує правове регулювання всіх видів зовнішньоекономічної діяльності, включаючи зовнішню торгівлю, економічне, науково-технічне співробітництво, спеціалізацію та кооперацію в галузі виробництва і ін. 


З польської сторони Міністерство зовнішньоекономічного співробітництва Республіки Польща реалізує на практиці перераховані вище напрямки ТКС на основі національної нормативно-правової бази і спільних польсько-українських міждержавних угод, що регулюють транскордонне співробітництво, загалом, і галузеве та по напрямках співпраці, зокрема.


Відповідно до Закону України «Про транскордонне співробітництво» (2004 р.), пріоритетні напрямки торговельно-економічного співробітництва визначаються у стратегічних документах розвитку регіону. Так основні базові принципи ТКС Волинської області і Люблінського, Замостьського та Холмського воєводств Польщі закладені в «Стратегію економічного і соціального розвитку Волинської області на 2004-2015 роки», затвердженої рішенням обласної Ради №16/3 від 10. 12. 2004 р., і у спільному українсько-польсько-білоруському документі – Програма сусідства «Польща – Україна – Білорусь».


Транскордонна співпраця Закарпатської області з Республікою Польща успішно реалізується через стратегічний документ «Карпати 2003-2011» та через інвестиційний проект «Гроклінінтер Авто», заснований ще у 1977 р. Аналогічно здійснює ТКС прикордонна Львівська область, реалізуючи на основі відповідних угод торговельно-економічні проекти з Кросненським і Жешувським воєводствами.


Стосовно співробітництва у сфері АПК, то державну політику тут визначають Конституція України, закони України, Господарський кодекс України і ін., а власне сам процес взаємодії на взаємовигідній основі регулюють міжнародні договори, нормативно-правові акти, вироблені в результаті законодавчої ініціативи ОМСВ, територіальних підрозділів (відділів) органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України, а також юридичних осіб (підприємців, фермерів і ін.).


В цілому, процес формування договірно-правової бази українсько-польських торговельно-економічних відносин можна характеризувати як динамічний і плідний. Він цілком укладається у загальноприйняту схему розробки і прийняття нормативних актів, що регулюють торговельні, господарські і валютно-фінансові відносини, вироблення правового статусу усіх учасників ТКС.


У підрозділі 3.2. «Основні напрямки транспортної політики» висвітлено основні аспекти співробітництва України у транспортній сфері, особливості процесу адаптації національного транспортного законодавства до європейського та світового стандартів, застосування норм міжнародних договорів і конвенцій у сфері транспортних перевезень. На прикладі транскордонного українсько-польського транспортного співробітництва розкрито особливості функціонування та устрою транспортної інфраструктури прикордонних регіонів, участі у цьому процесі органів місцевої влади, громадськості.


На думку наукових співробітників Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України (О. В. Горська, Л. В. Пономарьова і ін.), позитивним фактором розвитку прикордонних регіонів є створення мережі міжнародних транспортних коридорів. Досвід розвитку взаємодії ОМСВ прикордонних регіонів країн Європи показує, що на вихідному етапі в коло спільних інтересів потрапляють, в першу чергу, проблеми обслуговування транскордонного транспорту і мереж, упорядкування прикордонної торгівлі.


Що стосується прикордонних регіонів України і Польщі, то рівень їх соціально-економічного розвитку багато в чому залежить саме від рівня розвитку транспортного комплексу. Отже формування повноцінної і ефективної системи транспортного сполучення на основі сучасної нормативно-правової бази, що відповідає цілям перспективного, взаємовигідного і безперечного співіснування та взаємодії прикордонних регіонів, є одним із найактуальніших і найважливіших завдань для цих регіонів.


З травня 2004 р. східний кордон Польщі став зовнішнім кордоном ЄС. Значення периферійності Люблінського і Підкарпатського воєводств та західно-українських областей може бути змінене через знаходження на транс’європейських і євроазіатських транспортних коридорах. У свою чергу, ці регіони можуть бути залучені до сфери активного впливу на систему європейських коридорів. У зв’язку з цим актуальним є збільшення кількості переходів (уже зараз на існуючих переходах постійно виникають великі черги автотранспортних засобів), що активізує соціально-економічне життя прикордонних територій. Крім того, це позитивно вплине на розгортання туристично-рекреаційного комплексу, налагодження і зміцнення контактів у сфері культури, науки та міжнародних зв’язків, розвиток прикордонної торгівлі, розбудову системи транспортного сполучення і необхідної інфраструктури.


У підрозділі 3.3. «Організаційно-правові засади співробітництва в гуманітарній сфері» розкрито правовий механізм ТКС у сфері, представленій сьогодні сукупністю галузей, що сприяють задоволенню різноманітних інтересів людей і, водночас, спрямований на подальше піднесення освіти, науки, культури, охорони здоров’я та ін. Увага акцентується на тому, що саме розвиток транскордонного гуманітарного співробітництва є одним із важливих шляхів залучення двох центральноєвропейських країн – України і Польщі, як активних суб’єктів творення інноваційної моделі розвитку, до світової інтелектуальної скарбниці.


В організаційно-правовому відношенні уже зараз є всі підстави говорити про поступове переведення гуманітарного співробітництва між прикордонними регіонами на взаємовигідну основу, з планомірною децентралізацією, але поки що за умови збереження необхідної державної підтримки. Йдеться про координацію цього співробітництва, до якого ще залучені окремі міністерства й відомства (МЗС, освіти і науки, культури та мистецтв, охорони здоров’я), хоч левова доля в безпосередньому керівництві й реалізації таких зв’язків уже належить ОМСВ.


Важливі нормативні напрацювання щодо ТКС і інших форм культурного обміну здійснені в Постанові КМ України від 6. 08. 2003 р. №1235 «Про затвердження Державної програми розвитку культури на період до 2007 року». У ближчій перспективі – прийняття Закону про культуру, який має, насамперед, установити загальні принципи та механізми втілення культурної політики в Україні, а також чітко визначити сфери відповідальності усіх учасників міжнародного культурного обміну у процесі реалізації спільних наукових, культурних, освітніх та інших проектів.


Правові засади транскордонного освітнього співробітництва України і Польщі формуються у відповідності з державною політикою у галузі освіти. З української сторони в цьому напрямі створено Комісію з питань реформування вищої освіти (1997 р.), затверджено «Основні напрями реформування вищої освіти в Україні» (1998 р.), прийнято Закон України «Про вищу освіту» (2002 р.) Протягом 1995-2007 рр. на основі міжнародних документів із питань демократії, гуманізації в галузі освіти і прав людини, зокрема, Загальної декларації прав людини
(ст. 26), Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права (ст. 13), Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини (1950 р.), здійснено низку масштабних заходів для створення нової нормативно-правової бази національної вищої освіти України.


Стосовно Болонського процесу, то ТКС України й Польщі здійснюється як на рівні держав-членів Болонського процесу, так і на рівні вищих навчальних закладів. Відповідне рішення прийнято на рівні Міністерства освіти і науки України (квітень, 2003 р.), Президентського Указу (лютий, 2004 р.), підтримано і ухвалено вченими радами ВНЗ, з тим, щоб привести національну освіту у відповідність єдиному європейському стандарту. Республіка Польща провела таку роботу дещо раніше, отже польський досвід може бути використаний при розробці стратегії української вищої школи.


У підрозділі 3.4. «Стан і перспективи транскордонного співробітництва в рамках єврорегіону «Буг» та його правове регулювання» зазначається, що в науковій літературі терміном єврорегіон визначають форму ТКС між територіальними громадами або ОМСВ прикордонних регіонів двох або більше держав, що мають спільний кордон, яке спрямоване на координацію взаємних зусиль і здійснення узгоджених заходів у різних сферах життєдіяльності відповідно до національних законодавств і норм міжнародного права, для розв’язання спільних проблем в інтересах людей, які населяють його територію по обидва боки державного кордону.


У цьому контексті принципово новий підхід до концепції українсько-польського ТКС, з урахуванням вимог Європейської Рамкової Конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями (Мадрид, 1980 р.), було закладено в низку нормативних актів створення і функціонування єврорегіону «Буг». Йдеться, зокрема, про підписання 29 вересня 1995 р. у Волинській облдержадміністрації двосторонньої Угоди про створення транскордонного обєднання «Єврорегіон «Буг».


Засновниками єврорегіону стали Волинська область України, Холмське, Тарнобжезьке і Замостьське воєводства Польщі. У травні 1998 р. до нього приєдналися польське Білопідляське воєводство і Брестська область Республіки Білорусь. Внаслідок адміністративно-територіальної реформи з 1 січня 1999 р. польську сторону в єврорегіоні представляє Люблінське воєводство. З травня 1996 р. єврорегіон «Буг» є членом Асоціації європейських прикордонних регіонів (АЄПР), а представник від української сторони – членом Виконавчого комітету АЄПР (з 2000 р.). У 2003 р. єврорегіон «Буг» був нагороджений дипломом цієї авторитетної міжнародної організації за значні досягнення у сфері транскордонного ринку праці та підвищення кваліфікації працівників різних галузей ринкової економіки.


За час функціонування єврорегіону «Буг» здійснено близько 170 проектів і програм, спрямованих на розширення промислової кооперації, охорону навколишнього середовища, створення прикордонної інфраструктури, розвиток місцевого самоврядування. Більше 100 волинських підприємств створені за участі польського капіталу. Крім того, створено понад 300 спільних підприємств за участю ділових кіл із 30 країн Європи, Америки, Азії. Важливо, що більшість проектів ( в т. ч. і у сфері освіти, культури, туризму, транспорту і комунікацій) реалізуються у розвиненій загальноєвропейській інфраструктурі, тобто за спільними правилами й однаковими умовами відкритого ринку.


 


У перспективі, з метою підсилення регіонального управління і забезпечення збалансованого сталого розвитку єврорегіону (зокрема, із розширенням з 01.05.2004 р. Європейського Союзу і безпосереднього сусідства з ним ряду областей України (Волинська, Львівська, Закарпатська, Чернівецька), має стати розробка його учасниками спільних стратегій на основі національних, регіональних та локальних програм соціально-економічного розвитку як складової частини у системі організаційно-управлінської структури вже створеного єврорегіону.

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, позначені * обов'язкові для заповнення:


Заказчик:


ПОШУК ГОТОВОЇ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ АБО СТАТТІ


Доставка любой диссертации из России и Украины


ОСТАННІ СТАТТІ ТА АВТОРЕФЕРАТИ

Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА
Антонова Александра Сергеевна СОРБЦИОННЫЕ И КООРДИНАЦИОННЫЕ ПРОЦЕССЫ ОБРАЗОВАНИЯ КОМПЛЕКСОНАТОВ ДВУХЗАРЯДНЫХ ИОНОВ МЕТАЛЛОВ В РАСТВОРЕ И НА ПОВЕРХНОСТИ ГИДРОКСИДОВ ЖЕЛЕЗА(Ш), АЛЮМИНИЯ(Ш) И МАРГАНЦА(ІУ)
БАЗИЛЕНКО АНАСТАСІЯ КОСТЯНТИНІВНА ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ (на прикладі студентського самоврядування)