Єгорова В.С. Конституційно-правовий статус суддів судів загальної юрисдикції

Короткий зміст

У Вступі обґрунтовується актуальність теми, ступінь наукового опрацювання проблеми, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета та завдання, об’єкт та предмет дисертаційного дослідження, характеризується методологічна основа, наукова новизна одержаних результатів та їх теоретичне і практичне значення, подано відомості про апробацію та публікації основних положень дисертаційного дослідження, його структуру та обсяг.

Розділ перший «Загальна характеристика конституційно-правового статусу суддів судів загальної юрисдикції» складається з двох підрозділів і присвячений визначенню поняття та ознак конституційно-правового статусу суддів судів загальної юрисдикції, становленню та розвитку конституційно-правового статусу суддів судів загальної юрисдикції.

Підрозділ 1.1. «Поняття конституційно-правового статусу суддів судів загальної юрисдикції» присвячений формулюванню поняття та законодавчого визначення змісту конституційно-правового статусу суддів судів загальної юрисдикції.

Доведено, що конституційно-правовий статус суддів судів загальної юрисдикції є система загальних, основоположних засад за допомогою якої у Конституції та інших законах визначається фактичне становище судді у державі та суспільстві. Іншими словами, конституційно-правовий статус суддів судів загальної юрисдикції включає норми Основного Закону та інших джерел конституційного права і потребує подальших наукових досліджень з метою розкриття змісту й сутності цієї юридичної категорії.

Для забезпечення глибокого і всебічного розуміння конституційно-правового статусу судді необхідно чітке теоретичне визначення і детальне закріплення в національному законодавстві всіх структурних елементів, що становлять зміст цієї правової категорії.

При визначенні структури конституційно-правового статусу судді автор виходив з того, що, по-перше, “конституційно-правовий статус судді” (далі – статус судді) є система загальних, основоположних засад, тобто має свою структуру і зміст. По-друге, всі структурні елементи даного явища повинні бути логічно взаємопов’язані. І, по-третє, кожний із структурних елементів статусу судді має бути чітко конкретизований.

Особливістю ж категорії “конституційно-правовий статус судді України” є те, що це більш стійке і концентроване явище, яке містить усю сукупність правових можливостей представника судової влади, юридичного інструментарію, що забезпечують належне здійснення функцій судової влади. Тому до структури цього поняття варто включати лише ті елементи, які обов’язкові для всіх груп носіїв судової влади і рівною мірою присутні в будь-який момент володіння статусом його реалізації. Ці інститути повинні в повному обсязі розкривати правову природу статусу судді, містити всі правові можливості, які надані судді для ефективної реалізації професійних завдань та досягнення соціальних цілей судової влади. Вважаємо, що саме критерій забезпечення належного здійснення функцій судової влади повинен бути фундаментом при конструюванні оптимальної моделі статусу судді.

Проаналізувавши нормативні положення чинного законодавства, що визначають поняття судді загального суду та відповідні дослідження вчених-правознавців, можна зробити висновок, що поняття судді та правовий статус судді суду загальної юрисдикції суттєво відрізняються. Поняття судді суду загальної юрисдикції визначає особу, яка є носієм судової влади, тоді як правовий статус суддів судів загальної юрисдикції розкриває зміст поняття судді через призму його правосуб’єктності, прав і обов’язків, юридичної відповідальності та гарантій.

Правовий статус судді судів загальної юрисдикції є сукупністю юридичних елементів (правосуб’єктність судді, його права та обов’язки, функції, відповідальність, гарантії діяльності), що визначають сутність і зміст діяльності судді суду загальної юрисдикції відповідно до чинного законодавства.

Як і будь-якій іншій юридичній категорії, правовому статусу суддів судів загальної юрисдикції властиві кваліфікуючі ознаки, що дозволяють відмежовувати її від правового статусу інших органів та посадових осіб державної влади чи місцевого самоврядування.

На основі дослідження конституційно-правового статусу суддів судів загальної юрисдикції, як важливого елементу механізму забезпечення функціонування судів загальної юрисдикції, можна зробити такі висновки:

1. Судді судів загальної юрисдикції є основною, ключовою ланкою механізму реалізації системи функцій судів загальної юрисдикції. Їх правовий статус спрямований на забезпечення ефективності реалізації судами загальної юрисдикції судової влади загалом.

2. Суддя суду загальної юрисдикції – це призначена чи обрана посадова особа органу судової влади, яка одноосібно, чи колегіально здійснює правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства на оплачуваній основі.

У підрозділі 1.2. «Становлення та розвиток конституційно-правового статусу суддів судів загальної юрисдикції» подається аналіз історичних і чинних нормативно-правових актів, а також робіт вчених-правознавців, що досліджували історію суддів та судів в Україні.

На думку автора, слід розрізняти наступні етапи становлення та розвитку конституційно-правового статусу суддів судів загальної юрисдикції:

Перший етап – із VІ ст. – до створення Конституції Пилипа Орлика 1710 р.;

Другий етап – з 1710 р. – до здійснення судової реформи 1864 р.;

Третій етап – з 1864 р. – до формування радянської системи правосуддя у 1919 р.;

Четвертий етап становлення і розвиток суддів судів загальної юрисдикції – з 1919 р. до 1991 р.;

П’ятий етап становлення і розвиток конституційно-правового статусу суддів судів загальної юрисдикції в незалежній Україні – у 1991–2002 рр.;

Шостий етап – із початку проведення судової реформи 2002 р.

Зроблено висновок, що на сьогодні можна говорити про зародження нового етапу розвитку конституційно-правового статусу суддів судів загальної юрисдикції в Україні. Врахування недоліків судової реформи, потреба проведення політичної реформи в Україні, вибори Президента України та якісні соціально-економічні зміни потребують подальшого реформування судової системи України, а відтак – і зміни та вдосконалення конституційно-правового статусу суддів судів загальної юрисдикції. Видається, що таке реформування конституційно-правового статусу суддів судів загальної юрисдикції може знайти своє об’єктивне законодавче відображення в новому спеціально розробленому та відповідно прийнятому кодифікованому нормативно-правовому акті, наприклад, у Судовому кодексі України, положення якого б не лише зняли існуючі нормативні колізії у сфері судочинства, а й сприяли б подальшому розвитку та вдосконаленню конституційно-правового статусу суддів судів загальної юрисдикції.

Розділ другий «Структура конституційно-правового статусу суддів судів загальної юрисдикції» містить три підрозділи, в яких з метою виявлення специфічних ознак конституційно-правового статусу суддів судів загальної юрисдикції досліджуються правосуб’єктність, права і обов’язки та принципи діяльності суддів судів загальної юрисдикції.

Підрозділ 2.1. «Правосуб’єктність суддів судів загальної юрисдикції» присвячений з’ясуванню особливостей правосуб’єктності суддів судів загальної юрисдикції. Автор доводить, що правосуб’єктність суддів судів загальної юрисдикції – це здатність особи у встановленому законодавством порядку набувати правового статусу судді суду загальної юрисдикції, тобто виступати носієм суб’єктивних прав та юридичних обов’язків професійного судді.

У змісті правосуб’єктності суддів судів загальної юрисдикції можна виділити соціальну, психофізіологічну, професійну, моральну компетентність. При нормативному визначенні дані властивості суб’єкта набувають характеру юридично значущих і складають структуру професійно важливих якостей суддів судів загальної юрисдикції.

Правосуб’єктності суддів судів загальної юрисдикції властиві такі характерні ознаки:

1) правосуб’єктність суддів судів загальної юрисдикції є спеціальним видом правосуб’єктності;

2) правосуб’єктність є необхідною умовою для володіння конституційно-правовим статусом суддів судів загальної юрисдикції;

3) сутність правосуб’єктності зводиться до юридичної характеристики особи суддів судів загальної юрисдикції як суб’єкта, який здійснює судову владу в державі;

4) правосуб’єктність є системною якістю, у структурі якої можна виділити соціальну, психофізіологічну, професійну та моральну компетентність;

5) зміст даного явища обумовлюється професійною діяльністю і складає певні професійно важливі якості та здібності судді, що є необхідною умовою успішності здійснення функцій судової влади;

6) і, нарешті, саме правосуб’єктність визначає відповідність конкретного судді займаній посаді, професійній групі загалом:

відповідність посаді виявляється в компетентності судді при вирішенні поставлених перед ним завдань;

відповідність професійній групі виражається у відповідності судді груповим цінностям і нормам, професійному авторитетові.

У підрозділі 2.2. «Права і обов’язки суддів судів загальної юрисдикції» доводиться висновок, згідно з яким службові права суддів судів загальної юрисдикції – це вид і міра конкретно визначеної поведінки суб’єкта, наділеного статусом професійного судді.

Запропонована авторська класифікація службових прав суддів судів загальної юрисдикції, за якою службові права за змістом поділяються на ті:

а) що вказують на винятковість конституційно-правового статусу суддів;

б) що сприяють безпосередньому виконанню службових функцій;

в) що містять можливість використовувати додаткові соціальні привілеї.

Визначено, що службові обов’язки суддів судів загальної юрисдикції – це нормативно визначені вид і міра необхідної поведінки представника судової влади.

За змістом службові права суддів судів загальної юрисдикції можна умовно поділити на три категорії:

а) права, що забезпечують особливий конституційно-правовий статус суддів судів загальної юрисдикції і його правовий захист. Ця група прав підкреслює виключне конституційно-правове становище судді в державі, вказує на його підвищену правову захищеність, збільшує обсяг правових можливостей судді. Ці права характеризують статус судді в його статичному вигляді. Серед широкого кола службових прав суддів цієї групи варто особливо виділити право на повагу професійної честі і гідності судді; право судді на особисту і майнову недоторканність; право на стабільність трудової зайнятості; право на кар’єру; право на відставку;

б) права, що сприяють безпосередньому виконанню службових обов’язків. Ця група прав пов’язана зі здійсненням суддею своїх повноважень і характеризує його статус у динамічному аспекті. Найбільш повно ці права реалізуються при виконанні професійних функцій. До даної групи службових прав слід віднести: право самостійно приймати рішення в межах своїх повноважень; право вимагати створення і забезпечення необхідних умов для здійснення професійної діяльності; інші права, передбачені національним законодавством;

в) права, що допомагають судді реалізувати належні йому конституційні права і основні свободи, закріплюють можливість користуватися соціальними благами. Ці права встановлюють певні переваги, пільги щодо суддів. За правовою природою їх слід віднести до норм-гарантій, які вказують на підвищений державний захист суддів, що, безперечно, пов’язано з особливою соціальною роллю цих осіб у державі. До цієї групи службових прав суддів можна віднести: право на соціальний і правовий захист; право на одержання матеріальної винагороди за свою працю; інші права, передбачені трудовим і пенсійним законодавством; право на поліпшення житлових умов; право на пільги з житлово-комунального, транспортного та іншого обслуговування; право на відпочинок; право на вільний вибір додаткової педагогічної, наукової та іншої оплачуваної творчої діяльності; право на страхові гарантії; право на навчання і підвищення кваліфікації; інші права, передбачені національним законодавством.

У підрозділі 2.3. «Принципи діяльності суддів судів загальної юрисдикції» досліджуються особливості принципів діяльності суддів судів загальної юрисдикції.

Автор обґрунтовує, що основними принципами діяльності суддів судів загальної юрисдикції є:

а) принцип самостійності;

б) принцип незалежності;

в) принцип недоторканності;

г) принцип доступу до суду.

Розділ третій «Гарантії діяльності суддів судів загальної юрисдикції» складається з трьох підрозділів, у яких досліджується категорія гарантій та провадиться класифікація їх на організаційно-правові та нормативно-правові гарантії суддів судів загальної юрисдикції.

У підрозділі 3.1. «Поняття гарантій діяльності суддів судів загальної юрисдикції» – загальні гарантії діяльності суддів судів загальної юрисдикції визначаються рівнем розвитку всіх сфер суспільного та державного ладу України, авторитетом судової влади у суспільстві та державі, станом прав і свобод людини і громадянина і, особливо, правом звернення до суду за захистом своїх законних прав і свобод.

Спеціальні гарантії діяльності суддів судів загальної юрисдикції – це система нормативно-правових та організаційно-правових способів і засобів здійснення суддями своїх прав й обов’язків.

Визначено, що гарантіями діяльності суддів судів загальної юрисдикції є сукупність об’єктивних та суб’єктивних чинників, спрямованих на практичну реалізацію їх прав та обов’язків, на усунення можливих перешкод їх неналежного здійснення.

Підрозділ 3.2. «Організаційно-правові гарантії суддів судів загальної юрисдикції» присвячений характеристиці організаційно-правових гарантій суддів судів загальної юрисдикції.

Організаційно-правові гарантії спрямовані на забезпечення і захист прав і свобод суддів судів загальної юрисдикції, боротьбу з правопорушеннями, утвердження режиму законності. Виконання цих завдань неможливо без нормального функціонування юрисдикційних і судових органів, їх структурних підрозділів.

До організаційно-правових гарантій діяльності суддів судів загальної юрисдикції належать: побудова судової системи на засадах автономності; конкурсна процедура формування суддівського корпусу; вичерпний перелік підстав припинення повноважень суддів, який базується на принципі їх незмінюваності; рівність правового статусу суддів; право суддів на відставку; їх недоторканність; особливий порядок фінансування судів; створення необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності судів; матеріальне та соціальне забезпечення суддів; система органів суддівського самоврядування.

У підрозділі 3.3. «Нормативно-правові гарантії суддів судів загальної юрисдикції» досліджуються нормативно-правові гарантії суддів судів загальної юрисдикції.

До нормативно-правових гарантій належать норми-принципи, юридична відповідальність та юридичні обов’язки, передбачені Основним Законом держави, кодексами, законами та підзаконними актами і міжнародно-правовими договорами.

За своєю правовою природою нормативно-правові гарантії закріплюються в нормах-принципах, процесуальних нормах, нормах, які встановлюють юридичні обов’язки та нормах, що встановлюють юридичну відповідальність за порушення законодавства.

Нормативно-правові гарантії суддів судів загальної юрисдикції є сукупність, передбачених нормами права, юридичних засобів забезпечення реалізації, охорони і захисту прав та свобод суддів.

Визначено, що нормативно-правові гарантії суддів судів загальної юрисдикції є сукупність, передбачених нормами права, юридичних засобів забезпечення реалізації, охорони і захисту прав та свобод суддів.

У Висновках формулюються найсуттєвіші результати дисертаційного дослідження, що зумовили самостійність та значимість роботи; наводяться теоретичні узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке полягає у розробці теоретичних та практичних рекомендацій щодо концепції конституційно-правового статусу суддів судів загальної юрисдикції.

Конституційно-правовий статус суддів судів загальної юрисдикції – це система загальних, основоположних засад за допомогою якої у Конституції та інших законах визначається фактичне становище судді у державі та суспільстві.

Зміст конституційно-правового статусу суддів судів загальної юрисдикції визначається метою і завданнями їх професійної діяльності і являє собою сукупність правових можливостей, певну міру свободи поведінки суддів судів загальної юрисдикції в суспільному житті і службовій діяльності.

Професійна діяльність суддів судів загальної юрисдикції передбачає обмеження свободи вибору поведінки суддів судів загальної юрисдикції, призначенням яких є запобігання можливому протиправному використанню свого посадового становища з метою захисту й охорони інтересів інших суб’єктів чи суспільних інтересів.

Конституційно-правовий статус суддів судів загальної юрисдикції не є конституційно-правовим статусом суддівської посади, а конституційно-правовим статусом людини, яка обіймає посаду представника судової влади.

Елементами конституційно-правового становища судді є: 1) правосуб’єктність суддів судів загальної юрисдикції; 2) права і обов’язки суддів судів загальної юрисдикції; 3) принципи діяльності суддів судів загальної юрисдикції; 4) гарантії діяльності суддів судів загальної юрисдикції.

Слід розрізняти наступні етапи становлення та розвитку конституційно-правового статусу суддів судів загальної юрисдикції:

Перший етап – із VІ ст. – до створення Конституції Пилипа Орлика 1710 р.;

Другий етап – з 1710 р. – до здійснення судової реформи 1864 р.;

Третій етап – з 1864 р. – до формування радянської системи правосуддя у 1919 р.;

Четвертий етап становлення і розвиток суддів судів загальної юрисдикції – з 1919 р. до 1991 р.;

П’ятий етап становлення і розвиток конституційно-правового статусу суддів судів загальної юрисдикції в незалежній Україні – у 1991–2002 рр.;

Шостий етап – із початку проведення судової реформи 2002 р. – до сьогодення.

В основу визначення структури поняття “конституційно-правовий статус суддів судів загальної юрисдикції в Україні” повинні бути покладені такі аспекти: по-перше, воно є цілісною правовою категорією, що має самостійну структуру і зміст; по-друге, критерієм, що дозволяє визначити дійсну структуру конституційно-правового статусу суддів судів загальної юрисдикції, є професійна діяльність судді. Тобто до змісту досліджуваного конституційно-правового поняття варто включити ті інститути, що визначають міру правових можливостей судді при безпосередньому здійсненні службових функцій; по-третє, всі структурні елементи даного явища повинні бути логічно взаємопов’язані; по-четверте, кожний із структурних елементів статусу суддів судів загальної юрисдикції повинен мати точну конкретність і визначеність.

Елементами, що складають структуру конституційно-правового статусу суддів судів загальної юрисдикції, слід визнати: 1) правосуб’єктність; 2) права і обов’язки суддів; 3) принципи діяльності суддів судів загальної юрисдикції; 4) гарантії.

Правосуб’єктність суддів судів загальної юрисдикції – це здатність особи у встановленому законодавством порядку набувати правового статусу судді суду загальної юрисдикції, тобто виступати носієм суб’єктивних прав та юридичних обов’язків професійного судді.

Службові права суддів судів загальної юрисдикції – це вид і міра конкретно визначеної поведінки суб’єкта, наділеного статусом професійного судді.

Службовим правам судді притаманні такі характерні ознаки: 1) вони належать конкретному суб’єкту – судді; 2) ґрунтуються на нормах позитивного права – Конституції України, Законі Україні “Про статус суддів” та ін.; 3) являють собою забезпечену державою і правом можливість певної поведінки, спрямованої на досягнення того чи іншого соціального блага; 4) їх виникнення обумовлюється конкретним юридичним фактом – набранням юридичної сили акта про призначення (обрання) на посаду судді; 5) зміст і обсяг службових прав зумовлюється сутністю конституційно-правового статусу судді; 6) вони в основному реалізуються в особистих інтересах судді; 7) забезпечуються загальними (економічними, політичними, ідеологічними, організаційними) і спеціальними (юридичними) гарантіями; 8) захищаються в судовому, адміністративному та іншому встановленому законом порядку.

Класифікація службових прав суддів судів загальної юрисдикції, за якою службові права за змістом поділяються на ті: а) що вказують на винятковість конституційно-правового статусу суддів; б) що сприяють безпосередньому виконанню службових функцій; в) що містять можливість використовувати додаткові соціальні привілеї.

Службові обов’язки суддів судів загальної юрисдикції складаються як з урегульованих нормами права вимог щодо необхідної поведінки судді, тобто юридичних обов’язків; так і з моральних обов’язків, що зумовлюються вимогами професійного обов’язку й совісті судді. Зміст службової поведінки судді становить його волевиявлення у формі прийнятих рішень, дій чи бездіяльності в період володіння статусом носія судової влади.

Основні вимоги щодо необхідної поведінки суддів судів загальної юрисдикції можна звести до: а) дотримання законодавства України при здійсненні професійної діяльності; б) дотримання етичних основ діяльності; в) сумлінного і професійного виконання своїх службових функцій.

Визначені основні принципи діяльності суддів судів загальної юрисдикції України:

а) принцип самостійності;

б) принцип незалежності;

в) принцип недоторканності;

г) принцип доступу до суду.

Гарантіями діяльності суддів судів загальної юрисдикції є сукупність об’єктивних та суб’єктивних чинників, спрямованих на практичну реалізацію їх прав та обов’язків, на усунення можливих перешкод їх належного здійснення.

До організаційно-правових гарантій діяльності суддів судів загальної юрисдикції належать: побудова судової системи на засадах автономності; конкурсна процедура формування суддівського корпусу; вичерпний перелік підстав припинення повноважень суддів, який базується на принципі їх незмінюваності; рівність правового статусу суддів; право суддів на відставку; їх недоторканність; особливий порядок фінансування судів; створення необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності судів; матеріальне та соціальне забезпечення суддів; система органів суддівського самоврядування.

У законодавстві необхідно закріпити положення, згідно з яким гарантії незалежності суддів, котрі закріплені в Конституції України та інших законах, не можуть бути скасовані або зменшені державою. У державі не можуть прийматися закони та інші правові акти, які скасовують чи зменшують незалежність суддів.

Нормативно-правові гарантії суддів судів загальної юрисдикції є сукупність, передбачених нормами права, юридичних засобів забезпечення реалізації, охорони і захисту прав та свобод суддів. До нормативно-правових гарантій належать норми-принципи, юридична відповідальність та юридичні обов’язки, передбачені Основним Законом держави, кодексами, законами, та підзаконними актами і міжнародно-правовими договорами.

Норми-принципи – це незаперечні вимоги загального характеру, керівні засади, що прямо закріплені в Конституції України та іншими законами, які зумовлюються активними закономірностями існування і розвитку особистості в суспільстві і визначають зміст та спрямованість державного правового регулювання з забезпеченням гарантій діяльності суддів судів загальної юрисдикції.

На сьогодні для успішної і повної реалізації судово-правової реформи в Україні, започаткованої з прийняттям Закону України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 р. необхідно розробити і прийняти новий Закон України “Про статус суддів”, який би повною мірою відображав сутність і зміст конституційно-правового статусу суддів та визначив систему гарантій їх ефективної діяльності. Зазначені теоретичні положення було б доцільно закріпити в новій редакції Закону України “Про статус суддів” від 15 грудня 1992 р., з метою повного і всебічного розвитку положень ст. 126 та 129 Конституції України.