Попко В.В. Уніфікація норм міжнародного приватного права в рамках Гаазької конференції

Короткий зміст

У Вступі надане обґрунтування актуальності теми дослідження, розглядається зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, ступінь розробленості питання, визначається об’єкт і предмет дослідження, мета і завдання дослідження, його методологічна основа, нормативна й емпірична база, наукова новизна, теоретичне і практичне значення, застосування результатів дослідження на практиці, формулюються положення, що виносяться на захист.

Розділ I “Становлення та розвиток Гаазької конференції з міжнародного приватного права” складається з чотирьох підрозділів і присвячений дослідженню генезису формування та тенденціям розвитку Гаазької конференції, а також перспективам взаємовідносин з Україною.

У підрозділі 1.1 “Загальнометодологічні підходи до уніфікації норм міжнародного приватного права в рамках Конференції” досліджуються теоретичні аспекти уніфікаційної діяльності Гаазької конференції. Уніфікація колізійних норм розглядається як один з методів, за допомогою якого здійснюється регулювання як майнових, так і немайнових відносин, ускладнених іноземним елементом. Система колізійних норм в кожній з держав-учасників міжнародного спілкування має передумовою наявність розбіжностей в матеріальному приватному праві окремих держав. Розбіжності ці існують і при співставленні правових систем держав, що належать до однієї і тієї ж правової сім'ї чи суспільної формації. Іноді розбіжності існують лише в деталях, але й вони суттєво відбиваються на вирішенні конкретних справ. Цілям уніфікації міжнародного приватного права слугує низка міжнародних конвенцій, зокрема конвенції, прийняті Гаазькою конференцією з міжнародного приватного права протягом тривалого часу.

Дослідження проблематики уніфікації міжнародного приватного права дає можливість виявити дві взаємообумовлені, хоча і суперечливі тенденції: з одного боку держави прагнуть зберегти свою юрисдикцію відносно власних громадян та юридичних осіб, навіть при їх знаходженні за кордоном, з іншого боку, – поширити свою юрисдикцію на іноземців, що перебувають на їх території. В цих відносинах застосовуються колізійні прив'язки lex domicilii та lex patriae. Разом з тим, розвиток міжнародних відносин вимагає певної ясності, особливо відносно односторонніх та двосторонніх колізійних прив'язок. Навіть у випадку їх застосування в одній правовій сім'ї, в кожній з національних правових систем зберігаються власні способи кваліфікації колізійних норм, неоднакове ставлення до зворотної відсилки, до публічного порядку тощо. В результаті одна й та ж ситуація може бути вирішена на підставі різних колізійних норм не однаково. Найбільш виразно це проявляється в колізійних принципах щодо особистого статус громадян, шлюбно-сімейних відносин, відносини батьків та дітей, спадкових відносин.

У підрозділі 1.2 “Формування Гаазької конференції та генезис уніфікаційної діяльності” досліджуються засади створення ГК МПрП та її уніфікаційна діяльність, в якій виділяють два етапи: з 1893 р. до 1951 р. та другий з 1951 р. Конференція виробила проекти ряду конвенцій: про купівлю-продаж рухомостей, про визнання прав юридичної особи за іноземними компаніями, асоціаціями і установами, про конфлікт lex patriae і lex domicilii, про цивільну процедуру, а також розробила та прийняла Статут Організації. Формування Гаазької конференції відбувалось в певних історичних умовах; Організація розвивалась з урахуванням вимог часу, що визначило збільшення її держав-членів до 65 та держав-учасниць гаазьких конвенцій до 57, які представляють усі континенти. Своєю діяльністю у сфері міжнародного приватного права Гаазька конференція сприяє уніфікації колізійних норм та взаємозв’язкам держав у цих відносинах.

Набуття членства в цій міжнародній організації відкриває широкі можливості не лише для приєднання до існуючих конвенцій, а й для безпосередньої участі у розробці нових міжнародних інструментів у цій сфері. Не менш важливою є також можливість встановлення безпосередніх контактів з представниками інших держав, які відповідають за виконання положень гаазьких конвенцій за кордоном. На практиці це сприяє оперативнішому вирішенню питань, що виникають при виконанні цих конвенцій. Важливим при цьому є те, що учасниками конвенцій, прийнятих на Гаазькій конференції, як вже зазначалось, є як її члени, так і держави, що не є членами Організації.

Найбільш відомими та значущими є конвенції з питань цивільного процесу, прийняття закордонних свідчень, легалізації документів, врегулювання колізій між законами стосовно положень про спадщину, забезпечення зобов’язань, визнання розлучень, захист неповнолітніх, протидію міжнародному викраденню дітей, усиновлення в іншу країну.

У підрозділі 1.3 “Сучасні тенденції розвитку Гаазької конференції з міжнародного приватного права” здійснена спроба спрогнозувати розвиток Організації на передбачуване майбутнє. Діяльність Конференції визначають теми, що складають сучасну Робочу програму Конференції, серед яких найбільш значущі: затвердження та поширення Конвенції про юрисдикцію, визнання та виконання іноземних судових рішень в цивільних та комерційних справах; розвиток діяльності з удосконалення існуючих та прийняття нових міжнародних інструментів про виконання зобов’язань (особливо стосовно підтримки дітей) тощо.

На виконання цих завдань спрямована робота щодо розробки документів про налагодження контактів батьків та дітей; з питань міжнародного приватного права, що виникають в інформаційному суспільстві, включаючи електронну торгівлю; у сфері конфліктів юрисдикцій, законодавства, міжнародної юрисдикції та адміністративного співробітництва стосовно цивільної відповідальності за завдання шкоди навколишньому середовищу; вирішення проблем, що виникають у випадку нечесної конкуренції та проблем, що застосовуються в випадку передачі прав власності.

На розгляд Конференції винесено низку тем, запропонованих зацікавленими сторонами, що співробітничають з Організацією: розробка прикладу двосторонньої угоди про виконання гаазьких конвенцій; питання міжнародного приватного права стосовно інтелектуальної власності; питання, пов’язані з міжнародним поверненням активів; питання, пов’язані з економічною міграцією; питання стосовно статусу дітей; питання міжнародного усиновлення; законодавство стосовно спеціальних контрактів (бартерні угоди; ф’ючерсна торгівля на фондовому ринку).

У підрозділі 1.4 “Перспективи взаємовідносин України та Гаазької конференції” викладено основні етапи набуття Україною членства в ГК МПрП, що визначено Законом України “Про прийняття Статуту Гаазької конференції з міжнародного приватного права” 15 травня 2003 р., та проаналізовано форми та принципи взаємовідносин України й Гаазької конференції в таких основних напрямках співробітництва, як цивільний процес, сімейні, спадкові й інші правовідносини. Державні делегації України є учасниками засідань Спеціальних комісій, Дипломатичної конференції та Пленарних сесій (остання 20-та сесія відбулась в червні 2005 р.).

Членство України у Гаазькій конференції – впливовій міжнародній організації з приватного права – відкриває широкі можливості для врегулювання на багатосторонньому рівні колізійних питань у сфері цивільного права, участі в підготовці й прийнятті конвенцій, що розробляються в рамках Організації, а також в налагодженні співробітництва з представниками інших держав-учасниць.

З набуттям повноправного членства в ГК МПрП Україна є учасницею п’яти гаазьких конвенцій: 1) Конвенції з питань цивільного процесу 1954 р., яка залишається чинною для України у зв’язку з офіційним оформленням правонаступництва. Ця конвенція набула чинності для СРСР з 26 липня 1967 р.; на сьогодні учасниками цієї Конвенції є близько п’ятдесяти держав з різних континентів; 2) Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних та комерційних справах 1965 р.; 3) Конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних та комерційних справах 1970 р.; 4) Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 р.; 5) Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 р.

Механізм приєднання до гаазьких конвенцій передбачає, по-перше, внесення відповідних змін до законодавства України, наприклад приєднання до Конвенції про захист дітей та співробітництво в галузі міждержавного усиновлення (1993) передбачає зміни в Цивільний, Сімейний, Цивільно-процесуальний та Кримінальний кодекси; по-друге, з метою приведення у відповідність правових норм у сфері захисту прав дітей, батьківської відповідальності необхідним є забезпечення співробітництва Національних органів держав-учасниць гаазьких конвенцій.

У розділі II “Правовий статус міжнародної організації – Гаазька конференція з міжнародного приватного права” обґрунтовується правовий статус ГК МПрП як міжнародної організації, її організаційна структура, особливості діяльності та процес прийняття конвенцій. Основна діяльність Гаазької конференції з міжнародного приватного права полягає в розробці багатосторонніх конвенцій у різних сферах міжнародного приватного права, зокрема міжнародного співробітництва судових і адміністративних органів з питань правової допомоги; колізійного права щодо договорів, зобов’язань, що виникають внаслідок заподіяної шкоди; аліментних зобов’язань, правового статусу та захисту дітей, правовідносин між подружжям, заповітів та нерухомості або довірчої власності; юрисдикції і визнання та виконання іноземних судових рішень.

В підрозділі 2.1 “Поняття міжнародної організації й міжнародної конференції та статутні положення Гаазької конференції” аналізується поняття міжнародної організації та конференції, їх видів, функцій, підготовки та скликання, правил процедури, основних компонентів конференційної системи, механізмів прийняття рішення, а також видів актів, що приймаються, та їх правове значення. Проаналізовані питання міжнародної правосуб’єктності міжнародних міжурядових організацій, які завжди були одними з найбільш складних і суперечливих у науці міжнародного права, та встановлено особливості міжнародної правосуб’єктності Гаазької конференції.

У підрозділі 2.2 “Організаційна структура Гаазької конференції з міжнародного приватного права” розглядаються механізми співпраці в рамках Гаазької конференції делегацій держав та керівних посадових осіб. Досліджується робота системи спеціально утворених органів, яка включає в себе: Пленарні сесії (засідання), Урядовий Комітет Нідерландів з питань міжнародного приватного права, Постійне Бюро (Секретаріат), Раду дипломатичних представників та Спеціальні комісії.

Держави-члени, в особі своїх органів та урядових делегатів, призначених відповідно до ст. 6 Статуту ГК МПрП, мають змогу брати повноцінну участь в роботі Гаазької конференції. Вони приймають рішення щодо загального політичного курсу Організації, пропонують та визначають порядок розгляду тем, прийнятих Гаазькою конференцією, беруть участь з правом голосу в обговореннях, прийнятті та моніторингу інструментів тощо.

Держави, що не є членами Організації, в особі своїх урядових делегатів можуть, за запрошенням, брати участь в обговоренні питань, що розглядаються, як спостерігачі; вони беруть участь в моніторингу та огляді рішень та конвенцій, сторонами яких вони є; можуть користуватися результатами роботи Гаазької конференції, зокрема у видках, коли вони найближчим часом мають намір стати державою-членом ГК МПрП чи стороною конвенції.

У підрозділі 2.3 “Механізми реалізації приватноправової суб’єктності Гаазької конференції з міжнародного приватного права” досліджено основні напрямки діяльності ГК МПрП, серед яких головне місце належить розробці багатосторонніх договорів (конвенцій) у різних сферах міжнародного приватного права, зокрема: міжнародного співробітництва судових та адміністративних органів з питань правової допомоги; колізійного права щодо договорів, зобов’язань, що виникають внаслідок заподіяної шкоди; аліментних зобов’язань, правового статусу та захисту дітей, правовідносин між подружжям, заповітів та нерухомості або довірчої власності; юрисдикції, визнання та виконання іноземних судових рішень.

Діяльність Гаазької конференції на сучасному етапі її розвитку визначена в концепції, сформульованій в Стратегічному плані Організації: “працювати для світу, в якому приватні особи, сім’я, а також компанії та інші організації, життя та діяльність яких пов’язанні з різними правовими системами, будуть отримувати високий рівень правової безпеки”. З концепцією діяльності Організації тісно пов’язана місія Гаазької конференції, що також визначена в Стратегічному плані: “бути форумом для держав-членів з метою розробки і виконання загальних правил міжнародного приватного права, для того, щоб координувати відносини між різними системами приватного права в міжнародних ситуаціях”.

Підрозділ 2.4 “Розробка та процес прийняття гаазьких конвенцій” присвячений дослідженню процесу розробки та основних етапів прийняття конвенцій, а саме: відбір питань для обговорення, дослідження, власне обговорення проекту, прийняття тексту та ухвалення угод, що вимагає цілеспрямованого, організованого, творчого, наукового й правового підходу. Процес розробки й прийняття конвенцій включає стадії й етапи, визначені в Робочій моделі діяльності Гаазької конференції.

Як правило, етапи дослідження, обговорення, проведення переговорів та прийняття рішення тривають протягом чотирьох років, а після успішного укладення угоди слідують стадії ратифікації та виконання конвенцій, які завершуються етапом надання допомоги у разі необхідності та проведення моніторингу. Проект конвенції включається в порядок денний майбутньої роботи сесії за пропозицією Спеціальної комісії із загальних справ та політики. Пропозицію обговорити, а згодом і прийняти те чи інше рішення може бути внесено державою-членом або групою держав, іншим органом Гаазької конференції (наприклад, Постійним Бюро) чи іншою міжнародною організацією – як міжурядовою, так і неурядовою. В деяких випадках пропозиції можуть висуватися іншими міжнародними організаціями в рамках угод про співпрацю Конференції з різними організаціями. Багатостороннє наукове дослідження проекту конвенції базується на порівняльному методі роботи, мета якого підготувати тему в вигляді питань, що в багатьох випадках супроводжується проведенням опитування, призначеним для держав-членів. Обговорення включає також попереднє виявлення позицій держав і створення допоміжних органів, на які покладається підготовка проектів рішень і резолюцій Організації. Після складення проекту Конвенції Спеціальною комісією, її функції переходять до Комісії Пленарної сесії Конференції для прийняття висновків та ухвалення Заключного акту. Прийняття рішення не зводиться тільки до голосування, воно є завершенням етапу обговорення того чи іншого питання та, як правило, відбувається прийняття рішення кваліфікованою чи абсолютною більшістю голосів держав-членів, а в останній час все частіше застосовується консенсус.

Держави-учасники Конференції можуть прийняти конвенцію в певній формі, із застереженнями, тимчасово чи утриматися від приєднання до неї. Крім того, прийнятий текст може бути переглянутий, розглянутий знову чи виправлений на наступній Пленарній сесії. За звичаєм конвенція ніколи не підписується під час закриття сесії, а відкривається для підписання, за чим слідує ратифікація.

У розділі III “Основні напрямки діяльності з уніфікації та розвитку міжнародного приватного права” досліджується діяльність по уніфікації норм в документах Гаазької конференції у сфері міжнародного цивільного процесу, сімейних та спадкових правовідносин.

У підрозділі 3.1 “Уніфікація норм міжнародного цивільного процесу в актах Гаазької конференції” проаналізовано уніфікаційну діяльність з питань, які відносять до міжнародного цивільного процесу: про міжнародну підсудність (юрисдикцію) у цивільних справах з “іноземним елементом”; про цивільне процесуальне становище іноземних громадян та юридичних осіб, а також становище іноземної держави та її дипломатичних представників, міжнародних (міждержавних) організацій; про доручення судів однієї держави судам іншої; про судові докази в цивільних справах з іноземним елементом; про порядок встановлення змісту належного застосування іноземного закону; визнання і примусове виконання іноземних судових рішень і визнання іноземних адміністративних актів по цивільним справам; про визнання іноземних арбітражних угод і примусове виконання рішень іноземного арбітражу. Особливе значення в сфері цивільно-процесуальних відносин має Конвенція з питань цивільного процесу (1954), яка регулює: процедуру вручення судових та позасудових документів; виконання судових доручень іноземних держав; внесення завдатку та стягнення платежів у разі винесення й виконання рішень стосовно іноземців; заставу “judicatum solvi”; безоплатну видачу виписок із актів запису громадського стану; надання безоплатно правової допомоги тощо. Прийнята у 1965 р. Конвенція про вручення за кордоном судових і позасудових документів у цивільних і комерційних справах, що регулювала виконання судових доручень, була перероблена, в результаті чого з’явилась Конвенція про отримання за кордоном доказів у цивільних та комерційних справах (1970). З конвенціями, які регулюють процесуальні питання, тісно пов’язана Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (1961). Відповідно до її умов учасники Конвенції звільняють від легалізації видані в інших державах-учасницях документи: судових органів чи службових осіб; адміністративні; нотаріальні; офіційні посвідчення, що підтверджують факти та автентичність підписів. Конвенція про міжнародний доступ до правосуддя (1980) відкрита для підписання. Однією з останніх є Конвенція про угоди про вибір суду, затверджена на 20-й сесії Гаазької конференції.

Підрозділ 3.2 “Уніфікація норм у міжнародних сімейних правовідносинах” присвячений дослідженню правовідносин, які потребують колізійного регулювання в зазначеній галузі. Це, зокрема, умови укладення шлюбу, форма і порядок реєстрації шлюбу, визнання шлюбів, укладених за кордоном, шлюбний договір, юридичні наслідки шлюбу, майнові відносини подружжя, припинення шлюбу, визнання шлюбу недійсним, встановлення та спростування батьківства, стосунки між батьками і дітьми, утримання, усиновлення тощо. Уніфікації законодавства вимагають шлюби, що зареєстровані за участю іноземців, на території іноземної держави, з використанням іноземного законодавства, оскільки для визначення правового статусу подружжя застосовують колізійні норми, що є необхідним для визначення змісту матеріальних та формальних умов оформлення шлюбу. Колізійні принципи можуть міститися як у національному законодавстві, так і в міжнародних договорах.

В уніфікаційному процесі Гаазької конференції в сфері сімейного права характерним є уніфікація не матеріально-правових норм, а колізійних. Це засвідчують, зокрема, Конвенція щодо колізії законів стосовно наслідків шлюбу на права та обов’язки подружжя в їхніх особистих відносинах та щодо їхнього майна (1905), Конвенція про визнання розлучень та рішень щодо окремого проживання подружжя (1970), Конвенція про укладення та визнання дійсності шлюбів (1978), Конвенцію про право, що застосовується до аліментних зобов’язань (1973), Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей (1980), Конвенція про захист дітей та співробітництво в галузі міждержавного усиновлення (1993) та інші.

В сфері сімейних відносин уніфікація колізійних норм йде по шляху укладання як двосторонніх, так й багатосторонніх конвенцій. Такі домовленості містять єдині правила по питанням правовідносин між батьками і дітьми, між подружжям з приводу майнових та інших відносин, а також по питанням спадкування, усиновлення і піклування.

У підрозділі 3.3 “Уніфікація норм у сфері спадкових правовідносин” аналізуються міжнародні багатосторонні конвенції, які містять матеріально-правові чи колізійні норми, застосовувані у сфері спадкового права. Гаазька Конвенція про колізії законів щодо форми заповітів (1961) містить норми декількох колізійних прив’язок, застосовуваних до визначення дійсності заповідального розпорядження чи такого, що скасовує попереднє заповідальне розпорядження. Норми Конвенції застосовуються також до форми заповідальних розпоряджень, вчинених двома чи більшою кількістю осіб в одному документі. Втім, якщо Гаазька конвенція про конфлікт законів відносно форми заповідальних розпоряджень тільки констатує право особи на вибір певного правопорядку для врегулювання спадкових правовідносин, то Гаазька конвенція про право, що застосовується до спадкування нерухомого майна померлої особи (1989), вимагає ще й юридичного оформлення такого вибору шляхом складення відповідної заяви. Ця Конвенція визначає процес правозастосування у спадкових відносинах.

Загальні тенденції розвитку та уніфікації норм міжнародного приватного права в частині колізійного регулювання відносин спадкового характеру спрямовані на застосування єдиних норм права. Як відомо, в різних державах питання спадкування регулюється по-різному – в одних передбачається неоднаковий режим для рухомого й нерухомого майна (Франція), в інших – для всього спадку встановлюється єдиний режим (ФРН, Італія). Прийняття в міжнародному уніфікованому документі єдиного принципу свідчить про прагнення держав до створення єдиної системи, про якісно новий рівень уніфікації.

Відносини щодо спадкування характеризуються зв’язком з іншими правовими інститутами: питаннями правосуб’єктності, правом власності, сімейним правом тощо, а розмаїтість практики в цій сфері пояснюється значними розходженнями, що існують у національних законодавствах, міжнародних договорах і конвенціях, які стосуються спадкових відносин. Метою гаазьких конвенцій щодо успадкування майна є запровадження в державах уніфікованого документа, який дозволяє визначати коло осіб та їх повноваження стосовно управління майном (рухомим, нерухомим, майновими правами) померлого, своєрідного міжнародного заповіту.