Спасибо-Фатєєва І.В. Цивільно-правові проблеми акціонерних правовідносин

Короткий зміст

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначаються його мета і задачі, об’єкт і предмет, вказується на його методологію, формулюються теоретичне і практичне значення основних положень дисертації, її наукова новизна, ступінь апробації та список публікацій з проблем дисертаційного дослідження.

Розділ 1 “Теоретичні проблеми акціонерних правовідносин” складається з двох підрозділів і присвячений загальнотеоретичним проблемам цивільних правовідносин взагалі і акціонерних правовідносин зокрема.

У підрозділі 1.1. акціонерні правовідносини характеризуються через загальні властивості цивільних правовідносин, що і дозволяє виявити їх певні особливості. Враховуючи безпосередній зв’язок акціонерних правовідносин з поняттям акціонерного права в об’єктивному розумінні, в дисертації приділяється увага місцю акціонерного права в системі права і системі законодавства. Розв’язання цього питання базується  на з’ясуванні предмета і методу акціонерного права та співвідношення в ньому публічних і приватних засад.

Уявлення про право як сукупність ідей, норм і реальних відносин, які є елементами його структури, обумовили віднесення до сфери його регулювання трьох груп суспільних відносин: майнових, управлінських і відносин захисту. Вони не збігаються з галузями законодавства, в кожній з яких поєднуються всі ці групи відносин, що регулюються за допомогою лише двох методів: диспозитивного та імперативного. Тому припускається виходити із припущення про існування галузей законодавства, а не права, внаслідок чого термін “акціонерне право” є умовним, таким, що становить інститут цивільного законодавства.

Обґрунтовується висновок про подальший розвиток акціонерних правовідносин, предметна і певна юридична єдність яких “притягує” до себе норми інших галузей, підгалузей та інститутів законодавства — законодавства про цінні папери та їх державне регулювання, фондовий ринок, монопольну діяльность тощо, внаслідок чого неминучим є формування акціонерного права як комп­лексної галузі законодавства, що тяжіє до цивільного законодавства. В цілому ж у правовому регулюванні акціонерних відносин необхідно досягти оптимального поєднання приватних і публічних засад.

У роботі з’ясовується поняття АТ як корпоративного утворення, що і обумовлює особливості акціонерних правовідносин, які стосуються характеру їх побудови і специфіки основних елементів. Характерні для цивільних правовідносин риси в акціонерних правовідносинах набувають власної специфіки. Це проявляється в певних межах дозвільної спрямованості, оскільки законодавець жорстко врегульовує облік акцій, їх обіг, визначає перелік питань, обов’язкових для вирішення загальними зборами акціонерів. Тим самим окреслюються межі внутрішнього правового регулювання акціонерних відносин. Певною мірою умовною є рівність учасників таких правовідносин, бо нерівними є, наприклад, права власників простих і привілейованих акцій, власників великих пакетів акцій і дрібних акціонерів.

Автономія волі полягає в свободі для кожного акціонера формувати свою волю шляхом участі у роботі загальних зборів. Разом з тим винесення рішення загальними зборами можливе і всупереч волі окремих акціонерів, які голосували проти. Однак у таких випадках принцип автономії волі зберігається, оскільки акціонер, який не бажає підкоритися волі більшості, має право продати свої акції або у певних випадках вимагати їх викупу в нього.

Майнова самостійність учасників правовідносин в АТ досягається майновим відокремленням АТ від майна акціонерів з виникненням у АТ права власності на майно, внесене в оплату за акції, а у акціонерів — на акції.

Захист прав учасників акціонерних правовідносин у судовому порядку відбувається вчиненням позовів, що породжують механізми впливу на права акціонерів. Зокрема, це позови акціонерів про примушення реєстратора здійснити відповідні дії щодо реєстрації акції за певною особою, недійсності значних угод, укладених АТ при недодержанні встановленого порядку або за наявності дій правління не в інтересах АТ чи зацікавленості його членів, тощо. Такі способи захисту надають дрібним акціонерам мож­ливість реалізувати своє право на незгоду. В позовах акціонерів до АТ про вимогу викупу у них акцій в певних випадках втілюється майновий, компенсаційний характер відповідальності.

У підрозділі 1.2. роботи розкривається сутність акціонерних правовідносин, які стисло можна позначити як відносини у так званих “союзі осіб” та “союзі капіталу”. Не зважаючи на те, що АТ максимально абстраговано від особистої участі, сконцентровано на участі капіталом, відривати значення капіталу від суб’єктного субстрату АТ, в інтересах якого і було його створено, недопустимо.

Специфіка майнових відносин проявляється як у відносинах, що виникають при створенні АТ між засновниками, які укладають установчий договір, і між засновниками і передплатниками, так і відносинах власності, які включають до себе право власності АТ і право власності акціонерів на акції.

До немайнових відносин, урегульованих акціонерним правом, належать відносини, що формуються при реалізації заснов­никами, передплатниками, акціонерами свого права на участь – в установчих зборах при створенні АТ і в загальних зборах акціонерів після державної реєстрації товариства.

Майнові і немайнові відносини, які є предметом акціонерного права, найбезпосереднішим чином пов’язані між собою при неможливості встановлення первинності чи вторинності кожного. Так, за відсутності реалізації права в організаційних правовідносинах по створенню АТ не можуть виникнути майнові правовідносини по оплаті акцій, що в свою чергу впливає на виникнення майнових правовідносин по виплаті дивідендів. Останнє ж обумовлюється немайновими правовідносинами по участі в роботі загальних зборів його акціонерів.

У дисертаційному дослідженні спростовується твердження про зобов’язальний характер акціонерних правовідносин, яке будується на припущенні існування тільки речевих і зобов’язальних прав, і визначається процес зближення речевих і зобов’язальних прав, який і спостерігається в акціонерних правовідносинах.

Укладення між їх суб’єктами договорів (наприклад, між засновниками АТ, засновниками і передплатниками), не обумовлює договірну природу акціонерних правовідносин у цілому. Акціонери не можуть вважатися кредиторами АТ, і права, що надаються акцією, за своєю сутністю не є зобов’язальними. Між тим це не виключає наявності у акціонера права вимоги, що стосується його участі у загальних зборах, надання інформації. В той же час вони не мають вирішального характеру, оскільки обмежені певними випадками і є лише способом набуття акціонерами суто зобов’язальних прав, наприклад, на виплату дивідендів. Отже, однойменні права акціонера на дивіденди можуть становити зміст різних правовідносин — акціонерного і зобов’язального. Таку ж природу мають права акціонера на ліквідаційну квоту, тобто на одержання частки майна після ліквідації АТ.

Що ж до наявності договірних зобов’язань між усіма акціонерами, то при створенні АТ ще можна припустити, що засновники і передплатники об’єднують свої капітали і їх воля спрямована не тільки на придбання акцій, а й на вступ у правовідносини між собою. Придбання ж акцій на вторинному фондовому ринку не дозволяє розглядати акціонера як учасника, що приєднався до договору. На підставі цього висловлюється критичне ставлення до розуміння договірного характеру статуту АТ.

Акціонерні правовідносини є складними, трансформованими в тому розумінні, що вони становлять перетворення правовідносин, що виникли до державної реєстрації АТ. Незважаючи на зміни тих чи інших елементів їх структури, акціонерні правовідносини слід охарактеризувати як єдині етапні, такі, що розвиваються, об’єднують більш прості правовідносини, кожні з яких безпосередньо зв’язані з попередніми і обумовлені їх існуванням.

Перший їх етап становлять відносини між засновниками, підставою виникнення яких є договір. Виконуючи обов’язки з цього договору, засновники закритого АТ завершують його утворення державною реєстрацією товариства, а засновники відкритого АТ проводять передплату на акції. Тому другий етап правовідносин по створенню відкритого АТ являє собою численні правовідносини між засновниками і кожним із передплатників. Цей етап характеризується і наявністю в ньому публічних елементів по реєстрації інформації про випуск акцій.

Третій етап акціонерних правовідносин розпочинається після завершення передплати на акції. У цей час виникають як публічні правовідносини по звітуванню перед Державною комісією України з цінних паперів та фондового ринку про наслідки передплати на акції, державній реєстрації АТ і реєстрації випуску акцій, так і цивільні по скликанню і проведенню установчих зборів. Учасниками останніх будуть засновники і передплатники разом.

Четвертий етап акціонерних правовідносин становлять відносини в зареєстрованому АТ по реалізації прав акціонерів.

У розділі 2 “Структура акціонерних правовідносин” аналізуються елементи акціонерних правовідносин. Він складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. характеризуються суб’єкти акціонерних правовідносин: засновники, передплатники, акціонери та АТ.

Засновниками АТ є юридичні та фізичні особи, які ініціювали його створення і провели для цього організаційну роботу. Потребує усунення розбіжність у визначенні термінів “засновник”, “учасник”, “передплатник”, “особи, що об’єднують свою підприємницьку діяльність”, “акціонер”, “член АТ”, “володілець” чи “держатель” акцій. До державної реєстрації АТ і після такої суб’єкти акціонерних правовідносин є однаковими і всі вони стають акціонерами. До того ж з’являється ще один суб’єкт — АТ.

У дисертації визначається суперечливість підходу законодавства України стосовно заборони державним підприємствам виступати засновниками АТ, що викликано відсутністю погодженості законодавчого регулювання правового режиму державного майна в цілому, майна державних підприємств зокрема і встановленням системи державних органів, уповноважених управляти цим майном. Ураховуючи право державних підприємств на придбання акцій і фактичне ототожнення правового становища засновника і акціонера після державної реєстрації АТ, пропонується встановити можливість для них виступати засновниками з дозволу органів, уповноважених управляти державною власністю. Навпаки, вважається за необхідне встановити таку заборону для державних органів.

У дисертації наголошується на необхідності розв’язання проблем правового статусу селянських (фермерських) господарств, приватних та дочірніх підприємств, підприємств громадських організацій, який суперечливо врегульовано у чинному законодавстві. Зокрема, зазначається, що такі юридичні особи можуть виступати засновниками АТ за погодженням з власниками, або не набувають такого права згідно зі своїми установчими документами.

Встановлення заборони для окремих категорій фізичних осіб виступати засновниками АТ не обумовлене забороною здійснення ними підприємницької діяльності, якою не охоплюється засновницька діяльність.

Аналіз чинного законодавства України і акціонерних правовідносин приводить до висновку про можливість заснування АТ одним засновником, який в подальшому стає єдиним акціонером. Таке становище має місце не тільки при приватизації державного майна, а й об’єктивно може виникнути внаслідок операцій на фондовому ринку через зосередження всіх акцій у однієї особи. Тому вважається за доцільне передбачити право на створення АТ одним засновником. Обґрунтовується і потреба в обмеженні максимальної чисельності акціонерів у закритому АТ, перевищення якої вимагає його перетворення на відкрите.

АТ як суб’єкт акціонерних правовідносин розглядається через цивільно-правові категорії правоздатності і дієздатності, ознаки юридичної особи з врахуванням різних правових доктрин і теорій.

В організаційній єдності втілюється ознака володіння АТ самостійною волею через належну його організацію та управління ним. Цією ж ознакою почасти охоплюється і його існування незалежно від складу учасників (акціонерів), що також забезпечується правовим режимом майна АТ.

Відокремлене майно АТ формується шляхом випуску і розповсюдження акцій. Об’єднана власність, що виникає шляхом вкладення коштів багатьма особами через придбання ними акцій, не є їх власністю, а абстрагується створенням для них і в їх інтересах нової юридичної особи з наділенням останньої правом власності на капітал осіб, які її створили.

Самостійна майнова відповідальність в АТ досягається усуненням акціонерів від відповідальності по боргах товариства, що повинно спростовувати правило про відповідальність акціонерів за зобов’язаннями товариства в межах акцій, які їм належать. Тому, по-перше, слід говорити про ризик несення ними збитків, пов’язаних із діяльністю АТ, а по-друге, виключити можливість притягнення до відповідальності акціонерів по зобов’язаннях АТ за умов неповної сплати ними вартості акцій, оскільки акціонер має власне зобов’язання по оплаті вартості акцій, завдяки чому він вважається зобов’язаною особою перед АТ, а не його кредиторами.

Виступ АТ у цивільному обороті від свого імені забезпечується функціонуванням його органів. У дисертації з’ясовується співвідношення понять органу юридичної особи і представництва через правову природу правовідносин між органом і АТ (внут­рішні правовідносини) і дій органу АТ зовні (зовнішні правовідносини). Зазначені правовідносини тісно пов’язані між собою і майже всі характеристики дій органів АТ та представників збігаються, внаслідок чого можливе розуміння дій виконавчих органів АТ як його представників або довірених осіб. Такий підхід сприятиме і встановленню цивільно-правової відповідальності посадових осіб АТ за наслідки укладення ними угод не в інтересах товариства або за межами їх компетенції. При цьому доцільно  ще передбачити окремі норми в законі про АТ, ніж встановлювати правило про поширення на них дії норм про представництво.

Питання об’єктів акціонерних правовідносин досліджуються у підрозділі 2.2. Оскільки акціонерні правовідносини розвиваються, проходячи різні стадії, у кожної з них є свій об’єкт. Так, до державної реєстрації та повної сплати вартості акцій останніх ще не існує, а правовідносини вже виникають. На цих стадіях об’єктами правовідносин виступають дії зобов’язаних суб’єктів — засновників по проведенню передплати на акції, оплаті їх вартості, скликанню установчих зборів та державної реєстрації АТ. З появою акцій вони стають об’єктом акціонерних правовідносин. Дослідження правової природи акцій приводить до висновку про те, що форма їх випуску не впливає на сутність правовідносин, а є лише “поданням” закріплених у ній прав. Отже, акції, випущені як в документарній, так і бездокументарній формі, є правами і тому об’єктом прав акціонера є права, що надаються акцією і реалізуються у правовідносинах за його участю.

Аналіз акції, тобто, втілених в неї прав, здійснюється через розгляд правомочностей по володінню, користуванню і розпорядженню нею, виходячи з її функцій, взаємовідносин між особою, яка її випустила, та її власником. Висловлюється ставлення до розуміння акції як інвестиційного, корпоративного або пайового цінного паперу. Надається її характеристика як: а) титулу власності; б) підстави виникнення прав, що випливають із власності на акцію; в) документа, що підтверджує відносини з АТ; г) документа, що надає право на одержання частки прибутку АТ; ґ) інструмента ринку капіталів (оборотний документ).

У підрозділі 2.3. аналізується зміст акціонерних правовідносин на кожній стадії їх розгортання, тобто визначаються суб’єктивні права їх учасників, які в законодавстві України іменуються корпоративними правами.

Правами і обов’язками засновників є: а) повідомлення про намір створити АТ через засоби масової інформації; б) проведення передплати на акції; в) відкриття тимчасового розрахункового рахунку для зарахування сум, що надійшли від передплатників; г) прийняття коштів в оплату акцій; ґ) забезпечення цілісності майнових внесків; д) розробка проекту статуту АТ, що підлягає затвердженню установчими зборами; е) скликання установчих зборів і державна реєстрація АТ.

При реалізації цих обов’язків засновники мають і певні права, зокрема на: а) взаємну інформацію про діяльність кожного і всіх разом; б) участь в управлінні спільними справами; в) спільну часткову власність на майно, яке ними внесено в оплату акцій, до державної реєстрації АТ; г) припинення договірних відносин з іншими засновниками до державної реєстрації АТ в порядку і на умовах, передбачених у договорі між ними; г) наділення кого-небудь із них повноваженнями по представництву інтересів перед третіми особами.

Крім прав та обов’язків, засновники мають пільги суто особистого характеру, які не переходять до набувачів акцій при відчуженні їх засновниками. Ці пільги визначаються не акціями, а діяльністю засновників по створенню АТ, встановлюються установчими зборами і забезпечуються АТ, а не самими засновниками або передплатниками. Якщо з будь-яких причин державна реєстрація АТ не відбудеться, засновники пільг не набувають. Щоб запобігти зловживанням з боку засновників, пропонується фіксація в статуті АТ пільг засновників, а також їх винагороди.

Передплатники мають право вимоги від засновників, а останні повинні забезпечити: а) видачу письмового зобов’язання про продаж відповідної кількості акцій за умов внесення передплатниками 10% вартості акцій, а при внесенні 30% — видачу тимчасового свідоцтва; б) участь в установчих зборах; в) повернення їм коштів, внесених в оплату акцій, у разі визнання АТ таким, що не відбулося.

Права засновників у правовідносинах із передплатниками не вбачаються, крім права відхилити зайву передплату ще до проведення установчих зборів. У цьому разі передплатники не набувають прав на участь в установчих зборах, але у них виникає право вимагати повернення внесених ними коштів.

Якщо згадані вище права передплатників були обумовлені їх правовідносинами із засновниками, то з моменту скликання установчих зборів їх права вже не залежать від засновників, з обов’язками яких вони вже не зв’язані (крім обов’язку по поверненню внесених коштів у разі визнання АТ таким, що не відбулося). Передплатники мають право на участь в установчих зборах, право голосувати, обирати і бути обраними до органів АТ. Ці права вони мають як “немов би акціонери” (потен­ційні акціонери).

З наведеного випливає, що особи, які передплатили акції, не мають ніяких обов’язків і у засновників відсутні права вимоги до них. Тому передплатники є управомоченими особами, а засновники — зобов’язаними.

Правовідносини по реалізації прав акціонерів, наданих їм акціями, є односторонніми, оскільки акція акумулює тільки право однієї сторони — її власника, якому кореспондує обов’язок АТ.

У правовідносинах акція сприймається як річ, об’єкт права власності, яке, будучи правом суб’єктивним, включає до себе як повноваження на власні дії, право вимоги, право на захист, так і правомочності володіння, користування і розпорядження.

Право володіння акціями хоч і пов’язане з формою їх випуску — документарною або бездокументарною, але цей факт не впливає на обсяг прав акціонера, що ними надаються. Право користування акціями фактично означає реалізацію прав акціонера, а право розпорядження, крім свого звичайного наслідку — припинення права власності на них — пов’язане з переходом втілених в акцію прав до іншої особи. В дисертації відмова від розуміння відповідних правовідносин як відступлення прав вимоги (цесії) пов’язана з обґрунтуванням відсутності зобов’язального характеру прав акціонера, що не допускає і передачі права вимоги (те, що уступається право, сумнівів не викликає).

Категоричним спростуванням цесії при переході права власності на акцію є викуп АТ своїх акцій у акціонерів, який за наявності договірних правовідносин між акціонером і АТ припинив би зобов’язання між ними злиттям боржника і кредитора в одній особі. При викупі ж акцій товариством правовідносини не припиняються, тому що протягом року такі акції АТ може реалізувати. Відсутність цесії при викупі товариством акцій АТ доводиться ще й тим, що не відбувається ніякої уступки прав, оскільки АТ не набуває прав з акції — ні права голосу, ні права на дивіденди та ін.

Право на нарахований дивіденд, як зобов’язальне право є відносно самостійним, і тому можна говорити про його відступлення, більш того — без передачі права власності на акцію.

У дисертації заперечується ототожнення права на розпорядження акціями з правом на вихід із товариства; розпорядження акціями закритих АТ тільки реалізацією їх іншим акціонерам або самому товариству; неможливість встановлення статутом закритого АТ заборон на відчуження акцій. Вважається припустимим встановлення в статуті такого АТ правила про переважне придбання товариством або його акціонерами відчужуваних акцій із зазначенням у законі наслідків його недодержання у вигляді переведення по суду прав покупця акцій на акціонерів чи на само АТ.

Важливого значення набуває і право на викуп акцій АТ, яке повинні мати будь-які акціонери, незгодні з прийняттям рішення загальними зборами про: а) укладення угоди або декількох взаємопов’язаних угод щодо відчуження майна (необоротних активів) АТ та здійснення операцій з борговими вимогами та зобов’язаннями, якщо на момент укладення відповідної угоди балансова вартість таких активів або зобов’язань перевищує пев­ну суму, встановлену законом; б) реорганізацію АТ.

Концентрованим виразом прав з акції є право на участь, яке не залежить ні від особи акціонера, ні від порядку виникнення в нього прав на акції, ні від волі АТ. Це право носить як майновий, так і немайновий характер. Майновими правами акціонера є: прийняття ним участі у формуванні статутного фонду АТ шляхом оплати вартості передплачених (придбаних) акцій і розподілі прибутку АТ за результатами господарського року (право на дивіденди); одержання коштів від продажу майна ліквідованого АТ; переважне придбання знов випущених акцій; викуп акцій за певних умов. Немайнові права акціонера — це право на управління справами АТ і право на інформацію про його діяльність. Акціонер не має якихось обов’язків, що випливають із акції.

Розділ 3 “Динаміка акціонерних правовідносин” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. характеризується договір між засновниками АТ як різновид договору про спільну діяльність, що відрізняється від установчого договору, який укладається при утворенні інших господарських товариств. Договір між засновниками АТ діє до державної реєстрації останнього, хоча на етапі діяльності установчих зборів засновники вже не реалізують свої повноваження. Між тим зберігається імовірність невиникнення АТ з тих чи інших причин, і засновники зобов’язані повернути в установлені строки оплачені передплатниками кошти. Договір між засновниками АТ не повинен вважатися його установчим документом.

Оголошення передплати на акції розуміється як одностороння угода, що виражає волю засновників про її проведення. Аналіз найрізноманітніших підходів щодо правовідносин між засновниками і передплатниками через різні види двосторонніх договорів (купівлі-продажу, міни, доручення, комісії), зобов’язання з численністю осіб, на користь третіх осіб, уступки права вимоги і переведення боргу та ін., дозволив дійти до висновку про їх неприйнятність. Ці правовідносини є односторонніми, в яких обов’язки засновників спрямовані на виникнення у передплатників права на участь в установчих зборах, а не на придбання акцій. Тому не можна говорити про договірні зв’язки щодо купівлі-продажу акцій між розглядуваними суб’єктами.

Утворення АТ завершує участь в установчих зборах як багатостороння угода між засновниками і передплатниками, наслідком якої має бути прийняття статуту АТ. При цьому зазначаються численні невідповідності цих правовідносин звичайній багатосторонній угоді, зокрема ті, що стосуються порядку прийняття рішень установчими зборами. Правовідносини з участі в установчих зборах не випливають із відносин кожного з передплатників із засновниками, які не могли б зобов’язатися щодо цього перед передплатниками.

Таким чином, в цьому підрозділі ще раз доводиться достатність договірних відносин для створення АТ. До того ж, така договірна основа в АТ не є обов’язковою, оскільки АТ можуть виникати і без договорів, як це має місце при створенні товариств у процесі реорганізації державних підприємств при приватизації.

У дисертації зазначається про можливі форми оплати акцій:  майном у вигляді коштів, речей, майнових прав, що мають грошову оцінку, цінних паперів — інвестиційних сертифікатів, акцій, векселів, реально забезпечених майном, що має фактичну вартість на час видачі. У законодавстві України слід передбачити необхідність оцінки незалежними експертами негрошових вкладів.

У підрозділі 3.2. розглядаються правовідносини в АТ у процесі його діяльності, які істотно відрізняються від тих, що їм передують. Це пов’язано з створенням нового суб’єкта права — АТ і набуттям засновниками та передплатниками статусу акціонерів. В роботі певна увага приділяється встановленню моменту виникнення прав акціонерів. У закритому АТ ним є державна реєстрація товариства. У відкритому АТ засновники і передплатники після державної реєстрації іменуються акціонерами, але обсяг їх прав до сплати вартості акцій менший, і так званий акціонер має ще й обов’язки по сплаті вартості акцій. Після сплати вартості акцій обсяг прав акціонера більший, і він уже не має ніяких обов’язків.

Проблема визначення моменту виникнення права власності на акції пов’язана з моментом виникнення прав, що надаються акцією (прав акціонера). Акціонер, який не сплатив повністю вартості акцій, позбавлений як повноважень власника (наприклад, по розпорядженню ними), так і не набуває деяких прав акціонера, зокрема права на одержання дивідендів. Тому в роботі визначається, що така конструкція виникнення права власності не вписується в традиційні правовідносини власності. Співвідношення конструкцій власності з правами акціонера дозволяють стверджувати, що виняткової залежності права з акції від права власності на акцію в його речевому розумінні немає.

Зміна порядку створення відкритого АТ встановленням такої моделі, згідно з якою спочатку реєструється закрите АТ, акції якого розподіляються між засновниками, після чого проводиться відкрита передплата на акції, позбавить від наведених суперечностей і приведе до необхідної уніфікації моменту виникнення права власності на акцію і моменту виникнення у власника акції прав акціонера. Доводиться значення запису в реєстрі акціонерів не тільки як фіксації прав акціонера, а й як моменту набуття ним права власності на акції з одночасним виникненням прав з акції.

Право власності на акції і право власності на майно в АТ тісно взаємопов’язані. В економічному розумінні право на один і той самий капітал мають різні особи — АТ і акціонери. Однак юридичні механізми, що закріплюють їх економічні відносини власності, відрізняються. Акціонери як власники капіталу, що створив АТ, набувають повноважень щодо своїх об’єктів права власності — акцій. Виходячи з цього, можна говорити про синтез індивідуальних капіталів акціонерів у капітал АТ.

Будучи самостійним об’єктом права, акції “живуть” за своїми законами, опосередковано пов’язаними з функціонуванням виробництва, забезпеченого капіталом, оскільки залежать і від інших чинників. Це дозволило ще більше віддалити майновий зв’язок акціонера з майном товариства.

Одночасно акціонери владарюють над капіталом через органи управління АТ, які ними формуються. Створюється ситуація, коли і носії права на капітал-власність, і носії права на капітал-функцію діють шляхом одних і тих саме органів і здійснюють не класичні правомочності по володінню, користуванню і розпорядженню капіталом, а по його управлінню. Між тим вважається за неможливе відмовитися від самого поняття власності, яке немовби замінюється в АТ правом на управління.

Розгляд проблем управління власністю в АТ безпосередньо пов’язаний із з’ясуванням питань про його органи управління. Збори акціонерів є органом для вираження спі­льної (єдиної) волі акціонерів і створюють основну правову базу для діяльності інших органів товариства, на підставі якої і має здійснюватися управління спеціальним органом — правлінням.

Відзначається важливість додержання безпосередніх прав акціонерів на участь у загальних зборах через можливість для них запропонувати свої питання на розгляд загальних зборів при встановленні мінімальної кількості таких акціонерів; вчасно одержати список акціонерів, яких допущено до участі у загальних зборах, для об’єднання зусиль; вимагати скликання позачергових зборів; звернутися до суду від імені АТ із заявою про притягнення до відповідальності членів органів управління товариства.

У дисертації підтримується встановлення можливості обмеження права голосу акціонера в окремих випадках за наявності певних підстав, а саме: у разі прийняття загальними зборами акціонерів рішення про придбання в нього майна або при зайнятті ним посади члена правління; укладення ним договору застави акцій.

Забезпеченню реалізації акціонерами права на інформацію слугували б обов’язки АТ в особі його відповідних органів.

У підрозділі 3.3. йдеться про правовідносини при припиненні АТ. При злитті чи приєднанні двох або більше АТ їх воля повинна виражатися шляхом укладення між ними договору, сторони якого не виступають засновниками нового АТ, тому що їх злиття не допускає продовження їх самостійного існування. Цей договір виконує роль договору про заснування АТ, акціонерами якого стануть акціонери товариств, які уклали цей договір.

Характерною особливістю створення АТ внаслідок реорганізації у формі поділу чи виділення є правонаступництво щодо прав та обов’язків, які визначаються на підставі розподільчого балансу, призначеного не тільки для внутрішнього користування, а й для кредиторів. Останні підпорядковуються розподільчому балансу і тому можуть впливати на процес реорганізації без втручання в нього, зберігаючи право залишитися в тих же умовах, на яких вони укладали договори з АТ до його реорганізації. Для цього слід для них передбачити можливість вимагати припинення або дострокового виконання АТ зобов’язань і відшкодування збитків.

У дисертації вказується на недоцільність виділення чи поділу, що пов’язане з перетворенням АТ, наприклад, у товариство з обмеженою відповідальністю.

Пропонується вдосконалити порядок погашення вимог акціонерів, яким би закріплювалося, що перехід від однієї черги виконання вимог до іншої можливий після повного погашення вимог попередньої черги залежно від відповідного типу акцій. В разі недостатності грошових коштів для задоволення вимог усіх акціонерів однієї черги ці кошти повинні розподілятися між ними пропорційно кількості акцій, які їм належать.

Розділ 4 “Охорона і захист прав та відповідальність суб’єктів акціонерних правовідносин” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 4.1. розглядаються способи охорони прав суб’єктів акціонерних правовідносин та надаються рекомендації щодо їх удосконалення. Здійснення і захист прав акціонерів та інших суб’єктів акціонерних правовідносин можливі лише через належне регулювання і, отже, охорону їх прав. Удосконалення акціонерного законодавства України потребує чіткого формулювання правил, які б усували непорозуміння при їх застосуванні і сприяли реалізації прав акціонерів. Акціонерне законодавство повинно гармонічно поєднувати дозволи, заборони та позитивні зобов’язання. При розробці цього слід виходити з можливості його оптимального застосування, встановлення певних обмежень у внутрішніх актах АТ, забезпечення балансу інтересів дрібних і значних акціонерів при врахуванні корпоративних конфліктів, іманентно властивих об’єднанню капіталів. Слід розширити межі допустимого втручання держави і недержавних організацій системи фондового ринку в правовідносини за участю акціонерів.

Дієвість механізмів захисту прав суб’єктів акціонерних відносин потребує передбачення акціонерними нормами чіткого режиму відповідальності за їх порушення. Причому цю відповідальність не слід обмежувати тільки цивільно-правовими санкціями. Все більше виникає необхідності у встановленні режиму адміністративної та кримінальної відповідальності для посадових осіб АТ, в узгодженні трудового і цивільного законодавства з цих питань і розробці механізмів, що дозволили б вимагати повного відшкодування шкоди цими особами.

Охорона прав акціонерів досягається також вті7ленням у національне законодавство досвіду зарубіжних країн і загальних підходів, зафіксованих у Директивах Європейського співтовариства через механізм реалізації ними права на незгоду. Цим механізмом передбачаються конкретні зобов’язання АТ і строки та способи реагування акціонера на одержану ним інформацію, з якої вбачається можливість порушення його прав та інтересів.

У підрозділі 4.2. розглядаються загальні проблеми, притаманні судовому захисту прав акціонерів, пропонуються види відповідних позовів. Рішення загальних зборів можуть бути визнані недійсними як з формальних підстав (наприклад, коли акціонери не були повідомлені про проведення зборів; невірно складені списки акціонерів, які мають право брати участь у зборах; рішення приймалося за відсутності кворуму та ін.), так і у тому разі, якщо загальними зборами було прийняте рішення з питань, які не входять до його компетенції.

Проблеми, що виникають при наявності порушень першого виду, пов’язані з тим, що взагалі неможливо говорити про відновлення порушених прав, наприклад, права на участь у діяльності органів АТ. Між тим для акціонерів важливими є питання забезпечення їх участі в роботі загальних зборів і, як наслідок — у встановленні контролю за діяльністю АТ.

У разі винесення загальними зборами рішення, яке порушує законодавство або статут АТ, акціонер може звернутися за захистом своїх прав, якщо він не брав участі в голосуванні або голосував проти такого рішення, і його права і (або) законні інтереси таким чином були порушені. При цьому рішення загальних зборів слід визнавати недійсними без вникнення в те, чи могла вплинути присутність акціонера на результати голосування на загальних зборах і чи потягло рішення загальних зборів заподіяння збитків цьому акціонерові. Інше дозволило б суду передбачати перебіг зборів з припустимою участю акціонера, який звернувся за захистом своїх прав, що не може бути нікому відомо, бо імовірність того, що акціонер зміг би переконати інших акціонерів голосувати “за” або “проти”, у зв’язку з чим був би можливий інший результат прийняття зборами рішення, суд угадати не в змозі.

Позови про примушення реєстратора здійснити відповідні дії або про визнання прав акціонера часто викликані недодержанням порядку відчуження акцій, а також безпідставним здійсненням запису в реєстрі про зміну власності на акції без згоди їх власника. У першому випадку пропонується визнавати за останнім отримувачем право власності на акції по суду, у другому — задовольнити вимогу про недійсність запису в реєстрі.

У дисертації зазначається, що часто саме при заявленні акціонером майнових вимог до АТ з’ясовуються і порушення його немайнових прав. Такі порушення можливі у разі невнесення відомостей про осіб, які придбали акції, до списку акціонерів, що мають право на участь у загальних зборах і, зокрема, якщо придбання акцій відбулося в період між складанням списку учасників загальних зборів і датою їх проведення. Саме тоді утворюється двояке становище — в акціонера, який продав свої акції, і особи, яка придбала їх, але позбавлена права на участь у загальних зборах. У роботі пропонується надати права особам, які придбали акції в цей період, брати участь в загальних зборах на підставі документів, що підтверджують перехід права власності на акції. При цьому повинно бути встановлено, що АТ не зобов’язане персонально попереджати таких осіб про дату і місце проведення зборів та порядок денний.

Вважається за доцільне передбачити в законодавстві України право акціонерів подавати позови про примусове стягнення сум на користь АТ до його боржників для захисту інтересів товариства.

При наданні оцінки угодам, укладеним керівником АТ на суму, яка перевищує обумовлену в статуті, пропонується виходити з неможливості ставити під сумнів правомірність їх існування протягом всього строку між скликаннями загальних зборів акціонерів. Вказується на неможливість ототожнення наслідків неухвалення загальними зборами цих угод з наслідками, передбаченими для інституту представництва, тобто вважати такі угоди укладеними не з АТ, а фізичною особою, яка діяла від його імені. Це поставило б кредиторів у вкрай невигідне становище. Укладені від імені АТ угоди повинні визнаватися недійсними при виході головою правління чи іншою посадовою особою за межі своїх повноважень або за здіснення ними дій не в інтересах АТ.

Двоїстість юридичної природи права на дивіденди диктує необхідність з’ясовувати ці питання при заявлені вимог про захист відповідного права. Якщо відсутнє рішення про нарахування дивідендів через несвоєчасне скликання загальних зборів або невключення цього питання до порядку денного, акціонер, який вважає, що його права порушено цією обставиною, має право звернутися до суду зі скаргою на дії (бездіяльність) органів, які суперечать його інтересам, і вимагати по суду проведення у встановлені строки загальних зборів для вирішення цього питання. Якщо ж виникли зобов’язальні правовідносини, тобто рішення загальними зборами про виплату дивідендів було прий­няте, акціонер може вимагати їх стягнення. Захисту підлягає і право акціонера на інформацію в будь-яких його проявах.

На особливу увагу заслуговує вирішення спорів про визнання установчих документів АТ недійсними або встановлення порушень при його створенні, оскільки при цьому зачіпаються права та інтереси кредиторів такого товариства. Вважається за необхідне встановити в законодавстві України вичерпний перелік підстав для цього і правило про заборону впливу позитивного рішення суду, прийнятого за відповідним позовом, на дійсність зобов’язань, що виникли в АТ. Взагалі доцільним буде введення норми про прийняття судом такого рішення лише в разі неможливості усунення допущених при створенні або реорганізації АТ недоліків і суперечностей.

У підрозділі 4.3. розкриваються питання про умови та види відповідальності суб’єктів акціонерних правовідносин. Солідар­на відповідальність засновників потребує уточнення в тому розумінні, що вона виникає з порушень про неповернення або несвоєчасне повернення ними коштів передплатникам у разі відхилення зайвої передплати або якщо АТ не виникло.

Пропонується передбачити відповідальність засновників перед АТ, яке вони створили, наприклад, за подання в інформації про випуск акцій неправдивих відомостей, виходячи з яких особи, що передплатили на акції, зазнали збитків. У таких випад­ках акціонерам повинна надаватися можливість вимагати від АТ викупу в них акцій. В свою чергу, АТ у порядку регресу має право вчинити позов до засновників про відшкодування йому завданих збитків у вигляді різниці в сумі між сплаченою за такими вимогами вартістю акцій і одержаними при передплаті на ці акції коштами.

Засновники також повинні відповідати за заподіяння збитків АТ, якщо вони внесли в оплату акцій майно неналежної якості, в неналежному стані, непридатне для використання або за завищеною вартістю, прийняли неналежні майнові вклади в оплату акцій, не забезпечили цілісності майнових вкладів, завищили витрати по створенню товариства.

Строк, протягом якого засновники повинні нести відповідальність за зобов’язаннями, до яких вони вступили в інтересах майбутнього АТ, обчислюється з моменту укладення ними договору про заснування товариства і до державної реєстрації останнього. Це, як правило, пов’язано із затвердженням установчими зборами АТ договорів, укладених засновниками, з наступною їх заміною на АТ. Тому засновники не несуть відповідальності за невидачу акціонерам акцій, бо це повинно відбутися після державної реєстрації АТ і такий обов’язок вже несе саме АТ. При цьому слід встановити не цивільну відповідальність АТ, а адміністративну відповідальність його посадових осіб.

Передплатники не несуть відповідальності перед засновниками ні за неповну і несвоєчасну сплату вартості підписаних ними акцій, ні за неприйняття участі в установчих зборах, що поставило б під загрозу створення АТ. Після державної реєстрації АТ особи, які передплатили акції і вже іменуються не передплатниками, а акціонерами, повинні нести відповідальність перед АТ за невиконання обов’язку сплатити протягом року в повному обсязі вартість своїх акцій.

Вважається за доцільне, як виняток, передбачити відповідальність акціонера в тому разі, якщо він своєю неналежною поведінкою викликав неплатоспроможність АТ. Це стосується власників значних пакетів акцій, участь на загальних зборах яких привела до прийняття рішень, виконання котрих завдало збитків товариству, або воно визнано неплатоспроможним, або в інших випадках, коли вони могли припускати, що їх голосування приведе до таких наслідків. Установлення такої відповідальності може мати місце в процесі управління дочірнім товариством з боку материнського товариства при заподіянні йому збитків протиправними або нечесними діями.

У дисертації вказується про необхідність розмежовувати правове становище посадових осіб АТ як посадовців і як акціонерів. Запровадження норм про їх цивільно-правову відповідальність забезпечило б повне відшкодування збитків, завданих неправомірними діями цих осіб. Звільнення посадових осіб від відповідальності можливе в разі виконання ними рішень загальних зборів акціонерів, а також тоді, якщо вони голосували проти прийняття колегіальним органом рішення, яке потягло збитки для товариства, або не брали участі в голосуванні.