Галаван З.С. Особливості правового регулювання праці слідчих ОВС як суб\'єктів трудового права України

Короткий зміст

У Вступі обґрунтовується актуальність теми поданої до захисту дисертаційної роботи, зазначено її зв’язок з науковими планами та програмами, визначені об’єкт і предмет, мета й завдання, методи дослідження, наукова новизна, апробація отриманих результатів та їх практичне значення.

Розділ 1. «Загально-правова характеристика працівників ОВС як суб’єктів трудового права» містить 2 підрозділи.

У підрозділі 1.1. «Працівники ОВС як спеціальні суб’єкти трудового права» з’ясовується сутність поняття «суб’єкт трудового права», визначаються його характерні ознаки, співвідношення з правовою категорією «суб’єкт трудових правовідносин», працівники ОВС вивчаються як суб’єкти трудового права.

Поняття «суб’єкт трудового права» і «суб’єкт трудових правовідносин» є різними за змістом, тому що співвідносяться як ціле й частина. Суб’єкти трудових правовідносин є більш конкретизованими суб’єктами права, які володіють реальними правами й обов’язками. Суб’єкти ж трудового права мають лише здатність до реалізації своїх прав та обов’язків, але з різних причин можуть ніколи у відповідні правовідносини не вступити. Отже, можна стверджувати, що це більш широка категорія, яка охоплює всіх осіб, наділених відповідною правосуб’єктністю і які потенційно мають можливість вступити в певні правовідносини.

Суб’єктам трудового права властиві такі характерні ознаки: а) це фізичні чи юридичні особи, держава чи її органи; б) вони потенційно є учасниками трудових та інших, тісно пов’язаних з ними правовідносин; в) вказані правовідносини цих суб’єктів урегульовані нормами трудового права; г) особам на підставі чинних трудо-правових норм надаються певні суб’єктивні права й покладаються на них юридичні обов’язки; д) надані трудові права й обов’язки мають бути належним чином забезпечені державою; е) реалізувати трудові права й нести обов’язки вони можуть лише у випадку вступу в трудові правовідносини. Таким чином, суб’єкти трудового права – це особи, які потенційно є учасниками трудових та інших, тісно пов’язаних із трудовими відносин, врегульованих нормами трудового права, наділені чинним законодавством трудовою правосуб’єктністю, яка з моменту вступу в трудові правовідносини перетворюється на реальні, забезпечені державою трудові права й обов’язки.

Правова регламентація трудових відносин характеризується єдністю й диференціацією. Диференціація правового регулювання праці – це необхідна умова забезпечення ефективного правового регламентування трудової діяльності окремих категорій працівників залежно від сукупності об’єктивних і суб’єктних чинників. У правовому впорядкуванні службово-трудової діяльності проявляється диференціація трудового права. Правове регулювання праці співробітників органів внутрішніх справ України здійснюється на підставі загальних і спеціальних норм трудового права. Диференціацією пояснюється те, що трудова правосуб’єктність може бути загальною або спеціальною.

Працівники органів внутрішніх справ є спеціальними суб’єктами трудового права. У зв’язку з виконанням специфічних завдань, пов’язаних з реалізацією правоохоронної функції і здійсненням державно-владних повноважень, вони наділяються спеціальною трудовою правосуб’єктністю. Особам рядового й начальницького складу ОВС України як спеціальним суб’єктам трудового права характерні наступні ознаки: а) вони наділяються спеціальною трудовою правосуб’єктністю; б) стати спеціальним суб’єктом можуть тільки особи, які відповідають певним вимогам, установленим чинним законодавством; в) їх статутні (основні) права й обов’язки відповідним чином забезпечені трудовим законодавством за допомогою спеціальних засобів і методів; г) вони несуть підвищену відповідальність за порушення своїх трудових обов’язків; д) їх праця регламентується нормативно-правовими актами загального характеру тільки тією мірою, якою конкретні правовідносини у сфері державної служби не визначені нормами спеціального характеру; е) суб’єктами трудових правовідносин вони стають з моменту укладення контракту про прийом на службу до органів внутрішніх справ; є) з моменту виникнення службово-трудових відносин відбувається реалізація спеціальної правосуб’єктності цих осіб.

У підрозділі 1.2. «Сучасний стан нормативно-правового регулювання службово-трудової діяльності працівників слідчих підрозділів ОВС» досліджено сучасний стан нормативно-правового забезпечення службово-трудової діяльності слідчих підрозділів органів внутрішніх справ України.

Наразі нормативно-правові акти, які впорядковують службово-трудову діяльність працівників слідчих підрозділів ОВС, поділяться на 2 групи – акти загальні, присвячені діяльності цих органів і спеціальні, що безпосередньо регулюють здійснення слідчими закріплених за ними повноважень.

Не викликає сумніву, що органи внутрішніх справ України – це складно-структурований орган, кожна з ланок, окремий елемент якого виконують свої специфічні функції, що в цілому забезпечують захист прав і свобод громадян. Відповідно, правова регламентація службово-трудової діяльності працівників слідчих підрозділів органів внутрішніх справ є складовим елементом правової регламентації службово-трудової діяльності працівників органів внутрішніх справ взагалі. Ці види правового регулювання співвідносяться як ціле й частка.

Необхідно розрізняти діяльність слідчого, яка виконується у зв’язку з реалізацією державно-владних повноважень і яка охоплюється сферою правового регламентування трудовими нормами. Установлено, що до сфери правового регулювання трудового права входить професійна діяльність слідчого ОВС, яка характеризується наступними рисами: а) це є вид трудової діяльності; б) вона є професійною; в) цю трудову діяльність здійснює працівник органів внутрішніх справ; г) вона пов’язана з виконанням загальних функцій органу внутрішніх справ і функцій досудового розслідування; д) дана діяльність регламентується відповідними нормами трудового законодавства.

Розділ 2. «Особливості правового статусу слідчого як суб'єкта трудового права» містить 4 підрозділи.

У підрозділі 2.1. «Слідчий як суб’єкт трудового права. Правосуб’єктність слідчого, його права й обов’язки» досліджується діяльність слідчого підрозділу ОВС, вивчаються вимоги, що висуваються до нього як до суб’єкта трудового права, розглядаються його права й обов’язки.

Слідчий – це посадова особа, яка порушує кримінальну справу, вживає всіх передбачених законом заходів для встановлення події злочину, а також осіб, винних у вчиненні останнього. Він не є технічним виконавцем, оскільки проведення слідства вимагає від особи, яка цим займається, окрім умінь і хороших знань у різних сферах життя також здатності до абстрактного мислення й наявності творчого підходу до своїх рішень і дій.

Діяльність слідчого ОВС України відбувається в надзвичайно складних умовах: ненормований робочий день, значні нервово-психічні навантаження, велика кількість обов’язків, безсистемне харчування, тиск з боку керівництва, постійні контакти з кримінальними елементами. Слідство разом з кримінальним розшуком, спеціальними підрозділами, патрульно-постовою службою належить до групи з високою ймовірністю виникнення професійної деформації.

До вимог, яким потрібно відповідати, щоб стати слідчим, відносять: вік, освіту, стан здоров’я, наявність відповідних особистісних якостей. Чим точніше й чіткіше проводитиметься відбір кандидатів і подальший розвиток професійних якостей цих осіб, тим вищим буде рівень розкриття злочинів, довіра до органів внутрішніх справ, а значить і підвищення ефективності діяльності слідчого апарату.

Аргументується, що відбір кандидатів у слідчі за допомогою розроблених психологічних моделей є неможливим. Причини в наступному: а) недостатня фінансово-матеріальна база для розроблення таких моделей, для проведення досліджень і подальшого введення їх у дію; б) відсутність можливості здійснення якісного відбору (в умовах дефіциту кадрів до органів внутрішніх справ України беруть усіх бажаючих там працювати); в) необхідність не тільки реформування слідчого апарату, а й взагалі зміни ставлення до органів внутрішніх справ та їх реального сприйняття суспільством.

Настав час опрацювати диференційований підхід до окреслення вимог, яким має відповідати працівник кожного підрозділу органів внутрішніх справ, у тому числі й слідчого апарату. З метою покращання підбору кандидатів на посаду слідчого існує нагальна потреба підтримати ідею створення кваліфікаційних комісій слідчих підрозділів ОВС.

Зроблено висновок, що вимоги стосовно кандидатів на посаду слідчого мають бути сформульовані наступним чином: «Слідчим може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту і який за своїми особистими й моральними якостями, рівнем фізичної підготовки і станом здоров’я відповідає спеціально встановленим критеріям».

Сучасний стан правового регулювання службово-трудової діяльності слідчого вимагає усунення прогалин і колізій, систематизації й конкретизації шляхом розроблення і прийняття нового закону «Про правовий статус слідчого». Реалізація його норм сприятиме збереженню існуючого потенціалу слідчих підрозділів усіх правоохоронних органів, зміцненню їх професійного ядра, поліпшенню кадрового й матеріально-технічного забезпечення. Це, у свою чергу, надасть можливості суттєво підвищити якість роботи слідчих працівників по розкриттю й розслідуванню злочинів.

Залежно від того, яку посаду займає слідчий, можуть змінюватися й обсяг його прав та обов’язків. Так, якщо особа є начальником слідчого відділу, вона має дещо інші повноваження, ніж рядовий слідчий. Він має право здійснювати функції процесуального й адміністративного керівництва, розслідування конкретних кримінальних справ, користуючись при цьому правами слідчого. Проте не слід плутати правовий статус і компетенцію слідчого. Компетенцією слідчого слід вважати сукупність тих прав та обов’язків, які надані йому державою і які прямо визначені законодавством з метою виконання поставлених перед ним завдань у процесі реалізації своїх трудових функцій. Якщо трудова правосуб’єктність є лише можливістю мати певні трудові права й обов’язки, то трудова компетенція – це реальні права й обов’язки, які закріплені за суб’єктом трудових правовідносин.

У підрозділі 2.2. «Особливості виникнення та зміни трудових правовідносин з працівниками слідчих підрозділів ОВС» досліджено трудові правовідносини за участю працівників слідчих підрозділів органів внутрішніх справ України та притаманні цим відносинам особливості.

Виникнення трудових правовідносин зазвичай пов’язують з укладенням трудового договору. Але Кодексом законів про працю України встановлюється, що особа стає суб’єктом трудових правовідносин з моменту не тільки його укладення, а й фактичного виконання покладених на неї трудових обов’язків.

Розглянувши протилежні точки зору науковців на це питання, проаналізувавши всі суттєві випадки на прикладі працівників слідчих підрозділів, автор дійшов висновку, що положення про ототожнення фактичного допуску до роботи з укладенням трудового договору не повинно застосовуватись до працівників органів внутрішніх справ. Слідчі у своїй діяльності вирішують долю багатьох людей шляхом винесення рішення про порушення кримінальної справи чи її закриття. Тому цілком очевидно, що для користування встановленими державно-владними повноваженнями й відповідальності за свої дії є обов’язковим дотримання процедури прийняття на службу в органи внутрішніх справ.

Ще однією особливістю трудових правовідносин зі слідчими є те, що вони укладають такий різновид трудового договору, як контракт. Цей правовий акт між слідчим та органом внутрішніх справ має містити такі основні розділи: а) сторони контракту; б) його зміст; відповідальність сторін за порушення умов контракту. Розділ контракту, присвячений змісту, повинен включати: (а) найменування посади; (б) загальний перелік повноважень слідчого, його права й обов’язки; (в) перелік обмежень, які накладаються у зв’язку з призначенням на посаду; (г) строк, на який укладається контракт; (д) форми й норми оплати праці; (е) режим роботи й відпочинку; (є) умови розірвання контракту.

Після підписання контракту залежно від того, чи володіє особа достатнім кваліфікаційним рівнем і де вона працювала до вступу на службу в органи внутрішніх справ, вона може проходити початкову підготовку або перепідготовку. Значну роль у процесі навчання новопризначеного працівника ОВС відіграє наставник. Обґрунтовується потреба у вивченні можливостей ефективного впровадження наставництва в діяльність досвідчених слідчих з урахуванням його часового навантаження й відповідної оплати роботи зі стажистом, розроблення сучасної системи мотивації. Було б доцільно у період, на який особу призначають наставником, виплачувати їй заробітну плату, що складається з 2-х частин – оплата праці як працівника слідчого підрозділу і як педагога вищого навчального закладу. Важливо враховувати й моральне заохочення наставництва. Дослідивши основні моменти, пов’язані з наставництвом, дисертантом зроблено висновок, що в майбутньому служба в органах внутрішніх справ України вимагатиме проведення курсів підвищення кваліфікації наставників.

У підрозділі 2.3. «Особливості припинення трудових правовідносин з працівниками слідчих підрозділів ОВС» розглядаються підстави звільнення слідчих з органів внутрішніх справ України.

На підставі проведеного аналізу, з огляду на особливості роботи слідчих і для усунення суперечностей між чинними нормативними актами доводиться необхідність в Законі України «Про міліцію» (і в проекті закону «Про про правовий статус слідчих») навести вичерпний перелік підстав звільнення слідчого ОВС з посади, до яких, зокрема, віднести: (1) власне бажання слідчого; (2) його вік; (3) вихід на пенсію за вислуги років; (4) припинення громадянства України; (5) набрання законної сили обвинувальним вироком суду; (6) визнання недієздатним або обмежено дієздатним; (7) закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами; (8) стан здоров’я працівника; (9) скорочення чисельності штатів або посади; (10) службову невідповідність на підставі рішення атестаційної комісії; (11) порушення Конституції чи законів України, актів Президента й Кабінету Міністрів України, наказів або інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів чи Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Не відповідаючими займаним посадам належить визнавати слідчи х органів внутрішніх справ, які мають хоча б один з таких недоліків, як-от: (а) низькі показники оперативно-службової діяльності; (б) незабезпечення належним чином дорученої ділянки роботи; (в) неналежне ставлення до підвищення знань і професійної майстерності, бойової й фізичної підготовки; (г) отримання незадовільної оцінки за заліки зі службової й бойової підготовки; (д) порушення порядку і правил, установлених чинним законодавством України, присягою, статутами, нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ України й наказами начальників органів внутрішніх справ, що видаються в межах їх повноважень.

У підрозділі 2.4. «Правове регулювання робочого часу й оплати праці працівників слідчих підрозділів ОВС» досліджено часову завантаженість слідчого органів внутрішніх справ України та її вплив на заробітну плату.

Проаналізувавши навантаження на слідчого в перебігу виконання ним своїх службово-трудових обов’язків, відповідний рівень посадових окладів та умови отримання додаткових доплат, автор зробить наступний висновок. Оплата праці працівників слідчих підрозділів органів внутрішніх справ потребує перегляду й удосконалення. Цьому мають сприяти: а) законодавче визнання діяльності слідчого такою, що виконується в умовах ненормованого робочого часу; б) встановлення на підставі цього додаткових доплат; в) чітке визначення переліку пільг і компенсацій працівникам слідчих підрозділів ОВС.