Кравцов Д.М. Правове регулювання відносин по розслідуванню та обліку нещасних випадків на виробництві

Короткий зміст

У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються мета і задачі дослідження, розкриваються сутність і стан наукової проблеми, теоретичне та практичне значення основних положень дисертації, її наукова новизна, ступінь апробації результатів дослідження. Найбільш важливі висновки аргументуються по ходу викладення матеріалу і сформульовані у заключній частині.

Перший розділ „Становлення законодавства про розслідування та облік нещасних випадків на виробництві”, який складається з двох підрозділів, присвячено історичному аналізу правового регулювання питань розслідування та обліку нещасних випадків на виробництві, дослідженню правової природи обов’язку власника підприємства провести розслідування нещасного випадку та взяти його на облік в межах існуючого трудового правовідношення.

У підрозділі 1.1. „Історія розвитку правового регулювання розслідування та обліку нещасних випадків на виробництві” проводиться ретельний аналіз законодавства, яке визначало порядок розслідування та обліку нещасних випадків на виробництві з часів існування Російської імперії – моменту фактичного виникнення законодавства, що регулює ці питанні, до теперешнього часу. Особлива увага зосереджена на аналізі Положень про розслідування та облік нещасних випадків на виробництві 1959, 1990, 1993 та 2001 року. Дисертант відслідковує зв’язок цього законодавства із нормативно-правовими актами про відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю працівника трудовим каліцтвом, законодавством про соціальне страхування.

Враховуючи соціальні та економічні фактори, що впливали на розвиток законодавства, досліджено вплив на обсяг і зміст прав та юридичних гарантій працівників при ушкодженні їх здоров’я на виробництві тієї чи іншої соціально-економічної формації. Висвітлюються позитивні та негативні сторони положень, що регламентували процедурні питання розслідування та обліку нещасних випадків.

У підрозділі 1.2. „Місце норм про розслідування та облік нещасних випадків на виробництві в системі норм права” визначається місце правових норм щодо розслідування та обліку нещасних випадків у структурі інституту трудового права – охорона праці. Зроблено висновок, що ці норми складають окремий підінститут.

У роботі наголошується на неразривному правовому зв’язку між нормами, які регулюють розслідування та облік нещасних випадків на виробництві та нормами, що регламентують відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю працівника в процесі праці.

Проаналізовано зміст правовідносин у частині обов’язку роботодавця створити для працівника здорові та безпечні умови праці та обгрунтовано висновок про трудоправову природу обов’язку роботодавця відшкодувати шкоду, заподіяну здоров’ю працівника. Аналіз відповідних питань обумовлюється відсутністю в юридичній літературі єдиної точки зору на юридичну природу відповідальності власника підприємства. Тут традиційно превалювали правила і конструкції цивільного права, а саме: або ці питання спеціально закріплювалися в цивільному законодавстві, або цивільно-правові норми застосовувалися за аналогією до трудових відносин. Зараз ці питання взагалі регулюються правом соціального забезпечення, але аналіз цих норм дав змогу здобувачу зробити висновок про трудоправову природу цієї відповідальності. Це дозволило зробити висновок – юридична відповідальність роботодавця є своєрідною санкцію за порушення роботодавцем обов’язку створити для працівника здорові та безпечні умови праці. У зобов'язаннях, що витікають із заподіяння шкоди, такий елемент фактичного складу правопорушення як протиправність діяння, яке спричинило шкоду, визначається відповідно до норм трудового права, тому що воно полягає в порушенні норм, що регламентують охорону праці.

Автором запропонований перелік випадків матеріальної відповідальності роботодавця за шкоду, заподіяну ним працівнику, обгрунтовано доцільність припущення презумпції заподіяння трудовим каліцтвом (чи смертю працівника) моральної шкоди працівнику та членам його сім’ї та невідповідність закону законодавчого обмеження розміру відшкодування за заподіяну моральну шкоду.

Другий розділ дисертації „Види нещасних випадків на виробництві” складається з двох підрозділів і присвячений дослідженню окремих видів нещасних випадків на виробництві. Намагання дослідити як загальні, так і специфічні ознаки, які характеризують ці види, не дозволяє побудувати процес дослідження в рамках єдиного критерію класифікації. Виходячи зі способу заподіяння шкоди, обставин, за яких вона була заподіяна та кваліфікаційних ознак нещасного випадку, можна виділити два основних види нещасних випадків на виробництві:

1.                        Нещасні випадки виробничого характеру.

2.                        Нещасні випадки не пов’язані з виробництвом.

Дослідження відбувалось в межах визначених видів і базувалося на пошуку спільних рис та відмінностей, що дозволило найповніше осягнути природу та особливості кожного з видів нещасних випадків.

Підрозділ 2.1. „Нещасні випадки, пов'язані з виробництвом, і нещасні випадки, пов'язані з роботою” присвячений дослідженню терміну „випадок” та „нещасний випадок” у філосоіському і правовому значенні. На підставі цього порівняльного аналізу здобувач дійшов до висновку про те, що характерними рисами нещасного випадку в трудовом праві є раптовість події і обмеженість у часі. Ця подія пов'язана із заподіянням шкоди здоров'ю, що спричинило тимчасову або постійну втрату працездатності або смерть; ушкодження здоров'я має місце в результаті впливу небезпечного або шкідливого виробничого фактору або середовища; випадковість даного впливу; заподіяння шкоди не будь-якій особі, а тільки тій, що знаходиться із заподіювачем у трудових правовідносинах, тобто робітнику або службовцю; заподіяння шкоди здоров'ю пов'язано з виробництвом або з роботою потерпілого.

Виділяючи нещасні випадки, що пов’язані з виробництвом, та такі, що пов’язані з роботою, автор відзначає їх схожість, але не тотожність. Вони різняться за кваліфікуючими ознаками: а) місце заподіяння шкоди; б) час заподіяння шкоди; в) характер діяльності працівника, під час заподіяння шкоди.

Підводячи підсумок, дисертант пропонує дефініції :

Нещасний випадок, пов'язаний з роботою – вплив на працівника або іншу особу небезпечного виробничого фактора, середовища або іншої зовнішньої сили, пов'язаний із здійсненням трудової або іншої діяльності, що спричинило втрату працездатності або смерть.

Нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом - раптовий та обмежений в часі випадковий вплив на працівника небезпечного або шкідливого виробничого фактора або середовища, що мав місце при виконанні їм своїх трудових обов'язків, внаслідок чого заподіяна шкода здоров'ю, що спричинило тимчасову або постійну втрату працездатності або смерть.

У підрозділі 2.2. „Нещасні випадки невиробничого характеру” автор аналізує закріплений у законодавстві перелік обставин, за яких нещасний випадок за результатами розслідування може бути визнений не пов’язаним із виробництвом. Висловлюючи критичне ставлення до поглядів деяких науковців (Г.С. Симоненко), дисертант приходить до висновку, що цей перелік не може бути вичерпним. Комісія з розслідування нещасного випадку на підставі фактичних даних робить висновок про зв’язок конкретного нещасного випадку з виробництвом, чи його відсутність.  Положення має визначати загальні умови, за яких той або інший нещасний випадок буде розглядатися як виробничий (місце, час, виконання працівником своїх трудових обов'язків), і, виключно умови, за яких нещасний випадок може і не визнаватися пов'язаним із виробництвом.

Дисертант наголошує, що заходи безпеки, забезпечення яких є обов'язком власника, не завжди можуть бути детально регламентовані і втілені в конкретних правилах з техніки безпеки.

Це пояснюється декількома причинами: по-перше, за нинішніх темпів розвитку техніки практично неможливо усе передбачити в правилах і нормах; по-друге, специфічні умови праці на підприємстві вимагають вжиття заходів, жодними правилами не передбачених. Але наявність правил з техніки безпеки є цілком виправданою і необхідною. Вони є матеріалом для наповнення тих правових норм, які загальним способом визначають обов'язок підприємства забезпечити безпечні умови праці.

На думку автора, порушення загального обов'язку забезпечити безпеку праці, передбаченого правовими нормами, є достатнім для визнання дії протиправною, хоча б воно і не було сполучено з порушенням певного правила з техніки безпеки. Підставою відповідальності за каліцтво на виробництві є порушення правових норм, внаслідок якого стався нещасний випадок.

Дисертантом також встановлено, що вина працівника у нещасному випадку не відіграє вирішальної ролі при його кваліфікації. При встановленні факту впливу на працівника шкідливих чи небезпечних виробничих факторів або середовища, такий нещасний випадок, незалежно від наявності вини працівника, повинен бути визнаний пов’язаним з виробництвом, а при вирішенні питання про відшкодування працівнику заподіяної шкоди, його розмір не може бути зменшений незалежно від ступеня вини. Це підтвержено ст. 13 Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, де вказано, що нещасний випадок  або  професійне  захворювання,  яке сталося внаслідок  порушення   нормативних   актів   про   охорону   праці застрахованим, також є страховим випадком і не   звільняє страховика  (Фонд) від виконання зобов'язань перед потерпілим.

Таким чином, необхідно встановити порядок, у відповідності з яким будь-який нещасний випадок розслідувався і обліковувався роботодавцем.

Третій розділ дисертації „Процедурні питання розслідування та обліку нещасних випадків на виробництві” присвячений аналізу процедурних та процесуальних питань розслідування та обліку трудових каліцтв. Він складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. „Розслідування нещасних випадків на виробництві власником підприємства, установи, організації” автор дає визначення терміну „розслідування” та наводить відмінності розслідування у трудовому праві від розслідування в кримінально-процесуальному праві.

Погодившись з позицією О.В. Смирнова, на підставі дослідження змісту правового статусу комісії з розслідування нещасного випадку дисертантом обгрунтовано висновок про її належність до суб’єктів трудового права.

Аналізуючи коло правомочностей комісії з розслідування нещасного випадку, автор дійшов до висновку, що воно не повинно обмежуватись законодавством. Комісія повинна наділятися правом вчиняти будь-які, не заборонені законодавством дії, для встановлення об'єктивних причин трудового каліцтва.

Запропоновано найближчим часом внести в трудове законодавство та законодавство про соціальне страхування від нещасного випадку зміни, якими повинно бути упорядковано документальне оформлення результатів розслідування нещасного випадку.

Дисертант пропонує проводити розслідування та реєстрацю всіх нещасних випадків, а не тільки таких, що викликали втрату працездатності, оскількі вони також свідчать про незадовільний стан роботи з охорони праці на підприємстві і потребують уваги з боку роботодавців.

У підрозділі 3.2. „Облік нещасних випадків на виробництві” розглядаються питання остаточного документального оформлення результатів розслідування нещасного випадку.

Обгрунтовується висновок про необхідність реєстрації нещасного випадку з працівником, відрядженим з іншого підприємства, виключно за місцем, де він відбувся. Для цього потрібно внести зміни до Положення про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, зокрема, друге речення п. 24 Положення викласти в такій редакції: „Такий нещасний випадок береться на облік підприємством, де стався нещасний випадок”.

Піддано критиці адміністративний порядок оскарження потерпілим від нещасного випадку рішення про відмову у виплаті відшкодування за трудове каліцтво. Не можна наділяти повноваженнями по розгляду спорів орган, що приймає оскаржуване рішення, навіть якщо до його складу включаються і незалежні спеціалісти. З посиланням на акти міжнародного права, зокрема,  акти МОП, запропоновано розглядати ці питання у спеціально створених органах трудової юстиції. Здобувачем наведено приблизну структуру та зміст законопроекту „Про трудові суди в Україні”.

Розділ четвертий „Правові засоби попередження нещасних випадків на виробництві” присвячений аналізу причин нещасних випадків та засобів, які дозволяють запобігти виробничому травматизму.

У підрозділі 4.1. „Причини нещасних випадків на виробництві” наведена класифікація причин нещасних випадків, зокрема, виділені причини безпосередні та ті, які тількі обумовлюють можливість нещасного випадку, причини суб’єктивного та об’єктивного характеру, технічні, організаційні та психологічні причини.

На підставі аналізу факторів, які здебільшого зумовлюють виробничий травматизм, виділено перелік найбільш розповсюджених порушень законодавства про охорону праці з боку працівників та роботодавців, а також запропоновано засоби їх усунення.

Підрозділ 4.2. „Засоби профілактики виробничого травматизму” присвячений аналізу системи заходів, за допомогою яких знижається рівень або навіть ліквідується виробничий травматизм. Автором виділяються заходи інженерно-технічного, організаційно-методичного, правового та економічного характеру. Особливу увагу приділено заходам другої та третьої групи, до яких належать: створення на підприємстві органов надзору та контролю за забезпеченням виконання законодавства про охорону праці, планування заходів щодо поліпшення умов праці, розробка та прийняття локальних нормативних актів з цих питань, проведення медичних оглядів працівників, інструктажів та навчання з охорони праці.

Обгрунтовано позицію, згідно з якою кожен працівник, незважаючи навіть на те, що його робота не пов’язана з джерелами підвищеної небезпеки, повинен проходити навчання та інструктаж з безпеки праці.