У вступі обґрунтовуються актуальність теми дисертації, визначаються об’єкт, предмет, мета і завдання дослідження, основи методології, теоретична база, наукова новизна, висновки та положення, які виносяться на захист, висвітлено теоретичне й практичне значення дисертаційної роботи, наведені дані, що свідчать про апробацію одержаних результатів.
Розділ 1 “” присвячений аналізові понятійного апарату змін умов проходження служби, їх загальній характеристиці та ознакам. Складається з чотирьох підрозділів.
” подається огляд нормативно-правової бази та літератури за темою, окреслюються основні передумови змін умов проходження служби працівників ОВС України, проблеми наявного правового регулювання цього інституту, етапи розвитку наукової думки щодо поняття, сутності та змісту цього питання.
Відсутність чіткого механізму укладення договору чи контракту про службу в ОВС України суттєво впливає на правове регулювання переміщення та просування по службі працівників ОВС, їх соціально-правових гарантій. Відтак визначення категорії осіб, з якими слід укладати договір про службу в ОВС чи виокремлення випадків, коли доцільно укладати контракт про службу, значно поліпшить правове регулювання змін умов проходження служби та гарантій працівників ОВС.
У” досліджуються поняття переведення, переміщення, просування по службі, які належать до найскладніших та найпроблемніших питань у кадровому забезпеченні ОВС і становлять самостійний інститут проходження служби в ОВС. Відповідно у роботі розглядається порядок змін умов проходження служби в ОВС України як комплекс заходів, які необхідні для найбільш ефективної реалізації професійного потенціалу працівників ОВС. Запропоновано об’єднати досліджувані правовідносини в одному розділі Положення про проходження служби із спільною назвою “Зміна умов проходження служби працівниками ОВС”.
Особливістю правового регулювання проходження служби в ОВС є те, що більшість нормативно-правових актів, що регулюють зміну умов проходження служби, розглядають ці питання з позиції переміщення по службі, що не завжди відповідає загальним положенням трудового права. Тому слід відмовитися від наявного розуміння “переміщення по службі” як такого, що не в повній мірі відповідає критеріям цього поняття, та розглядати зміну умов проходження служби працівників ОВС рівнозначним до поняття змін умов трудового договору, яке застосовується у трудовому праві. Переміщення по службі працівників ОВС має теж відповідати загальним вимогам трудового законодавства та не суперечити нормам Конституції України щодо заборони примусової праці.
Запропоновано ряд основних визначень, за допомогою яких можлива класифікація за видами змін умов проходження служби в ОВС, а саме:
а) переміщення по службі працівника ОВС як зміна робочого місця, структурного підрозділу ОВС (у тому ж населеному пункті і підпорядкованості) у межах його трудової функції, що здійснюються у випадках, викликаних інтересами служби якщо це не протипоказано за станом здоров’я та з урахуванням згоди працівника;
б) переведення працівника ОВС на іншу роботу як тимчасова або постійна зміна умов проходження служби, у результаті якої змінюється трудова функція (у т.ч. виконання покладених завдань, які не передбачені професійно-кваліфікаційними характеристиками основних посад працівників ОВС), місце служби, населений пункт, істотні умови служби, які обумовлені при прийомі на службу з урахуванням бажання працівника.
Обґрунтовано висновок, що переведення та переміщення по службі лежать в основі правовідносин, які впливають на формування службової кар’єри. З огляду на це службова кар’єра працівника ОВС — це поступове просування по службі, як правило, на вищі посади, котре впливає на зміну професійно-кваліфікаційних можливостей, навичок, здібностей і розмірів грошового забезпечення, пов’язаних з професійною та посадовою діяльністю працівника ОВС.
Аналіз підстав переміщення по службі відповідно до п.п. 41 “а”, 42 “а” Положення про проходження служби дозволяє стверджувати, що працівник ОВС призначається на посади, які відповідають його кваліфікації, освіті, досвіду тощо. Разом із тим таке просування по службі може відбуватись як у вертикальній (на вищі посади), так і у горизонтальній (рівнозначні чи нижчі посади) площинах, і, відповідно, розглядатись як переведення чи переміщення по службі.
Запропоновано авторське визначення просування по службі працівника ОВС як процес послідовної зміни умов проходження служби, котрий здійснюється через самоорганізацію працівника шляхом заняття посад у порядку кваліфікаційної складності, зазвичай, на конкурсній основі або в разі змін у професійному становищі з метою підвищення професійного рівня.
Організаційні процеси, які відбуваються в системі МВС, впливають на умови проходження служби та гарантії працівника. В разі відсутності у підрозділі ОВС змін в організації праці, керівництво ОВС не має права без погодження із працівником змінювати істотні умови праці. Відтак необхідно поширити принципи трудового права на відомчі нормативно-правові акти, які регулюють проходження служби в ОВС у частині персонального письмового попередження працівника про зміни істотних умов проходження служби не пізніше ніж за 2 місяці до передбачуваних змін та доповнити окремою нормою в Положенні про проходження служби.
У підрозділі 1.3 “Підстави і причини переміщень по службі працівників ОВС” зазначається, що службово-трудові правовідносини за час проходження служби не можуть залишатися незмінними, постійними. На ці зміни впливає низка чинників, подібних до тих, котрі впливають на зміну умов трудового договору в трудовому праві.
Досліджено механізм проведення періодичної атестації як правової підстави змін умов проходження служби. Висновок атестаційної комісії може бути підставою для прийняття рішення щодо переміщення — у разі призначення на рівнозначну посаду без зміни трудової функції; переведення — у разі висунення на вищу посаду, направлення для подальшого проходження служби до іншого підрозділу; ротації — у разі проведення антикорупційних заходів.
Вважаємо, що Положення про проходження служби слід доповнити нормою щодо переведення чи переміщення на іншу посаду за результатами висновку атестаційної комісії. Також доцільно поширити і в ОВС термін (два місяці), протягом якого можлива зміна умов проходження служби чи звільнення працівника з ОВС за рішенням атестаційної комісії.
З метою дослідження причин, котрі спонукають до змін умов проходження служби працівників ОВС автор провів анкетування працівників ОВС. Результати показали, що основними причинами змін умов проходження служби є бажання працівників ОВС поліпшити матеріальне становище, умови проходження служби, спланувати службову кар’єру для подальшого просування по службі. Більшість осіб, які змінювали умови проходження служби, були працівниками зі стажем служби в ОВС 3-5 років.
У підрозділі 1.4 “Класифікація та види переміщень по службі працівників ОВС” звертається увага на те, що наявна класифікація переміщення по службі не може відповідати вимогам, які ставляться до цього поняття сучасними реаліями.
На нашу думку необхідно відмовитися від чинної класифікації видів переміщення по службі за суб’єктним складом (окремо на осіб рядового та молодшого начальницького складу і окремо на осіб середнього, старшого та вищого начальницького складу), оскільки вони суттєво не відрізняються.
Дослідження процедурних аспектів “переведення по службі” дозволило обґрунтувати положення про те, що більшість службово-трудових правовідносин при зміні умов проходження служби повинні розглядатись як переведення, а не лише в разі переходу у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій) та звільненням з ОВС, як це передбачено п. 64 “з”, п. 85 Положення про проходження служби.
Дослідження видів переведень на постійні та тимчасові дозволило констатувати, що постійні переведення працівників ОВС мають на меті виконання роботи, яка відрізняється від попередньої професією, кваліфікацією, посадою, та обумовлені бажанням працівника чи станом його здоров’я, у тому числі і діями керівників ОВС щодо запобігання звільнення працівників з ОВС за результатами негативних висновків атестаційної комісії, чи у випадках скорочення чисельності (штату) працівників.
Запропоновано визначення тимчасового переведення працівника ОВС як виконання іншої роботи, не обумовленої при прийомі на службу, на обмежений законодавством час із метою усунення наслідків чи запобігання складних службових ситуацій, тимчасового розладу стану здоров’я, зі збереженням місця постійної роботи та попередніх істотних умов служби після повернення.
Розділ 2 “Нормативно-правове регулювання переміщення та просування по службі працівників ОВС” присвячений аналізові нормативно-правового регулювання окремих видів змін умов проходження служби та складається із п’яти підрозділів.
У підрозділі 2.1 “Переміщення на вищі, нижчі посади та у зв’язку з початком навчання у вищих навчальних закладах системи МВС” зазначається, що проходження служби в ОВС залежить від професійного рівня, зацікавленості у службовому просуванні і підвищенні кар’єрного рівня працівника ОВС. Переміщення на вищі посади у порядку просування по службі займає одне із провідних позицій службової кар’єри працівника в ОВС.
До цього часу ні в науці, ні в нормативно-правових актах немає однакового розуміння поняття “просування по службі”. У результаті дослідження обґрунтовано висновок, що для більшості працівників ОВС проходження служби пов’язане з просуванням по службі, як правило, зі зростанням ступеня складності та відповідальності до обійманих посад, а також більш високими розмірами грошового забезпечення.
Оспорюється положення, що просування по службі на вищі посади є підставою переміщення по службі. Дослідження інституту просування по службі, яке подається в низці нормативно-правових актів, котрі регулюють проходження служби у державних органах, дає підстави стверджувати, що це поняття розглядається як переведення на іншу роботу. Так, посада, на яку переведений працівник у порядку просування по службі, суттєво відрізняється від попередньої складністю, обов’язками тощо. Ці ознаки, на нашу думку, ставлять під сумнів правильність позиції просування по службі на вищі посади як підстави переміщення. Вважаємо за доцільне скасувати термін “переміщення на вищі посади в порядку просування по службі” як такий, що обмежує сутність поняття “просування по службі”, і ввести новий термін — “переведення на вищі посади”.
Просування по службі є якісним індивідуальним показником становлення службової кар’єри працівника ОВС і може виступати нормою заохочувального характеру. Разом з тим це є процес послідовної зміни умов проходження служби, який здійснюється через самоорганізацію працівника шляхом заняття посад у порядку кваліфікаційної складності, або в разі змін у професійному становищі.
Окрім підстав переміщень на вищі посади, передбачених у п.п. 41 “г”, 42 “г”, 45 Положення про проходження служби, досліджуються підстави переміщення на нижчі посади. Такі переміщення можуть відбуватися як із суб’єктивних, так і об’єктивних причин, і не залежати від волі працівника ОВС. Розмежування підстав переміщення працівників ОВС на нижчі посади за суб’єктним складом (окремо для осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу та осіб рядового і молодшого начальницького складу) суттєво не відрізняються. Тому пропонуємо об’єднати підстави переміщення працівників ОВС на нижчі посади з метою однакового їх регулювання для всіх категорій працівників ОВС.
Обґрунтовано висновок, що переміщення на нижчі посади є видом переведення по службі, який повинен здійснюватися виключно за згодою працівника. Тому з метою вдосконалення гарантій, пов’язаних із зміною умов проходження служби запропоновано, що у разі проведення реорганізації, перепрофілювання, скорочення штату чи чисельності тощо, переведення на нижчу посаду працівника ОВС здійснювати як крайній захід, якщо немає можливості призначити на рівну посаду, після письмового попередження не пізніше ніж за 2 місяці за згодою працівника.
Особливу увагу приділено дослідженню переміщень у зв’язку з початком навчання у вищих навчальних закладах системи МВС України. Для просування по службі важливе значення має освітньо-кваліфікаційний рівень, який досягається шляхом перепідготовки або підвищення кваліфікації в навчальних закладах системи МВС.
Пропонується розглядати направлення працівника ОВС на початкову підготовку, навчання на курсах підвищення кваліфікації, перепідготовку у вищих навчальних закладах МВС як переміщення по службі. У цьому разі за працівником ОВС зберігається посада, попередні умови праці, грошове забезпечення. Після закінчення підвищення кваліфікації посада може змінюватися лише за бажанням працівника після проходження конкурсу на заміщення вищої вакантної посади.
Професійну підготовку, пов’язану з навчанням у вищих навчальних закладах МВС із відривом від служби (магістратурі, ад’юнктурі, докторантурі), пропонується здійснювати шляхом переведення до вищого навчального закладу МВС та звільненням із займаної штатної посади. У цьому випадку працівник ОВС до закінчення терміну навчання призначається до змінного складу вищого навчального закладу МВС для подальшого проходження служби. Після закінчення навчання, працівник ОВС має право повернутися на попередню посаду, або прийняти участь у конкурсі на заміщення вищої вакантної посади.
У підрозділі 2.2 “Правове регулювання ротації кадрів в ОВС” досліджуються правовідносини, пов’язані із запровадженням специфічного виду проходження служби — ротацією.
Складність досліджуваного питання зумовлена тим, що ротація як правовий інститут виходить за межі регулювання однієї галузі права. Здебільшого як у науці, так і в нормативній базі ротація розглядається як антикорупційний захід, котрий здійснюється в інтересах держави. У контексті Закону України “Про боротьбу з корупцією” ротація кадрів в ОВС має місце на рівні старшого та вищого начальницького складу, яка характеризується постійною зміною місця служби, як правило, для осіб, котрі перебувають на керівних посадах. При ротації не припиняються службово-трудові відносини, а лише змінюються попередні умови проходження служби за ініціативою керівництва ОВС, що характерно для переведення.
Запропоновано авторське визначення ротації як особливого виду переведення до іншого підрозділу ОВС для певної категорії керівних посад старшого та вищого начальницького складу ОВС за ініціативою керівництва ОВС у випадках, передбачених законодавством, чи однорівневого переміщення по службі працівників ОВС, котрі не перебувають на керівних посадах, у межах структурного підрозділу та викликаного інтересами служби з урахуванням згоди працівника.
У підрозділі 2.3 “Правове регулювання прикомандирування працівників ОВС до державних органів, установ, організацій” зазначається, що на початку становлення державності в Україні інститут прикомандирування працівників ОВС відіграв значну роль у запобіганні, виявленні і припиненні порушень законодавства працівниками державних органів, установ, організацій.
Досліджуються нормативно-правові акти, які регулюють прикомандирування працівників до державних органів, установ, організацій. У більшості випадків прикомандирування розглядається як службове відрядження. Однак у ст.121 КЗпП визначено ряд основних ознак, що характеризують службові відрядження, а саме: збереження упродовж усього часу відрядження місця роботи, середнього заробітку, виплата добових за час перебування у відрядженні, встановлення граничного строку перебування у відрядженні та низки інших компенсаційних виплат, порядок і розмір яких встановлюється законодавством. Це повною мірою, поширюється і на працівників ОВС. Проте, чинна процедура прикомандирування працівників ОВС до державних органів, установ, організацій містить у собі і ознаки відрядження, і переведення, що ускладнює правозастосовчу практику з цих питань.
Заслуговує уваги те, що у п.76 Положення про проходження служби передбачено порядок проведення прикомандирування працівника ОВС до державних органів, установ, організацій шляхом звільнення з попередньої посади та призначення його на посади, що підлягають заміщенню особами начальницького складу в межах зазначених органів. Як результат цього, у працівника ОВС змінюється трудова функція, місце роботи, істотні умови служби і в окремих випадках населений пункт, що характерно для переведень.
З метою вдосконалення понятійного апарату змін умов проходження служби запропоновано авторське визначення прикомандирування працівників ОВС до державних органів, установ, організацій як тимчасове переведення для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки, котре здійснюється виключно за згодою працівника із залишенням у кадрах МВС.
Компенсаційні виплати та гарантії на час прикомандирування необхідно здійснювати за вимогами законодавства, передбачених при переїзді на роботу в інший населений пункт.
У підрозділі 2.4 “Правове регулювання змін умов проходження служби пов’язаних із направленням до міжнародних миротворчих місій” зазначається, що останнім часом одним із найважливіших завдань та пріоритетних напрямків діяльності МВС є виконання міжнародних миротворчих місій працівниками ОВС у складі миротворчих підрозділів МВС України та підрозділів міжнародної цивільної поліції в миротворчих місіях ООН, ОБСЄ, ЄС, інших міжнародних організацій.
Сьогодні Україна є одним із лідерів миротворчого руху у світі, однак рівень правового регулювання цього питання ще потребує вдосконалення. Більшість нормативно-правових актів регулює порядок проходження служби працівниками ОВС у складі міжнародних миротворчих місій подвійно: як довгострокове відрядження та періодична ротація.
Досліджуючи порядок направлення до міжнародних місій працівників ОВС, зазначимо, що направлення працівників ОВС здійснюється поетапно. Зокрема, останні звільняються із займаної посади, тимчасово призначаються до змінного складу Центру КНУВС і після спеціальної підготовки направляються відділом кадрового забезпечення МВС України у відрядження до відповідної миротворчої місії.
Визначена послідовність порядку направлення до міжнародних місій дає підстави вважати, що довгострокові відрядження працівників ОВС, не пов’язані з виконанням постійних посадових обов’язків, на етапі відправлення до підрозділу МВС, яке формує групу для міжнародної місії, слід здійснювати шляхом тимчасового переведення на визначений термін за згодою працівника та зі збереженням місця роботи. Подальше проходження служби юридично правильно буде оформлювати як відрядження. Гарантії та компенсації здійснювати відповідно до законодавства, яке регулює відрядження за кордон з урахуванням вимог кожної місії.
Правовідносини, що регулюють виконання міжнародних місій працівників ОВС України, можуть становити окремий інститут змін умов проходження служби, який запропоновано включити до Положення про проходження служби.
У підрозділі 2.5 “Порівняльно-правовий аналіз вітчизняного та зарубіжного законодавства щодо змін умов проходження служби в ОВС” зазначається, що в ряді країн СНД відомчі Положення про проходження служби працівників ОВС у частині переміщення та просування по службі мають схожу типологію цих видів та причини. Ці нормативно-правові акти суттєво не відрізняються, оскільки приймалися майже в один період — після розпаду СРСР та були типовими до Положення про проходження служби, затвердженого ще Постановою Ради Міністрів СРСР від 23.10.1973 №778.
Особливістю законодавства України щодо регулювання службово–трудових відносин працівників ОВС є панівна більшість імперативних норм, тоді як у законодавстві РФ та ряді інших країн переважають норми соціального характеру, чого, на жаль, повною мірою ще не врегульовано у нас. Ці принципи лягли в основу запропонованого проекту до розділу IV Положення про проходження служби щодо змін умов проходження служби. Внесено також пропозиції стосовно вдосконалення умов проходження служби в ОВС України шляхом поширення загальних норм та принципів трудового права України на законодавство, яке регулює проходження служби в ОВС.
Розділ 3 “Правове регулювання гарантій та захисту працівників ОВС при переміщенні та просуванні по службі” складається із двох підрозділів, де розглядаються гарантії та захист працівників ОВС при переміщенні та просуванні по службі.
У підрозділі 3.1 “Гарантії для працівників ОВС при переміщенні по службі” зазначається, що одним із елементів гарантій прав працівників ОВС є чітка нормативна регламентація процедури змін умов проходження служби працівників.
Пропонується закріпити у Положенні про проходження служби норму щодо проведення всіх змін умов проходження служби виключно за згодою працівника, окрім випадків, які передбачені законом. Це правило випливає із загального принципу свободи праці, закріпленого в Конституції України, та відповідає міжнародним стандартам у галузі охорони праці.
Необхідно також поширити норми трудового законодавства у частині виплати грошової компенсації за невикористану відпустку в разі переведення працівника до іншого підрозділу ОВС на законодавство, яке регулює проходження служби в ОВС. Крім того, виплату цієї компенсації здійснювати в останній день роботи, незалежно від підстав звільнення.
У підрозділі 3.2 “Правове регулювання захисту службово-трудових прав працівників ОВС при переміщенні та просуванні по службі” зазначається, що відсутність чіткого механізму врегулювання цих правовідносин породжує виникнення розбіжностей, які згодом можуть перерости у спори.
До цього часу в Положенні про проходження служби не визначено компетенції органів та порядку регулювання спорів як у разі проведення незаконних змін умов проходження служби працівників ОВС, так і в інших випадках, пов’язаних із проходженням служби.
Зазначається, що розгляд службово-трудових спорів вищим у порядку підлеглості органом у разі незаконних змін умов проходження служби не дає таких гарантій, як судовий захист. Відтак до Положення про проходження служби треба включити норму щодо отримання згоди на зміну умов проходження служби працівника ОВС виключно в письмовій формі. Це значно підвищить гарантії та полегшить судове доказування в разі порушення прав під час упровадження цих змін. | 
