Пономаренко О.М. Правове регулювання соціального забезпечення допомогами у зв\'язку з народженням та вихованням дитини

Короткий зміст

У Вступі дисертації міститься інформація, викладена вище при загальній характеристиці роботи.

Розділ перший “Соціальне забезпечення допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини як один із основних напрямків діяльності соціальної держави” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 1.1. “Право на соціальне забезпечення в системі прав і свобод людини і громадянина” автор приходить до висновку, що закріплене в Конституції України право на соціальне забезпечення належить до категорії соціально-економічних прав людини, у зв’язку з чим воно має наступні характерні ознаки: 1) покликане забезпечити гідне існування особам, які не мають можливості забезпечити його собі і своїй сім’ї; 2) передбачає пасивну роль суб’єкта-одержувача, у тому плані, що держава самостійно приймає рішення про те, кому, у якому обсязі і на яких умовах надати соціальне забезпечення; 3) його існування, обсяг і зміст залежить від економічного і соціального розвитку держави; 4) закріплення права на соціальне забезпечення покладає на державу обов’язок створити умови для його реалізації (визначити процедуру, сформувати відповідні органи тощо); 5) є елементом правового статусу людини, однак для виникнення суб’єктивного права як елемента конкретних правовідносин необхідна наявність поточного законодавства.

Далі розкривається зміст таких понять як “соціальний захист”, “соціальне забезпечення” та “соціальне страхування”. Зокрема, соціальний захист, визначається як один із напрямків діяльності держави по створенню умов реалізації соціально-економічних прав, а також їх захисту у випадках порушення. Піддається критиці формулювання ч. 1 ст. 46 Конституції України, у якій занадто вузько розкривається зміст права на соціальний захист шляхом ототожнення його з правом на соціальне забезпечення. Доводиться, що окрім права на соціальне забезпечення, право на соціальний захист включає до себе також і право на медичну допомогу, медичне страхування, право на належні, безпечні і здорові умови праці, право на освіту, а також інші соціально-економічні права людини. У результаті дослідження співвідношення понять “соціальне забезпечення” і “соціальне страхування”, дисертант приходить до висновку про те, що соціальне забезпечення є родовим поняттям, а загальнообов’язкове державне соціальне страхування і соціальне забезпечення з Державного бюджету України (включаючи державну соціальну допомогу) є видовими, самостійними формами соціального забезпечення.

У підрозділі 1.2. “Охорона сім’ї як один із напрямів соціальної політики держави” досліджується сім’я, у якій народилася та (або) виховується дитина (діти), як об’єкт соціальної політики. При цьому особливо підкреслюється неприпустимість ототожнення сімейної і соціальної політики. Приводяться аргументи на користь того, що сімейна політика є одним з напрямів соціальної політики, що не виключає, а навпаки, передбачає необхідність застосування специфічних заходів щодо такого особливого соціального інституту, як сім’я, оскільки сімейна політика, окрім загальних ознак, властивих всій соціальній політиці, має свої специфічні ознаки. Відзначається також, що сім’я є об’єктом не тільки сімейної політики, але й політики в сфері соціального забезпечення, яка також розглядається як самостійний напрямок соціальної політики держави. Виходячи з викладеного, дисертант приходить до висновку про те, що діяльність держави по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини здійснюється на перетині сімейної політики і політики в сфері соціального забезпечення.

У підрозділі 1.3. “Принципи соціального забезпечення допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини” спершу звертається увага на необхідність їх попереднього дослідження, оскільки лише в тому разі, коли певний напрямок державної політики базується на визначених принципах, можна говорити про його цілісність і системність. Стосовно предмета дисертаційного дослідження виділено два рівні принципів: перший рівень – це принципи всієї соціальної політики, що здійснюється в державі; другий – це принципи здійснення політики у певних сферах суспільного життя, зокрема, принципи сімейної політики і принципи політики в області соціального забезпечення. Дисертантом розглянуті принципи, на основі яких повинна здійснюватися політика в області соціального забезпечення допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини, до яких віднесені наступні принципи: загальності соціального забезпечення допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини; гарантування соціальними допомогами гідного рівня життя; солідарності; субсидіарності; диференційованого підходу щодо надання державою соціального забезпечення; адресності державної соціальної допомоги. Відзначається, що принцип субсидіарності і принцип адресності є специфічними тільки для державної соціальної допомоги.

Розділ другий “Матеріальні правовідносини по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини” складається з шести підрозділів. Він починається підрозділом 2.1. “Поняття правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини”, у якому дисертант на основі критичного аналізу проведених раніше досліджень поняття правовідносин по соціальному забезпеченню (В. С. Андрєєв, І. В. Гущин, Л. І. Лазор, М. В. Лушнікова, О. Е. Мачульська, С. М. Прилипко, І. Б. Сташків та інші) аналізує характерні ознаки таких правовідносин. Далі шляхом синтезу описаних ознак автор визначає поняття правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини як урегульованих нормами права соціального забезпечення майнових відносин, що складаються між державою в особі її органів соціального захисту населення або Фондом і фізичною особою, яка має дитину (або самою дитиною) з приводу надання соціальної допомоги з метою поповнення сімейного бюджету для забезпечення духовного і фізичного розвитку дитини та гарантування права на гідний рівень життя.

У підрозділі 2.2. “Класифікація правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини” звертається увага на те, що поділ таких правовідносин на види можливий залежно від різних критеріїв. У роботі зроблений акцент лише на тих, які мають важливе теоретичне значення і знаходять своє практичне відображення. Зокрема, класифікація досліджуваних правовідносин проводиться за такими критеріями, як джерело фінансування; цільове призначення; сутність прав і обов’язків суб’єктів. За першим критерієм виділяються правовідносини по виплаті допомог з коштів Фонду і правовідносини по виплаті допомог з коштів Державного бюджету України. За другим – правовідносини по виплаті допомог, що компенсують заробіток працюючого члена сім’ї, втрачений у зв’язку настанням соціального ризику, пов’язаного з народженням та вихованням дитини; правовідносини по виплаті допомог у зв’язку з народженням та вихованням дитини, що мають на меті поповнити сімейний бюджет до мінімального прожиткового рівня для сім’ї; правовідносини по виплаті допомог, що частково компенсують підвищені витрати членів сім’ї, обумовлені народженням, вихованням і лікуванням дитини. За третім – матеріальні і процедурні правовідносини по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини.

У підрозділі 2.3. “Підстави виникнення правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини” дисертант приходить до висновку про те, що досліджувані правовідносини виникають на підставі складних юридичних фактів (юридичних складів). З метою забезпечення системності в аналізі підстав виникнення правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини, відповідні юридичні факти поділяються на три групи. До першої групи віднесені юридичні факти, які є загальними для виникнення всіх досліджуваних правовідносин; до другої – юридичні факти, які лежать в основі виникнення правовідносин однієї організаційно-правової форми соціального забезпечення; до третьої – юридичних факти, що характерні для правовідносин по наданню конкретного виду допомоги.

У пункті 2.3.1. “Загальні риси підстав виникнення правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини” досліджуються юридичні факти перших двох з вищеназваних груп. У першій групі юридичних фактів дається характеристика такої обставини як наявність дитини. Щодо інших юридичних фактів, які традиційно виділяються як підстави виникнення будь-яких правовідносин по соціальному забезпеченню – заява фізичної особи про призначення допомоги і рішення органа соціального захисту населення (або Фонду), відзначається, що в матеріальних правовідносинах їх необхідно розглядати як способи здійснення суб’єктивного права і виконання юридичного обов’язку, які вже виникли, а не як юридичні факти. Підкреслюється, що ці акти мають статус юридичних фактів у процедурних правовідносинах.

В другій групі юридичних фактів дається характеристика застрахованості і відсутності застрахованості як юридичних фактів-станів. Відзначається, що як юридичний факт, наявність якого повинна бути необхідною для виникнення правовідносин по одержанню допомоги у виді державної соціальної допомоги, є малозабезпеченість (нужденність), що стало б реалізацією принципу адресності державної соціальної допомоги.

У якості специфічних юридичних фактів, наявність яких є підставою виникнення права на конкретний вид допомоги, виступають певні соціальні ризики, дослідження яких проводиться в пункті 2.3.2. “Підстави виникнення окремих видів правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини”. До них, зокрема, належать: вагітність і пологи; народження дитини; необхідність догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; необхідність догляду за хворою дитиною віком до 14 років; малозабезпеченість дитини, яка знаходиться під опікою чи піклуванням; наявність дитини у одинокої матері; малозабезпеченість сім’ї; інвалідність дитини; необхідність догляду за дитиною-інвалідом. Далі дисертант послідовно досліджує зміст кожного з названих юридичних фактів та формулює їх ознаки.

У підрозділі 2.4. “Об’єкт правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини” доводиться, що об’єктом досліджуваних правовідносин є допомога – періодичні або разові виплати з Державного бюджету України або позабюджетного Фонду, що мають на меті матеріально допомогти особам, які народили та виховують дитину. Відзначається, що на разі у законодавстві відсутній єдиний принциповий підхід щодо визначення розміру допомог. Дисертантом пропонується як критерій визначення їх розміру використовувати цільове призначення допомог, при цьому вказується також і на необхідність врахування специфіки організаційно-правової форми соціального забезпечення. У зв’язку з цим, проводиться дворівнева класифікація допомог. Критерієм першого рівня класифікації є джерело фінансування, на підставі якого виділяються допомоги, виплачувані з Фонду, і допомоги, виплачувані за рахунок коштів Державного бюджету України. Критерієм класифікації другого рівня є цільове призначення допомог, за яким допомоги з Фонду підрозділяються на допомоги, що мають на меті повну або часткову компенсацію заробітної плати, і допомоги, що мають на меті компенсацію витрат, обумовлених народженням дитини. Допомоги, виплачувані з коштів Державного бюджету України, підрозділяються на допомоги, що мають на меті компенсацію втраченого доходу особам, які до настання соціального ризику мали певний дохід, але у зв’язку зі специфікою діяльності не були застраховані в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування; допомоги, що мають на меті забезпечення достатнього рівня життя, але не нижче мінімального прожиткового рівня, встановленого законодавством; допомоги, що мають на меті часткову компенсацію підвищених витрат сім’ї, пов’язаних з народженням та вихованням дитини.

Підрозділ 2.5. “Суб’єкти правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини” містить 4 пункти. Спершу у пункті 2.5.1. “Поняття і загальна характеристика суб’єкта правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини” формується загальнотеоретичне підґрунтя для подальшого дослідження окремих видів суб’єктів таких правовідносин. Дисертант виходить з того, що суб’єкта правовідносин характеризують дві ознаки: наявність правоздатності та дієздатності. Далі, оскільки правоздатність є природним станом людини, що властивий в однаковому обсязі всім фізичним особам з моменту народження і до смерті, доводиться безпідставність виділення галузевої правоздатності. Дієздатність же є динамічною категорією і її зміст залежить від багатьох факторів, що визначаються нормами окремих галузей права, а в окремих галузях (як, наприклад, в праві соціального забезпечення) і нормами окремих інститутів. Саме тому подальший аналіз окремих суб’єктів досліджуваних правовідносин здійснюється залежно від їх дієздатності.

Потім у пункті 2.5.2. “Щодо можливості визнання сім’ї суб’єктом правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини” дисертант вступає в полеміку з тими вченими, які вважають, що сім’я є суб’єктом досліджуваних правовідносин. Доводиться, що сім’я не може бути суб’єктом цих правовідносин, оскільки взагалі не має ознак суб’єкта, якими в загальній теорії права визнаються зовнішня відособленість, персоніфікація, здатність виробляти, виражати і здійснювати персоніфіковану волю. Ґрунтуючись на цьому, автор далі робить висновок про те, що навіть у тих випадках, коли в законодавстві вживаються вирази “сім’я має право”, “сім’я зобов’язана” тощо, права та обов’язки виникають у конкретних членів сім’ї, які і є суб’єктами цих правовідносин.

Після цього, у пункті 2.5.3. “Фізична особа як суб’єкт правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини” відзначається, що саме фізична особа є уповноваженим суб’єктом досліджуваних правовідносин. Проте, бути таким суб’єктом фізична особа може тільки за наявності у неї статусу члена сім’ї, в якій народилася та виховується дитина. При цьому характеристика дієздатності зазначеного суб’єкта різниться залежно від організаційно-правової форми соціального забезпечення. Дієздатність найманого працівника, як суб’єкта правовідносин по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, безпосередньо пов’язана з трудовою дієздатністю, і виникає одночасно з нею. Дієздатність же фізичних осіб, які є суб’єктами правовідносин по одержанню державної соціальної допомоги у зв’язку з народженням та вихованням дитини, виникає з моменту виникнення репродуктивної функції (або з моменту виникнення можливості бути усиновителем, опікуном, піклувальником).

Нарешті, у пункті 2.5.4. “Зобов’язаний суб’єкт у правовідносинах по соціальному забезпеченню допомогами в зв’язку з народженням та вихованням дитини” дається характеристика Фонду і держави як другого суб’єкта досліджуваних правовідносин. Дисертант дискутує з тими вченими, які стверджують, що суб’єктами публічних правовідносин, у тому числі й правовідносин по соціальному забезпеченню є державні органи (І. В. Гущин, Р. І. Іванова, І. М. Сирота, Б. І. Сташків та інші). Доводиться, що суб’єктом правовідносин по наданню державної соціальної допомоги є держава в цілому. Саме таке положення повинне знайти відображення й у законодавстві про соціальне забезпечення, а також в законодавчих приписах про майнову відповідальність.

У підрозділі 2.6. “Зміст правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини” дається характеристика суб’єктивних прав і обов’язків, які і становлять собою зміст досліджуваних правовідносин. Стверджується, що матеріальні правовідносини по соціальному забезпеченню є односторонніми, оскільки право на отримання допомоги належить тільки фізичній особі, а обов’язок її надати лежить тільки на державі (або Фонді). Реалізація ж суб’єктивного права та виконання юридичного обов’язку здійснюється в процедурних правовідносинах.

Розділ третій “Процедурні правовідносини по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини” починається підрозділом 3.1. “Загальна характеристика процедурних правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини”, у якому дисертант приходить до висновку, що під процедурними правовідносинами по соціальному забезпеченню допомогами в зв’язку з народженням та вихованням дитини слід розуміти врегульовані процедурними нормами права соціального забезпечення суспільні відносини, що виникають між державою (в особі органів соціального захисту населення) або Фондом, які здійснюють правозастосовчу діяльність позитивного характеру, та фізичною особою – заявником по реалізації ними своїх прав і обов’язків щодо надання допомоги у зв’язку з народженням та вихованням дитини, встановленню фактів, що мають юридичне значення, у яких на підставі доказів, представлених фізичною особою – заявником або на підставі фактів, встановлених органом соціального захисту населення (або іншим уповноваженим органом), що підтверджують право фізичної особи на певний вид допомоги, орган соціального захисту населення зобов’язаний прийняти рішення про призначення допомоги у встановленому законом розмірі і нараховувати допомогу відповідно до нього.

У підрозділі 3.2. “Структура і динаміка процедурних правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини” проводиться характеристика структурних елементів досліджуваних процедурних правовідносин. Відзначається, нерозривний зв’язок між матеріальними і процедурними правовідносинами, що відображається на характеристиці структурних елементів останніх. Так, при дослідженні юридичних фактів як підстав виникнення процедурних правовідносин, указується на залежність підстав виникнення матеріальних правовідносин і документів, що повинні бути надані як доказ права на необхідний вид допомоги.