Решетник Л.П. Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян

Короткий зміст

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, характеризується стан її наукової розробки, визначається мета, основні завдання, об’єкт та методологічні засади дисертаційного дослідження, зазначається наукова новизна роботи, отримані теоретичні та практичні результати.

            Перший розділ “Юридична природа відносин відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян” складається з трьох підрозділів.

            У підрозділі 1.1. “Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян в системі видів юридичної відповідальності” присвячений визначенню відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян через з’ясування правової природи цих відносин та їх місця в системі відносин юридичної відповідальності.  

            У ньому розглядається ступінь наукової розробки теми та робиться висновок про недостатню дослідженість правових питань захисту екологічних прав людини у формі відшкодування шкоди, заподіяної їх порушенням.

              Дослідження об’єму та змісту юридичної відповідальності в галузі екології є суттєвим для всебічного дослідження юридичної природи відносин відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян і дає можливість дати визначення та з’ясувати особливості такого відшкодування.

Одним із видів юридичної відповідальності в екологічному праві деякі автори вважають так звану “позитивну відповідальність”, яка реалізується зобов’язаними особами шляхом вчинення позитивних, юридично значимих дій в галузі використання, охорони довкілля і забезпечення екологічної безпеки, носить переважно майновий характер і спрямована на відшкодування шкоди. Робиться висновок, що доцільно розглядати позитивну відповідальність як загально-соціальну відповідальність що не збігається з юридичною, а її санкції за своєю правовою природою є засобами захисту, а не заходами відповідальності.

 Вважаємо, що погляди прихильників позитивної відповідальності у сфері екології, щодо її видів, підстав та умов виникнення є прийнятними, якщо її вивести за рамки юридичної відповідальності.

            Розвиток ідеї позитивної відповідальності у сфері екологічних правовідносин заслуговує на увагу у зв’язку із тим, що інколи порушення екологічних прав та заподіяння шкоди може бути наслідком не тільки протиправних діянь але і результатом подій природного чи техногенного характеру, які призвели до порушення вимог екологічної безпеки. Це зумовлює необхідність застосування не тільки заходів юридичної (цивільно-правової) відповідальності до винних у порушенні цього права осіб, але і застосування засобів захисту, які є санкціями позитивної відповідальності. Зазначені санкції позитивної відповідальності не тільки доповнюють механізм відшкодування шкоди, але виступають гарантією реалізації і забезпечення прав потерпілих осіб у випадку порушення екологічної безпеки довкілля надзвичайними ситуаціями природного, техногенного чи іншого характеру.

            Відправними положеннями для подальшого розвитку позитивної відповідальності у сфері забезпечення екологічної безпеки, суб’єктом якої є держава, є ст..16. Конституції України, в якій визначено, що  “забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи-... збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави”.         

Оскільки основне екологічне право громадян на екологічну безпеку, закріплене в ст..50 Конституції нашої держави, носить абсолютний характер, то, незалежно від чинників, що призвели до його порушення, громадяни мають право на відшкодування заподіяної шкоди. Відшкодування шкоди у таких випадках варто розглядати як складний соціально-правовий інститут, який за своєю правовою природою є поєднанням юридичної (цивільно-правової) відповідальності, яка наступає у випадку порушенням екологічних прав протиправними, винними діяннями та позитивної (соціальної) відповідальності, яка наступає у випадку заподіяння шкоди природними, природно-техногенними чи іншими надзвичайними подіями і явищами, і за своєю юридичною природою є заходами захисту порушених екологічних прав та реалізується шляхом застосування цих заходів.

У підрозділі 1.2 “Зміст, структура, види шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян” аналізується зміст понять шкода, збитки, втрати, витрати, затрати, досліджуються види шкоди, та її особливості.

Збитки – це юридично значиме (що підлягає відшкодуванню) грошове відбиття обмеження майнових прав суб’єкта (шкоди). “Затрати” та “витрати”, терміни близькі (або тотожні) збиткам, оскільки виражені чи можуть бути об’єктивно виражені у грошовому еквіваленті. “Екологічні втрати”, що виникають в межах допустимого нормального ризику, будучи наслідком правомірних дій не є елементом збитків, що включаються у розмір відшкодування у випадку порушення екологічних прав громадян.

Шкода довкіллю і шкода, заподіяна життю, здоровю, майну людини порушенням норм екологічного законодавства - це дві взаємопов’язані і нерозривні категорії які співвідносяться як частина і ціле - як первинна (заподіяна довкіллю) і вторинна (заподіяна людині, через негативний стан довкілля).

Пропонується диференціація шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян за об’єктом посягання - на економічну (заподіяну майновим інтересам особи) та антропогенну (заподіяну здоров’ю людини); за сферою прояву - на майнову та моральну; за тим, чи проходить зменшення існуючого майнового блага чи майбутнього, яке б з’явилося, якби не порушення права - на пряму дійсну шкоду та не отримані прибутки; за характером причинного зв’язку між дією чи подією та результатом у вигляді заподіяння шкоди - на пряму та непряму шкоду.

 Доведено, що у випадку, коли шкода життю, здоров’ю майну громадян заподіюється не лише конкретними діяннями особи, але і певним стихійним лихом одночасно, питання прямих та непрямих збитків є особливо актуальним і має практичне значення. Оскільки при порушенні права на екологічну безпеку шкода повинна компенсуватись потерпілим незалежно від факторів, що призвели до її виникнення,  робиться висновок: непрямі збитки, які мають місце тоді, коли із можливості шкідливий результат перетворюється в реальність під дією сил, що не піддаються контролю з боку людини і якщо при цьому шкідливий результат дії цих “привхідних” сил охоплюється умислом особи, яка вчиняє певні діяння, або обумовлений недоліками експлуатації особою певного об’єкта, компенсуються такою особою поряд із прямими збитками в порядку юридичної відповідальності. При відсутності вищевикладених умов прямі та непрямі збитки, заподіяні стихійними лихами компенсуються в порядку позитивної відповідальності державою або шляхом страхового покриття.

Обґрунтовано необхідність створення спеціальної методики для визначення відшкодування антропогенної шкоди, зокрема її немайнової частини (генетичної, фізіологічної, моральної). Оскільки перевищення нормативів екологічної безпеки не викликає одразу негативних змін у здоров’ї, але реально створює загрозу таких змін, розмір компенсації повинен залежати від: розміру забруднення довкілля, продуктів харчування, предметів побуту; ступеня небезпечності забруднюючих речовин; віку особи, умов проживання (територіальних кліматичних особливостей).

     У підрозділі 1.3 “Проблеми відшкодування моральної шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян” досліджується поняття, зміст, підстави та принципи відшкодування моральної шкоди особам, заподіяної порушенням їх екологічних прав.

Відзначається, що інколи саме моральна шкода є основним результатом порушення екологічних прав громадян. Вона є інтегрованою категорією, оскільки є результатом будь-якого порушення екологічних прав і проявляється як незалежно від матеріальних втрат, так паралельно з ними, має місце тоді, коли шкода заподіюється здоров’ю чи майну особи.

  Стверджується, що правовою базою для відшкодування моральної шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав, є передусім ст.. 50, 56 Конституції України, ст. 16 Закону України “Про об’єкти підвищеної небезпеки” та ст.23 Цивільного Кодексу України. Зокрема, виходячи із змісту ст..50 Конституції України та абсолютності права на безпечне для життя та здоров’я довкілля, моральна шкода підлягає компенсації у всіх випадках порушення права, незалежно від факторів, які стали його причиною, тому обґрунтовується думка щодо введення принципу “презумпції моральної шкоди”, оскільки у цих правовідносинах значними є саме моральні (психічні, фізичні) страждання потерпілих.

 Підставою для відшкодування моральної шкоди є факт заподіяння шкоди здоров’ю, життю, майну громадян або загроза її настання через екологічно небезпечний стан довкілля.

Моральна шкода, заподіяну порушенням екологічних прав громадян визначається: як фізичні та (або) психічні страждання які терпить особа в результаті, усвідомлення факту порушення її законних екологічних прав та інтересів, заподіяння майнової та (чи) антропогенної шкоди або загрози її виникнення у зв’язку із порушенням вимог екологічної безпеки, що стало результатом вчиненого правопорушення, аварії на об’єкті підвищеної небезпеки, стихійного лиха чи інших надзвичайних подій та явищ. 

       У випадку порушення права на екологічну безпеку механізм відшкодування моральної шкоди залежить від факторів, які призвели до її заподіяння, та має бути таким: шкода, заподіяна правопорушенням, відшкодовується заподіювачем в порядку юридичної відповідальності; шкоду, заподіяну діяльністю джерел підвищеної екологічної небезпеки найдоцільніше компенсувати через страхове покриття; шкода заподіяна природними стихійними явищами, повинна компенсуватися державою в порядку позитивної відповідальності, яка ґрунтується на положеннях статей 3, 16, 50 Конституції України.

Основним принципом, який повинен бути покладений в основу правового механізму відшкодування моральної шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян, є загально-правовий принцип соціальної справедливості, який забезпечується такими спеціальними принципами: принципом повного відшкодування моральної шкоди з урахуванням індивідуального сприйняття особою факту порушення її прав; принципом презумпції наявності моральної шкоди у всіх випадках порушення екологічних прав громадян незалежно від заподіяння такими порушеннями шкоди життю, здоров’ю, майну громадян; принципом презумпції моральної шкоди у випадках порушення права на екологічну безпеку, незалежно від чинників, що привели до цього.

 На основі викладеного вище пропонується внести доповнення до ст.. 69 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”,  ст.5 Закону України “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”, ст..15 Закону України “Про зону надзвичайної екологічної ситуації”, де поряд з майновою передбачити компенсацію моральної шкоди, заподіяної потерпілим особам внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Розділ 2 “Підстави та умови відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян” складається з двох підрозділів і присвячений дослідженню загальних та спеціальних умов відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян.

У  підрозділі 2.1. “Зміст загальних умов відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян” досліджуються загальні умови відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав (протиправність діяння, вина заподіювача, причинний зв’язок між діянням і шкодою) та їх особливості в цих правовідносинах.

Оскільки чинниками, які можуть призвести до порушення основних екологічних прав особи, можуть бути не тільки правопорушення, але й аварія на ОПН, стихійне лихо, техногенно-природне явище, військові дії і саме вони є причиною виникнення шкоди чи загрози її виникнення в майновій чи немайновій сфері особи і потерпілі у всіх випадках мають право на відшкодування, єдиною підставою є сам факт її заподіяння чи загроза її виникнення. Умовами такого відшкодування є ті ознаки, які характеризують факт заподіяння шкоди, та при наявності яких він набуває юридичного значення та породжує правовідносини з її відшкодування. Зміст самих умов та їх співвідношення у певному випадку відшкодування передусім залежатиме від чинників, які привели до її заподіяння.  

Обґрунтовується, що співвідношення між загальними та спеціальними умовами відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян, є співвідношення між нормами законодавства, де визначені загальні умови ( ст.1166 ЦК України) та нормами де визначені спеціальні умови такого відшкодування (ст.. 16 Закону України “Про об’єкти підвищеної небезпеки”, ст. 5 Закону України “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”).

Робиться висновок про актуальність встановлення та врахування форми вини при спільному заподіянні шкоди (кількома суб’єктами, та зокрема ДПЕН), порушенням права на екологічну безпеку та є важливою умовою для визначення частки кожного при її компенсації.

Досліджуючи особливості причинного зв’язку як умови відшкодування шкоди в зазначеній сфері, обґрунтовується думка про необхідність визнавати юридично-значимими не лише прямі, але і непрямі причинні зв’язки, наявність яких припускається з певним ступенем імовірності. Вважаємо, що є потреба у розвитку теорії причинності в правовій науці з урахуванням категорії імовірності, встановлення та обґрунтування її ступенів, які б мали юридичне значення, що сприяло б розширенню судового захисту екологічних прав громадян шляхом відшкодування шкоди.

У підрозділі 2.2. ”Екологічно небезпечна діяльність, як спеціальна умова відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян” розкривається правова природа  відносин відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю і людині діяльністю джерел підвищеної екологічної небезпеки, дається визначення джерел підвищеної екологічної небезпеки і досліджується питання їх диференціації.

На основі досліджених нормативно-правових актів та еколого-правової літератури в роботі визначаються джерела підвищеної екологічної небезпеки. Це  матеріальні об’єкти (в тому числі речовини), які в процесі людської діяльності, природних чи соціальних умов чи в силу своїх природних якостей (фізичних, хімічних та інших) мають або можуть набувати властивості, які характеризуються певним рівнем екологічного ризику і таким чином створюють потенційну або пряму загрозу для довкілля, життя та здоров’я людини. Пропонується таке визначення ввести в екологічне законодавство.

            Актуальним є питання про диференціацію джерел підвищеної екологічної небезпеки за ступенем екологічного ризику (небезпеки) шляхом проведення їх екологічної експертизи. Хоч загальні правові засади щодо диференціації за ступенем їх ризику закладені в Законі України ”Про об’єкти підвищеної небезпеки”, ст.. 9 якого зазначає, що суб’єкт господарської діяльності ідентифікує ОПН відповідно до кількості порогової маси небезпечних речовин, вважаємо такий критерій хоч і головним, але не єдиним, який повинен враховуватись. При ранжуванні ризику варто враховувати такі властивості шкідливих речовин, як: небезпечність для здоров’я людини, тяжкість та масовість захворювань, що можуть виникнути в результаті їх впливу, можливості їх лікування, вплив на майбутні покоління, вплив на виникнення певних погодних, кліматичних явищ.

Диференціація ДПЕН за ступенем екологічної небезпеки, дасть можливість більш об’єктивно визначати розмір (частку) відшкодування шкоди, при спільному її заподіяні кількома джерелами, пропорційно ступеню екологічної небезпеки кожного. 

           Розділ 3 “Механізм відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Способи відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян” досліджуються основні елементи механізму відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян (способи та форми відшкодування), окреслюються основні проблеми і робляться пропозиції щодо їх розв’язання.

Зазначається, що способи відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав зумовлюються, чинниками які призвели до порушення цих прав (правопорушення, надзвичайна екологічна ситуація, аварія на об’єкті що є джерелом підвищеної екологічної небезпеки), та відповідно здійснюються в порядку: юридичної відповідальності, позитивної відповідальності, шляхом виплати страхових сум особам що постраждали. Відповідно основними формами відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян визначається: судова, адміністративно-управлінська, страхова.

Відповідно до ст.. 55 Конституції України, у всіх випадках порушення екологічних прав, потерпілі особи мають право на судовий захист порушених прав. На основі аналізу існуючої судової практики автор відзначає такі основні проблеми, які потребують розв’язання: забезпечення доведення причинно-наслідкових зв’язків у справах про відшкодування антропогенної шкоди, оптимізація статусу позивача (потерпілого). Обґрунтовується необхідність правового закріплення механізму проведення комплексної медико-екологічної експертизи спеціально створеними уповноваженими органами, яка була б доступною для всіх зацікавлених громадян. Враховуючи існування негативного впливу малих доз радіації на здоров’я людини, доцільно розширити  та закріпити в законодавстві перелік хвороб, які безсумнівно мають радіогенну природу (а не лише рак щитовидної залози). На основі аналізу національної та зарубіжної  правозастосовчої практики важливими принципами, які можуть бути використані судом для доведення причинно-наслідкових зв’язків у справах про відшкодування шкоди, є: принцип максимальної імовірності наявності причинного зв’язку, принцип територіальності, ланцюговості поширення шкоди та епідеміологічний характер прояву антропогенної шкоди. Оптимізація статусу потерпілого (позивача) полягає у звільненні від сплати державного мита при пред’явленні позову, можливості проведення незалежних експертиз та користування послугами адвоката за рахунок коштів спеціальних екологічних фондів, з подальшою їх компенсацією за рахунок коштів відповідача.

Управлінсько-адміністративна форма компенсації шкоди реалізується державою через уповноважені державні органи у випадку виникнення надзвичайних екологічних ситуацій шляхом: грошових виплат, надання соціальних пільг, медичної допомоги, матеріальних засобів, переселення та надання житла в іншій місцевості. Важливим засобом удосконалення механізму такого відшкодування є створення досконалої методики визначення шкоди, зокрема немайнової,  яка підлягає компенсації.

Основними напрямками розвитку екологічного страхування в Україні (за об’єктом) є: особисте страхування життя та здоров’я від негативного впливу техногенних та природних факторів, майнове страхування природних об’єктів, ресурсів, отриманої продукції; страхування відповідальності власників джерел підвищеної екологічної небезпеки. 

Пропонується запровадити обов’язкове державне екологічне страхування життя і здоров’я громадян які проживають біля особливо небезпечних об’єктів. Право на страхове покриття шкоди, заподіяної здоровю, матимуть особи у випадку захворювання, причиною якого є вплив такого об’єкта (наприклад, хвороба, яка має радіогенну природу). Для цього пропонується: диференціювати ДПЕН за ступенем екологічної небезпеки, пропорційно якому встановлюються розміри страхових внесків; провести зонування територій біля ДПЕН, створити ефективну систему медико-екологічної експертизи, законодавчо закріпити перелік хвороб, які дають право на страхове відшкодування, удосконалити систему моніторингу та аудиту на територіях функціонування ДПЕН.

Екологічне страхування є не тільки формою компенсації шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян, але і суттєвою економічною і юридичною гарантією такого відшкодування та виконує: превентивну, соціальну, контрольну, інформаційну функції.

У підрозділі 3.2. “Гарантії відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян” досліджуються загально соціальні та спеціально-соціальні (юридичні) гарантії, які повинні бути забезпечені державою для повноцінного захисту екологічних прав, шляхом компенсації шкоди, заподіяної їх порушенням.

Гарантування можливості відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян, полягає у створенні відповідних умов суспільного життя і заходах, які вживаються державою для забезпечення реалізації цього права.

Обґрунтовується, що створення Національного позабюджетного екологічного фонду із наданням йому статусу юридичної особи, та ефективне використання консолідованих в ньому коштів, а також розвиток різних форм екологічного страхування є основними економічними гарантіями реалізації права на відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян. Пропонується розширення форм участі громадськості у здійсненні екологічного контролю, залучення зацікавленої громадськості до участі в ліцензуванні природокористування, надання громадськості права виносити всі важливі екологічні питання на референдум ( навіть ті, які відповідно до чинного законодавства належать до компетенції спеціальних органів).

Важливою гарантією є можливість повноцінно реалізувати важливе конституційне екологічне право - право на достовірну екологічну інформацію, оскільки володіння нею може бути підставою для того щоб розпочати адміністративне чи судове провадження; для доведення причинно-наслідкових зв’язків при судовому відшкодуванні шкоди; є умовою для здійснення самозахисту своїх порушених екологічних прав.

Важливою ідеологічною гарантією відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян, є надання екологічної освіти (в.т.ч. правової), оскільки це суттєво впливає на формування еколого-правової свідомості та дає можливість громадянам активно захищати свої порушені права.

Юридичними гарантіями відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян, є: удосконалення чинного екологічного законодавства шляхом його систематизації (зокрема шляхом консолідації) та внесення змін і доповнень до діючих нормативно-правових актів, прийняття спеціальних законів про екологічне страхування, про екологічну інформацію, про неурядові екологічні організації. Доцільно було б розробити (із залученням фахівців різних галузей) і прийняти спеціальний нормативно-правовий акт про відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян, а для його реалізації розробити методику підрахунку шкоди заподіяної потерпілим. Важливою умовою правильного та ефективного застосування діючого законодавства щодо відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав громадян, варто визнати діяльність вищих судових органів щодо тлумачення норм, які регламентують відносини в цій сфері.

Суттєвою умовою забезпечення відшкодування шкоди є ефективна діяльність органів державного екологічного контролю щодо виявлення і фіксування випадків порушення екологічного законодавства і екологічних прав громадян.