Нечипорук Л.Д. Еколого-правове регулювання раціонального використання об\'єктів тваринного світу

Короткий зміст

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, її зв’язок із науковими програмами, планами, темами, визначаються мета і завдання роботи, дається характеристика об’єкта, предмета та методологічні основи дослідження, формулюється наукова новизна одержаних результатів та основні положення, що виносяться на захист, висвітлюється практичне значення і апробація результатів дослідження, вказуються публікації за темою дисертації.

Розділ перший «Загальна характеристика тваринного світу як об’єкта еколого-правових відносин» складається з трьох підрозділів, в яких розкрито зміст понять та категорій, які виникають при дослідженні питання еколого-правового регулювання раціонального використання об’єктів тваринного світу.

У підрозділі 1.1 «Поняття та правовий зміст тваринного світу за законодавством України» визначається понятійно-термінологічний апарат, наводяться правові категорії та положення, що безпосередньо пов’язані з поняттям «тваринного світу» як об’єкта еколого-правових відносин, зокрема, визначення таких ключових понять, як «тварина», «об’єкти тваринного світу», «дика тварина», «свійська тварина», «фауна», «живі ресурси» та інші. Доводиться положення, що тваринний світ як об’єкт правового регулювання характеризується рядом ознак, які закріплені законодавством України про тваринний світ (приналежність до дикої фауни: хребетні (ссавці, плазуни, земноводні, птахи), безхребетні (членистоногі, молюски, голкошкірі); знаходження диких тварин у стані природної волі, під якою розуміється безпосередній природний зв’язок тварини з навколишнім природним середовищем; установлення територіальних кордонів перебування диких тварин на території України; непоживність об’єкта, тобто при переході окремої тварини з території України на територію іншої держави, а також при знищенні окремих екземплярів у результаті полювання, тваринний світ у цілому не зникає), визначається правове значення класифікаційних видів об’єктів тваринного світу.

Здійснюється аналіз наукових підходів до правового регулювання об’єктів тваринного світу, що мають місце в юридичній літературі (роботи М.М.Веденіна, П.В.Тихого, М.І.Брагінського та інших) та у законодавчому масиві відповідної сфери. Робиться висновок про те, що визначення «тваринного світу» не охоплює всіх тварин, а лише тих, що перебувають у стані природної волі, тобто, зазначене визначення ототожнюється тільки з поняттям «дика тварина», що призводить до законодавчого звуження цього поняття. Відзначається невідповідність назви Закону України
«Про тваринний світ» його змісту, оскільки він стосується не всього тваринного світу, а лише його частини – дикої фауни. Визначаються живі організми, що, на думку автора, можуть належати до числа об’єктів тваринного світу; проводиться дослідження споживацького підходу до природи, в результаті якого здійснюється поділ тварин на «шкідливі» та «нешкідливі». Робиться висновок щодо необхідності розширення сфери правового регулювання у Законі України «Про тваринний світ», зокрема щодо включення в цей Закон норм, які б відображали загальні гуманні принципи поводження з тваринами та захищали б їх від людської жорстокості, норм про охорону і раціональне використання свійських тварин як носіїв генофонду.

У підрозділі 1.2 «Сучасний стан правового регулювання суспільних відносин використання тваринного світу» розкривається суть та основні складові системи законодавства України про тваринний світ.

Досліджується історія становлення та розвитку законодавства про тваринний світ, починаючи з давніх часів і до сьогодення. Акцент робиться на аналізі законодавства колишнього СРСР, яке стало правовим спадком для чинної нормативно-правової бази. Робиться висновок про те, що розвиток нормативно-правового забезпечення раціонального використання тваринного світу не був підкріплений системними науковими дослідженнями, що позначилось на темпах і напрямах правового регулювання відповідної сфери.

Встановлюються напрями нормативного забезпечення використання тваринного світу на сучасному етапі; визначається правове регулювання суспільних відносин зазначеної сфери в нормативно-правових актах різної юридичної сили, актах загального (екологічного) та спеціального (природоресурсного – лісового, водного, земельного тощо) законодавства. Автор виокремлює низку норм права, які належать до різних галузей права України, проте є підґрунтям правового регулювання раціонального використання об’єктів тваринного світу, серед яких кримінально-правові, адміністративно-правові, цивільно-правові. Звертається увага на проблеми правового регулювання, зокрема щодо визначення істотної шкоди, заподіяної порушенням законодавства у сфері використання об’єктів тваринного світу тощо.

Особлива увага приділена дослідженню міжнародно-правових документів відповідної сфери, укладених під егідою ООН, Ради Європи, в рамках СНД. Визначаються групи міжнародних договорів спрямованих на використання та охорону флори й фауни в цілому і тих, що регулюють використання та охорону певної популяції (виду, сімейства). Визначаються сучасні потреби в міждержавних угодах, які б могли охопити весь спектр проблем, що існують у відповідній сфері.

У підрозділі 1.3 «Норми про раціональне використання тваринного світу в системі права та законодавства України» на підставі дослідження загальних ознак, що формують цю галузь законодавства як самостійну (наявність предмета та методу правового регулювання, системи нормативно-правових актів), та специфічних рис законодавства відповідної сфери (законодавство України про тваринний світ – відносно нове нормативно-правове утворення; однією зі складових цього законодавства є відображення в ньому галузевих особливостей; відповідна галузь законодавства становить собою комплексну галузь), визначається його місце в системі права та законодавства України. Досліджуються нормативно-правові акти, що регулюють суспільні відносини в галузі використання об’єктів тваринного світу. Наводиться ряд аргументів про те, що зазначене законодавство є комплексним, тому що гармонійно поєднує норми різних галузей права (екологічного, цивільного, адміністративного кримінального і т.д.); комплексний характер має й більшість його нормативно-правових актів.

Розглядаються питання вдосконалення правового регулювання зазначеної сфери; поняття раціонального використання об’єктів тваринного світу. Пропонується статтю 9 Закону України «Про тваринний світ» доповнити новими принципами охорони, раціонального використання та відтворення тваринного світу: науково-обґрунтованого поєднання екологічних, економічних, наукових, культурних та інших інтересів при здійсненні використання об’єктів тваринного світу; обов’язкової погодженості питань охорони тваринного світу й використання його ресурсів; пріоритету міжнародного права в галузі використання й охорони тваринного світу, охорони й відновлення середовища його перебування.

Досліджуються можливі форми систематизації законодавства (інкорпорація, консолідація, кодифікація) з метою вдосконалення екологічного законодавства та, відповідно, законодавства про тваринний світ. Визначається, що найбільш оптимальною формою систематизації законодавчих норм у сфері екології має бути підготовка та прийняття Екологічного кодексу України. При цьому правове регулювання охорони та використання об’єктів тваринного світу має скласти основу окремого розділу даного кодексу. Крім того, до правового регулювання відносин щодо тваринного світу можна застосувати такий вид систематизації, як консолідація, особливо на рівні підзаконного регулювання. Пропонується розробка єдиного правового документа у вигляді Положення про застосування деяких норм щодо використання та охорони тваринного світу, що підвищило б ефективність використання цих норм у правозастосовчій практиці.

Розділ другий «Правове забезпечення використання об’єктів тваринного світу» складається із трьох підрозділів і присвячений розглядові змісту таких важливих понять, як право власності та право користування об’єктами тваринного світу.

У підрозділі 2.1 «Право загального та спеціального використання об’єктів тваринного світу» автор розглядає правове закріплення та юридичний зміст поняття «використання об’єктів тваринного світу».

Досліджуються правовідносини, що регулюють використання природних ресурсів, у тому числі й об’єктів тваринного світу, дається визначення права природокористування. Визначаються співвідношення понять «використання об’єктів тваринного світу» з суміжним – «користування об’єктами тваринного світу», поняття «фаунокористування» (в значенні експлуатації тваринних ресурсів) і «фаунокористування» (в значенні суб’єктивного права, юридичного титулу). Робиться висновок, що використання об’єктів тваринного світу є більш широким поняттям, ніж користування.

У роботі детально аналізуються основні критерії поділу фаунокористування на загальне і спеціальне та визначаються головні ознаки такого розподілу (мета використання, суб’єкт, платність, правові підстави виникнення права, закріплення природного ресурсу за користувачами, використання технічних пристроїв). Розглядається теза щодо відсутності в законодавстві вичерпного переліку критеріїв поділу на спеціальне і загальне використання природних ресурсів, у зв’язку з чим виникає потреба його вдосконалення та пропонується новий критерій такого поділу – ступінь впливу користувача на фізичний стан природних ресурсів і, відповідно, на право власності на ці ресурси.

Проводиться огляд існуючих у законодавстві та праві досліджень щодо надання тваринам їх природних прав та підтверджується таке закріплення у преамбулі Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження».

У підрозділі 2.2 «Право власності на об’єкти тваринного світу» розкривається зміст поняття «право власності» (право володіння, право користування, право розпорядження) у контексті його застосування до об’єктів тваринного світу. Автор відзначає, що в цивільному праві об’єктом права власності виступає річ після її індивідуалізації. Об’єкти ж тваринного світу, будучи живими ресурсами природи, не є річчю і не можуть бути індивідуалізованими, оскільки перебувають у стані природної волі. Ця ознака відмежовує поняття «об’єкти тваринного світу» від поняття «майно».

Визначаються особливості правомочностей власника об’єкта тваринного світу, зумовлені природою й властивостями живих організмів. Досліджується концепція неможливості включення до змісту права власності на об’єкти тваринного світу усіх правомочностей. Зокрема, об’єкти тваринного світу перебувають у стані природної волі, а тому до них практично неможливо застосувати право володіння. Висловлюється також думка щодо пошуку іншої юридичної конструкції для об’єктів тваринного світу.

Досліджуються існуючі концепції стосовно права власності на об’єкти тваринного світу, робиться висновок щодо необхідності розвитку доктрини права навколишнього середовища в рамках концепції використання природних ресурсів як суспільного надбання та розкривається її зміст. При цьому важливо, щоб правовий режим ресурсів як суспільного надбання відрізнявся від правового режиму іншого майна, в тому числі й державного, що перебуває в цивільному обігу; необхідно розділити функції, пов’язані з реалізацією відповідних повноважень власності, між органами державної влади та місцевого самоврядування різних рівнів. Стверджується думка щодо закріплення правового режиму природних ресурсів як суспільного надбання, з огляду на їх особливу цінність, у Конституції України.

У підрозділі 2.3 «Особливості окремих видів спеціального використання об’єктів тваринного світу» автор розглядає права осіб – суб’єктів права спеціального використання, якими можуть бути фізичні та юридичні особи; аналізуються основні види права користування тваринним світом (мисливство, рибальство, використання об’єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх та інших цілях, використання корисних властивостей життєдіяльності тварин – природних санітарів середовища, добування (придбання) тварин з метою їх утримання у напіввільних умовах чи в неволі тощо).

Наводяться аргументи, що для попередження виникнення проблем при здійсненні дозволеного державою спеціального використання об’єктів тваринного світу на недержавних землях (територіях і акваторіях) слід встановити постійний земельний сервітут для здійснення будь-якого виду дозволеного користування об’єктами тваринного світу. Встановити такий сервітут необхідно Законом України «Про тваринний світ».

Автор намагається по-новому осмислити сутність основних видів спеціального використання об’єктів тваринного світу та знайти можливість подолати деякі термінологічні прогалини у цій сфері.

У роботі підкреслюється необхідність запровадження у чинне законодавство України про тваринний світ прогресивних принципів біоетики. Це, зокрема, стосується відносин щодо використання об’єктів тваринного світу в наукових цілях (проведення експериментів на тваринах, використання тварин у навчальному процесі) і т.ін.