Головко Н.В. Особливості правового регулювання закупівлі сільськогосподарської продукції для державних потреб

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено предмет, мету й завдання дослідження, сформульовано положення, винесені на захист, визначено теоретико-методологічну базу дослідження. Окреслено також теоретичне і практичне значення отриманих результатів роботи, які зумовлюють наукову новизну дисертаційного дослідження.

Розділ перший “Загальна характеристика правовідносин по закупівлі сільськогосподарської продукції для державних потреб” складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Поняття та особливості правовідносин по закупівлі сільськогосподарської продукції для державних потреб та історія їх розвитку” автором детально розглянуто історичні засади виникнення та розвитку відносин закупівлі сільськогосподарської продукції для державних потреб, починаючи з часів середньовіччя і до сьогоднішнього часу.

У ході дослідження було встановлено, що прообразом державних закупівель, в тому числі й сільськогосподарської продукції, в середні віки були угоди про підрядні та казенні поставки, положення про які закріплювалися в Положенні про казенні підряди та поставки та Зводі законів цивільних.

Аналіз документальної бази регулювання закупівель сільськогосподарської продукції для державних потреб радянської доби дає підстави говорити про наявність жорсткого планування з боку держави в цій сфері без урахування економічних чинників. Правове регулювання відносин у галузі закупівель сільськогосподарської продукції в цей період відбувалося в умовах частих, іноді діаметрально протилежних змін у законодавстві, що не сприяло їх стабільності.

Досліджується генезис нормативно-правової бази, що регулює відносини закупівлі сільськогосподарської продукції для державних потреб в сучасних політико-економічних умовах. За часів незалежності України державні закупівлі сільськогосподарської продукції, як форму забезпечення продовольчої безпеки країни та формування державних продовольчих ресурсів, було збережено, хоча відносини у цій сфері зазнали значних змін та перетворень. У ситуації, яка склалася на даний час, доцільним було б не лише збереження державної системи закупівель основних видів сільськогосподарської продукції для створення продовольчих резервів, а й її подальший розвиток та удосконалення.

Аналіз чинного законодавства дозволяє виявити та сформувати наступні правові ознаки відносин закупівлі сільськогосподарської продукції для державних потреб: 1) сторонами відносин закупівлі сільськогосподарської продукції для державних потреб є: державні замовники – органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, уповноважені Кабінетом Міністрів України укладати держані контракти з виконавцями державного замовлення та виконавці державного замовлення – учасник процедури закупівлі, тендерна пропозиція якого в результаті оцінки визнана найкращою та акцептована, при цьому виконавцями державного контракту на сільськогосподарську продукцію можуть бути підприємства, організації та інші сільськогосподарські товаровиробники усіх форм власності, та державні замовники; 2) між суб’єктами закупівлі сільськогосподарської продукції для державних потреб складаються наступні правовідносини: при формуванні державних замовлень складаються публічно-правові відносини, які при укладенні державних контрактів змінюються на приватно-правові; 3) об’єктом правовідносин є сільськогосподарська продукція; 4) закупівля сільськогосподарської продукції для державних потреб здійснюється не взагалі, як реалізація сільськогосподарськими товаровиробниками своєї продукції, а саме у зв’язку із задоволенням державних потреб у сільськогосподарській продукції, тобто визначено особливий правовий статус її реалізації; 5) оплата закупленої сільськогосподарської продукції здійснюється за державні кошти; 6) цільове використання цієї продукції – задоволення державних потреб.

Пропонується визначення поняття відносин по закупівлі сільськогосподарської продукції для державних потреб – це комплексні правовідносини, які складаються з публічно-правових відносин, що виникають при формуванні замовлень державними замовниками, тобто при визначенні об’ємів реальних закупівель сільськогосподарської продукції, забезпечення виділення фінансових ресурсів для оплати продукції, що закупляється, які засновані на принципах влади і підпорядкування, субординації, ієрархії, імперативності, загальної заборони, правового захисту загальносуспільного інтересу, тощо та приватно-правових відносин, які складаються між замовниками та виконавцями при укладенні та виконанні державних контрактів по закупівлі сільськогосподарської продукції для державних потреб, яким характерні принципи свободи особистості, автономії волі, юридичної рівності суб’єктів, свободи договору, децентралізоване регулювання на диспозитивних засадах з використанням притаманних йому правових засобів, обов’язковими умовами яких є: вид продукції (асортимент, категорія), обсяг, ціна, строки передачі замовнику, прийняття її останнім та оплата продукції у визначений строк.

У підрозділі 1.2. "Роль держави в регулюванні відносин по закупівлі сільськогосподарської продукції для державних потреб на сучасному етапі” на підставі детального аналізу законодавства і практики його застосування зроблено висновок, що ринковим умовам притаманне не державне управління, а певний вплив держави на аграрне виробництво переважно на засадах економічних заходів і методів.

Державне регулювання відносин у сфері закупівель сільськогосподарської продукції для державних потреб – це державний вплив на певного суб'єкта (суб'єктів) відносин у сфері закупівель сільськогосподарської продукції з метою недопущення їх зміни або припинення та забезпечення нормальних умов для функціонування цих відносин.

Державне регулювання відносин по закупівлі сільськогосподарської продукції для державних потреб забезпечується за допомогою методів такого регулювання, серед яких: 1) нормативно-правові, до яких слід віднести створення умов для формування дієвої нормативно-правової бази; 2) фінансово-економічні, до цих методів регулювання належить здійснення резервних, інтервенційних, заставних та регіональних закупівель з метою забезпечення продовольчої безпеки країни, нарощування обсягів продажу сільськогосподарської продукції на організованих ринках, встановлення оптових цін на окремі види сільськогосподарської продукції, шляхом визначення мінімальних та максимальних закупівельних цін; 3) організаційні – сприяння розвитку інфраструктури аграрного ринку. При цьому значних результатів можливо досягти лише при комплексному застосуванні цих методів.

Запропоновано розроблення та прийняття законодавчого акту, що забезпечуватиме оновлення ринку сільськогосподарської продукції. Це має бути Закон "Про закупівлю сільськогосподарської продукції для державних потреб", в якому б у повній мірі відображалася специфіка забезпечення потреб держави у сільськогосподарській продукції.

На сучасному етапі розвитку ринкових відносин держава відіграє важливу роль в регулюванні відносин по закупівлі сільськогосподарської продукції для державних потреб, шляхом встановлення та застосування заходів заохочення і стимулювання сільськогосподарських товаровиробників – виконавців державного замовлення. При цьому заходи стимулювання сільськогосподарських товаровиробників повинні застосовуватися до них не на загальних підставах, а у зв’язку з виконанням ними державних замовлень на закупівлю сільськогосподарської продукції для державних потреб.

Пропонується в Законі України “Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб” та у Законі України “Про державну підтримку сільського господарства України” передбачити гнучку та ефективну систему заходів стимулювання виконавців державного замовлення, які б могли їх зацікавити в укладенні державних контрактів на закупівлю сільськогосподарської продукції для державних потреб, залучати до формування продовольчих ресурсів. Наприклад, надання пільг щодо податку на прибуток, цільові дотації та субсидії, кредити на пільгових умовах, митні й інші пільги.

У підрозділі 1.3. “Зарубіжний досвід правового регулювання закупівлі сільськогосподарської продукції для державних потреб, порівняльно-правовий аналіз” розглядається сучасний зарубіжний досвід державних закупівель сільськогосподарської продукції. Наведено приклад здійснення процедур закупівель сільськогосподарської продукції Російської Федерації, США, країн Європейського Союзу.

Проведено аналіз Федерального Закону “Про розміщення замовлень на поставки товарів, виконання робіт, надання послуг для державних та муніципальних потреб” від 21 липня 2005 р. та Федерального Закону “Про закупівлі та поставки сільськогосподарської продукції, сировини та продовольства для державних потреб” від 2 грудня 1994 р. № 53 – ФЗ.

При внесенні змін до законодавства України, що регулює відносини закупівлі сільськогосподарської продукції для державних потреб, необхідно враховувати позитивні моменти, відображені у ФЗ “Про закупівлі та поставки сільськогосподарської продукції, сировини та продовольства для державних потреб”. Це: надання пільг сільськогосподарським товаровиробникам, які виконують державне замовлення, цінове регулювання, встановлення вимог щодо якості сільськогосподарської продукції, яка підлягає закупівлі та інші питання.

На підставі аналізу законодавства України, положень права ЄС сформовано напрями зближення законодавства України про державні закупівлі до права ЄС:

                     упорядкування проведення контролю за дотриманням законодавства щодо державних закупівель;

                     узагальнення практики судового розгляду спірних питань.

Розділ другий “Правове регулювання закупівлі сільськогосподарської продукції для державних потреб” містить три підрозділи.

У підрозділі 2.1. “Державний контракт на закупівлю сільськогосподарської продукції для державних потреб: поняття, особливості” на підставі аналізу наукової юридичної літератури й законодавства дисертант пропонує розглядати державний контракт на закупівлю сільськогосподарської продукції для державних потреб як правову форму закріплення взаємних прав та обов’язків державного замовника та виконавця державного замовлення по закупівлі сільськогосподарської продукції в межах умов і обсягів державного замовлення. При цьому автор пропонує визначити основні ознаки державного контракту: 1) метою укладення державного контракту є задоволення потреб держави; 2) підставою для укладення державного контракту є державне замовлення; 3) джерело фінансування – це кошти Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, кошти державних цільових фондів; 4) укладенню державного контракту в більшості випадків передує конкурсний відбір виконавців державного замовлення, який здійснюється шляхом оцінки тендерних пропозицій, поданих учасниками процедури закупівлі та відбору найкращої з них; 5) сторонами державного контракту є учасник процедури закупівлі, тендерна пропозиція якого в результаті оцінки визнана найкращою та акцептована, при цьому виконавцями державного контракту на сільськогосподарську продукцію можуть бути підприємства, організації та інші сільськогосподарські товаровиробники усіх форм власності, та державні замовники, якими виступають органи державної влади та місцевого самоврядування, уповноважені Кабінетом Міністрів України укладати держані контракти з виконавцями державного замовлення; 6) предметом державного контракту є сільськогосподарська продукція з притаманними їй специфічними ознаками, що впливають на зміст державного контракту.

В основі державного контракту лежить державне замовлення, яке являється передумовою контрактних відносин, визначає його зміст і направленість та визначається як засіб державного регулювання формування на контрактній основі обсягів сільськогосподарської продукції, необхідної для державних потреб і розміщення її обсягів та видів серед виробників в галузі сільського господарства.

У підрозділі 2.2. “Значення біржової торгівлі в закупівлі сільськогосподарської продукції” розглядається питання ролі та значення біржової торгівлі в закупівлі сільськогосподарської продукції для державних потреб. На підставі аналізу чинного законодавства зроблено висновок, що в здійсненні закупівлі сільськогосподарської продукції для державних потреб, біржа, основною діяльністю якої є біржова торгівля, виконує функцію організації проведення торгів, розробки біржових контрактів, біржового страхування учасників біржової торгівлі від несприятливих для них коливань цін, котирування й регулювання біржових цін та ін.

Важливим є вирішення питання посилення економічної зацікавленості товаровиробників для входження на біржовий ринок сільськогосподарської продукції, що здійснюється шляхом за діяння механізму біржової торгівлі, який повинен передбачати забезпечення вільного вибору сільгоспвиробниками форм торгівлі, механізму розрахунків, вільне формування попиту та пропозиції, укладення різних видів угод на реальний товар з метою залучення більшої кількості учасників торів, зниження ризику контрагентів, забезпечення системи страхування від фінансового ризику на біржовому ринку сільськогосподарської продукції шляхом запровадження ф’ючерсних угод та опціонів, створення системи моніторингу біржової торгівлі, аналізу та прогнозу цих процесів.

У підрозділі 2.3. “Роль та значення цін і ціноутворення у сфері закупівлі сільськогосподарської продукції для державних потреб” робиться висновок, що ціна, будучи економічною категорією в усі часи розвитку суспільства, була й залишається основним інструментом формування, становлення й розвитку товарно-грошових відносин.

На підставі дослідження, аналізу й узагальнення спеціальної наукової літератури, законодавства та практики його застосування дисертант пропонує визначення закупівельної ціни сільськогосподарської продукції – це грошове вираження вартості сільськогосподарської продукції, що підлягає закупівлі, в процесі придбання її замовниками для потреб держави не нижче її собівартості та одержання підприємствами (продавцями) мінімального прибутку для відтворення виробництва.

Для закупівельної ціни на сільськогосподарську продукцію для державних потреб притаманні наступні функції: міра вартості, регулююча, відтворювальна, платіжна, контролююча, заохочувальна, забезпечувальна.

Дисертантом запропоновано поновити практику введення цінових надбавок і доплат за якість сільськогосподарської продукції.

Обґрунтовується висновок, що у сфері ціноутворення щодо закупівлі сільськогосподарської продукції для державних потреб належне місце повинно займати державне його регулювання, дійова система економічно обґрунтованих цін – гарантованих (захисних) по всьому технологічному циклу: товаровиробники – замовники-учасники процедури закупівлі та розпорядники державних коштів. Цінова політика в сфері закупівлі сільськогосподарської продукції для державних потреб повинна ґрунтуватися на вільному ціноутворенні у поєднанні з державним регулюванням, яке повинно займати верховенство у цьому процесі.