Лямцева Т.В. Правове забезпечення виробничо-господарської діяльності державних спеціалізованих сільськогосподарських підприємств

Короткий зміст

У вступі  обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність та ступінь дослідження проблеми, визначаються мета та задачі дослідження, його методологічна і теоретична основа, розкриваються практичне і теоретичне значення роботи, її новизна, формулюються основні положення, що виносяться на захист.

            Розділ перший “Загальна характеристика виробничо-господарської діяльності державних спеціалізованих сільськогосподарських підприємств та її правова основа” складається з чотирьох підрозділів, присвячених детальній характеристиці поняття виробничо-господарської діяльності державних спеціалізованих сільськогосподарських підприємств в умовах

7

становлення ринкових відносин та аналізу правової основи даної діяльності, а також аналізу таких її різновидів, як підприємницька та комерційна діяльність.

            У підрозділі 1.1. “Правове регулювання виробничо-господарської діяльності державних сільськогосподарських підприємств” обґрунтовується положення про необхідність збереження в агропромисловому комплексі України спеціалізованих аграрних товаровиробників державної форми власності - державних спеціалізованих сільськогосподарських підприємств у галузях племінного тваринництва та елітного насінництва. Це можна пояснити тим, що навіть в умовах ринкової економіки об'єктивно існують такі галузі аграрного виробництва, які в інтересах усього суспільства повинні знаходитися під суворим контролем держави і виробництво продукції в яких має здійснюватися переважно державними сільськогосподарськими підприємствами. Крім того, необхідно враховувати і те, що зараз ці галузі перебувають у стані занепаду і подолати цей стан можна лише за допомогою держави, оскільки приватний сектор на сучасному етапі не має достатніх для цього засобів (матеріально-технічних, фінансових тощо). Разом з тим, як свідчить досвід зарубіжних країн, на початковому етапі при становленні нормальних ринкових відносин держава повинна займати активну позицію. Тому вбачається, що і надалі держава  не повинна відмовлятися від своєї частки в аграрному секторі економіки України, бо одним з основних її завдань є забезпечення продовольчої незалежності та безпеки країни. Зазначається, що зараз в Україні на основі державної власності функціонують елітно-насінницькі господарства, племінні господарства і конезаводи, державні сортовипробувальні станції і сортодільниці, господарства по вирощуванню хмелю, лікарських рослин, дослідні господарства навчальних закладів та ін.

            Аналізуються положення окремих нормативних актів України, що регулюють деякі аспекти здійснення державними сільськогосподарськими підприємствами виробничо-господарської діяльності, досліджується досвід деяких зарубіжних країн у цій сфері. Підкреслюється, що значною прогалиною у чинному аграрному законодавстві є відсутність спеціального законодавчого акта, який визначав би правове становище державного спеціалізованого сільськогосподарського підприємства та регулював його виробничо-господарську діяльність. Пропонується прийняття такого закону та його структура.

            Зазначається, що під правовим регулюванням виробничо-господарської діяльності державного сільськогосподарського підприємства слід розуміти здійснюваний державою (шляхом прийняття нормативних актів) і самими державними сільськогосподарськими підприємствами (шляхом локальної правотворчості) вплив на комплекс суспільних відносин майнового, земельного, трудового, управлінського та іншого характеру, що складаються у сфері виробництва, переробки і реалізації даними суб'єктами товарної аграрної продукції, забезпечення їх виробничо-господарської діяльності матеріально-технічними ресурсами та її стимулювання

8

(переважно за допомогою економічних важелів) з метою забезпечення продовольчої незалежності і безпеки країни, а також задоволення потреб її населення у продуктах харчування, продовольстві, а промисловості - у сировині тваринного і рослинного походження.

            У підрозділі 1.2. “Поняття виробничо-господарської діяльності державних спеціалізованих сільськогосподарських підприємств” відзначається, що сьогодні і в законодавстві України, і в спеціальній літературі змішуються, а часом й ототожнюються поняття “виробничо-господарська”, “підприємницька”, “комерційна” діяльність державних сільськогосподарських підприємств, хоча для цього немає достатніх підстав. Акцентується увага на тому, що і підприємницька, і комерційна діяльність державних сільськогосподарських підприємств є різновидами виробничо-господарської діяльності даних аграрних товаровиробників, що залежать від їх основної діяльності - виробництва товарної сільськогосподарської продукції рослинного і тваринного походження. Саме на виробництво товарної аграрної продукції спрямовано усі виробничі фонди підприємства, єдиний виробничо-технологічний процес, матеріально-технічне забезпечення та ін. Це основний вид діяльності державного сільськогосподарського підприємства. Підприємницька ж діяльність може виступати як додатковий вид діяльності аграрного підприємства, якщо вона пов'язана з переробкою виробленої підприємством сільськогосподарської продукції, або як допоміжний (діяльність підсобних виробництв і промислів). До допоміжного виду діяльності державного сільськогосподарського підприємства слід віднести і його комерційну діяльність.

            У дисертаційному дослідженні проаналізовано окремі наукові підходи щодо визначення поняття виробничо-господарської діяльності сільськогосподарського підприємства. Розглянуто особливості цієї діяльності, що зумовлені специфікою аграрного виробництва, серед яких: залежність від природнокліматичних умов, від місцевих умов (родючості ґрунтів, структури сільськогосподарських угідь та ін), від біологічного циклу розвитку тварин і рослин (оскільки виробництво сільськогосподарської продукції значною мірою пов'язане з живими організмами: рослинництво, тваринництво та ін.), сезонність виробництва та деякі інші фактори.

Висвітлено питання щодо підсобних виробництв і промислів державних сільськогосподарських підприємств в умовах ринку, які нині створюються і здійснюють свою діяльність згідно з Законом України “Про підприємництво”. Розглянуто основні вимоги до їх діяльності та зазначено, що суттєвою вадою у правовому регулюванні цієї діяльності є відсутність спеціального нормативного акта, який би регламентував організацію та функціонування вказаних підрозділів. Дисертанткою пропонується прийняти Положення про підсобні виробництва і промисли у промисловості та сільському господарстві, яке, з метою надання йому необхідної

9

юридичної сили, має бути затверджене Кабінетом Міністрів України, а також подається структура даного нормативного акта.

Пропонується виробничо-господарську діяльність державного спеціалізованого сільськогосподарського підприємства визначити як урегульовані нормами аграрного та інших галузей права суспільні відносини, спрямовані на самостійне, систематичне виробництво на умовах самофінансування і самоокупності необхідної для держави сільськогосподарської продукції рослинного і тваринного походження (продуктів харчування, продовольства і сировини промислового призначення), її переробку та реалізацію, а також виготовлення інших матеріальних цінностей і надання послуг з метою отримання прибутку. Аналізуються основні ознаки виробничо-господарської діяльності, що випливають із запропонованого поняття.       

У підрозділі 1.3. “Підприємницька діяльність державних сільськогосподарських підприємств як різновид виробничо-господарської діяльності” відзначається, що правове поняття підприємницької діяльності в аграрному секторі економіки слід розглядати як різновид загального поняття підприємницької діяльності, сформульованого у ст. 1 Закону України “Про підприємництво”. Однак, хоча, з одного боку, підприємницька діяльність державних сільськогосподарських підприємств має низку подібних ознак з підприємництвом в інших сферах суспільного виробництва, з іншого боку - їй притаманні специфічні риси, що характеризують саме сільськогосподарське виробництво і зумовлені його особливостями.

Детально характеризуються основні ознаки підприємницької діяльності державних сільськогосподарських підприємств, до яких слід віднести: 1) безпосередню самостійну ініціативу, яка складається з майнової та господарської самостійності; 2) систематичність, яку, на думку автора, необхідно розглядати у двох аспектах - по-перше, її слід пов'язувати з уявленням про регулярність, повторність якихось дій, операцій, вчинків, а по-друге, - з систематичним одержанням додаткового прибутку; 3) ризик, як об'єктивно-суб'єктивну категорію, та його види; 4) спеціальну мету - мету отримання прибутку. 

Звертається увага на недосконалість чинного Закону України “Про підприємництво” щодо визначення поняття підприємництва, відсутності тлумачення терміну “систематичність” та деяких інших, відсутності спеціальної норми, яка б закріплювала специфіку регулювання підприємництва аграрних товаровиробників, і з цього приводу пропонується внесення до даного закону ряду змін та доповнень, які враховували б зазначену специфіку.

Дисертанткою підтримується наукова позиція деяких авторів (В. М. Гайворонського, В. П. Жушмана, Н. Ю. Круглової) щодо визначення підприємництва як особливої, творчо-пошукової, новаторської діяльності, яка відрізняється від просто репродуктивної діяльності отримання відомих результатів відомими способами.

10

З огляду на це у роботі пропонується під підприємницькою діяльністю державних сільськогосподарських підприємств розуміти самостійний, систематичний, творчо-пошуковий, на власний ризик і під свою відповідальність вид діяльності, спрямований на одержання додаткового прибутку за рахунок реалізації ноу-хау, різних нововведень, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, використання нових технологій сільськогосподарського виробництва, способів обробітку земель, високопродуктивних порід тварин та елітного високосортного насіння сільськогосподарських культур у процесі здійснення виробничо-господарської діяльності. При цьому підкреслюється, що підприємницьку діяльність державних спеціалізованих сільськогосподарських підприємств слід розглядати як різновид їх виробничо-господарської діяльності підприємства. Насамперед сюди необхідно віднести діяльність з організації підсобних виробництв і промислів даних підприємств.

У підрозділі 1.4. “Комерційна діяльність державних сільськогосподарських підприємств як особливий вид виробничо-господарської діяльності” висвітлюються питання щодо комерційної діяльності вказаних аграрних виробників. Дисертанткою зазначається, що в умовах формування в Україні ринкових відносин невід'ємною частиною виробничо-господарської діяльності державних сільськогосподарських підприємств стала комерція, складовим елементом якої є збут (продаж) виробленої аграрної продукції. Однак, на думку автора, не слід ототожнювати поняття “комерція”, “комерційна діяльність” з торгівлею. Обґрунтовується положення про те, що торгівля, здійснення торгових операцій є лише одними з основних елементів, що створюють складне та багатогранне поняття комерційної діяльності.

Комерційну діяльність державних спеціалізованих сільськогосподарських підприємств пропонується визначити як заснований на самостійній ініціативі особливий вид і складова виробничо-господарської діяльності даних суб'єктів по реалізації виробленої сільськогосподарської товарної продукції тваринного і рослинного походження, а також по забезпеченню матеріально-технічними ресурсами аграрного виробництва з метою одержання прибутку. Наголошується, що при цьому комерційна діяльність зазначених суб'єктів не зводиться до простої сукупності дій. Вона складається з пов'язаних і послідовних дій (операцій) - надання продукції товарного вигляду, забезпечення у процесі виробництва необхідної якості, пошук шляхів її збуту (продажу) та ін. Основна мета комерційної діяльності - пропонування ринку аграрної продукції (товару), на яку є попит і яка приносить прибуток, а також забезпечення з цією метою виробництва даної продукції необхідними матеріально-технічними ресурсами. Розглядаються канали збуту державними сільськогосподарськими підприємствами виробленої товарної аграрної продукції. 

11

Зазначається, що комерційну діяльність державних спеціалізованих сільськогосподарських підприємств слід віднести до допоміжного виду діяльності підприємства. Але, не дивлячись на це, слід відмітити, що від її результатів багато в чому залежить успішне здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства в цілому, бо комерційна діяльність даних підприємств спрямована насамперед на обслуговування основного виду діяльності - виробництва товарної аграрної продукції рослинного і тваринного походження, і прибуток, отриманий у результаті її здійснення, може бути використаний для розвитку та розширення виробничої бази державного сільськогосподарського підприємства.

Розділ 2 "Правові основи планування виробничо-господарської діяльності державних спеціалізованих сільськогосподарських підприємств в умовах ринку" складається з двох підрозділів.

Підрозділ 2.1. "Внутрішньогосподарське планування як необхідна передумова здійснення виробничо-господарської діяльності у сільському господарстві" присвячений характеристиці планування виробничо-господарської діяльності самим державним сільськогосподарським підприємством на мікрорівні, а також з'ясуванню значення внутрішньогосподарського планування у підвищенні ефективності даної діяльності.

Зазначається, що в умовах переходу до ринкової економіки  важлива роль у забезпеченні ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства належить її плануванню. Планування на мікрорівні є нормою будь-якої виробничо-господарської, у тому числі підприємницької і комерційної діяльності. А отже, розробка стратегії і тактики виробничо-господарської діяльності сьогодні є найважливішим завданням для будь-якого підприємства, включаючи і державні спеціалізовані сільськогосподарські підприємства. Більше того, автором підкреслюється, що планування виробничо-господарської діяльності державних сільськогосподарських підприємств на майбутній період згідно з потребами ринку і можливостями отримання необхідних ресурсів є об'єктивною необхідністю. На думку дисертантки, процес планування дозволяє передбачити увесь комплекс майбутніх операцій господарської діяльності підприємства і заздалегідь визначити, яким буде її корисний результат.

Автором обґрунтовується положення, що внутрішньогосподарське планування - це визначення мети розвитку сільськогосподарського підприємства, методів, способів і засобів її досягнення, розробка програми, плану дій різного ступеня деталізації на найближчу і майбутню перспективу, це також - одна з найважливіших передумов оптимального управління сільськогосподарським виробництвом.

Розглядається соціально-економічна значущість внутрішньогосподарського планування у сучасних умовах, а також детально характеризуються такі його види, як стратегічне

12

(перспективне), поточне (річне) та оперативне планування. Дисертанткою вказується, що усі зазначені форми планів (перспективний, поточний і оперативний) складають загальну систему, яка називається генеральним або загальним планом, або бізнес-планом функціонування державного спеціалізованого сільськогосподарського підприємства.

У підрозділі 2.2. "Бізнес-план у виробничо-господарській діяльності державних сільськогосподарських підприємств" висвітлюються питання щодо поняття, юридичної природи та  структури бізнес-плану державного сільськогосподарського підприємства.

Пропонується бізнес-план визначити як спеціальний комплексний документ, близький за своєю природою до локальних нормативних актів, у якому обґрунтовуються загальні і специфічні аспекти функціонування підприємства в умовах ринку, вибір стратегії і тактики конкуренції, дається оцінка фінансових, матеріальних, трудових ресурсів, необхідних для цілей державного спеціалізованого сільськогосподарського підприємства, і який в умовах ринкових перетворень стає одним з найважливіших засобів підвищення ефективності виробничо-господарської діяльності державних спеціалізованих сільськогосподарських підприємств.

Обґрунтовується висновок про те, що належним чином затверджений бізнес-план державного сільськогосподарського підприємства за своєю юридичною природою є локальним нормативним актом, оскільки йому притаманні усі ознаки, що характеризують останній: він приймається вищим органом управління підприємства - директором; діє локально; має обов'язковий характер, розрахований на неодноразове застосування; складається у письмовій формі; відповідає законодавству України та Статуту підприємства.

Детально проаналізовано усі складові бізнес-плану, такі як: короткий висновок - резюме; підприємство, його продукція чи окремий продукт; цілі та стратегія; дослідження ринку; оцінка конкурентів; плани виробництва і маркетингу; організація й управління; юридичний і фінансовий плани; програми інвестування; зменшення ризику та страхування; вплив на навколишнє середовище. Зазначається, що у бізнес-плані відображаються також обсяги виробництва в кожній  з галузей, прибуток, строки повернення інвестицій за умови їх залучення для розвитку господарства. Автором вноситься пропозиція щодо прийняття Положення про Примірний бізнес-план державного спеціалізованого сільськогосподарського підприємства.

Розділ 3 “Правові засоби підвищення ефективності виробничо-господарської діяльності державних спеціалізованих сільськогосподарських підприємств" складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. "Поняття правових засобів підвищення ефективності виробничо-господарської діяльності державних сільськогосподарських підприємств" звертається увага на

13

відсутність в юридичній літературі єдиного визначення поняття "правовий засіб", аналізуються різні наукові позиції щодо його визначення.

Пропонується правові засоби, що впливають на ефективність виробничо-господарської діяльності державних сільськогосподарських підприємств, розглядати як множину юридично важливих дій, закріплених у законодавчому вигляді, які виходять з економічної доцільності і здійснюються підприємством самостійно з метою реалізації статутних завдань та цілей, що не суперечать законодавству, а також інтересам трудового колективу і держави. З даного визначення дисертанткою виводяться ознаки правових засобів підвищення ефективності виробничо-господарської діяльності державних сільськогосподарських підприємств.

Розглянуто такі важливі правові засоби підвищення ефективності виробничо-господарської діяльності, як законодавство, що регулює дану діяльність, договір, заходи майнової відповідальності, правова робота. Проаналізовано поняття суспільного господарського порядку, який містить у собі не лише правові, а й економічні засоби (індикативні плани, дотації, соціальне страхування, субсидії, квоти, кредити тощо).

Підрозділ 3.2. "Засоби стимулювання виробничо-господарської діяльності державних спеціалізованих сільськогосподарських підприємств" присвячений аналізу засобів стимулювання вказаної діяльності.

На думку дисертантки, під правовими засобами стимулювання виробничо-господарської діяльності державних спеціалізованих сільськогосподарських підприємств необхідно розуміти  законодавчо закріплений економіко-правовий механізм регулювання аграрних відносин, за допомогою якого даним суб'єктам надається необхідна для здійснення їхньої виробничо-господарської діяльності різноманітна матеріальна та фінансова допомога і підтримка насамперед з боку держави, а також з боку інших осіб - господарюючих суб'єктів (інвесторів, кредиторів, фондів та ін.), що має за мету нормальний розвиток аграрного виробництва і підвищення ефективності виробничо-господарської діяльності.

У роботі відстоюється положення про те, що у сучасних умовах переходу до ринкових аграрних відносин основним і найважливішим засобом стимулювання виробничо-господарської діяльності аграрних підприємств і, в першу чергу, державних спеціалізованих сільськогосподарських підприємств повинна стати державна підтримка. Підкреслюється, що державна підтримка обов'язково здійснюється в певних правових формах (бюджетного фінансування, виплати компенсацій чи дотацій; пільгового кредитування; розподілу ресурсів на конкурсній основі; укладання договорів застави, страхування сільськогосподарських культур, товарного кредиту, фінансової оренди (лізінгу)), передбачених законодавством.

14

Автор доходить висновку, що для стимулювання виробничо-господарської діяльності державних спеціалізованих сільськогосподарських .підприємств необхідно розробити і прийняти ряд законів, а саме Закони "Про державну підтримку аграрних товаровиробників в Україні", "Про аграрну політику України", "Про особливості кредитування сільського господарства", ''Про паритет цін на сільськогосподарську продукцію і продукцію промисловості, яка використовується у сільському господарстві". Серед найважливіших засобів стимулювання вказаної діяльності, які повинні отримати закріплення у зазначених нормативних актах, автором перелічені і детально проаналізовані такі: удосконалення механізму ціноутворення на сільськогосподарську продукцію і продукцію промисловості з метою встановлення еквівалентного товарообміну між сільським господарством і промисловістю; гарантування ціни закупок (нижньої цінової межі) на сільськогосподарську продукцію; виділення спеціальних дотацій (компенсацій) державним спеціалізованим сільськогосподарським підприємствам; пільгове кредитування і оподаткування вказаних аграрних товаровиробників; активізація інвестиційної діяльності у даній сфері, створення сприятливих умов для залучення іноземних інвестицій і гарантій їх повернення; страхування державних спеціалізованих сільськогосподарських підприємств на випадок збитків від несприятливих природнокліматичних умов чи стихійного лиха.

У підрозділі 3.3. "Гарантії захисту прав державних спеціалізованих сільськогосподарських підприємств" досліджується поняття і види вказаних гарантій.

Зазначається, що для ефективного ведення виробничо-господарської діяльності державним спеціалізованим сільськогосподарським підприємствам необхідні певні, закріплені у законодавстві та забезпечені на практиці гарантії захисту їх прав (майнових, земельних тощо). Дані гарантії можуть бути закріплені у законодавстві України або встановлюватися самими державними сільськогосподарськими підприємствами у конкретних договорах, що укладаються ними у процесі здійснення виробничо-господарської діяльності. Розглянуто поняття гарантій у різних галузях права (гарантії законності, процесуальні гарантії, гарантія у цивільному праві, у пенсійному забезпеченні тощо). Проте, на думку автора, гарантії не є достатньо дослідженими як самостійна, юридична категорія, хоча у цілому ряді робіт можна знайти її розробки.

У дисертації пропонується правові гарантії захисту прав державних спеціалізованих сільськогосподарських підприємств у сфері здійснення ними виробничо-господарської діяльності визначити як сукупність правових способів і засобів,  які встановлені законодавством України, а також самими державними спеціалізованими сільськогосподарськими підприємствами, насамперед у договорах, що укладаються при здійсненні виробничо-господарської діяльності, і забезпечують юридичну можливість здійснення їх майнових та особистих немайнових прав, а у разі порушення цих прав - їх захист уповноваженими державними органами з питань

15

попередження правопорушень чи поновлення порушених прав з метою ефективного здійснення виробничо-господарської та іншої діяльності.

Дисертанткою зазначається, що зміст вказаних гарантій складає система правових засобів двох рівнів. До первинного рівня слід віднести правові засоби забезпечувального характеру. До них належать такі види гарантій, як гарантії захисту майнових і особистих немайнових (захист ділової репутації) прав державних сільськогосподарських підприємств; гарантії захисту земельних прав, передбачені ст. 46 ЗК України; гарантії захисту прав даних аграрних виробників від протиправного втручання в їхню виробничо-господарську діяльність державних органів. До вторинного рівня гарантій захисту прав державних спеціалізованих сільськогосподарських підприємств належать охоронні правові засоби, до яких можна віднести гарантію порядку і меж захисту порушеного права підприємства.

Проведено розмежування понять "заходи юридичної відповідальності” і "гарантії захисту прав". Розглянуто окремі матеріальні і процесуальні гарантії захисту прав державних спеціалізованих сільськогосподарських підприємств.