Розумович І.М. Правове забезпечення врахування екологічних вимог при санації та приватизації об\'єктів підвищеної небезпеки

Короткий зміст

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається мета і завдання дослідження, ступінь його розробленості в еколого-правовій літературі, формулюються положення та пропозиції, що виносяться на прилюдний захист, відзначається наукове та практичне значення дисертації, її наукова новизна та теоретико-методологічна база проведеного дослідження, апробація й впровадження результатів дослідження у практику.

Перший розділ “Теоретичні передумови правового регулювання екологічних аспектів діяльності об’єктів підвищеної небезпеки” складається з трьох підрозділів і присвячений висвітленню теоретичних засад правового регулювання екологічних аспектів діяльності об’єктів підвищеної небезпеки, оскільки саме в сфері цієї діяльності, на жаль, найменш послідовно враховуються екологічні чинники.

У підрозділі 1.1. “Поняття та правовий зміст об’єктів підвищеної небезпеки та їх класифікація” аналізується нормативно-правова база, що використовується для регулювання діяльності об’єктів підвищеної небезпеки. Науковий та практичний інтерес в цьому аспекті представляє визначення підстав для відношення того чи іншого об’єкту підвищеної небезпеки до певного класу небезпеки для довкілля, життя та здоров’я людини.

Досліджуючи  національні нормативно-правові акти, а також міжнародні документи з вказаних питань дисертант підкреслює, що більшість актів міжнародного права підставою для віднесення підприємства до об’єкту підвищеної небезпеки та визначення його класу визнає ступінь небезпеки (шкідливості) речовин, які використовуються, зберігаються, транспортуються відповідними суб’єктами господарювання. Це положення без сумніву відповідає Закону України “Про об’єкти підвищеної небезпеки” та деяким іншим нормативно-правовим актам, але суперечить постанові Кабінету міністрів України “Про перелік видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку”, згідно з яким підприємства відносяться до об’єктів підвищеної екологічної небезпеки на підставі визначення виду діяльності (всього 22 види). Оскільки магістральним дороговказом удосконалення законодавства України є гармонізація національного законодавства з нормами міжнародного права, в дисертації пропонується вважати єдиним критерієм віднесення підприємства до об’єкту підвищеної небезпеки не вид діяльності, а тип шкідливої речовини, поводження з якою має місце у відповідному технологічному процесі, та клас його небезпеки. Такий підхід підвищить обґрунтованість віднесення тих чи інших об’єктів до категорії небезпечних і сприятиме гармонізації національного законодавства з тими нормами міжнародно-правових актів, учасницею яких є Україна. В цьому зв’язку дисертантом запропоноване прийняття спеціального нормативно-правового акту, що закріпив би перелік шкідливих хімічних речовин та їх концентрацій, що давали б підстави відносити об’єкти до категорії екологічно небезпечних.

У підрозділі 1.2. “Концепція “регіону” в еколого-правовій доктрині  та законодавчій практиці” дисертант зазначає, що актуальним для дисертаційного дослідження є визначення терміну  “регіон”. Це обумовлено декількома причинами. По-перше, кожна крупна  адміністративно-територіальна одиниця України характеризується притаманною їй специфікою господарської діяльності, при здійснені котрої слід враховувати екологічні вимоги чинного законодавства України. Таке урахування слід здійснювати залежно від природних умов того чи іншого регіону. По-друге, приватизуючи або сануючи підприємства – об’єкти підвищеної небезпеки, слід здійснювати ці процедури таким чином, щоб не нашкодити навколишньому природному середовищу й не загубити ці унікальні природні умови, якими володіє територія, на котрій знаходяться об’єкти підвищеної небезпеки. По-третє, “екологізація”, тобто підвищення ролі екологічної складової в термінології регіоналізму підвищить ефективність розробки регіональних програм зі здійснення природоохоронних заходів на об’єктах підвищеної небезпеки, що в свою чергу позитивно відіб’ється на змісті планів санації або приватизації, якщо такі підприємства у майбутньому підпадуть під дію відповідних нормативно-правових актів, оскільки органи державної влади беруть безпосередню участь у вказаних діях.

Отже, з урахуванням усього наведеного та проаналізованого, на думку дисертанта під терміном “регіон” слід розуміти найкрупнішу складову адміністративно-територіального устрою України, що має системоутворюючий природоресурсний потенціал, котрий визначає спеціалізацію господарської діяльності, особливості екологічних, економічних, соціально-культурних, етно-демографічних інтересів населення і забезпечує на цій основі найбільш сталий розвиток відповідної території.

У підрозділі 1.3. “Об’єкти підвищеної небезпеки в правовому регулюванні еколого-економічної системи регіону” визначається необхідність врахування екологічного стану Автономної Республіки Крим в правовому забезпеченні господарської діяльності. Найбільш небезпечними об’єктами на території АРК, на думку автора, є хімічні підприємства, більшість з яких, на сьогодні або вже приватизовані, або знаходяться у процедурі банкрутства. При цьому в Криму залишилося ще достатня кількість підприємств – об’єктів підвищеної небезпеки, приватизація або банкрутство яких є лише питанням часу. Не менш  шкідливими для навколишнього природного середовища курортно-рекреаційної зони Криму та забезпечення сталого екологічно коректного розвитку регіону є, на думку автора, автозаправні станції. Вони в цьому регіоні в порушення норм чинного законодавства здебільшого розташовуються у водоохоронних зонах, вдовж магістралей і т.п. Також відзначається, що проблемою для довкілля Криму є міські звалища комунально-побутових відходів, які в більшості випадків є несанкціонованими та не мають паспортів на їх розташування. В дисертації робиться огляд правового регулювання відповідних питань і досліджуються причини неналежної правозастосовчої діяльності у відповідній сфері.

На підставі аналізу чинного законодавства і практики правореалізації в роботі пропонуються шляхи поліпшення еколого-правової ситуації регіону. Ці зміни мають стосуватись правового стимулювання технологічної модернізації підприємств, що знаходяться на території АРК, в першу чергу - об’єктів підвищеної небезпеки.

Розділ другий “Особливості врахування екологічних вимог у правовому регулюванні санації та приватизації об’єктів підвищеної небезпеки” складається з двох підрозділів, в яких окремо розглядаються питання необхідності врахування екологічних вимог при санації та при приватизації об’єктів підвищеної небезпеки, досліджується існуюча правова база з відповідних питань, а також проблеми вдосконалення законодавства у цій сфері та практика реалізації правових норм.

У підрозділі 2.1. “Еколого-правові аспекти санації об’єктів підвищеної небезпеки” розкривається зміст понять “досудова санація” та “судова санація”, досліджується їх екологічна складова та аналізуються нормативно-правові акти, що регулюють ці питання.

Виходячи з аналізу нормативно-правових актів України, дисертант зазначає, що у чинному національному законодавстві є певні прогалини, які стосуються питань правового регулювання досудової санації підприємств – об’єктів підвищеної небезпеки недержавної форми власності. Порівнюючи законодавство України з законодавством Російської Федерації, дисертант приходить до висновку, що в Україні дещо дискримінується приватна форма власності, оскільки для підприємств такої форми власності не передбачається фінансова підтримка з боку держави. Тому, автор дослідження пропонує певні шляхи вдосконалення законодавства з цих питань.

Крім того, в дисертації виявлені правові проблеми, що виникають у питаннях врахування екологічних вимог при досудовій та судовій санації об’єктів підвищеної небезпеки. Автором вносяться конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України для вирішення нагальних правових питань.

У підрозділі  2.2. “Екологізація правового регулювання приватизації об’єктів підвищеної небезпеки” розкривається сутність процесу приватизації, аналізується хода України в здійсненні приватизаційних процесів і ступінь врахування в них екологічних чинників. Дисертанткою виявлені недоліки в регулюванні питань урахування екологічних вимог при приватизації об’єктів підвищеної небезпеки. Вивчення та аналіз чинного законодавства та досліджень науковців привели дисертантку до висновку щодо необхідності вжиття заходів щодо визначення основних напрямів вдосконалення правового регулювання врахування екологічних вимог при приватизації об’єктів підвищеної небезпеки, які включають як прийняття нових нормативно-правових актів, так і внесення змін до чинного законодавства України.

Третій розділ “Правовий механізм урахування екологічних вимог при санації та приватизації об’єктів підвищеної небезпеки” складається з двох підрозділів та п’яти пунктів та присвячений авторській моделі правового механізму врахування екологічних вимог при санації та приватизації об’єктів підвищеної небезпеки, а також розкриттю змісту його складових.

У підрозділі 3.1. “Науково-практичний аналіз формування правового механізму врахування екологічних вимог при санації та приватизації об’єктів підвищеної небезпеки” дисертантом досліджуються поняття “механізму врахування екологічних вимог”, а також на основі наявних вітчизняних та зарубіжних наукових підходів до питань формування та функціонування такого механізму робиться спроба сформулювати авторське бачення відповідного правового механізму та його складників.

На основі проведеного аналізу дисертантом розроблено визначення вищевказаного поняття, під яким слід розуміти нормативно-закріплену впорядковану систему правових, економічних й організаційних заходів з охорони навколишнього природного середовища, забезпечення раціонального природокористування й екологічної безпеки окремих регіонів і держави в цілому. На думку автора, складовими правового механізму врахування екологічних вимог при санації та приватизації об’єктів підвищеної небезпеки є екологічний менеджмент, екологічний моніторинг, екологічна паспортизація, екологічне інформаційне забезпечення та екологічний аудит. Дисертантом відслідковується взаємозв’язок між цими складовими та визначається їх місце у правовому механізмі врахування екологічних вимог при санації та приватизації об’єктів підвищеної небезпеки.

У підрозділі 3.2. “Правове регулювання складових правового механізму врахування екологічних вимог при санації та приватизації об’єктів підвищеної небезпеки” досліджуються складові відповідного правового механізму, ступінь їх відображення в чинному законодавстві України.

Центральне місце у вищезазначеному механізмі займає екологічний менеджмент. В дисертації зазначається, що саме ця складова відіграє вирішальну роль в урахуванні екологічних вимог при санації та приватизації об’єктів підвищеної небезпеки. Екологічний менеджер на такому підприємстві є, на думку автора дослідження, ключовою фігурою, оскільки він відповідає за екологічну безпеку підприємства на усіх етапах господарської діяльності.

Екологічний моніторинг та екологічна паспортизація підприємства – об’єкта підвищеної небезпеки, на думку автора, тісно пов’язані між собою, тому що вони забезпечують збір та обробку інформації, котра передається до органів державної влади для здійснення екологічного контролю та до засобів масової інформації для оприлюднення необхідних даних про забезпечення екологічної безпеки в регіоні. Відповідно, при здійсненні екологічного аудиту, у виконавця будуть у наявності усі попередні матеріали, що підвищать обґрунтованість роботи екологічного аудитора, а з іншого боку дозволять за рахунок цього заощадити частину грошових коштів замовнику, яким при проведенні обов’язкового екологічного аудиту є органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.

В результаті проведеного аналізу автором пропонується закріпити запропонований механізм у чинному законодавстві України. Крім того, в роботі зазначається, необхідність внесення змін не тільки до екологічного законодавства, а й до господарського, в першу чергу до законодавства, що регулює відносини в сфері приватизації та санації (банкрутства) підприємств – об’єктів підвищеної небезпеки.