Антонюк У.В. Правове забезпечення екологічної безпеки у діяльності залізничного транспорту Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність і новизна теми дослідження, визначаються предмет та об’єкт, формулюється мета і основні завдання роботи, характеризується методологія дисертаційного дослідження, підкреслюється теоретична та практична спрямованість отриманих результатів, наводяться дані щодо апробації даного дослідження.

Розділ 1 «Поняття, ознаки і правове регулювання забезпечення екологічної безпеки у діяльності залізничного транспорту» складається з двох підрозділів, в яких визначаються сучасний стан, поняття і особливості екологічної безпеки у процесі діяльності залізничного транспорту, а також основні етапи становлення та розвитку правового регулювання суспільних відносин щодо охорони довкілля у сфері залізничного транспорту.

Підрозділ 1.1. «Сучасний стан, поняття і особливості екологічної безпеки у діяльності залізничного транспорту в Україні» присвячений дослідженню основних факторів впливу експлуатаційної діяльності об’єктів залізничного транспорту на стан навколишнього природного середовища і, на їх основі, визначення сутності екологічної безпеки у процесі діяльності залізничного транспорту, її загальних та спеціальних ознак.

Дисертантка пропонує виділяти такі види забруднення довкілля, які мають місце у процесі діяльності об’єктів залізничного транспорту, а саме: забруднення атмосферного повітря; забруднення вод; забруднення ґрунтів і земель; забруднення лісів, рослинності і тваринного світу; шумове забруднення.

Екологічна безпека у процесі діяльності залізничного транспорту – це цілісна складова національної екологічної безпеки, яка являє собою комплексну систему заходів впливу і мір відповідальності, що застосовуються у процесі виробництва, будівництва, експлуатації, здійснення перевезень рухомими пересувними транспортними засобами та діяльності стаціонарних об’єктів матеріально-технічного обслуговування відповідно і у межах встановлених нормативно, з метою захисту життєво важливих інтересів людини, суспільства, держави та охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів у поєднанні із забезпеченням безперебійної роботи залізничного транспорту для задоволення потреб суспільного виробництва. До спеціальних ознак екологічної безпеки у процесі діяльності залізничного транспорту належать: по-перше, особлива галузь застосування – сфера залізничного транспорту, яка виступає складовою економічної системи держави; по-друге, спеціальна мета, яка з одного боку, полягає у захисті життя і здоров’я особистості, суспільства, в охороні навколишнього природного середовища, а з іншого – покликана задовольнити потреби суспільного виробництва і населення у залізничних перевезеннях; по-третє, об’єктом безпеки виступають рухомі (пересувні) транспортні засоби та стаціонарні об’єкти матеріально-технічного обслуговування; по-четверте, нерозривний зв’язок екологічних вимог щодо охорони довкілля на залізничному транспорті із технологічними вимогами, які пред’являються під час експлуатації, утримання і діяльності даного виду транспорту; по-п’яте, структурованість, яка полягає в тому, що екологічна безпека у сфері залізничного транспорту включає три рівні: організаційний, технічний та юридичний.

При цьому дисертантка пропонує виділяти наступні види екологічних вимог, які застосовуються до об’єктів залізничного транспорту: а) залежно від їх характеру: прямі екологічні вимоги, тобто такі, порушення чи недотримання яких за своєю суттю передбачають можливість спричинення чи спричиняють шкоду навколишньому природному середовищу у процесі діяльності залізничного транспорту, наприклад, вимоги, які пов’язані з викидами і скидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря, та непрямі екологічні вимоги, тобто вимоги, які за своєю первісною природою не становлять загрози негативного впливу для навколишнього природного середовища, але можуть в окремих випадках спричинити екологічну шкоду, наприклад, вимоги, які пов’язані з режимом експлуатації рухомого складу залізниць тощо; б) залежно від їх спрямованості: екологічні вимоги, які спрямовані на забезпечення охорони атмосферного повітря на залізничному транспорті; екологічні вимоги, які спрямовані на забезпечення охорони і раціонального використання водних об’єктів на залізничному транспорті; екологічні вимоги, які спрямовані на забезпечення охорони земельних і лісових ресурсів.

У підрозділі 1.2. «Становлення і розвиток правового регулювання відносин щодо забезпечення екологічної безпеки у діяльності залізничного транспорту» здійснено історичний огляд зародження та розвитку законодавства Української РСР та України щодо забезпечення екологічної безпеки у процесі діяльності об’єктів залізничного транспорту.

Процес становлення і розвитку вітчизняного правового регулювання суспільних відносин з природоохоронної діяльності у сфері залізничного транспорту характеризується наступними етапами:

1. Перша половина ХІХ ст. – перша половина ХХ ст. – на даному початковому етапі починають створюватись окремі поодинокі нормативно-правові акти, де закріплюються правові основи охорони довкілля у сфері транспорту в цілому, основний акцент при цьому було зроблено на розробці природоохоронних заходів щодо охорони атмосферного повітря та водних об’єктів на локальному рівні, а також було окреслено загальні передумови діяльності по боротьбі з шумами на транспорті;

2. 50-ті – 60-ті роки ХХ ст. – проблема щодо охорони довкілля у сфері залізничного транспорту на законодавчому рівні і на рівні наукових розробок (А. П. Богданського, А. В. Самсонова, Н. В. Соловйова, А. В. Лащиніна) розглядається у контексті з дотриманням технічних та санітарно-гігієнічних вимог на даному виді транспорту. Природоохоронні заходи стосуються безпосередньо удосконалення чи зміни технічних характеристик об’єктів залізничного транспорту. При цьому у нормативно-правових актах з приводу даної проблеми закріплюються узагальнені неконкретизовані положення, які швидше носять декларативний, аніж регулятивний характер;

3. 70-ті – 80-ті роки ХХ ст. – активізується робота вчених щодо дослідження характеру і видів забруднення, які спричиняє залізничний транспорт на довкілля, але з позицій соціальної екології і охорони довкілля, ніж права чи правової охорони (І. Я. Аксенова, А. Є. Бєлана, Н. Н. Бобровникова, І. Р. Голубєва, В. Г.Койлова, В. В. Круглова, Ю. В. Новікова, А. П. Семенова). У законодавстві СРСР та УРСР даного періоду також конкретизуються, хоча і побіжно, питання щодо впливу викидів пересувних засобів на стан навколишнього природного середовища;

4. Початок 90-х років – до сучасності – даний новітній етап характеризується тим, що правова охорона довкілля у сфері транспорту розглядається як окремий напрям природоохоронної діяльності. Відбувається значне пожвавлення наукових досліджень щодо дотримання вимог екологічної безпеки у сфері залізничного транспорту (С. В. Капранова, Н. Р. Малишевої, Н. І.. Єрофеєва, В. Н. Петріної, Л. Г. Чернюк), а також активний розвиток правового регулювання даних відносин. Однак, незважаючи на значну кількість як еколого-правових, так і галузевих актів транспортного законодавства щодо гарантування екологічної безпеки у процесі діяльності залізничного транспорту, вони не забезпечують вичерпного, комплексного регулювання всіх практичних аспектів здійснення природоохоронної діяльності на залізничному транспорті, що й обумовлює необхідність їх подальшого доопрацювання, конкретизації та вдосконалення.

Розділ 2 «Державно-правовий механізм забезпечення екологічної безпеки у діяльності залізничного транспорту» складається з двох підрозділів, у межах яких висвітлюються зміст та особливості здійснення функцій державного управління, контролю і нагляду за дотриманням вимог екологічної безпеки на залізничному транспорті України, а також види органів, які реалізовують управлінські, контрольні та наглядові повноваження у даній сфері відносин.

У підрозділі 2.1. «Поняття, функції і система органів, які забезпечують екологічну безпеку у діяльності залізничного транспорту» аналізуються види органів, які здійснюють функції щодо дотримання екологічно безпечних вимог у процесі експлуатації об’єктів залізничного транспорту та особливості їх повноважень у досліджуваній сфері відносин.

Дисертантка пропонує виділяти у системі органів управління за додержанням вимог екологічної безпеки на залізничному транспорті органи загальної і спеціальної компетенції. У групі органів спеціальної компетенції виокремлено органи галузево-комплексної та галузево-видової компетенції. Для підвищення рівня ефективності державного управління екологічною безпекою на залізничному транспорті дисертантка пропонує створити окремий підрозділ у складі Укрзалізниці – Головне управління екологічної безпеки, природокористування і охорони довкілля, правовий статус якого слід врегулювати в окремій інструкції, де б детально були регламентовані його функції, завдання, форми взаємодії з підприємствами залізниць на територіальному рівні, основні напрямки діяльності, питання контролю за дотриманням вимог екологічної безпеки на залізницях України.

У підрозділі 2.2. «Державний контроль і нагляд щодо забезпечення екологічної безпеки у діяльності залізничного транспорту» зосереджено увагу на особливостях здійснення функцій екологічного контролю та нагляду за додержанням природоохоронного законодавства на залізничних шляхах України Зважаючи на значну кількість різногалузевих органів, які наділені контрольними повноваженнями щодо забезпечення екологічної безпеки у процесі діяльності залізничного транспорту без чіткого розмежування компетенції між ними, пропонується, щоб пріоритетна роль у здійсненні функції екологічного контролю на залізничному транспорті належала спеціальним органам у галузі охорони довкілля у взаємодії з центральними та місцевими органами, які діють у сфері залізничного транспорту. Для забезпечення оперативного і безпосереднього контролю і реагування на надзвичайні ситуації на залізничному транспорті автор вказує на необхідність, за взірцем залізниць Російської Федерації, створити на залізницях України спеціальні науково-дослідні, експериментальні екологічні лабораторії.

Для вдосконалення та підвищення ефективності функціонування державних органів екологічного контролю та нагляду дисертантка підтримує позицію щодо розробки Положення про екологічний контроль та Положення про нагляд за додержанням законодавства про охорону довкілля. Запропоновано у зміст Положення про екологічний контроль включити окрему главу “Особливості здійснення екологічного контролю у різних сферах господарської діяльності”, в межах якої в окремій статті слід закріпити положення щодо реалізації екологоконтрольних повноважень, або ж у сфері транспорту в цілому, або з огляду на окремі види транспорту.

Розділ 3 «Поняття, види і особливості юридичної відповідальності за екологічні правопорушення у процесі діяльності залізничного транспорту» складається з п’яти підрозділів, які присвячені особливостям застосування видів юридичної відповідальності за порушення екологічних вимог у сфері залізничного транспорту.

У підрозділі 3.1. «Поняття, ознаки, підстави юридичної відповідальності за екологічні правопорушення у процесі діяльності залізничного транспорту» досліджуються поняття, особливості юридичної відповідальності за екологічні правопорушення у сфері залізничного транспорту, склад екологічних правопорушень та їх види. Юридична відповідальність за екологічні правопорушення у сфері залізничного транспорту визначається як спеціальний вид відповідальності, який виникає як наслідок вчиненого правопорушення (порушення чи недотримання вимог екологічної безпеки) у процесі експлуатації залізничного транспорту і полягає, з одного боку, в обов’язку особи правопорушника дати звіт про свою протиправну поведінку і понести пов’язані з цим певні обмеження, а з іншого – у обов’язках спеціально уповноважених на те державних органів застосовувати міри примусового впливу до правопорушника у відповідності до вимог чинного законодавства. Спеціальними ознаками даного виду відповідальності є галузева, детермінуюча, диференційована.

Підрозділ 3.2. «Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення у процесі діяльності залізничного транспорту» присвячений особливостям застосування юридичної відповідальності за адміністративні екологічні правопорушення у процесі діяльності залізничного транспорту. Дисертантка пропонує виділяти наступні критерії класифікації адміністративних екологічних правопорушень у сфері залізничного транспорту а) залежно від природного об’єкта, який зазнає негативного впливу з боку залізничного транспорту; б) залежно від характеру вчиненого посягання; в) залежно від специфіки порушених вимог; г) залежно від спрямованості на об’єкт посягання. У дисертації висловлено пропозицію включити до складу Глави 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення статтю 91-4, яка б стосувалася безпосередньо порушення вимог екологічної безпеки у процесі діяльності залізничного транспорту.

У підрозділі 3.3. «Кримінальна відповідальність за злочини проти довкілля у процесі діяльності залізничного транспорту» визначено поняття, підстави, особливості та види екологічних злочинів у сфері залізничного транспорту. Екологічні злочини у сфері залізничного транспорту пропонується диференціювати на види на основі наступних критеріїв: а) залежно від природного об’єкта, якому заподіюється шкода; б) залежно від ступеня тяжкості злочину; в) залежно від способу вчинення; г) залежно від родової приналежності; д) залежно від характеру опису предмета злочину. Дисертантка вказує на те, що у чинному Кримінальному кодексі України немає окремої статті, в межах якої безпосередньо регламентувалось б питання щодо кримінальної відповідальності за порушення вимог екологічної безпеки у процесі діяльності залізничного транспорту, тому обґрунтовано пропонує внести доповнення і доопрацювання в цій частині до статті 236 Кримінального Кодексу України.

У підрозділі 3.4. «Цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну навколишньому природному середовищу у процесі діяльності залізничного транспорту» аналізуються особливості відшкодування екологічної шкоди, заподіяної у процесі експлуатації об’єктів залізничного транспорту.

Екологічна шкода, заподіяна у процесі діяльності об’єктів залізничного транспорту характеризується наступними ознаками: джерело заподіяння шкоди; умови відшкодування шкоди; суб’єкти відшкодування шкоди; характер спричиненої шкоди; взаємозв’язок заподіяної шкоди зі забезпеченням діяльності залізничного транспорту щодо перевезення вантажів і пасажирів.

З метою вдосконалення механізму застосування цивільно-правової відповідальності у сфері забезпечення екологічної безпеки у процесі діяльності залізничного транспорту пропонується у Законі України “Про охорону навколишнього природного середовища” нормативно закріпити поняття екологічної шкоди і порядок її обчислення. У Постанову Кабінету Міністрів України “Про перелік видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку” слід внести доповнення в частині включення до цього переліку і діяльності щодо перевезення небезпечних вантажів залізничним транспортом, а також розробити комплексну Методику щодо порядку і способів обчислення відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу в результаті вчинення екологічних правопорушень, де б містилися положення і щодо способів відшкодування екологічної шкоди, заподіяної у процесі діяльності залізничного транспорту.

У підрозділі 3.5. «Дисциплінарна відповідальність за екологічні правопорушення у процесі діяльності залізничного транспорту» визначено поняття, ознаки і види дисциплінарних екологічних проступків у сфері залізничного транспорту, а також особливості застосування матеріальної відповідальності у досліджуваній сфері відносин.

Дисциплінарна відповідальність за екологічні правопорушення у сфері залізничного транспорту – це окремий різновид юридичної відповідальності у галузі охорони довкілля, який полягає у застосуванні відповідно до трудового законодавства України дисциплінарних стягнень до працівників залізничного транспорту за вчинений дисциплінарний проступок щодо порушення трудових обов’язків в частині дотримання вимог екологічної безпеки. Для того, щоб забезпечити реалізацію дієвого механізму застосування матеріальної відповідальності за порушення трудової дисципліни на залізничному транспорті в частині додержання вимог екологічної безпеки у дисертаційному дослідженні запропоновано розробити окреме Положення про матеріальну відповідальність працівників залізничного транспорту, в окремому підрозділі якого слід врегулювати питання про відповідальність за недотримання вимог охорони довкілля.