Кузнєцова С.В. Правове забезпечення фінансування у сфері охорони навколишнього природного середовища

Короткий зміст

У вступі обґрунтовується актуальність теми та ступінь дослідження проблеми, охарактеризована мета, завдання, предмет та об'єкт дослідження, викладена наукова новизна, сформульовані положення, що виносяться на захист, практичне значення дисертації, її апробація та впровадження результатів дослідження.

Перший розділ “Фінансування у сфері охорони навколишнього природного середовища як об'єкт правового регулювання” присвячений дослідженню поняття та змісту фінансування у сфері охорони навколишнього природного середовища як правової категорії, визначається його місце в системі права і законодавства, в системі економіко-правового механізму природокористування в Україні, аналізується роль фінансування в здійсненні міжнародних інтеграційних процесів.

У підрозділі 1.1. “Теоретичні засади правового регулювання фінансування в сфері охорони навколишнього природного середовища” визначається правовий зміст базових понять дослідження: “фінанси”, “фонди коштів” (централізовані і децентралізовані) “фінансова система”, “державний бюджет”, та деякі інші, більшість із яких в право прийшли із економіки та стали економіко-правовими, чим визначається необхідність залучення до джерельної бази дослідження не лише правової, а й економічної літератури. Визначається предмет правового регулювання, який частково можна віднести до відносин, що регулюються фінансовим правом: мобілізація, розподіл і використання фондів коштів, необхідних для функціонування держави в цілому та її окремих суб’єктів, забезпечення формування і витрачання державних централізованих і децентралізованих фондів коштів, тощо. Але в системі фінансового права досліджувані питання займають лише невеликий сектор. Оскільки фінансування заходів охорони навколишнього природного середовища є основним елементом економіко-правового механізму природокористування, дисертант вважає за необхідне проводити дослідження саме в межах екологічного права. Розглядається фінансова діяльність в галузі екології – як особливий вид державної діяльності взагалі і фінансової діяльності держави - зокрема, оскільки нею займаються державні органи усіх трьох гілок влади: законодавчі органи (прийняття базових законів, де відображені основні принципи фінансування в галузі екології та загальний порядок формування надходжень), виконавчі органи (організація виконання вимог законів щодо розподілу, витрачання відповідних коштів), судові органи (розгляд спорів та винесення судових рішень про відшкодування заподіяної шкоди). Визначається мета екологічного фінансування, яке має забезпечити суттєві перетворення у суспільстві, оскільки збережене довкілля є найбільшою фундаментальною цінністю. Розглядаються основні методи фінансової діяльності (правові та організаційні), виявляється суть державного управління в системі фінансування навколишнього природного середовища, яке реалізується через три групи повноважень відповідних державних органів (встановлення правових механізмів, надання необхідних дозволів та ліцензій, управління потоками коштів, передбачених на охорону навколишнього середовища). Розглядаються загальні принципи фінансової діяльності, що серед інших поширюються й на екологічну сферу (законність, гласність, плановість, економічна обґрунтованість, облік та контроль, галузевий і територіальний, централізації та децентралізації) та специфічні принципи, що належать до фінансової діяльності у галузі екології, головним серед яких є, на думку дисертанта, принцип цільового використання коштів на природоохоронні заходи. Досліджується історичний шлях розвитку правового регулювання фінансування у даній сфері

У порівняльно-правовому аспекті дисертантом визначається порядок правового регулювання фінансування природоохоронних заходів у законодавстві в сфері охорони навколишнього природного середовища (земельному, водному, лісовому, гірничому, фауністичному, атмосфероохоронному та законодавстві, що регулює забезпечення екологічної безпеки), а також інших галузях права, що безпосередньо мають відношення до предмету дослідження (фінансовому, адміністративному, податковому), норми яких мають безпосередньо створювати засоби реалізації фінансових важелів, передбачених економічним механізмом природокористування. На підставі аналізу стверджується, що у кожній галузі природоресурсового законодавства частково врегульовані питання, що стосуються в основному положень формування зборів за використання природних ресурсів, за забруднення навколишнього природного середовища, порядку фінансових стягнень за порушення природоохоронного законодавства. Всі зазначені кошти акумулюються в основному у бюджетах (державному та місцевих), на розрахункових рахунках госпрозрахункових структур міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Правове регулювання встановлення видів екологічних податкових платежів, їх розподілу між державним бюджетом усіх рівнів при мобілізації коштів частково врегульовані екологічним законодавством, а формування безпосередньої доходної та витратної частини - фінансовим законодавством. На думку дослідника питання фінансування охорони навколишнього природного середовища мають регулюватися в першу чергу фінансовим законодавством, а в законодавстві в сфері охорони навколишнього природного середовища повинні бути встановлені чи деталізовані механізми, що забезпечують його реалізацію.

Характеризуються підходи, притаманні економістам при визначенні затрат на екологізацію економіки та виробництва (екстенсивний, економічний, глобальний). Останній полягає в ідеї економічного та екологічного збалансування, що базується на вичерпному обліку екологічних та соціальних чинників у довгострокових цілях суспільства. Саме цей підхід має стати вирішальним при здійсненні фінансування природоохоронних заходів та закріпленні основних вимог щодо фінансування у праві. При цьому вважається, що лише формального закріплення недостатньо, необхідно довести економічну ефективність і економічну обґрунтованість окремих правових норм і всього законодавства в цілому, мати досконалий  метод розрахунку збитків, можливість проводити науково-обгрунтовані розрахунки щодо часу, протягом якого мають окупитися природоохоронні заходи.

Дисертантом формулюється поняття фінансування та доводиться існування самостійного інституту екологічного права - фінансування охорони навколишнього природного середовища. Закон про охорону навколишнього природного середовища, та інші нормативні акти встановлюють лише терміни “фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища”, “система фінансування природоохоронних заходів”, де визначаються лише джерела такого фінансування. Проте поняття “фінансування” слід розглядати значно ширше. Воно включає два відокремлені організаційно-правові процеси: заходи щодо мобілізації коштів з метою їх подальшого використання на природоохоронні потреби, що обіймають засоби правового регулювання державних та недержавних доходів на охорону навколишнього природного середовища та заходи щодо цільового розподілу коштів державного бюджету та інших джерел фінансування на природоохоронні потреби, тобто правове регулювання природоохоронних видатків. Існування цілого комплексу правовідносин щодо фінансування охорони навколишнього природного середовища дає нам підставу виділення його у самостійний правовий інститут екологічного права - інститут фінансування охорони навколишнього природного середовища. Цей правовий інститут відповідає формально-юридичним критеріям виділення певної групи правових норм в окремий інститут за такими ознаками: 1) наявність правових норм, що регулюють однорідні суспільні відносини у сфері фінансування охорони навколишнього природного середовища (ці норми визначають засоби мобілізації коштів, порядок формування видатків, впровадження фінансових заходів стимулювання екологічно-коректної діяльності тощо); 2) правові норми об’єднуються між собою в єдиний правовий інститут в результаті спільної мети екологічного фінансування, правових та організаційних методів, здійсненні функцій державного управління через відповідні групи повноважень державних органів, загальних принципів фінансової діяльності держави та спеціальних принципів фінансування охорони навколишнього природного середовища; 3) правові норми щодо забезпечення фінансування охорони навколишнього природного середовища знаходять своє відображення в окремих правових актах, їх частинах або в ряді нормативних актів, які в цілому і утворюють законодавство щодо фінансування охорони навколишнього природного середовища.

В підрозділі 1.2 “Фінансування охорони навколишнього природного середовища в системі економіко-правового механізму природокористування” дається правовий аналіз інституту фінансування в системі зазначеного економічного механізму. Доводиться, що кожен із передбачених Законом про охорону навколишнього природного середовища елементів економічного механізму є водночас і фінансовим, який покликаний створювати умови для їх витрачання за цільовим призначенням на природоохоронні цілі (фонди охорони навколишнього середовища), або створювати пільгові кредитні чи податкові умови, які мають сприяти зацікавленості господарюючих суб’єктів у залученні коштів (заходи стимулювання). В результаті дослідження робиться висновок, що роль економіко-правового механізму природокористування полягає у виконанні ним основних його функцій – фінансового забезпечення раціонального природокористування і охорони навколишнього природного середовища, яка реалізується шляхом послідовного здійснення усіх заходів, що входять до економічного механізму та фінансового стимулювання - створення таких умов господарювання, при яких вкладання коштів у довкілля та виконання законодавчих вимог стало б економічно вигідним природокорисувачам.

Дається порівняльний аналіз економіко-правового механізму природокористування в екологічному законодавстві Російської Федерації, у якому фінансування природоохоронних заходів є основною метою економічного механізму. Планування, фінансування і матеріально-технічне забезпечення екологічних заходів розглядаються як три елементи одного пов’язаного процесу. І саме останнє (матеріально-технічне забезпечення) гарантує на законодавчому рівні, що природоохоронні заходи виділяються окремим рядком у федеральному, республіканських та інших бюджетах і забезпечуються матеріально-технічними ресурсами. Розглядаються елементи, що не передбачені або лише декларовані чинним екологічним законодавством - облік і соціально-економічна оцінка природних ресурсів (кадастрів природних ресурсів), екологічне страхування, фонди екологічного страхування), а інші залишилися лише декларованими і до сьогоднішнього дня не мають правового механізму їх реалізації (збори за погіршення якості природних ресурсів, екологічний аудит, тощо). Дисертант стоїть на позиції, висловленій правознавцями, стосовно недопустимості віднесення відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу та здоров’ю людини, до елементів економічного механізму природоохоронної діяльності.

У контексті постанови Верховної Ради України від 5 березня 1998 р. “Про основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки” передбачається створення нових фінансово-економічних умов (інвестиційних, податкових, кредитних, тощо). Аналізується потенціал існуючих і запропонованих механізмів фінансування. Виходячи з цього, пропонується сконцентрувати теоретичні розробки щодо економіко-правового механізму охорони навколишнього природного середовища навколо створення і правового забезпечення функціонування фінансових важелів охорони навколишнього природного середовища і визначаються конкретні напрямки таких розробок та їх реалізації. На думку дослідника було б правильним назвати інститут економічного механізму забезпечення охорони навколишнього природного середовища фінансово-економічним механізмом захисту навколишнього природного середовища як сукупність економічних заходів, що формують основу фінансування у природоохоронній сфері.

У підрозділі 1.3. “Підходи до правового регулювання фінансування природоохоронних заходів у зв’язку із гармонізацією екологічного законодавства України з ЄС та її участю в інших формах європейської інтеграції” висвітлюється актуальність створення правового поля для здійснення фінансування природоохоронних заходів у зв’язку із процесом зближення України з Європейським Союзом та гармонізацією природоохоронного законодавства України і ЄС. У цьому контексті дається характеристика основного правового принципу міжнародно-правових документів ЄС – “забруднювач платить”, який передбачає, що забруднювачі мають повністю компенсувати витрати, необхідні для скорочення негативного впливу на навколишнє середовище. Для визнання України рівноправним партнером країн-членів ЄС, можливості отримання міжнародних інвестицій у сферу навколишнього середовища принцип “забруднювач платить” має бути адаптований національною правовою системою.

Дається характеристика міжнародних фінансових установ, які з початку 90-х років надають зарубіжним країнам фінансові інвестиції у природоохоронну сферу і можуть стати потенційними інвесторами нашої держави при умові виконання нею міжнародно-правових вимог та стандартів. Характеризуються законодавчі підходи до фінансування охорони навколишнього природного середовища, що були предметом обговорення на європейських міжнародних конференціях міністрів охорони навколишнього природного середовища (Люцерна, Софія, Орхус) та нові способи вирішення проблем фінансування природоохоронних заходів, які гідні до запозичення правовою системою України, а саме: розробка програми зміцнення організаційно-кадрового потенціалу, впровадження нових програм екологічно чистого виробництва і пов’язані з ними механізми фінансування “з подвійним виграшем”, впровадження малозатратних рішень та творчого підходу до заходів фінансування (випуск місцевих облігацій та надання гарантій місцевих органів влади), впровадження глобальних механізмів фінансування (торгівля правами на викиди), тощо. Правовою формою реалізації таких вимог може стати впровадження на законодавчому рівні Програм дій по охороні навколишнього природного середовища, доцільність яких обґрунтовується дисертантом на підставі правового аналізу зарубіжного досвіду.

У другому розділі “Правові основи формування фінансових ресурсів у сфері охорони навколишнього природного середовища” розглядаються правові засади мобілізації фінансових ресурсів у природоохоронній сфері.

У підрозділі 2.1. ”Правове регулювання зборів за спеціальне природокористування” проведено аналіз правової бази формування фінансових ресурсів від зборів за спеціальне використання природних ресурсів. Як передумова залучення та цільового використання даних зборів розглядається концепція сталого розвитку, яка була сприйнята нашою правовою системою. Основна ідея концепції полягає у збалансуванні економічного та екологічного розвитку при домінуючій позиції екологічних чинників та споживанні природних ресурсів без перевищення критичного обсягу. Для втілення положень концепції в Законі України про охорону навколишнього природного середовища було запроваджено принцип платності за спеціальне використання природних ресурсів. Природоресурсові та природоохоронні закони (кодекси) деталізували положення базового Закону, встановлюючи відповідні збори за спеціальне використання кожного природного ресурсу, які являють собою форму економічного (податкового) платежу і підлягають сплаті фізичними і юридичними особами. Відповідні збори розраховуються за одиницю природного ресурсу, наданого (переданого) для спеціального використання. В роботі дається характеристика правової бази встановлення та сплати зазначених зборів, а саме: земельного законодавства – відносно встановлення плати за землю; водного – в частині встановлення зборів за спеціальне використання водних ресурсів; законодавства про надра – щодо встановлення зборів за спеціальне використання надр; лісового – в частині встановлення зборів за спеціальне використання лісових ресурсів; а також відповідного законодавства щодо встановлення зборів за спеціальне використання об’єктів тваринного світу та атмосферного повітря. Загальна вимога природоохоронного та природоресурсового законодавства зводиться до того, що всі збори, які надходять до державних бюджетів різних рівнів, повинні витрачатись на відтворення, підтримання цих ресурсів у належному стані.

Автор визначає напрями подальшого позитивного розвитку системи платності природокористування та її вдосконалення: запровадження механізму цільового використання коштів від зборів за спеціальне природокористування; розширення видів зборів та платежів; удосконалення контролю за повнотою та своєчасністю сплати зборів; встановлення повної відповідності системи зборів, що передбачена законодавством у сфері охорони навколишнього середовища із нормами міжгалузевого регулювання, в першу чергу податкового. Вдосконалення правового механізму регулювання порядку встановлення зборів має відповідати конституційним положенням (ст. 92) щодо регулювання виключно законами України засад використання природних ресурсів та встановлення системи оподаткування, не нормативними актами, що приймаються на рівні Кабінету Міністрів України чи окремих міністерств (в першу чергу Міністерства екології та природних ресурсів України).

Підрозділ 2.2. “Правове регулювання зборів за забруднення навколишнього природного середовища як засіб мобілізації ресурсів для фінансування природоохоронних заходів”. Висвітлюються наукові концепції щодо визначення підходів для стягнення зборів (платежів) за забруднення навколишнього природного середовища (”затратна”, “економічних збитків”). Дані концепції сформувались, виходячи із подвійної структури витрат. Критеріями були визнані природоохоронні затрати, економічні збитки або їх сумарна величина. Для практичного застосування положень концепції у кінці 80-х років було проведено економічний експеримент, що мав високі показники залучення фінансових ресурсів для цільового фінансування. У результаті якого було впроваджено збори за забруднення навколишнього природного середовища.

Визначається мета зборів та особливості механізму їх застосування (віднесення на витрати виробництва зборів, що стягуються в межах лімітів; стягнення штрафних санкцій за рахунок прибутку у кратному розмірі за перевищення нормативів забруднення). Надходження від зборів є одним із основних джерел формування фондів охорони навколишнього природного середовища, що мають використовуватись безпосередньо за цільовим призначенням.

Дається характеристика нормативних актів щодо встановлення та справляння збору за забруднення навколишнього природного середовища, які прийняті на рівні постанов Кабінету Міністрів України. Визначаються види зазначених зборів (викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними і пересувними джерелами забруднення; скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти; утворення та розміщення відходів), а також показники для встановлення і обчислення зборів (ліміти викидів, скидів, забруднюючих речовин, утворення та розміщення відходів, нормативи зборів, коригуючі коефіцієнти).

Здійснюється  порівняльна характеристика та оцінка зарубіжного законодавства щодо стягнення відповідних зборів та їх різновидів. На аналізі зарубіжної практики визначаються заходи підвищення ефективності цих зборів та можливі шляхи подолання труднощів перехідного періоду при їх впровадженні. На матеріалах Мінекоресурсів України розглядається ефективність зборів з точки зору забезпечення повноти їх надходження до державних та місцевих бюджетів та забезпечення умов фінансування природоохоронних заходів у нашій країні. Визначається, що не всі підприємства України, на які було покладено зобов’язання щодо сплати зборів, фактично сплачували їх. Частково ситуація змінилася з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. № 303 “Про затвердження порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору”, згідно з яким передбачено здійснення контролю за своєчасністю та повнотою зборів органами державної податкової служби, чого не було раніше.

Розглядаються також інші джерела мобілізації фінансових ресурсів у сфері охорони навколишнього природного середовища та напрями вдосконалення системи правового регулювання природоресурсових зборів. Для збалансування системи фінансування дуже важливо, щоб доходна частина бюджету по екологічних зборах та платежах співпадала із його витратною частиною без спрямування коштів на інші, не пов’язані із сферою охорони навколишнього природного середовища цілі.

У третьому розділі “Правові засади цільового використання фінансових ресурсів на цілі охорони навколишнього природного середовища” дається характеристика чинного законодавства щодо правовідносин у сфері безпосереднього використання фінансових ресурсів, правові питання функціонування фондів охорони навколишнього природного середовища та фінансування природоохоронних заходів за рахунок власних коштів підприємств, обґрунтовуються висновки щодо вдосконалення правового регулювання відповідної сфери.

У підрозділі 3.1. “Правове регулювання державного фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища в Україні” характеризується правове забезпечення фінансування природоохоронних потреб за рахунок державного та місцевих бюджетів. Зокрема, здійснюється аналіз правових норм щодо розподілу зборів за використання природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, які за чинним законодавством надходять до місцевих бюджетів, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та Державного бюджету України і мають використовуватись на виконання робіт по відтворенню, підтриманню цих ресурсів у належному стані. Визначаються правові підстави здійснення такого фінансування, а саме: запровадження у Державному бюджеті України окремого розділу “Охорона навколишнього природного середовища та ядерна безпека”, а також встановлення порядку фінансування природоохоронних заходів із державного та місцевих бюджетів на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 9 липня 1997 року № 732 “Про порядок фінансування природоохоронних заходів із державного та місцевих бюджетів”. Визначаються порядок формування доходної частини зазначеного головного розділу державного бюджету та його головні підрозділи (охорона і раціональне використання водних ресурсів; охорона і раціональне використання земель; створення захисних лісових насаджень та полезахисних лісових смуг; охорона та раціональне використання мінеральних ресурсів; утримання місцевих природоохоронних органів; збереження природно-заповідного фонду тощо), нормативна база та порядок фінансування загальнодержавних екологічних програм.

Аналіз практичних матеріалів та характеристика динаміки фінансування природоохоронних заходів із головного розділу Державного бюджету України дає підстави дисертантові стверджувати про порушення в правозастосовчій практиці України основного правового принципу цільового використання зазначених коштів в частині фінансування загальнодержавних програм охорони довкілля та природоохоронних заходів, передбачених рішеннями Верховної Ради України, а також порушення цього принципу місцевими бюджетами та констатація того, що не всі місцеві ради на сьогодні створюють у своїх бюджетах природоохоронні розділи. Відсутність такого розділу має своїм наслідком те, що кошти, які надходять до місцевих бюджетів від зборів за спеціальне використання природних ресурсів витрачаються на інші, ніж передбачено законодавством у сфері охорони навколишнього природного середовища потреби. Для подолання такої ситуації регулювання державного фінансування природоохоронних заходів має вирішуватись не на підзаконному рівні, а вимагає встановлення імперативно-зобов’язувальних законодавчих норм. Робиться висновок про необхідність врегулювання на рівні Закону України про охорону навколишнього природного середовища фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища як у Державному так і місцевих бюджетах виділяти окремим рядком та забезпечувати його матеріально-технічними ресурсами.

В дисертації обґрунтовується необхідність встановлення певного рівня фінансування природоохоронних заходів по відношенню до ВНП, а також пропозиції щодо необхідності вдосконалення фінансово-правових важелів здійснення природоохоронних заходів на місцевому рівні.

У підрозділі 3.2. “Правовий статус фондів охорони навколишнього природного середовища” дається правова характеристика спеціалізованих фондів охорони навколишнього природного середовища, як одного із основних елементів фінансування у досліджуваній сфері. Здійснюється характеристика правової природи екологічних фондів, їх видів, робиться правовий екскурс експериментального впровадження екологічних фондів та практики утворення і функціонування їх на Україні в якості позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища (до 1998 р) та фондів охорони навколишнього природного середовища у складі державного бюджету. Висвітлюється правова база щодо порядку формування та основних напрямків використання коштів Державного та місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища. Визначаються джерела формування екологічних фондів, порядок планування та фінансування природоохоронних заходів із Державного фонду, порядок формування кошторису видатків фонду, правовий порядок звернення юридичних осіб до Державного фонду та підстави для фінансування.

З точки зору ефективності правового забезпечення діяльності фондів охорони навколишнього природного середовища та аналізу зарубіжного законодавства дисертантом обґрунтовується недоцільність їх консолідації у межах Державного бюджету та місцевих бюджетах, що приводить до скорочення обсягів надходжень, втрати цільової спрямованості коштів зазначених фондів. Наявність фондів у складі бюджету повністю позбавляє їх незалежності, що в результаті глибокої економічної та фінансової кризи призводить до використання коштів фондів не за цільовим призначенням, а на поточні витрати. Для зміни негативної ситуації назріло питання прийняття Закону України про екологічний фонд, який би врегулював питання забезпечення формування та використання зборів за забруднення навколишнього природного середовища та інших джерел і сприяв би систематизації законодавства і вдосконаленню правозастосування в сфері охорони навколишнього природного середовища.

На прикладі зарубіжної практики розглядається роль екологічних фондів як основного інструменту фінансового механізму, спрямованого на охорону навколишнього природного середовища; принципи та процедури використання ресурсів фондів, дається аналіз основних джерел формування доходів фондів.

Дається структурно-змістовна характеристика Закону України про екологічний фонд. На думку дослідника структура майбутнього Закону має містити наступні основні положення: правовий статус екологічного фонду; задачі екологічного фонду та напрямки діяльності; доходи екологічного фонду та контроль за його діяльністю; керівництво екологічним фондом; кошторис екологічного фонду; порядок надання грошових коштів із екологічного фонду; заключні положення. Фонди повинні формуватись за рахунок частини зборів за забруднення навколишнього природного середовища, грошових надходжень від штрафів за порушення природоохоронного законодавства та грошових надходжень від конфіскації майна, що було предметом екологічного правопорушення, коштів, отриманих від кредитів банків та наданих позичок, відсотків від власної діяльності, цільових та інших добровільних внесків підприємств, установ, організацій та громадян, грантів та позичок міжнародних фінансових установ.

У підрозділі 3.3. “Правове забезпечення фінансування природоохоронних затрат за рахунок коштів підприємств та інші джерела фінансування” дається характеристика природоохоронного законодавства з точки зору впровадження заходів стимулювання у системі охорони навколишнього природного середовища, які мають спонукати підприємства до вкладання власних коштів у природоохоронну сферу. Визначаються перелік витрат підприємств у цій сфері (витрати на капітальний ремонт основних виробничих фондів охорони навколишнього природного середовища та поточні витрати). Правова база не передбачає правового механізму залучення коштів підприємств у охорону навколишнього природного середовища. Підприємства сьогодні можуть проводити зазначені витрати за рахунок прибутку, що залишається у їх розпорядженні, але вони не зацікавлені у вкладанні власних коштів у природоохоронну сферу.

В дисертаційній роботі здійснено аналіз законодавства щодо договірних форм забезпечення інвестиційної діяльності у цій галузі, зокрема впровадження спеціальних (вільних) економічних зон та спеціальних режимів інвестиційної діяльності (СЕЗ Яворів, курортополіс Трускавець, створення спеціального режиму інвестиційної діяльності підприємствам гірничо-металургійного комплексу) та визначається, що в основу створення конкретної зони як пріоритетні слід виносити екологічні проблеми, дотримуючись основних положень концепції сталого розвитку.

З точки зору залучення коштів у природоохоронну сферу аналізується “Порядок визначення відповідності діяльності об’єктів, які підлягають приватизації, вимогам екологічної безпеки”, затверджений наказом Фонду державного майна України та Мінекобезпеки України від 19 серпня 1999 р. Визначається порядок проведення аналізу економічних показників фінансової діяльності та оформлення результатів у спеціальному протоколі із викладенням висновків щодо ступеня відповідності діяльності об’єкта вимогам екологічної безпеки та проведення у кожному конкретному випадку необхідних заходів щодо приведення діяльності підприємства у таку відповідність. Для забезпечення належної юридичної сили регулюванню зазначених заходів, які на сьогодні носять скоріше рекомендаційний характер, вноситься пропозиція щодо необхідності прийняття Закону України про екологічний аудит та направлення коштів, що надходять від приватизації підприємств на впровадження необхідних заходів щодо забезпечення екологічної безпеки.

 Робиться огляд вимог міжнародних і європейських стандартів у галузі охорони навколишнього природного середовища, які в дусі інтеграційних процесів у ЄС, мають дотримуватись підприємствами у їх діяльності. Група міжнародних стандартів з екоменеджменту та екоаудиту ISO 14 000 адаптована правовою системою України. Зазначається, що підприємства поки що не усвідомили всіх переваг, які може надати їм впровадження новітньої системи управління якістю навколишнього середовища і не поспішають стандартизуватись під вимоги міжнародних стандартів та впроваджувати нові механізми фінансування.

У висновках викладені основні результати дисертаційного дослідження, які мають наукове і практичне значення у впровадження єдиної системи фінансування у сфері охорони навколишнього природного середовища, висловлені відповідні рекомендації по вдосконаленню законодавства в сфері охорони навколишнього природного середовища

В роботі досліджено поняття нового еколого-правового інституту фінансування у даній сфері, надано аналіз фінансування як елемента економічного механізму забезпечення охорони навколишнього природного середовища, актуалізується створення правового поля для впровадження природоохоронних заходів у зв’язку з процесом зближення України і ЄС.

Правовому забезпеченню цільового використання природоохоронних коштів, створенню необхідних умов інвестування та відповідних інституційних установ сприятиме дотримання конституційних принципів щодо регулювання виключно законами України засад використання природних ресурсів, прийняття Закону України про екологічний фонд. Підвищення зацікавленості підприємств до вкладання власних грошових коштів у природоохоронну сферу можливе при умові нормативно-правового регулювання не тільки на рівні екологічного, а й інших галузей законодавства.