Григор\'єва Т.В. Правове регулювання використання й охорони водних живих ресурсів

Короткий зміст

    У перших спеціальних указах, що конкретно регламентують рибальство, вже називалися основні заходи правового регулювання рибальства, спрямовані на збереження виду, - заборона лову мілкого оселедця, тимчасова заборона лову оселедця. Як бачимо, наприкінці XVI ст. вилов риби для палацових потреб регламентувався й контролювався.

    Що стосується законодавчої діяльності  в рибоохоронній сфері у XVIII ─ XIXст., то  держава (особливо в XIXст.) відчувала в цьому питанні сильний натиск з боку суспільства. Витоки громадського природоохоронного руху  наближується до  XVIII ст., коли окремі вчені, письменники та інші представники російської інтелігенції закликали до захисту довкілля і змушували уряд вживати заходи щодо охорони лісів, фауни й  рибних багатств.

    У радянський період, державне управління рибальством та охороною рибних запасів здійснювалося  централізовано. 24 травня 1921 р. було прийнято Декрет  “ Про охорону рибних та тваринних угідь у Північному Льодовому океані та Білому морі”, у якому окреслювалися межі, в рамках яких РРФСР мала право на виключну експлуатацію рибних і тваринних  угідь. Постановою Ради Народних Комісарів СРСР “Про регулювання рибальства й охорону рибних запасів” від 25 вересня 1935р.  зазначилося, що всі водойми,  які служать для ловлі риби, водних ссавців, ракоподібних, та інших водних тварин і продуктів є рибогосподарськими водоймами, й визначався правовий режим цих водних об’єктів.

    У 50─60─х р.р. були встановлені правовий статус рибогосподарських водойм, правила промислового, любительського і спортивного рибальства, заборонені для рибальства місця і строки лову, знаряддя та способи добування, вирішені інші питання, що мали важливе значення для охорони рибних запасів.(Положення  “Про охорону рибних запасів і регулювання рибальства у водоймах СРСР”, затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 15 вересня 1958р.)

    Наприкінці 70─х років у юридичній науковій літературі постає питання про виділення рибальського права в самостійну підгалузь права. Необхідність її існування зумовлювалася виникненням радянського морського рибальства. Законодавцем було прийнято низку нормативно-правових актів,  як то: постанови Ради Міністрів СРСР від 7 жовтня 1971р. “Про заходи щодо подальшого розвитку рибоводства та промислового рибальства у внутрішніх водоймах СРСР”, від  25 жовтня 1974 р. “Про посилення охорони  запасів цінних видів риб, морських ссавців і водних безхребетних у рибогосподарських водоймах СРСР” та ін. Важливим нормативним актом, що мав загальнодержавне значення у аспекті регулювання рибоохоронних відносин, став Закон СРСР “Про охорону й використання тваринного світу”  від  25 червня 1980 р. та ін.

    Збагачення нормативно-правової бази, яка регулювала питання використання й охорони рибних та інших водних живих ресурсів послужило поштовхом для появи наукових доробок щодо проблем правової регламентації зазначених природних об’єктів. За приклад, можна навести монографічну наукову роботу В.А. Шкурка  “Охота, рыболовство и закон”, дисертаційні дослідження Н.А.Торопової  “Правове регулювання та охорона відтворення рибних ресурсів в СССР”, М.С.Мехтієва “Правовоа охорона рибних ресурсів”, П.В Тихого “Еколого-правове регулювання використання дикої фауни”. 

    Сучасний етап становлення й розвитку правового регулювання використання й охорони водних живих ресурсів характеризується запровадженням у життя великої кількості нормативно-правових актів у досліджуваній сфері, які потребують удосконалення й узагальнення.

    У підрозділі 1.3. “Правові засади використання й охорони водних живих ресурсів” розглядається система правових норм, що регулюють суспільні відносини у розглядуваній сфері.

    Çðîáëåíî âèñíîâîê, ùî ïðàâîâ³ íîðìè, ÿê³ ðåãóë&tho ;&tho ;òü ñóñï³ëüí³ â³äíîñèíè â ñôåð³ âèêîðèñòàííÿ é îõîðîíè âîäíèõ æèâèõ ðåñóðñ³â, õàðàêòåðèçó&tho ;òüñÿ âñ³ìà îçíàêàìè ïðàâîâîãî ³íñòèòóòó åêîëîã³÷íîãî ïðàâà, ÿêèé ç óðàõóâàííÿì ïèòîìî¿ âàãè ³ çì³ñòó ñë³ä â³äíåñòè äî êîìïëåêñíèõ. ²íñòèòóò âèêîðèñòàííÿ é îõîðîíè âîäíèõ æèâèõ ðåñóðñ³â, ùî ôîðìóºòüñÿ â ðàìêàõ åêîëîã³÷íîãî ïðàâà, ìຠçà ìåòó ðåãëàìåíòàö³&tho ; â³äïîâ³äíîãî êîëà åêîëîã³÷íèõ ñóñï³ëüíèõ â³äíîñèí, ùî âèíèêà&tho ;òü ó çâ’ÿçêó ç íåîáõ³äí³ñò&tho ; çàáåçïå÷åííÿ ðàö³îíàëüíîãî âèêîðèñòàííÿ âîäíèõ æèâèõ ðåñóðñ³â, ¿õ â³äòâîðåííÿ é îõîðîíè. Çàóâàæèìî, ùî ôîðìóâàííÿ éîãî ïîêè ùî íå çàâåðøåíî.          

    Äèñåðòàíòêî&tho ; ðîçðîáëÿ&tho ;òüñÿ äîäàòêîâ³ àðãóìåíòè ³ ïðîïîçèö³¿ ùîäî ì³ñöÿ ³íñòèòóòó âèêîðèñòàííÿ é îõîðîíè âîäíèõ æèâèõ ðåñóðñ³â ó ñèñòåì³ åêîëîã³÷íîãî ïðàâà.

    Розділ другий “Особливості правового регулювання використання водних живих ресурсів”, що складається із трьох підрозділів, присвячено дослідженню особливостей правового регулювання використання водних живих ресурсів.

    У підрозділі 2.1. “Поняття й різновиди використання водних живих ресурсів” відмічається, що з юридичної точки зору поняття „використання природних ресурсів” є ширшим за змістом, ніж існуюче в економічній науці. Його  не слід  обмежувати тільки фактом  привласнення,  тобто вилучення корисних  властивостей певних об’єктів. Це поняття у правовому аспекті повинно враховувати  й  іншу діяльність, яка  безпосередньо спрямована на таке привласнення (експлуатацію) або обов’язково  йому передує. Так,  рибальство, як різновид використання тваринного світу,  окрім безпосередньої експлуатації водних живих ресурсів ─ їх  добування, передбачає ще й певні дії, щодо  їх пошуку,  вистежування,  переслідування  з метою такого добування. При використанні  підземних вод перед їх експлуатацією  обов’язково  споруджуються необхідні свердловини, інші гідротехнічні споруди, тобто  йдеться про створення умов для активного використання об’єкта природи. Така діяльність потребує  спільного  з  експлуатацією правового регулювання  і в юридичному плані  має охоплюватися  поняттям  „використання  природних об’єктів”.

    У той же час у правовому  аспекті не можна погодитися з більш широким визначенням  поняття „використання  природних ресурсів”,  що  існує  у природознавчих  науках  і  охоплює будь-яку діяльність людей, яка призводить до змін  у  навколишньому природному середовищі. Зазначається, що не кожні зміни викликаються діяльністю людей,  спрямованою саме на вилучення  корисних властивостей об’єкта природи,  тобто  вони можуть бути не пов’язані з експлуатацією вказаних об’єктів,  а виникати  в  силу  інших обставин.

    Дисертантка робить висновок, що   під використанням  природних ресурсів – як у цілому, так і окремо водних живих ресурсів, слід розуміти  врегульовану нормами права діяльність людей,  яка полягає  у  вилученні і споживанні корисних властивостей відповідних об’єктів і  яка безпосередньо спрямована  на  таке вилучення і споживання.

    У підрозділі 2.2. “Правовий режим загального використання водних живих ресурсів” детально аналізуються питання загального використання водних живих ресурсів.

    Збільшення масштабів любительського рибальства в Україні, відчутний вплив на сировинну базу багатьох внутрішніх водойм викликали необхідність у невідкладних заходах по його впорядкуванню. Вони спрямовані на розвиток організаційних форм любительського використання водних живих ресурсів, розширення практики виділення органами рибоохорони окремих водойм чи їх ділянок для організації товариствами рибалок любительського чи спортивного лову. Передбачено також і комплекс заходів по здійсненню на „любительських” водоймах системи риболовно-меліоративних заходів, проведення акліматизації тощо. Любительське рибальство здійснюється на внутрішніх природних (річках, озерах) і штучних (водосховищах, ставках) водоймах.

    За сучасних умов регулювання любительського рибальства стає одним з важливих чинників раціонального ведення рибного господарства.

    У підрозділі 2.3. “Правовий режим спеціального використання водних живих ресурсів” досліджується порядок і особливості здійснення спеціального використання водних живих ресурсів.

    Спеціальне використання водних живих ресурсів в більшості випадків пов’язано з  їх  відокремленням  від природного середовища У юридичному аспекті це означає зміну або припинення  права власності Українського народу на зазначені об’єкти. З урахуванням ступеня впливу користувача на фізичний стан природних ресурсів спеціальним використанням природних ресурсів вважається така експлуатація природних об’єктів, яка  певним чином впливає на  їх фізичний стан  шляхом відокремлення, вилучення, внаслідок чого змінюється або припиняється і право власності на них народу України.

    Саме порушення права власності Українського народу на водні живі ресурси у процесі їх використання зумовлює встановлення спеціального порядку його здійснення, що полягає у видачі спеціальних дозволів на реалізацію цієї діяльності, а також у стягненні відповідної плати.

    У третьому розділі “Особливості правового регулювання охорони водних живих ресурсів”, який складається з чотирьох підрозділів, досліджується правова охорона водних живих ресурсів, а також юридична відповідальність за порушення законодавства у сфері використання й охорони водних живих ресурсів.

    У підрозділі 3.1. “Поняття правової охорони водних живих ресурсів” доводиться необхідність удосконалення правової охорони водних живих ресурсів і вносяться стосовно неї певні пропозиції. Водні живі ресурси становлять один  з найвразливіших об’єктів довкілля, бо впливати на їх стан  можна  як   безпосередньо (на  водні організми),  так  і  через вплив на  середовище  їх   перебування (водні ресурси).

    Ззвертається увага на те, що й досі залишається напруженою  екологічна ситуація,  пов’язана  головним чином із сильним антропогенним впливом на водойми. До несприятливих наслідків господарської діяльності слід віднести й відчуження плавневих ділянок, забір  піску, води на зрошення та інші господарські технічні потреби, роботи по днопоглибленню й відсипці ґрунту, будівництво в межах водоохоронних зон, систематичне забруднення водойм побутовими, сільськогосподарськими й промисловими відходами і стічними водами. Необхідним є закріплення сукупності правових, організаційних, економічних, матеріально-технічних, освітніх та інших  заходів, що забезпечують раціональне використання, збереження й відтворення водних живих ресурсів.

    У підрозділі 3.2. “Правове регулювання відтворення водних живих ресурсів” поглиблено вивчається відтворення водних живих ресурсів, як один зі способів їх охорони. Як свідчить практика, водні живі ресурси добуваються без належного обліку обсягу їх відтворення, що призводить до значного їх виснаження. Необхідність вжиття заходів по їх відтворенню  у природних водоймах обумовлена також порушеннями умов цього природного процесу.  До явищ, які порушують природні умови відтворення водних живих ресурсів, слід віднести погіршення або знищення нерестовищ через обміління річок у місцях підвищеного забору води, припинення доступу анадромних видів риб до місць нересту в разі перекриття річок гідротехнічними спорудами, погіршення умов мешкання деяких видів водних живих ресурсів як  результат антропогенного впливу на водойми та ін.  

    Нині природне відтворення водних живих ресурсів не забезпечує задоволення потреб населення країни, у зв’язку з чим важливого значення зараз набуває їх штучне відтворення.

    У підрозділі 3.3. “Правове стимулювання збереження й захисту водних живих ресурсів” відмічається, що з метою забезпечення раціонального використання й відтворення природних ресурсів, збереження й поліпшення якості природного середовища виникла потреба в підвищенні зацікавленості громадян і підприємств, установ та організацій у безумовному дотриманні вимог екологічного законодавства, для чого необхідна розробка відповідних систем стимулювання, встановлення відповідальності за знищення об’єктів довкілля чи погіршення їх якості.

    У сучасних умовах загальновизнаним є  положення, що збереження й захист водних живих ресурсів, яке гарантувало б безпечне навколишнє природне середовище  й безпеку суспільства, повинно мати пріоритет щодо інших аспектів економічної вигоди, які можливо вилучити за допомогою використання цих ресурсів. Господарський механізм відчутно впливає на заінтересованість суб’єктів, які використовують досліджувані ресурси, у вжитті заходів, що забезпечують охорону зазначених об’єктів та їх відтворення. Обережне ставлення до водних живих ресурсів ще не стало обов’язковою нормою поведінки кожного їх власника й користувача. Отже, правове стимулювання раціонального використання й охорони водних живих ресурсів потребує свого вдосконалення. Дисертантка вважає за необхідне передбачити певні пільги щодо оподаткування тих підприємств, установ чи організацій, які ефективно провадять відповідні заходи по охороні водних живих ресурсів.

    У підрозділі 3.4. “Юридична відповідальність як засіб охорони водних живих ресурсів” розкривається загальнотеоретичне поняття юридичної відповідальності за порушення законодавства у сфері використання й охорони водних живих ресурсів. Зазначається, що водні живі ресурси виступають складовою частиною тваринного світу, яка особливо відчуває на собі негативний людський вплив. Забруднення водних середовищ – водойм, рік, озер, морів, де мешкають водні живі ресурси ─ призвело до загибелі й вимирання цінних порід риб, погіршення якості риби як продукції, товару.

    З метою забезпечення охорони, використання й відтворення водних живих ресурсів вітчизняне законодавство передбачає юридичну відповідальність за вчинення правопорушень у цій сфері. Порушення вимог правил рибальства й відповідних нормативних актів щодо охорони, використання й відтворення водних живих ресурсів тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законодавством.

    При розгляді питання співвідношення окремих видів юридичної відповідальності звертається увага на певні недоліки чинного законодавства. На практиці виникають випадки, коли матеріали направляються для притягнення до адміністративної відповідальності замість передачі їх слідчим органам з метою притягнення до кримінальної відповідальності. Однією з причин такого становища  є недостатня чіткість у законодавстві про розмежування правопорушень, за які настає адміністративна, а за які кримінальна відповідальність. Так,  у  ст.  63 Закону України „Про тваринний світ”  наведено перелік правопорушень, за вчинення яких винні особи несуть адміністративну, цивільно-правову чи кримінальну відповідальність. Однак він не є вичерпним, оскільки у вказаних нормах закріплено, що законодавством може бути встановлена відповідальність і за інші порушення законодавства про охорону й використання тваринного світу.  У наведених нормах права не міститься розмежування правопорушень за видами відповідальності, тому в процесі притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності необхідно керуватися спеціальним законодавством.