Томин О.О. Правове регулювання мисливства та полювання в Україні (на матеріалах Карпатського регіону)

Короткий зміст

У вступі обґрунтовується актуальність і новизна теми дисертаційного дослідження, визначаються предмет та об’єкт, формулюються мета і основні завдання роботи, характеризується методологія дисертаційного дослідження, підкреслюється теоретична та практична спрямованість отриманих результатів, наводяться дані щодо апробації дослідження.

Розділ 1 „Поняття та правові засади ведення мисливства і полювання в Україні” складається з трьох підрозділів, в яких визначаються сутність і співвідношення понять „мисливства” і „полювання”, обґрунтовуються спеціальні ознаки мисливства та полювання, а також з’ясовуються правові засади ведення мисливства та полювання в Україні.

У підрозділі 1.1. „Мисливство та полювання: співвідношення і сутність понять” здійснено аналіз історичних передумов та особливостей виникнення і формування мисливської діяльності та полювання на теренах Україні, зокрема у період Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, а також на території Галичини за часів Австро-Угорської імперії. Також у даному підрозділі розглядаються існуючі у юридичній та мисливствознавчій літературі основні підходи щодо розуміння сутності понять „мисливство” та „полювання”, і на їх основі подано співвідношення даних категорій.

Аналіз історичних особливостей зародження і розвитку мисливства та полювання на території України, зокрема на західноукраїнських землях (Галичина) за часів Австро-Угорської імперії, свідчить про те, що дані види діяльності виступали важливими складовими господарської системи, тому окремі аспекти мисливської діяльності були врегульовані на рівні тогочасного законодавства, зокрема право на здійснення полювання, обмеження та умови щодо здійснення права полювання, відповідальність і покарання за порушення правил полювання.

Дисертантка вказує на те, що мисливство і полювання є невід’ємними частинами інституту спеціального використання об’єктів тваринного світу, при цьому полювання виступає складовою частиною мисливства.

На основі аналізу законодавчих визначень понять „мисливство” і „полювання” обґрунтовано пропозиції про необхідність внесення змін до абзаців 4 та 11 частини 1 ст. 1 Закону України „Про мисливське господарство та полювання” щодо визначення мисливства і полювання. Зокрема, пропонується нормативно закріпити наступне визначення мисливства: мисливство – це окрема ланка суспільного виробництва, організаційно-господарською основою якої виступає мисливське господарство, а суб’єктами здійснення, на підставі договору, є користувачі мисливських угідь, і яка полягає у промисловому добуванні, раціональному використанні, відтворенні та охороні об’єктів тваринного світу, зокрема мисливських тварин, які перебувають у стані природної волі або утримуються у напіввільних умовах, а також продуктів їх життєдіяльності, які здійснюються з дотриманням відповідних обмежень, передбачених у законодавстві України (щодо часу, місця, способів, засобів, знарядь тощо), і має на меті задоволення матеріальних, рекреаційних, естетичних тощо потреб громадян, суспільства та розвиток народного господарства в цілому; полювання – це один з видів спеціального використання об’єктів тваринного світу, який передбачає вистежування з метою добування, розселення, переслідування і саме добування мисливських тварин (відстріл, відлов), які перебувають в стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах у межах мисливських угідь та в чітко установлений період часу (мисливський сезон) на підставі відповідного дозволу (ліцензії або відстрільної картки) фізичною особою, яка має право на полювання відповідно до законодавства України.

На основі запропонованих визначень, обґрунтовано спільні та відмінні ознаки мисливства та полювання. До спільних ознак мисливства та полювання належать: а) об’єктами мисливства і полювання є мисливські тварини, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах; б) мисливські угіддя – це території для здійснення і мисливства, і полювання; в) здійснення мисливства і полювання пов’язане з певними обмеженнями щодо часу, місця, способів, засобів та знарядь їх реалізації, які визначені у законодавстві України, зокрема ст. 20 Закону України „Про мисливське господарство та полювання”.

До відмінних ознак мисливства і полювання належать: 1) суб’єктний склад. Так, відповідно до ст. ст. 12, 13 Закону України „Про мисливське господарство та полювання” суб’єкти полювання мають бути наділені наступними ознаками: а) громадянство України або громадянство іноземної держави; б) віковий ценз – досягнення 18-річного віку; в) наявність одержаного в установленому законом порядку дозволу на добування мисливських тварин; г) наявність документів, які засвідчують право на полювання; д) наявність дозволу органу внутрішніх справ на право використання вогнепальної мисливської зброї, у випадках, коли полювання здійснюється із застосуванням такої зброї. Що ж стосується суб’єктів мисливства, то згідно ст. ст. 21, 22 Закону України „Про мисливське господарство та полювання” ними виступають користувачі мисливських угідь, тобто - спеціалізовані мисливські господарства, інші підприємства, установи та організації, в яких створені спеціалізовані підрозділи для ведення мисливського господарства з наданням в їх користування мисливських угідь; 2) підстави для здійснення мисливства і полювання. Підставою для здійснення права на полювання відповідно до ст. ст. 14, 16, 17, 18 Закону України „Про мисливське господарство та полювання” є: наявність правовстановлюючих документів; наявність дозвільних документів; наявність допоміжних (додаткових) документів. Підставою для здійснення мисливства згідно ст. 21 Закону України „Про мисливське господарство та полювання” є договір, укладений між місцевими органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання і користувачами мисливських угідь за формою, яка погоджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища; 3) мета і цілі здійснення. Що ж стосується полювання як одного з видів спеціального використання об’єктів тваринного світу, то воно має на меті першочергове задоволення особистих індивідуальних (фізичних, духовних, естетичних тощо) потреб та інтересів безпосередньо тих осіб, які займаються полюванням. Мета мисливства полягає у задоволенні суспільних, колективних (матеріальних, морально-естетичних, рекреаційних тощо) інтересів та потреб громадян та суспільства в цілому; 4) форми здійснення. Основною формою здійснення полювання є вистежування з метою добування, розселення, переслідування і саме добування мисливських тварин (відстріл, відлов). Мисливство, крім добування мисливських тварин, хоча і у промислових цілях, також, у відповідності до ст. 30 Закону України „Про мисливське господарство та полювання”, передбачає виконання біотехнічних заходів, заходів щодо охорони і відтворення мисливських тварин, раціональне використання державного мисливського фонду тощо; 5) функціональне призначення. Мисливство виступає окремою самостійною сферою суспільної діяльності, це окрема ланка і складова економічної системи держави, яка охоплює собою комплекс мисливських господарств у межах яких здійснюється промислове добування, раціональне використання, відтворення та охорона об’єктів тваринного світу. Що ж стосується полювання, то воно виступає елементом мисливської діяльності, її окремою невід’ємною частиною, і являє собою окремий вид спеціального використання об’єктів тваринного світу для задоволення власних особистих інтересів осіб, які займаються полюванням.

Отже, мисливство і полювання, незважаючи на спільні ознаки, відмінні за своєю правовою природою і співвідносяться як загальне та часткове відповідно.

Підрозділ 1.2. „Правове регулювання полювання” присвячений аналізу приписів чинного екологічного законодавства України щодо видів і способів полювання та розкриттю їх змісту і сутнісних характеристик.

Враховуючи основні положення науки екологічного права, найбільш вдалою є класифікація полювання на види за такими критеріями: а) промислове, любительське, спортивне (залежно від мети); б) весняне, літньо-осіннє, зимове (залежно від сезону).

Також набуло подальшого розвитку положення про те, що селекційне, ветеринарно-санітарне, науково-дослідницьке та винищувальне добування диких тварин не слід розглядати як вид полювання, оскільки зазначені види добування диких тварин взагалі не відносяться до спеціального використання об’єктів тваринного світу, бо, по-перше, така діяльність не відповідає меті спеціального використання, а по-друге, не передбачає наявності плати, як обов’язкової ознаки використання не тільки дикої фауни, але й інших природних об’єктів.

На основі аналізу ст. 15 Закону України „Про мисливське господарство та полювання” запропоновано до способів полювання відносити індивідуальне, колективне полювання, полювання з використанням мисливської вогнепальної зброї, полювання з собаками, ловчими звірями та птахами, полювання для відлову тварин живцем за допомогою тенет та пасток.

Запропоновано визначення промислового, спортивно-аматорського і любительського полювання. Промислове - це полювання, яке здійснюється мисливцями–професіоналами на закріплених за ними мисливських угіддях та на основі договору з користувачем мисливських угідь на здавання хутра та іншої продукції полювання, з метою отримання засобів існування в районах, віднесених до промислових.

Спортивно-аматорське полювання – це полювання, яке не є основним джерелом існування мисливця, здійснюється у вільний від основної роботи час або під час відпустки та на основі договору з організаціями на добування і здавання продукції полювання в торгівельну мережу, з метою задоволення особистих, фізичних та духовних потреб.

Любительське полювання – це полювання, яке здійснюється на не професійній, не постійній основі, може носити разовий характер з метою задоволення особистих, фізичних, естетичних та духовних потреб осіб, які його здійснюють без застосування спеціальних (спортивних ) елементів.

Підрозділ 1.3. „Правові засади ведення мисливства” присвячений характеристиці правових підстав, які необхідні для здійснення полювання і мисливської діяльності в Україні.

Дисертантка зазначає, що у чинному законодавстві України, лише певною мірою визначені умови здійснення мисливства і полювання, при цьому мають місце деякі неузгодженості та неточності між різногалузевими актами (екологічного та адміністративного законодавства) щодо регулювання окремих умов для ведення мисливської діяльності в Україні (наприклад, вікового цензу, права на отримання зброї, наявності контрольних карток тощо), тому вони потребують уточнення і доповнення. Зокрема у Законах України „Про тваринний світ”, „Про мисливське господарство та полювання” чітко не розмежовано правові підстави щодо здійснення полювання та мисливства, тому пропонується окремо закріпити правові підстави для здійснення полювання та правові підстави для ведення мисливської діяльності, оскільки, як було з’ясовано у підрозділі 1.1. дисертаційного дослідження, ці категорії є нетотожними.

Обґрунтовується положення про необхідність приведення у відповідність до Закону України „Про мисливське господарство та полювання” приписів підзаконних нормативно-правових актів, які стосуються окремих умов здійснення полювання, зокрема щодо встановлення єдиного вікового цензу для володіння і користування вогнепальною гладкоствольною мисливською зброєю громадянами України з 18-річного віку.

Дисертантка пропонує розширити коло осіб, які ведуть справи з видачі контрольних карток обліку добутої дичини і порушень правил полювання та включити до їх складу і районних мисливознавців.

Також внесено пропозицію щодо доцільності на законодавчому рівні розробити і затвердити форму відстрільної картки на відстріл пернатих та хутрових звірів.

Розділ 2 „Мисливство як вид спеціального використання тваринного світу” складається з чотирьох підрозділів, які присвячені дослідженню організаційно-правових засад формування та ведення мисливського господарства, специфіки ведення мисливського господарства у Карпатському регіоні України, а також особливостям здійснення державного управління і контролю за веденням мисливського господарства в Україні.

У підрозділі 2.1. „Організаційно-правові засади формування та ведення мисливського господарства України” визначено основні правові форми ведення мисливських господарств в Україні, проаналізовано основні еколого-правові та господарсько-правові підходи до розуміння сутності поняття „мисливське господарство”, а також досліджено функції мисливських господарств на сучасному етапі розвитку суспільних відносин в Україні.

Сучасне мисливське господарство - це система організаційно-правових, природоохоронних, господарських та інших заходів, які спрямовані на відтворення, цільове і раціональне використання та охорону мисливських ресурсів в інтересах суспільства. Форми і напрями ведення мисливського господарства визначаються природними та економічними факторами. Оскільки у сучасних умовах пріоритетного значення набуває орендна форма ведення мисливських господарств, то пропонується більш детально та чітко нормативно врегулювати її правовий статус. Зокрема слід доповнити Закон України „Про мисливське господарство та полювання” розділом „Оренда мисливських угідь”, в якому визначити істотні умови оренди мисливських угідь, сторони оренди, об’єкт оренди, порядок укладення договору оренди, тощо.

Мисливське господарство України сьогодні виконує економічну, соціальну, екологічну та інші функції. Економічна функція полягає, головним чином, у виробництві продукції та заготівлі сировини для легкої та фармацевтичної промисловості. Соціальна функція полягає у задоволенні рекреаційних, духовних, естетичних потреб людей. Екологічна функція проявляється в участі мисливського господарства в охороні природи в цілому, тобто у створенні сприятливої екологічної обстановки для суспільства

У підрозділі 2.2. „Особливості ведення мисливського господарства у Карпатському регіоні України” визначено особливості формування і ведення мисливських господарств Карпатського регіону, який охоплює Закарпатську, Івано-Франківську, Чернівецьку та Львівську області України.

Карпатський регіон України вирізняється розмаїтістю природних умов і багатством природних ресурсів, у тому числі й фауністичних, що зумовлено географічним розташуванням, характером поверхні, кліматом, рослинністю та іншими чинниками. Загальна площа мисливських угідь у даному регіоні становить 4385,3 тис. га, тобто 9,2 % від загальної території мисливських угідь України. Негативною тенденцією в даному регіоні виступає погіршення інтенсивності використання мисливських угідь. У 1990 році за мисливськими організаціями було закріплено – 98,6 % мисливських угідь, в 1995 році – 99,8 %. До 2000 року спостерігається суттєве зменшення загальної території мисливських угідь, які перебувають у розпорядженні мисливських організацій, до 60 %. Лише у 2007-2008 роках цей показник повернувся на рівень 1990 року і становив – 96-98 %.  Площа мисливських угідь за період 1990-2008 роки дещо зменшилася в Івано-Франківській (з 1114,1 до 968.7 тис. га ), Чернівецькій ( з 653,3 до 642,8 тис. га), Закарпатській (з 1074,1 до 1072,4 тис. га)  областях. Загалом у регіоні спостерігається зростання площі мисливських угідь у Львівській області (з 1627,0 до 1770,8 тис. га).

Для забезпечення оптимізації використання об’єктів державного мисливського фонду та покращення ведення мисливського господарства Карпатського регіону користувачами мисливських угідь необхідно: а) забезпечити ефективну боротьбу з браконьєрством та хижаками шляхом поліпшення роботи лісової охорони, єгерської служби з попередження та виявлення фактів браконьєрства; б) забезпечити належну та надійну охорону об’єктів державного мисливського фонду; в) покращити матеріально-технічну базу установ та їх відділів на яких покладено охорону державного мисливського фонду; г) розвивати туризм і мисливство за рахунок коштів з різних джерел (державні кошти, приватний капітал та кошти іноземних інвесторів); д) налагодити систему одночасного обліку мисливської фауни; е) розширювати існуючі та створювати нові вольєрні господарства (дичерозплідники) по відтворенню аборигенних видів тварин (оленя благородного, козулі європейської, дикого кабана тощо); є) використовувати об’єкти тваринного світу тільки у тих мисливських угіддях, де чисельність дичини не нижча від оптимальної; ж) підвищити рівень відповідальності за незаконне полювання та не допускати безкарності за ці правопорушення тощо.

Підрозділ 2.3. „Державне управління в галузі мисливства та полювання” присвячений дослідженню загальних та спеціальних принципів державного управління у галузі здійснення полювання та ведення мисливського господарства, а також особливостей реалізації основних функцій державного управління у досліджуваній сфері.

Державне управління в галузі мисливства та полювання – це регламентована законодавством України державно-владна діяльність, яка має організаційно-правовий, виконавчо-розпорядчий характер, здійснюється компетентними державними органами, спрямована на дотримання законодавства у галузі забезпечення цільового, раціонального використання та відтворення тваринного світу, забезпечення його охорони, а також на виконання інших завдань держави в галузі мисливського господарства та полювання.

Пропонується закріпити у Законі України „Про мисливське господарство та полювання” такі спеціальні принципи державного управління у галузі ведення мисливського господарства і полювання як: забезпечення комплексного підходу до охорони мисливських тварин; забезпечення поєднання галузевих, міжгалузевих і територіальних засад; забезпечення раціонального ведення мисливського господарства; забезпечення науково-обґрунтованого підходу до заходів державного управління у галузі мисливського господарства та полювання; забезпечення стимулювання належного використання та охорони мисливських тварин; забезпечення розподілу господарських та контрольних функцій у галузі ведення мисливського господарства та полювання.

У підрозділі 2.4. „Контроль за полюванням та веденням мисливського господарства в Україні” проаналізовано особливості здійснення функцій контролю у галузі мисливства і полювання, а також визначено основні альтернативи їх реформування у сучасних умовах.

Контроль у галузі мисливства і полювання – це систематична, конструктивна діяльність державних органів та посадових осіб, органів місцевого самоврядування та громадських організацій, яка спрямована на забезпечення відповідності мисливської діяльності та полювання вимогам чинного законодавства України.

До альтернативних шляхів реформування функції контролю у досліджуваній сфері належать: створення служби охорони державного мисливського фонду для підвищення ефективності боротьби з браконьєрством, та забезпечення її необхідними матеріально-технічними засобами (приміщеннями, автотранспортом, засобами зв’язку та комп’ютерною технікою); розширення повноважень працівників лісової охорони, єгерської служби, єгерів мисливських господарств, громадських організацій мисливців, громадських мисливських інспекторів щодо здійсненню контролю за охороною, використанням державного мисливського фонду, які передбачені в статті 39 Закону України “Про мисливське господарство та полювання”; збільшення державного фінансування для проведення комплексу екологоконтрольних заходів; поширення положення ст. 40 Закону України “Про мисливське господарство та полювання” і на громадських мисливських інспекторів, надавши їм аналогічний правовий та соціальний захист, яким наділені і працівники, що здійснюють державний контроль у галузі мисливського господарства та полювання.

Розділ 3 „Відповідальність за порушення законодавства в галузі полювання та ведення мисливського господарства і порядок її застосування” складається з чотирьох підрозділів, в яких аналізуються підстави і види юридичної відповідальності за порушення законодавства у галузі полювання і мисливства, зокрема досліджуються особливості застосування кримінальної, адміністративної, цивільної і дисциплінарної відповідальності за порушення правил полювання і мисливства в Україні.

Підрозділ 3.1. „Кримінальна відповідальність за порушення правил полювання та ведення мисливського господарства” присвячений особливостям застосування кримінальної відповідальності за злочини у сфері ведення мисливського господарства і полювання, зокрема за незаконне полювання.

Під кримінально-караним незаконним полюванням (браконьєрством) дисертантка пропонує розуміти дії людини, спрямовані на вистежування, переслідування з метою добування і саме добування (відстріл, відлов) мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах без належного на те дозволу, в заборонених для цього місцях, у заборонений час або із застосуванням чи використанням заборонених знарядь та забороненими способами, а також ці ж дії, вчинені службовою особою з використанням службового становища, або за попередньою змовою групою осіб, способами масового знищення звірів, птахів чи інших видів тваринного світу, з використанням транспортних засобів чи особою, раніше судимою за злочин, передбачений ст. 248 Кримінального Кодексу України.

Безпосереднім об’єктом незаконного полювання є суспільні відносини, які забезпечують охорону, раціональне використання відтворення та оздоровлення диких звірів і птахів, які перебувають у стані природної волі, чи утримуються в напіввільних умовах або у неволі в межах угідь державних мисливських господарств, належних до так званого державного мисливського фонду та охороняються кримінальним законом. Предмет незаконного полювання – це  мисливські тварини, що перебувають у стані природної волі, а також утримуються в напіввільних умовах або у неволі в межах угідь державних мисливських господарств, і які належать до так званого державного мисливського фонду.

У підрозділі 3.2. „Адміністративна відповідальність за порушення правил полювання та порядок її застосування” визначено поняття, особливості, види і підстави адміністративних правопорушень у галузі мисливства і полювання.

Адміністративна відповідальність за правопорушення у галузі мисливства та полювання – це вид юридичної відповідальності, який полягає в застосуванні уповноваженими на це органами (посадовими особами) адміністративно-правових санкцій до громадян і посадових осіб за допущені ними правопорушення у галузі мисливства та полювання, які посягають на встановлений порядок ведення мисливських господарств та здійснення полювання, охорону мисливських тварин, якщо такі порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

З метою підвищення ефективності адміністративної відповідальності за екологічні правопорушення необхідно: встановити підвищені санкції за повторне скоєння адміністративного правопорушення; в Кодексі України про адміністративні правопорушення виділити спеціальну главу “Адміністративна відповідальність в галузі охорони тваринного світу”, включивши в неї всі склади адміністративних правопорушень, вказаних в Законі України “Про мисливське господарство та полювання”; головуючим суддям у справах про порушення природоохоронного законодавства у галузі мисливства та полювання реагувати окремими ухвалами при виявленні недотримання норм чинного законодавства уповноваженими на те працівниками Держкомлісгоспу, громадськими інспекторами, слідчими працівниками та іншими особами при складанні та направленні до суду процесуальних документів; в місцевих судах України доцільно запровадити спеціалізацію суддів з вирішення екологічних деліктів.

У підрозділі 3.3. „Цивільно-правова відповідальність за порушення законодавства у галузі мисливства та полювання” аналізуються особливості відшкодування шкоди, заподіяної у процесі ведення мисливського господарства та полювання.

Цивільно-правова відповідальність за порушення законодавства у галузі мисливського господарства та полювання – це вид юридичної відповідальності, який полягає у відшкодуванні нанесеної природі шкоди в натурі або у вигляді сплати грошової суми, яка вираховується за спеціальними таксами.

Оскільки загальні норми цивільного законодавства не забезпечують повного відшкодування шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону тваринного світу і лісу, а даний вид шкоди має суттєві особливості, обумовлені її складом, обчисленням розмірів, значенням об’єктів природи та неможливості їх штучного відтворення, пропонується прийняття спеціальних норм екологічного законодавства – такс, які являють собою завчасно розраховану і зафіксовану оцінку заподіяної порушеннями законодавства про охорону тваринного світу шкоди у розмірі мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або у вигляді кратності розміру стягнень до розміру мінімальної заробітної плати. Ці такси містять усі елементи шкоди, завданої порушеннями законодавства про охорону тваринного світу, а також культурні, оздоровчі, наукові, історичні, естетичні та інші цінності лісу і тваринного світу.

У підрозділі 3.4. „Дисциплінарна відповідальність у сфері використання та охорони тваринного світу” визначено поняття, ознаки і особливості застосування дисциплінарної відповідальності у досліджуваній сфері відносин.

Дисциплінарна відповідальність за порушення у галузі мисливства і                   полювання – це протиправне, винне порушення трудової дисципліни службовою особою, трудова діяльність якої безпосередньо пов'язана з використанням і охороною мисливських тварин або зі здійсненням державного чи громадського контролю за веденням мисливського господарства України.

Підставами для дисциплінарної відповідальності є дисциплінарні проступки у галузі мисливського господарства та полювання: а) щодо використання і охорони мисливських тварин; б) щодо ведення мисливського господарства та полювання.

До умов настання дисциплінарної відповідальності в галузі мисливства і полювання належать: протиправність діяння; винність особи правопорушника; наявність професійної правосуб’єктності в сфері ведення мисливського господарства та полювання; невиконання чи неналежне виконання вимог, які застосовуються у сфері ведення мисливського господарства і полювання та  становлять коло службових професійних обов’язків правопорушника.

Пропонується у Законі України “Про мисливське господарство та полювання” закріпити окремо види дисциплінарних проступків та дисциплінарних стягнень у галузі мисливства та полювання.