У Вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, ступінь дослідження проблеми, формулюється мета, визначаються завдання дослідження, методологічна й теоретична основи, розкриваються теоретичне і практичне значення, новизна, формулюються основні положення, що виносяться на захист. Також тут міститься інформація про зв’язок роботи з науковими програмами, відомості про апробації, публікації результатів дослідження, структуру та обсяг дисертації.
Розділ І “Гарантії прав та свобод людини у провадженні у справах про адміністративні проступки” складається з трьох підрозділів.
прав і свобод людини” акцентується увага на тому, що поняття “гарантії” охоплює всю сукупність об'єктивних і суб'єктивних чинників, спрямованих на практичну реалізацію прав та свобод людини, на усунення можливих перешкод щодо їх повного або належного здійснення. Ступінь гарантій прав і свобод людини визначається рівнем розвитку держави й права у певному суспільстві.
Питання про гарантії права загалом пов'язані з питанням про гарантії свободи людини і громадянина. Гарантії прав і свобод є частиною інституту правового статусу особи і являють собою сукупність конституційних та інших правових норм, які закріплюють становище людини в суспільстві, зумовлене досягнутим рівнем економічного, політичного, соціального розвитку конкретної держави. За характером прав і свобод людини, мірою їх фактичного використання, гарантованості, юридичної захищеності можна судити про достатність тієї або іншої правової системи, і, зрештою, про економічну і політичну системи.
Дослідивши теоретичні підходи розуміння гарантій прав і свобод людини, автор пропонує власну дефініцію зазначеної категорії.
Між тим, у роботі наголошується, що гарантії та принципи це не синонімічні правові категорії, і на підставі науково-теоретичних доводів доводиться, що принципи права – ідеологічна категорія. Це означає, що вони, як і право взагалі, є формою суспільної свідомості, яка здійснює ідейний, інформаційно-виховний вплив загального характеру, тобто виконує функцію загального закріплення суспільних відносин, що дає можливість розглядати їх з позиції певних ідей. Водночас гарантії – це засоби забезпечення чого-небудь.
Поділ усієї сукупності засобів реалізації прав і свобод людини на видові групи є головною умовою їх логічної та послідовної класифікації. Основним критерієм запропонованої автором класифікації є ознака тієї галузі суспільних відносин, у якій вони виявляються, діють та удосконалюються.
Загальними в теорії права є політичні, економічні і соціальні гарантії. Спеціальними в теорії права є юридичні гарантії.
Юридичні гарантії – це система правових норм, якими визначено умови та порядок реалізації і захисту прав і свобод громадян. Юридичні гарантії забезпечення прав і свобод людини поділяються на дві групи: нормативні та організаційні.
Нормативні гарантії забезпечення прав і свобод людини за характером юридичних норм поділяються на матеріальні і процесуальні, за сферою дії – на міжнародні та внутрішньодержавні, останні в свою чергу поділяються на конституційні й галузеві.
Організаційні гарантії забезпечення прав і свобод за суб'єктами здійснення забезпечувальної діяльності поділяються на державні й громадські.
Матеріальні та процесуальні гарантії у своїй сукупності становлять вихідні нормативні положення, що закріплюють основні правові засади забезпечення реалізації, охорони і захисту прав та свобод людини.
У підрозділі 1.2. “Місце провадження у справах про адміністративні проступки в структурі адміністративного процесу” зосереджено увагу на місці провадження у справах про адміністративні проступки в структурі адміністративного процесу. Робиться акцент на тому, що провадження у справах про адміністративні проступки підноситься до юрисдикційних проваджень.
Проаналізувавши нормативний матеріал, практику діяльності суб’єктів адміністративно-деліктної юрисдикції і наукові дослідження, автор представляє систему стадій та етапів провадження у справах про адміністративні делікти: 1. Адміністративне дізнання: а) порушення справи; б) встановлення фактичних обставин; в) процесуальне оформлення результатів розслідування; г) направлення матеріалів для розгляду за пiдвiдомчiстю. 2. Розгляд справи: а) підготовка справи до розгляду i заслуховування; б) заслуховування справи; в) прийняття постанови; г) доведення постанови до відома. 3. Перегляд рішення чи постанови: а) оскарження, опротестування рішення чи постанови; б) перевірка законності рішення чи постанови; в) винесення рішення; г) реалізація рішення. 4. Реалізація постанови: а) звернення рішення чи постанови до реалізації; б) безпосередня реалізація.
У підрозділі 1.3. “Суб’єкти провадження у справах про адміністративні проступки” зазначається, що провадження у справах про адміністративні проступки має визначений перелік суб’єктів, функції та компетенція яких чітко визначені нормами КУпАП та іншими правовими актами України.
Відповідно до цього, за характером процесуального статусу суб'єкти зазначеного провадження можна поділити на три групи: 1) суб'єкти, які вирішують справу (суб’єкти юрисдикції); 2) суб'єкти, стосовно яких вирішується справа (зацікавлені суб’єкти); 3) допоміжні учасники провадження (незацікавлені суб’єкти).
Суб’єкти адміністративної юрисдикції – це органи публічної адміністрації та їх посадові особи, суд, які здійснюють адміністративно-юрисдикційну діяльність, пов’язану з вирішенням конкретної справи про адміністративне правопорушення та винесенням відповідного правозастосовчого акту.
Зацікавлені суб’єкти – особа, яка притягається до відповідальності, потерпілий та їх законні представники (батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники, адвокати). На відміну від суб'єктів першої групи ніхто з представників даної групи не користується владними повноваженнями.
Незацікавлені суб’єкти – особи й органи, які сприяють здійсненню провадження: адвокат, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі, поняті. Деякі з них (свідки, експерти) повідомляють дані повноважному органу або посадовій особі.
Суб’єкти зазначеного провадження мають відповідні правові гарантії щодо своїх прав, свобод і обов’язків.
Розділ ІІ “Матеріальні гарантії суб’єктів провадження у справах про адміністративні проступки” складається з чотирьох підрозділів.
У підрозділі 2.1. “Теоретичний аспект матеріальних гарантій у адміністративному процесі” зазначається, що притягнення винного до адміністративної відповідальності регламентується значною кількістю юридичних гарантій, якими забезпечується законність реалізації згаданої процедури. Важливу групу гарантій складають матеріальні гарантії, якими регламентовано підстави та особливості притягнення правопорушника до адміністративної відповідальності
Конституційні гарантії основних прав і свобод являють собою найвищої юридичної сили узагальнені формулювання найбільш важливих, провідних соціально-правових інститутів, методів і засобів забезпечення основних прав людини та громадянина, але вони не можуть дати повного уявлення про гарантування основних прав, подібно до того, як конституційні права фіксують не весь правовий статус, а лише його основи. Проте за конституційними гарантіями можна робити висновок про рівень гарантування конституційних прав громадян. У роботі виокремлені та охарактеризовані матеріальні конституційні гарантії суб’єктів провадження у справах про адміністративні проступки.
Разом з тим, конституційні гарантії вимагають деталізації, конкретизації. Значне місце в цьому процесі займає адміністративно-правова деталізація з урахуванням сфери виконавчої влади. Тому діюче законодавство щодо адміністративних проступків закріплює систему матеріальних адміністративно-правових гарантій, якими є: офіційність у прийнятті рішень; визначена система суб’єктів юрисдикції; визначена форма реалізації адміністративно-юрисдикційних повноважень компетентних суб’єктів за здійснений правопорушником протиправний вчинок; волевиявлення суб’єкта юрисдикції проявляється у формі рішення чи постанови; відповідальність суб’єктів юрисдикції та їх посадових осіб за невиконання або неналежне виконання повноважень; докази як основна підстава щодо притягнення до відповідальності винного; визначена система учасників зазначеного провадження. Реалізація зазначених гарантій дозволяє застосовувати міри адміністративної відповідальності лише до осіб, які вчинили адміністративний проступок, та визначати об’єктивну міру та вид адміністративного покарання.
У підрозділі 2.2. “Матеріальні гарантії суб’єктів юрисдикції провадження у справах про адміністративні проступки” зазначено, що юрисдикція має державно-владну специфіку, тому що владні повноваження відповідні органи (посадові особи) здійснюють від імені держави. Це стосується також органів місцевого самоврядування та утворених ними структур, оскільки вони здійснюють делеговані функції публічної влади.
Аналіз численних наукових праць, присвячених змісту поняття “адміністративна юрисдикція”, дозволив зробити висновок, що адміністративна юрисдикція – це врегульована адміністративно-правовими нормами діяльність відповідних суб’єктів щодо розгляду і вирішення справ про адміністративні проступки і застосування за їх вчинення адміністративних стягнень та інших видів адміністративної відповідальності.
У той же час необхідно зазначити, що категорія “суб’єкт адміністративної юрисдикції” є суто науковою, оскільки чинне адміністративне законодавство України не використовує цей термін. За нашим визначенням, суб’єкт адміністративної юрисдикції – це узагальнена категорія, яка включає в себе органи та посадових осіб, уповноважених розглядати справи про адміністративні проступки з винесенням відповідного правозастосовчого акту.
Суб’єкти адміністративної юрисдикції, уповноважені розглядати справи про адміністративні проступки, ґрунтують свою діяльність на реалізації, забезпеченні та охороні визначених конституцією України та правовими актами гарантій прав і свобод людини та громадянина, тобто вони зобов’язані в межах своєї компетенції забезпечувати гарантії суб’єктів зазначеного провадження.
У роботі детально досліджені матеріальні гарантії верховенства права та верховенства закону, акцентується увага на їх діалектичній взаємодії; також досліджено гуманізм провадження; справедливість при прийнятті рішення у провадженні у справах про адміністративні проступки; розглянуто гарантію рівності всіх перед законом та гарантію щодо можливості звернення громадян за захистом до суду.
Однією з особливих гарантій є гарантія вичерпаного переліку суб’єктів юрисдикції, до компетенції яких входить розгляд та прийняття рішення по адміністративній справі, визначені межі їх компетенції. Гарантія офіційності прийнятих рішень відіграє значну роль у забезпечені прав і свобод громадян. ЇЇ призначення полягає не лише в тому, що держава самостійно, за свій рахунок вживає всіх заходів, необхідних для припинення адміністративних проступків, розгляду справи, притягнення винних до відповідальності і виконання постанови по справі, але й у тому, що нею закріплюється обов’язок за представниками держави порушувати справи про адміністративні проступки у всіх випадках їх вчинення.
У підрозділі 2.3. “Матеріальні гарантії “зацікавлених” суб’єктів провадження у справах про адміністративні проступки” зазначено, що “зацікавленими” у результатах провадження у справах про адміністративні проступки є суб'єкти, стосовно яких вирішується справа; потерпілі та їх законні представники (батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники). На відміну від суб'єктів юрисдикції ніхто з представників цієї групи не користується владними повноваженнями. Ст. 268 КУпАП гарантовано права і свободи правопорушника у провадженні про адміністративні проступки. Однією з найважливіших основ права на захист прав і свобод громадян є презумпція доброчинності громадянина та її юридичний варіант – презумпція невинності. Вона полягає у тому, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, вважається невинною доти, доки інше не буде доведено і зафіксовано у встановленому законом порядку. У той же час законодавством України гарантується, що провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється шляхом доказування. Щодо потерпілого, то в чинному законодавстві не закріплено право потерпілого користуватися допомогою адвоката, на відміну від особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Тобто це явна дискримінація прав окремих учасників зазначеного провадження. Слід додати, що чинний КУпАП не містить положення про те, хто, коли і де (в якому акті) визнає конкретну особу потерпілою. За потерпілим не закріплено також право вимагати порушення провадження про адміністративний проступок, право подавати докази, право виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, право оскаржити процесуальні дії посадових осіб (крім винесеної постанови) тощо. Разом з тим, сучасне законодавство не передбачає закріплення на законодавчому рівні забезпечення правової, медичної допомоги потерпілому. Автором пропонується ряд змін та доповнень до чинного КУпАП щодо закріплення матеріальних гарантій прав потерпілого. КУпАП також гарантовано присутність (у разі необхідності) законних представників у провадженні у справі про адміністративні проступки. Зазначеним суб’єктам гарантовано право знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання від імені особи, інтереси якої вони представляють, подавати скарги на рішення у справі.
У підрозділі 2.4. “Матеріальні гарантії “незацікавлених” суб’єктів провадження у справах про адміністративні проступки” зазначається, що в КУпАП представлений вичерпний перелік осіб, які беруть участь у провадженні про адміністративні проступки. Ступінь зацікавленості в результатах зазначеного провадження у цих суб’єктів різна. Більшість з них беруть участь, як “специфічні засоби” по гарантуванню прав і свобод людини щодо проведення відповідної процедури провадження суб’єктами юрисдикції. Ст. 271 КУпАП визнає можливість участі у провадженні захисника (адвоката). Кожному громадянину гарантовано вільний вибір захисника власних прав. Суттєвим недоліком сучасного законодавства є відсутність визначення саме правового статусу адвоката, бо він відрізняється від правового статусу захисника. Проблемним у наш час є визначення обсягу прав і обов’язків адвоката чи іншого фахівця у галузі права, якими вони наділені у провадженні в справах про адміністративні проступки.
У зазначеному проваджені гарантована участь свідка, експерта та перекладача у справі. КУпАП не надає визначення “свідок”, “експерт”, “перекладач” та межі їх прав та обов’язків. Тому дисертант пропонує доповнити ст. 272, 273, 274 дефініціями та вичерпним переліком прав і обов’язків діючий КУпАП (зміст доповнень представлений у дисертації).
Розділ ІІІ “Процесуальні гарантії суб’єктів провадження у справах про адміністративні проступки” складається з чотирьох підрозділів.
У підрозділі 3.1. “Теоретичний аспект процесуальних гарантій в адміністративному процесі” акцентується увага на тому, що процесуальні юридичні гарантії є формою реалізації відповідних матеріальних гарантій, при цьому визначаються конкретні шляхи і методи їх здійснення в певних життєвих ситуаціях.
Дослідження змісту поняття “процесуальні гарантії суб’єктів провадження у справах про адміністративні проступки” дозволило дисертанту вивести його дефініцію: це встановлені законом юридичні засоби процесуального забезпечення реалізації норм, які закріплюють матеріальні гарантії прав та свобод у провадженні у справах про адміністративні проступки і потребують певного порядку втілення.
На підставі проведеного аналізу процесуальні гарантії було поділено на групи. Конституційні процесуальні гарантії прав і свобод людини по забезпеченню провадження у справах про адміністративні проступки: гласність провадження; здійснення провадження національною мовою; можливість звернення за захистом до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Процесуальні гарантії прав і свобод особи щодо здійснення провадження у справах про адміністративні проступки закріплені нормами КУпАП, Законами України мають наступний перелік: визначений зміст та порядок складання протоколу; визначений порядок збирання доказів їх видів, джерел та процедури оцінювання; визначений порядок оскарження та опротестування постанов та рішень по справі; регламентація строків провадження; реалізації майнових прав особи; адміністративно-процесуальна реституція; здійснення загального нагляду органами прокуратури за дотриманням законності при здійсненні зазначеного провадження; визначений порядок реалізації постанови про накладення адміністративного стягнення чи іншого виду адміністративної відповідальності; наявність заходів забезпечення провадження у справі про адміністративні проступки.
У підрозділі 3.2. “Процесуальні гарантії суб’єктів юрисдикції у провадженні у справах про адміністративні проступки” зауважено, що процесуальна діяльність суб’єктів юрисдикції використовує правові засоби по забезпеченню провадження у справах про адміністративні проступки, які виявляються у дотриманні законності, гласності, справедливості та гуманізмі, рівності всіх перед законом тощо. Автором детально аналізуються процесуальні гарантії відкритості розгляду справи, ведення провадження національною мовою.
Особливо загострюється увага на гарантії стадійності провадження. Відзначається, що стадійність провадження у справах про адміністративні проступки є гарантією дотримання законності по забезпеченню прав і свобод учасників провадження. У сучасному КУпАП не всі стадії провадження в справах про адміністративні проступки одержали закріплення. Пропонується до КУпАП додати ст.*** “Стадії провадження у справах про адміністративні проступки”.
Конститутивною є процесуальна гарантія оформлення протоколу адміністративної справи. Сучасні процесуальні норми, якими регламентується процедура оформлення протоколу, мають значні прогалини. Автор пропонує внести
зміни та доповнення до КУпАП із зазначених процесуальних дій. Іще одною процесуальною гарантією суб’єктів зазначеного провадження є визначений перелік процесуальних строків, порушення яких призводить до відповідальності суб’єктів юрисдикції, які компетентні розслідувати та розглядати справу, і виносити по ній рішення.
Забезпечення прав і свобод громадян у провадження у справах про адміністративні проступки реалізується через гарантованість того, що постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який її виніс. На нього ж у більшості випадків покладається і виконання постанови. Гарантія наявності заходів забезпечення провадження у справі про адміністративні проступки дає можливість критично визначити межі застосування процесуальних дій та здійснювати охорону прав та свобод людини та громадянина.
У підрозділі 3.3. “Процесуальні гарантії “зацікавлених” суб’єктів провадження у справах про адміністративні проступки” міститься дослідження системи чинників, які утворюють необхідні умови поваги до всіх основних прав і свобод людини, похідних від її гідності.
Однією з центральних процесуальних гарантій є визначений порядок процедури оскарження постанови, який гарантує зацікавленим суб’єктам (правопорушнику, потерпілому, законним представникам) право на незгоду з винесеним рішенням, з проведеними попередніми процесуальними діями, пов’язаними з розслідуванням справи.
У той же час законодавством гарантований порядок опротестування рішень, прийнятих суб’єктами юрисдикції та їх посадовими особами у справах про адміністративні проступки. Дійсно, будь-яка постанова у справі про адміністративне правопорушення може бути опротестована прокурором, але законодавством не встановлено строк, протягом якого прокурор може винести протест на постанову. Автором запропоновано усунути зазначену прогалину шляхом внесення змін до законодавства.
У роботі детально розглядається процесуальна гарантія відшкодування майнових збитків особі, якій заподіяно майнову шкоду. У системі процесуальних гарантій провадження у справах про адміністративні проступки розглядається гарантія реституції. Інститут повернення власнику вилучених речей є важливою правовою гарантією. Це пов’язане з тим, що майно може бути вилучене з обігу не тільки через дії порушника, а й за сприяння посадових осіб уповноважених на те органів, які передбачають що ця річ є знаряддям скоєного проступку, хоча можуть в цьому помилятися, що вимагає в подальшому признати їх дії помилковими.
Значну увагу приділено у роботі розгляду процесуальної гарантії права звертатися за захистом своїх прав, порушених у результаті здійснення провадження у справах про адміністративні проступки до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
У підрозділі 3.4. “Процесуальні гарантії “незацікавлених” суб’єктів провадження у справах про адміністративні проступки”
Згідно із ст. 59 Конституції України, ст. 271 КУпАП та Законом України від 19 грудня 1992 року “Про адвокатуру” всі особи мають право на правову допомогу. Процесуальний статус адвоката має двоїстий характер: по-перше, він виступає уповноваженою особою; по-друге, є самостійною процесуальною фігурою. З цього приводу дисертант пропонує чітко сформулювати на законодавчому рівні позицію, згідно з яеою адвокат може брати участь у провадженні на запрошення не тільки особи, яка притягується до відповідальності, а й інших учасників провадження. Крім того, необхідно розширити процесуальний статус адвоката шляхом надання додаткових прав (майже дорівнених до прав особи, яка притягується до відповідальності), тим самим сприяючи активізації ролі адвоката у провадженні в справах про адміністративні проступки.
Вагомою гарантією прав і свобод особи у зазначеному провадженні є те, що фізична особа має право відмовитися давати показання щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів. Автором запропоновано закріпити зазначене положення у КУпАП.
Процесуальною гарантією прав і свобод громадян є регламентація участі у зазначеному проваджені свідка та експерта. Визначено, що свідок не підлягає заміні іншою особою (на відміну від особи, що підлягає відповідальності або потерпілого, від імені яких можуть виступати законні представники), оскільки саме йому відома певна інформація. Чинне законодавство в ході розгляду деяких видів адміністративних проступків передбачає можливість виклику свідків “у необхідних випадках”, проте КУпАП цього питання чітко не вирішує. Автором запропоновано відповідні зміни до законодавства. Разом з тим, у правовому регулюванні обов’язків свідка слід відзначити проблему забезпечення не тільки правдивості пояснень, а й самої участі його в провадженні. На думку дисертанта, слід передбачити за злісне ухилення свідка від явки за викликом будь-якого суб’єкта адміністративної юрисдикції адміністративну відповідальність, а також за неправдиві пояснення та за відмову давати пояснення.
У законодавстві питання призначення та проведення експертизи не знайшли свого закріплення, що також визнається прогалиною. З метою її усунення дисертант пропонує у КУпАП закріпити всі процесуальні дії призначення та проведення експертизи за аналогом кримінально-процесуального законодавства.
Особливим правом перекладача є відмова у провадженні у справі про адміністративні проступки на підставі того, що він не володіє мовою в обсязі, необхідному для перекладу. КУпАП не встановлена відповідальність перекладача за свідомо неправильний переклад або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків. Тому пропонується доповнити ст. 274 словами “перекладач несе юридичну відповідальність за свідомо неправильний переклад або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків”. | 
