Підгородинський В.М. Відповідальність за торгівлю людьми за кримінальним законодавством України

Короткий зміст

У Вступі обґрунтовується актуальність дисертаційного дослідження, висвітлюються ступінь вивчення теми, зв’язок роботи з науковими програмами, визначаються мета, завдання, об’єкт і предмет дослідження, характеризуються методи, теоретичне, нормативне та емпіричне підґрунтя дисертаційної роботи, формулюються основні положення, що виносяться на захист, підкреслюються наукове і практичне значення одержаних результатів, ступінь апробації результатів дослідження, наводяться публікації за темою дисертації.

Перший розділ „Історичні та правові аспекти криміналізації торгівлі людьми” присвячений історичним передумовам виникнення цього явища та визначення його в нормах права окремих держав. Значна увага приділяється міжнародно-правовій боротьбі з торгівлею людьми.

У підрозділі 1.1. „Становлення нормативного регулювання торгівлі людьми в історичній ретроспективі” досліджується виникнення та поширення торгівлі людьми зі стародавніх часів до сьогодення. У результаті вивчення норм стосовно торгівлі людьми, які були закріплені у пам’ятниках права Стародавньої Греції, Риму, Китаю та інших країн, робиться висновок, що це явище не лише не заборонялось, але й активно підтримувалося державною владою, що відображувалося у нормах права. Слід лише зазначити, що торгівля людьми обкладалася податками і це приносило казні величезні прибутки.

Вивчені пам’ятники права дали можливість зробити висновок, що з часом закон стає на захист і торгівлі рабами. Окремі країни поступово починають вводити до своїх національних законодавств норми, які передбачали


відповідальність за торгівлю людьми. Серед них Данія, Німеччина, Росія, Норвегія, Велика Британія. В Україні Кримінальний кодекс було доповнено
нормою про відповідальність за торгівлю людьми лише у 1998 році – ст. 124¹ (КК України 1960 року), яка, через відсутність наукового дослідження цієї проблеми, мала окремі суттєві недоліки.

У підрозділі 1.2. „Міжнародно-правова протидія торгівлі людьми” досліджується боротьба із цим явищем на міжнародному рівні.

Ознайомлення з міжнародними угодами, які було спрямовано на протидію торгівлі людьми, дало можливість зробити висновок про те, що торгівлю людьми вперше було засуджено на міжнародному рівні лише на початку ХІХ століття. З того часу до сьогодні було укладено понад 20 міжнародних угод.

Перші угоди засуджували лише работоргівлю. До того ж вони мали більш декларативний характер, оскільки не підкріплювалися якими-небудь практичними заходами. В цей час окремі держави укладали між собою двосторонні угоди, які також були спрямовані на боротьбу з работоргівлею. Торгівля вільними людьми поки що не засуджувалася.

Впродовж усього ХХ століття приймалися міжнародні конвенції, які забороняли торгівлю жінками і дітьми для їх подальшої сексуальної експлуатації. Проте Конвенції містили лише положення щодо заборони самої сексуальної експлуатації зазначеної категорії людей. Стосовно ж торгівлі людьми в нічого не говорилося. Із цього робиться висновок, що міжнародна спільнота має приділяти увагу не лише торгівлі жінками і дітьми, а й торгівлі чоловіками. Тому на міжнародному рівні слід укладати угоди, які забороняють торгівлю людьми, а не окремими категоріями людей.

Другий розділ „Об’єктивні ознаки торгівлі людьми” присвячений розглядові зовнішніх ознак цього складу злочину, тобто ознак об’єкта, предмета та об’єктивної сторони.

У підрозділі 2.1. „Об’єкт і предмет торгівлі людьми” розглядаються різноманітні концепції об’єкта складу злочину, обґрунтовується авторське бачення цього питання, досліджуються родовий, видовий та безпосередній об’єкти торгівлі людьми.

Родовим об’єктом цього складу злочину є відносини, які забезпечують існування людини в суспільстві, тобто відносини, пов’язані з її життям, здоров’ям, волею, гідністю та іншими цінностями і суспільними властивостями; видовим об’єктом – відносини, пов’язані зі свободою, честю та гідністю людини.

У результаті дослідження особливостей посягання торгівлі на існуючі суспільні відносини встановлюється, що в результаті цього злочину завжди заподіюється шкода суспільним відносинам, пов’язаним зі свободою, честю та гідністю людини, які є основним безпосереднім об’єктом цього злочину.


При цьому, свобода розуміється, як схильність людини до певної поведінки у відповідності до своїх бажань, потреб та інтересів, яка здійснюється в межах
закону та на основі можливостей і умов, що надаються суспільством; честь – це оцінка, яка дається суспільством конкретній людині; гідність – це позитивна самооцінка людини.

Додатково-факультативним безпосереднім об’єктом складу злочину, передбаченого статтею 149 КК України, є відносини, пов’язані зі здоров’ям, життям людини, встановленим порядком здійснення посадовими особами своїх повноважень, порядком перетинання державного кордону, а також із правом дитини виховуватися в сім’ї з батьками, та з правом батьків виховувати дитину.

Заперечуються точки зору тих учених, які вважають, що людина у цьому злочині виступає як предмет злочину. Натомість, аргументується положення про те, що людина у цьому випадку виступає в якості потерпілої від злочину.

У підрозділі 2.2. „Об’єктивна сторона торгівлі людьми” розкриваються форми, в яких проявляється торгівля людьми.

Зазначається, що діяння, як обов’язкова ознака об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 149 КК України, виражається у таких формах: а) продаж людини; б) інша оплатна передача людини; в) здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам).

Окремий розгляд форм здійснення цього злочину дає можливість стверджувати, що термін „продаж” означає передачу людини за певну грошову суму. Інша оплатна передача людини означає її передачу за будь-яку матеріальну (окрім грошової) винагороду: наприклад, шляхом обміну її на речі, передання під заставу, у найм, в рахунок боргу, здійсненням певних послуг майнового характеру на користь винної особи чи інших осіб, на користь яких діє винний. Така передача може бути як безповоротною, так і на певний строк.

Третя форма охоплює усі угоди стосовно людини, які здійснюються на безоплатній основі. До таких угод слід віднести угоди дарування, надання у безоплатне користування та будь-які інші, за якими особа безоплатно передається у фактичну „власність” або для тимчасового використання (експлуатації). При аналізі цієї форми здійснення торгівлі людьми, піддається сумніву позиція законодавця, який вказав, що здійснення інших угод стосовно людини відбувається з переміщенням через державний кордон України, адже це робить правомірним здійснення таких угод у межах території України. Із врахуванням того, що торгівля людьми, пов’язана з


вивезенням потерпілого за кордон, має підвищену суспільну небезпеку, аніж здійснення цього злочину в межах території України, пропонується  такі
випадки визнати обтяжуючою обставиною цього злочину і закріпити її в ч. 2 ст. 149 КК України.

Оскільки за способом конструювання об’єктивної сторони складу злочину торгівля людьми відноситься до злочинів з, так званим, формальним складом, момент закінчення цього злочину залежить від особливостей окремих дій, які належать до об’єктивної сторони. Здійснення торгівлі людьми у формі продажу чи іншої оплатної передачі слід вважати закінченим з моменту, коли виконані усі дії, пов’язані з передачею людини у фактичне володіння іншої особи за винагороду. Питання закінчення цього злочину у третій формі має вирішуватися таким чином: якщо угода стосовно людини здійснюється на території України, то злочин потрібно вважати закінченим з моменту переправлення людини через державний кордон; якщо ж така угода здійснюється лише після того, як людину перемістили за межі України, то цей злочин слід вважати закінченим з моменту здійснення цієї угоди, тобто коли людина потрапляє у фактичну власність іншої особи.

У результаті здійснення аналізу об’єктивної сторони цього складу злочину, робиться висновок, що замість усіх перелічених вище дій, вона має містити лише таку дію, як здійснення угоди стосовно людини у формі її передачі і заволодіння нею, яка охоплювала б випадки оплатної і безоплатної передачі людини.

Третій розділ „Суб’єктивні ознаки торгівлі людьми” присвячений розгляду суб’єктивної сторони та суб’єкту складу злочину торгівлі людьми.

У підрозділі 3.1. „Суб’єктивна сторона торгівлі людьми” розглядаються форма вини, мотив та мета торгівлі людьми.

Дослідження цього питання базується на тому, що злочин, передбачений ч. 1 ст. 149 КК України, здійснюється з прямим умислом.

Для перших двох форм злочину, передбаченого ч. 1 ст. 149 КК України, обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є корисливий мотив. Для третьої форми ця ознака не є обов’язковою.

Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони цього складу злочину є мета, яка має складну конструкцію і поділяється на першочергову та кінцеву. Першочергова мета характерна для третьої форми цього злочину і полягає в тому, що особа здійснює злочин для подальшого продажу чи іншої передачі людини іншій особі (особам). Кінцевою метою, яка відноситься до всіх форм торгівлі людьми, є подальша сексуальна експлуатація людини, використання у порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення у боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатація її праці.

Щодо складної конструкції мети цього злочину зазначається, що вона значно ускладнює практичне застосування норми і приводить до того, що, в
окремих випадках, особи, які здійснили дії, передбачені ч. 1 ст. 149 КК України, не будуть притягуватися до кримінальної відповідальності через неможливість встановлення усіх ознак суб’єктивної сторони цього складу злочину, тобто – мети. Натомість у роботі обґрунтовується позиція стосовно того, що диспозиція ч. 1 ст. 149 КК України взагалі не повинна містити таку обов’язкову ознаку суб’єктивної сторони цього складу злочину, як мета. Це дозволить спростити конструкцію диспозиції ч. 1 ст. 149 КК, зробити її більш зрозумілою та доступною для сприйняття при кваліфікації.

У підрозділі 3.2. „Суб’єкт торгівлі людьми” розглядаються ознаки, які характеризують цей елемент складу злочину. Доводиться, що суб’єктом торгівлі людьми є особа фізична, осудна і яка досягла шістнадцятирічного віку.

У деяких випадках, передбачених ч. 2 ст. 149 КК, цей злочин може вчинятись спеціальним суб’єктом  – службовою особою шляхом використання її службового становища, а також особою, від якої потерпілий знаходиться в матеріальній чи іншій залежності.

У перших двох формах об’єктивної сторони суб’єктом цього злочину є лише особа, яка передає людину за певну плату. Особа, яка отримує людину, не є суб’єктом злочину. Кримінальна відповідальність для останньої може наставати лише як для співучасника злочину (організатора, підбурювача, пособника). У третій формі суб’єктом є особа, яка передає людину, і особа, яка її отримує.

Четвертий розділ „Кваліфікуючі, особливо кваліфікуючі ознаки злочину, передбаченого ст. 149 КК України, та його розмежування з іншими злочинами” присвячений аналізові обтяжуючих обставин торгівлі людьми та розмежуванню її з суміжними злочинами.

         У підрозділі 4.1. „Кваліфікуючі, особливо кваліфікуючі ознаки торгівлі людьми” аналізуються ознаки, які підвищують суспільну небезпеку цього злочину. При цьому робляться певні зауваження щодо законодавчого визначення окремих із них. Зокрема, піддається сумніву те, що особливо кваліфікуючою обставиною є вивезення лише кількох дітей за кордон чи неповернення їх в Україну, адже вчинення таких дій стосовно однієї дитини не робить цей злочин менш суспільно небезпечним.

          У підрозділі 4.2. „Розмежування торгівлі людьми із суміжними  складами злочинів” встановлюються ознаки цього злочину, що характеризують його і дають можливість відокремити від подібних злочинів.

Особливість торгівлі людьми полягає у здійсненні незаконної угоди стосовно людини, що відбивається на складі цього злочину.

Зі складами злочинів, які передбачені ст. ст. 146, 147, 148 КК України, цей злочин об’єднує те, що усі вони посягають на суспільні відносини, пов’язані
зі свободою людини. Між тим, особливістю складу злочину, передбаченого ст. 149 КК України, є те, що об’єктивна сторона у цьому випадку здійснюється у формі передачі людини іншій особі за певну винагороду чи без такої. Відрізняє цей злочин також те, що у нинішній редакції ст. 149 КК для суб’єктивної сторони обов’язковою є мета, яка має складний характер.

 Склад злочину, передбачений ст. 149 КК України, відрізняється від складу, передбаченого ст. 447 КК України, об’єктом, яким у найманстві є  відносини миру та мирного співіснування окремих країн. Відмінність полягає також в об’єктивній стороні: найманство полягає лише у вербуванні, фінансовому чи матеріальному заохоченні людини, навчанні найманців. Для нього не є характерним здійснення угоди стосовно людини, яке властиве торгівлі людьми.

Від складу злочину, передбаченого ст. 169 КК України, цей злочин відрізняється тим, що у цьому випадку передача дитини здійснюється без процедури усиновлення.

Від злочинів, передбачених ст. ст. 143, 150, 301, 303, 304 КК України, торгівля людьми відрізняється також ознаками об’єкта, об’єктивної сторони та суб’єктивної сторони. Поєднує їх те, що, відповідно до ст. 149 КК України, торгівля людьми може здійснюватися з метою вчинення стосовно особи дій, які цими статтями передбачені в якості самостійних злочинів.

У випадку вчинення, поряд із торгівлею людьми, злочинів, які передбачені вищезазначеними статтями, необхідна кваліфікація за сукупністю злочинів.

П’ятий розділ „Аналіз кримінального законодавства окремих іноземних країн щодо заборони торгівлі людьми” присвячений розглядові норм, які передбачають відповідальність за торгівлю людьми в окремих іноземних державах, здійсненню порівняльного аналізу з кримінальним законодавством України.

     У підрозділі 5.1. „Норми законодавства країн, які є постачальницями людей для продажу за кордон” аналізується кримінальне законодавство країн, з яких, переважно, транспортують людей для продажу. Серед них пострадянські країни, Польща, Китай та ін.

 Звертається увага на те, що окремі з них передбачають відповідальність лише за торгівлю неповнолітніми; другі – в кримінальному законодавстві містять статті, які передбачають відповідальність за торгівлю людьми, а також статті, які передбачають кримінальну відповідальність за торгівлю дітьми. Останні є спеціальними по відношенню до статей про торгівлю людьми; треті країни – містять лише  норми про відповідальність за торгівлю

людьми, а торгівля неповнолітніми в цих країнах визнана обтяжуючою обставиною торгівлі людьми.

Суб’єктивна сторона торгівлі людьми у більшості країн не містить спеціальної мети, на відміну від складу злочину, передбаченого ст. 149 КК України. Окремі обставини, які відповідно до ст. 149 КК України є лише метою цього злочину, у деяких країнах визнаються обставинами, які обтяжують це діяння, зокрема, втягнення людини у злочинну діяльність.

На відміну від кримінального законодавства України, торгівля людьми у цих країнах, пов’язана з переміщенням через державний кордон, є обставиною, що обтяжує це діяння. Окремі статті містять таку кваліфікуючу обставину, як торгівля, пов’язана з переміщенням через державний кордон. Проте, лише в КК КНР така ознака визнана обтяжуючою через те, що людина за кордоном стає менш захищеною, аніж на Батьківщині. В інших кримінальних кодексах акцент робиться на незаконності такого переміщення.

У підрозділі 5.2. „Кримінальне законодавство країн призначення людей для продажу” аналізується кримінальне законодавство країн, в які переважно продаються громадяни України. Серед них: Нідерланди, Японія, Німеччина, Іспанія, Австрія, Об’єднані Арабські Емірати, Туреччина, Греція, Кіпр, Болгарія, Італія та ін.

Обґрунтовується, що усі країни, які в кримінальному законодавстві містять норми, що якоюсь мірою стосуються протидії торгівлі людьми, можна поділити на такі види: а) ті, в яких існує норма, що забороняє торгівлю людьми, зміст якої відповідає цьому явищу; б) ті, в яких існує норма про відповідальність за торгівлю людьми, проте їх зміст не відповідає сутності цього злочинного посягання. Здебільшого вони стосуються примушування до зайняття проституцією; в) ті, в яких цей злочин суттєво обмежується певними ознаками складу злочину: метою втягнення в заняття проституцією; потерпіла – лише жінка, неповнолітня особа; для закінчення злочину необхідне переміщення через державний кордон тощо. Більшість країн в кримінальному законодавстві забороняють не торгівлю людьми, а найбільш поширений наслідок цього злочину – втягнення у зайняття проституцією.