Козирєва В.П. Кримінальні покарання майнового характеру за законодавством України

Короткий зміст

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, її зв’язок із науковими програмами, планами, темами, висвітлено ступінь розробки та методи наукового аналізу, визначено мету і завдання дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, вказуються форми апробації та впровадження здобутих результатів.

Перший розділ “Загальна характеристика покарань майнового характеру”  складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 “Поняття та мета покарань майнового характеру” розглядається сутність, мета і характерні ознаки, що притаманні цим покаранням. Констатовано, що покарання майнового характеру (штраф, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, конфіскація майна) мають самостійне значення в системі покарань.

Покаранням майнового характеру притаманні певні спільні ознаки (основні і додаткові), наявність яких і дозволяє виділити їх в окрему групу. Основною ознакою є те, що головний каральний елемент цих покарань полягає в обмеженні (штраф, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців) та позбавленні (конфіскація майна) майнових прав засудженого.  Додатковими  при  застосуванні  цих  покарань є  такі  ознаки:

1) засуджені не ізолюються від суспільства і не втрачають соціально-корисних зв’язків з ним; 2) більшою мірою забезпечуються сприятливі умови для ресоціалізації засуджених, що в свою чергу знижує можливість рецидиву злочинів.

Основним за значенням каральним елементом у змісті покарань майнового характеру є майнове стягнення, що призначається засудженому судом. Чим вищий розмір штрафу чи відсоткових відрахувань, частка конфіскованого майна, тим більший буде каральний вплив. Від того, яка сума грошей стягується, яке майно конфіскується, яка його вартість, залежить і репресивна сила та ефективність покарань майнового характеру.

Покарання майнового характеру автор класифікує за наступними критеріями: 1) ступенем суворості та особливостями призначення; 2) суб’єктом, до якого вони застосовуються; 3) можливістю чи неможливістю встановлення на певний строк; 4) можливістю призначення їх неповнолітнім; 5) можливістю заміни одних покарань іншими; 6) можливістю звільнення від відбування покарання з випробуванням, умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

Зокрема, за ступенем суворості покарання майнового характеру в системі кримінальних покарань можна розмістити в порядку посилення каральних властивостей: виправні роботи, штраф, службові обмеження для військовослужбовців, конфіскація майна.

У підрозділі 1.2 “Еволюція покарань майнового характеру у вітчизняному законодавстві” констатовано, що система покарань змінювалась залежно від суспільного, соціально-політичного та економічного устрою держави, а також відповідних змін в ідеології, політиці, етиці, моралі, у виборі основних шляхів, заходів і методів боротьби зі злочинністю.

Аналіз розвитку національного законодавства дозволив автору виділити, умовно, п’ять основних періодів розвитку кримінального законодавства про покарання майнового характеру: а) перший – від Руської Правди XI століття  до Литовських статутів – перша половина XVI століття; б) другий – друга половина XVI століття – середина ХІХ століття; в) третій – друга половина ХІХ століття – жовтень 1917 р.; г) четвертий – радянський період – кінець ХХ століття; д) п’ятий – початок ХХІ століття.

Така періодизація покарань майнового характеру – це не тільки історія їх розвитку, а й зміст державної політики у боротьбі зі злочинністю, час прийняття законів, що відображають фундаментальні рішення держави щодо призначення покарань.

Найбільш характерними видами кримінальних покарань майнового характеру були “віра”, “дика віра”, “потік і пограбування”, “вина рядова, панська, злодійська”, “продажа”, “урок”, “пеня”, “головництво”, “нав’язка майна”,“до шкатули військової”, “відшкодування збитків”, “грошові стягнення та опис рухомого майна в державну казну”, “матеріальна відповідальність за збитки завдані поміщикам”, поновлення, а при неможливості відшкодування завданих збитків, конфіскація всього або частини майна, примусові роботи без утримання в місцях позбавлення волі, штраф, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, конфіскація майна тощо.

Історія покарань майнового характеру втілюється в конкретні поняття кримінально-правової думки, погляди, переконання, а тому має враховуватися у законотворчій діяльності та в практиці судів.

У підрозділі 1.3 “Покарання майнового характеру у кримінальному законодавстві зарубіжних країн” зазначається, що найбільш поширеними покараннями майнового характеру у зарубіжних країнах, зокрема: Великобританії, Австрії, США, Японії, Польщі, ФРН, Швейцарії, Франції, Іспанії є штраф та конфіскація майна. Правове регулювання штрафу в кримінальному законодавстві зазначених країн має певну спільність з правовим регулюванням штрафу у вітчизняному законодавстві: визначення мінімального і максимального розміру штрафу; врахування матеріального стану засудженого при призначенні штрафу; заміна у випадку несплати штрафу іншим покаранням тощо. Водночас спостерігаються і певні відмінності, зокрема довільність у визначеності штрафу судом; можливості сплати штрафу іншими особами; можливості розстрочки сплати штрафу. Здобувач вказує на недоцільність використання  норм англійського законодавства, де суд відразу визначає строк позбавлення волі як альтернативного покарання, який має відбути засуджений, якщо штраф не буде сплачений.

 Також в роботі стверджується, що проявом гуманізму є розстрочка виплати штрафу з подовженням строків виплати (за законодавством США), що може бути запозичене українським законодавцем. Інститут конфіскації за КК України і зарубіжних країн у багатьох випадках подібний, але є і певні відмінності. Конфіскація майна у кримінальному законодавстві зарубіжних країн передбачається як спеціальний захід впливу на злочинця.

Так у Кримінальних кодексах США, ФРН, Швейцарії передбачається спеціальна конфіскація майна (майнових вигод), конфіскація знарядь і засобів скоєння злочину, а загальна конфіскація майна відсутня. Автор вказує, що суттєвим є те, що Кримінальними кодексами Польщі і ФРН передбачено положення, коли при призначенні конфіскації враховуються інтереси потерпілих, що не передбачено  кримінальним законодавством України.

Другий розділ “Покарання майнового характеру в сучасному кримінальному законодавстві України”  складається із двох  підрозділів.

Підрозділ 2.1 “Юридична характеристика покарань майнового характеру” присвячений кримінально-правовій характеристиці покарань майнового характеру.

Визначається, що штраф це – покарання, яке призначається вироком суду особі, визнаній винною у вчиненні злочину і виражається в фінансовому обмеженні її майнових інтересів. Автор аргументовано доводить, що зміни в суспільному розвитку країни, зокрема в соціальній та економічній сферах, викликали нагальну потребу перегляду змісту санкцій щодо визначення розміру штрафу. Доведена необхідність для  забезпечення стабільності закону про кримінальну відповідальність вирішити питання про введення в чинне законодавство України положення про визначення розміру штрафу у кратному розмірі від однієї мінімальної заробітної плати. У зв’язку з цим запропонована нова редакція ст. 53 КК України. Автор пропонує привести у відповідність порядок заміни штрафу на громадські роботи, що знайшло відображення у  новій редакції ч. 2 ст. 56 КК.

Зроблено висновок, що виправні роботи – це захід державного примусу, який встановлюється судом на певний строк і виражається в процентному грошовому відрахуванні із заробітної плати засудженого. Для усунення недостатньої регламентованості участі громадськості і трудового колективу у проведенні виховної роботи із засудженими до виправних робіт запропоновано в кримінально-виконавчому законодавстві передбачити норму, яка б зобов’язувала власника підприємства, установи, організації, де працює засуджений, доводити до відома трудового колективу зміст вироку щодо нього, та ч. 1. ст. 44 КВК доповнити абзацом п’ятим : “доводити до відома трудового колективу зміст вироку щодо засудженого”. Службові обмеження для військовослужбовців визначаються як захід державного примусу, який полягає у відрахуванні в доход держави у межах від десяти до двадцяти відсотків грошового забезпечення військовослужбовця, визнаного винним у вчиненні злочину, носить комбінований  характер і за своєю суттю представляє собою штраф у розстрочку та специфічний вид виправних робіт.

У зв’язку з невирішеністю у кримінальному законодавстві України питання про дії суду у випадках, якщо покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців не може бути застосоване до останніх, запропоновано відповідні зміни до ст. 58 КК України.

Характерними ознаками покарання у виді конфіскації майна є: призначення її лише як додаткового покарання; примусове і безоплатне вилучення у власність держави всього або частини майна, яке є особистою власністю засудженого; встановлення за тяжкі та особливо тяжкі злочини, вчинені з корисливих мотивів; конфіскація може бути призначена лише у випадках, прямо передбачених в санкціях норм Особливої частини КК України. 

У дослідженні підкреслено, що при застосуванні покарань майнового характеру реалізуються ті правообмеження, які не властиві покаранням, пов’язаним з обмеженням та позбавленням волі, завдяки чому підвищується ефективність покарань в цілому.

У підрозділі 2.2 “Застосування покарань майнового характеру щодо окремих видів злочинів: проблеми формування санкцій” досліджується ефективність кримінально-правової регламентації покарань майнового характеру за КК України. У КК України 2001 р. значно збільшена кількість санкцій, в яких передбачено можливість призначення покарань майнового характеру. Це досягнуто, як за рахунок криміналізації нових суспільно небезпечних діянь, так і в результаті введення таких покарань в санкціях за злочини, які раніше їх не містили.

Проведене дослідження показало, що з 1501 санкції кримінально-правових норм Особливої частини КК України покарання майнового характеру передбачені в 445 (29, 6%) санкціях. Серед покарань даної групи  штраф передбачений у 228 (51, 2%) санкціях, виправні роботи – у 117 (26, 3%) санкціях, службові обмеження для військовослужбовців – у 10 (2, 3%) санкціях, конфіскація майна – у 90 санкціях (загальна – 38 (8,5%), спеціальна – у 52 (11,7%) санкціях.

 Аналіз Особливої частини КК України дозволяє зробити висновок, що покарання майнового характеру переважно передбачені за: злочини у сфері господарської діяльності – 81(18,2%) санкція; злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина – 64 (14,3%) санкції; злочини проти власності – 36 (8,0%) санкцій; злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту – 31 (6,9%) санкція; злочини у сфері обігу  наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення – 30 (6,7%) санкцій; злочини проти життя та  здоров’я особи – 28 (6,2%) санкцій.

Аналізуючи норми, в яких штраф виступає у якості альтернативи іншим видам покарань, автор пропонує розмір штрафу співвідносити із строком позбавлення волі.

При вчиненні злочинів з корисливих мотивів розмір штрафу має збільшуватися удвічі. При цьому, за такі злочини, як грабіж, розбій, вимагання, шахрайство та інші злочини, які вчинені з корисливих мотивів, штраф має виступати  як додаткове покарання до позбавлення волі. Водночас таке правило не можна застосовувати при призначенні більш м’якого покарання. Доцільно  розширити кількість санкцій в яких буде передбачений штраф за вчинення злочинів в сфері економіки. Вилучення у засудженого частини прибутку шляхом застосування штрафної санкції буде мати  каральне значення і виховний характер впливу. Розмір штрафу слід визначати пропорційно доходам винної особи. У дослідженні стверджується, що виправні роботи доцільно встановити в санкціях за злочини, передбачені ч.1 ст. 248 КК “Незаконне полювання”, ч.1 ст. 249 КК “Незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом”, ч.1 ст. 253 КК “Проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля”, ст. 254 КК “Безгосподарське використання земель”. Ці злочини не становлять великої суспільної небезпеки. Крім того, в ряді випадків застосування покарань у виді обмеження або позбавлення волі до осіб, які працюють і вчинили дані злочини є недоцільним.

Покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців закріплено,  зокрема  в  санкціях  за  злочини, передбачені розділом ХІХ Особливої частини КК “Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)”: ч. 1 ст. 402, ч.1 ст. 403, ч. 1 ст. 404, ч. 2 ст. 407, ч. 1 ст. 411, ч. 1 ст. 412, ч. 1 ст. 414, ч. 1 ст. 423, ч. 1 ст. 425, ч. 1 ст. 426 КК.  Аналіз законодавства дозволяє зробити висновок, що за ці злочини в 30% санкцій службові обмеження для військовослужбовців закріплені з позбавленням волі на певний строк.

Аналіз кримінального законодавства свідчить, що конфіскація майна встановлена переважно за: злочини в сфері господарської діяльності, у сфері обігу  наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення, проти власності, у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку та проти довкілля. Законодавець у 38 санкціях передбачив загальну конфіскацію майна, а у 52 санкціях – спеціальну конфіскацію. КК України містить норми, які встановлюють відповідальність за тяжкі та особливо тяжкі злочини і які можуть бути вчинені з корисливих мотивів, але вони не передбачають конфіскацію майна. Така позиція законодавця видається непослідовною і суперечить ч. 2 ст. 59 КК України, згідно з якою конфіскація майна встановлюється за вчинення тяжких та особливо тяжких  злочинів, що носять корисливий характер. Отже, автор вважає, що резерви подальшого збільшення числа санкцій, в яких можуть бути встановлені покарання майнового характеру, ще не вичерпані. 

Третій розділ “Призначення покарань майнового характеру” складається із двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 “Загальні засади призначення покарань майнового характеру” характеризуються загальні засади, принципи та специфіка призначення покарань майнового характеру.

Автором зроблений висновок про певні особливості врахування принципів і загальних засад призначення покарання при застосуванні судами до засуджених покарань майнового характеру.

При призначенні покарань майнового характеру принцип законності забезпечується виконанням нормативних приписів з обов’язковим урахуванням їх особливостей. Зокрема, конфіскація майна не може бути призначена без призначення основного покарання, а штраф може бути застосований  як основне, так і додаткове покарання; за вчинення одного злочину засудженому може бути призначене лише одне покарання майнового характеру; неприпустимо як зменшення розміру штрафу нижче тієї межі, яка передбачена в нормі Загальної частини КК України, так і збільшення межі, зазначеної в санкціях Особливої частини КК України; лише з урахуванням особи винного може бути забезпечена ефективність призначення покарань майнового характеру; конфіскація майна застосовується лише за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, вчиненого з корисливих мотивів; застосування всіх покарань майнового характеру обмежено категорією певних суб’єктів.

Реалізація принципу визначеності та обґрунтованості покарання при призначенні засудженому покарань майнового характеру  вимагає від судових органів необхідної мотивації обрання засудженому покарання із точною вказівкою як виду, так і його строку і має свої особливості. Так при призначенні штрафу суди мають зазначити відповідний розмір штрафу у національній валюті (а не обмежуватися вказівкою на розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що підлягає стягненню). Призначаючи покарання у виді виправних робіт чи службового обмеження для військовослужбовців, суд зобов’язаний чітко визначити розмір відрахувань із заробітку або грошового забезпечення засудженого. Відсутність вказівки на цей розмір є підставою для скасування вироку. Застосовуючи до засудженого конфіскацію майна, суд обов’язково зазначає, чи конфіскується все майно або його частина. Принцип гуманізму призначення покарання полягає в тому, що застосування покарань майнового характеру не повинно приводити засудженого до стану повного позбавлення майна або основних соціальних благ. На реалізацію цього принципу в законі прямо зазначено, що штраф визначається з урахуванням матеріального стану винного (ч. 2 ст. 53 КК), законом передбачений перелік майна, що не підлягає конфіскації. Принципу справедливості відповідають положення закону та практика превалюючого призначення покарань майнового характеру за злочини, які відрізняються від інших корисливим мотивом. Відсутність такого мотиву є підставою для незастосування судом цих покарань.

У підрозділі 3.2 “Практика призначення покарань майнового характеру” досліджені особливості призначення покарань майнового характеру, визначені прогалини в законодавстві та сформульовані основні напрямки для їх усунення.

Аналіз судової статистики свідчить, що з кожним роком зростає кількість вироків, в яких суди застосовують штраф. Порівняно з 2001 р. частка засуджених, яким було призначено це покарання, збільшилася вдвічі. Якщо в 2001 р. штраф був призначений 6 254 (3,1%), то в 2005 р. – 11 576 (6,67%) засудженим. У дослідженні підкреслюється, що розширення призначення судами штрафу заслуговує на схвалення, особливо коли це покарання застосовується в альтернативі позбавлення волі на певний строк. В останні роки значно зменшилася частка засуджених до виправних робіт. Якщо в 1998 р. до виправних робіт було засуджено 11,5% осіб, то в 1999 р. – 9,8; 2000 р. – 7,7%; 2001р. – 5,1%, 2002 р. – 2,3% ; 2003 р. – 1,6%, 2004 р. – 1,4%, а в 2005 р. – 1,2%. На думку респондентів до найбільш поширених причин незастосування судами виправних робіт відносяться: безробіття (24,6%); нелегітимність оформлення на роботі засуджених згідно з трудовим законодавством (32,6%); відсутність спеціалізованих установ для виконання виправних робіт (42,8%).

З моменту реформування кримінального законодавства України і введення в систему покарань службових обмежень для військовослужбовців частка засуджених до цього покарання залишається майже незмінною. Показники застосування цього покарання дорівнюють 0,02 – 0,03% від загальної кількості засуджених. На практиці виникають певні ускладнення під час виконання засудженими умов службового обмеження при призначенні одночасно з додатковими покараннями, зокрема позбавленням права обіймати певну посаду. Проблеми спричинені тим, що стосовно засудженого до цього основного покарання командування військових підрозділів видають наказ про встановлення військовослужбовцю визначених в ст. 58 КК правообмежень. При цьому залишається без виконання додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певну посаду, що є підставою для притягнення осіб до кримінальної відповідальності за невиконання вироку. З метою удосконалення порядку виконання основного покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців при призначенні судом як додаткового покарання позбавлення права обіймати певну посаду або займатися певною діяльністю автор пропонує доповнити ст. 30 КВК України відповідними положеннями.

Дані судової статистики свідчать, що конфіскація майна застосовується судами України в середньому до 1/5 від загальної кількості всіх засуджених. Причинами незастосування конфіскації майна при опитуванні суддів переважають такі: складність процесуальних вимог щодо виявлення майна засудженого – 40,0%; відсутність стабільної юридичної практики – 22,6%; однобічність  і неповно та в збиранні доказів – 20,0%; неясність і суперечливість законодавства – 17,4%.  Невиконання  вимог  кримінального  законодавства в час­тині застосування конфіскації майна, певною мірою, пов’язано з істотними недоліками, що мають місце на стадії досудового слідства щодо корисливих злочинів, за вчинення яких передбачено це додаткове покарання. Зокрема, не завжди виконуються вимоги статей 125 і 126 КПК України про забезпечення можливої конфіскації майна шляхом накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного.