Козлюк Л.Г. Кримінологічна характеристика особистості злочинця, який вчинив статевий злочин щодо неповнолітнього

Короткий зміст

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, розкривається стан її наукової розробленості, вказується на зв’язок роботи з науковими програмами і планами, визначаються об’єкт, предмет, мета та завдання дослідження, сформульовано положення і висновки, які становлять наукову новизну дисертації, визначається практичне значення одержаних результатів дослідження, апробація результатів дисертації.

Перший розділ «Статеві злочини щодо неповнолітніх як об’єкт кримінологічного дослідження» складається з чотирьох підрозділів, у яких здійснено кримінально-правову та кримінологічну характеристику статевих злочинів вчинених щодо неповнолітніх, проведено дослідження причин та умов зазначених злочинів, та віктимної поведінки неповнолітніх жертв статевих злочинів.

У підрозділі 1.1. «Кримінально-правова характеристика статевих злочинів щодо неповнолітнього» автор проводить аналіз об’єктивних та суб’єктивних ознак статевих злочинів вчинених щодо неповнолітніх. Здійснений аналіз дозволив автору підтримати позицію тих вчених, які безпосереднім об’єктом статевих злочинів щодо неповнолітніх визначають як статеву недоторканість і фізичний, психічний та духовний розвиток неповнолітніх. На думку автора, зазначений підхід оптимально відображає той порядок відносин, який порушується статевими злочинами щодо неповнолітніх. На підтвердження зазначеної позиції дисертант наводить такі аргументи: по-перше, ранні статеві зв’язки спричиняють шкоду здоров'ю, а особливо, коли жертвою є малолітня особа, у таких випадках порушується нормальний розвиток її організму; по-друге, як свідчить практика, більшість неповнолітніх, стосовно яких були вчинені статеві злочини, отримують психічну травму; по-третє завдані в результаті статевих злочинів травми неповнолітнім порушують їх нормальні життєві зв’язки, оскільки вони відчувають себе безпорадними і неповноцінними членами суспільства, що в результаті негативно впливає на їхній подальший духовний розвиток.

У підрозділі 1.2. «Кримінологічна характеристика статевих злочинів, які вчиняються щодо неповнолітнього» дисертант звертає увагу, що результати проведеного анкетування засуджених за статеві злочини щодо неповнолітнього та вивчення кримінальних справ за аналогічні злочини дали можливість зробити висновок, що статеве насильство як ніяке інше сприяє формуванню у особи (особливо у дитини) агресивності і схильності до подальшого його відтворення по відношенню до оточуючих, а особливо до своїх дітей.

Проведений аналіз підручників, посібників з кримінології засвідчив, що у 95 % статеві злочини згадуються в межах розділів (глав) «Насильницька злочинність». Як правило, розглядаючи її в межах насильницької, згадували про її існування, а основну увагу акцентували на умисних вбивствах і тяжких тілесних ушкодженнях. Тому дисертант звертає увагу, що статеві злочини здійснюють сильний травмуючий вплив на психіку людини, а також, враховуючи те, що безпека особистості й нормальний її розвиток в сучасних умовах – один із головних об’єктів правової охорони, слід розглядати питання про можливість виокремлення статевої злочинності в самостійний об’єкт кримінологічного дослідження.

Проведений аналіз статистичних даних дав можливість дисертанту простежити незначну тенденцію до зменшення кількості зареєстрованих статевих злочинів, які вчиняються щодо неповнолітніх. Однак по деяким складам злочинів (ч.2,3 ст. 153, ст. 155. ст. 156 КК України), навпаки, простежено збільшення їх кількості.

Емпіричне дослідження дало змогу дисертанту виявити, що у 2005–2008р.р. найбільшу питому вагу серед статевих злочинів щодо неповнолітніх становить розбещення неповнолітніх – 32,5% від загальної кількості статевих злочинів вчинених щодо неповнолітніх.

Дисертант звертає увагу на високий відсоток реєстрації злочину, визначеного ч. 2, 3 ст. 153 КК України, що передбачає відповідальність за насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, який становить 31,8%. У 2005–2008р.р., реєстрація злочину, що передбачає кримінальну відповідальність за ст.156 КК України у порівняні з 2000 р. зросли на 2,8%.

У підрозділі 1.3. «Причини та умови статевих злочинів щодо неповнолітнього у сучасній Україні» автор через призму культуроцентричної концепції розглядає причини і умови статевих злочинів щодо неповнолітніх. До причин зазначеної категорії злочинів відносяться чинники, які зумовлюють відсутність у особи належного рівня культури у задоволенні сексуальних потреб. Це безкультур’я виражається у використанні неповнолітніх для свого статевого задоволення.

Дисертант аргументує, що відсутність належного рівня культури спричинила виникнення у досліджуваних нами осіб комплексу сваволі та ілюзій. Недоліки сімейного виховання, криміногенний вплив несприятливого середовища віднесено до чинників, які сприяли відсутності у особи належного рівня культури у задоволенні статевих потреб. Водночас зазначені фактори викликають формування в особи комплексу сваволі та ілюзій.

До умов зазначеної категорії злочинів належать чинники, які сприяють формуванню та прояву цього комплексу сваволі та ілюзій. На підставі вивчених та узагальнених відомостей щодо статевих злочинів, які вчиняються стосовно неповнолітніх, встановлено умови, котрі сприяли їх вчиненню. Серед них такі як економічна нестабільність, безробіття, низький життєвий рівень населення, підміна моральних цінностей у суспільстві, сексуальна свобода, розбещеність, вплив засобів масової інформації та порнографії.

У підрозділі 1.4. «Віктимологічні аспекти поведінки неповнолітньої жертви статевих злочинів» проводиться дослідження неповнолітніх осіб, які потерпіли від статевих злочинів з позицій кримінологічної віктимології.

На підставі аналізу кримінальних справ за статеві злочини щодо неповнолітніх, автор зазначає, що у 30% випадках, «винною» формою поведінки неповнолітніх жертв є легковажна поведінка з незнайомими людьми.

У багатьох випадках обставиною, яка сприяє віктимності неповнолітніх, є їх прагнення до ранніх статевих зносин. Така зацікавленість  виникає під впливом друзів, які живуть статевим життям, розповідають та пропагують його. Це зумовлює той факт, що 34,5% неповнолітніх жертв статевих злочинів ще до вчинення стосовно них злочину мали досвід статевого життя.

Автором обґрунтовується природно-правовий критерій класифікації поведінки неповнолітніх жертв статевих злочинів як такий, що не залежить від волі людини, а існує об’єктивно в соціальній природі. Зазначений критерій дав можливість виділити основні групи неповнолітніх жертв статевих злочинів. До першої слід віднести неповнолітніх осіб, поведінка яких не відповідає природним законам соціального життя людей, у тому числі законам природного права. Така поведінка формується у них у результаті неналежного сімейного виховання, педагогічної занедбаності, розбещуючого впливу оточення, в якому вони проводять свій вільний час, та засобів масової інформації. До другої групи варто відносити неповнолітніх, поведінка яких була узгоджена із природними законами соціального життя людей, у тому числі законами природного права. Зазначена категорія неповнолітніх жертв статевих злочинів характеризується добропорядною поведінкою.

Другий розділ «Структура особистості злочинця, який вчинив статевий злочин щодо неповнолітнього» складається із п’яти підрозділів і присвячений дослідженню особистості в цілому і особистості злочинця зокрема, визначенню поняття особистості злочинця, який вчинив статевий злочин щодо неповнолітнього та характеристики деяких елементів його структури.

У підрозділі 2.1. «Вчення про особистість у суспільних науках» висвітлені теоретичні напрацювання суспільних наук стосовно розуміння феномену особистості. Аналіз існуючих у суспільних науках вчень про особистість дав змогу виявити, що проблема особистості складна та водночас важлива. Це пояснюється тим, що в кожній з цих наук існує багато концепцій особистості. Так, у соціологічній науці у другій половині XIX – на початку XX століття сформувалась соціологічна теорія особистості, яка налічувала безліч різних концепцій, серед яких слід виділити: теорію «дзеркального я», теорію ролей, марксистську теорію, теорію інтегрального синтезу.

Значний науковий доробок щодо вивчення феномена особистості має і психологічна наука. Про це свідчить той факт, що до другої половини XX століття налічувалося близько 50 таких теорій. Серед них найбільш відомі такі підходи, як психоаналітичний, біхевіористський, когнітивний.

У підрозділі 2.2. «Визначення поняття «особистість злочинця» у кримінології: термінологічні пропозиції» досліджується проблема термінологічного характеру, а саме: поняття «особа» чи «особистість» доцільно і правильно застосовувати, коли аналізується злочинна поведінка людини.

Проведений автором аналіз понять «особистість злочинця» і «особа злочинця» дає змогу зробити висновок, що в кримінологічній науці доцільним є використання поняття «особистість злочинця» як такого, що більш повно, глибоко і всебічно розкриває кримінологічний зміст досліджуваного феномену. На погляд дисертанта, з метою уніфікації термінології саме термін «особистість» слід використовувати у кримінологічних дослідженнях і застосовувати у науковій, навчальній, методичній літературі.

Дисертант звертає увагу, що при кримінологічному вивчені особистості злочинця необхідно враховувати, що воно включає в себе два важливих феномени, такі як «особистість» (її фізичні, соціальні, психологічні властивості) та «злочинець» (фізична осудна особа, яка у визначеному віці порушила закон про кримінальну відповідальність).

У підрозділі 2.3. «Поняття структури особистості злочинця, що вчинив статевий злочин щодо неповнолітнього» здійснюється вивчення групи ознак, які дають змогу успішно розкрити особистісні властивості під дією яких формується особистість злочинця, що вчиняє статевий злочин щодо неповнолітнього.

Автор на підставі аналізу юридичної літератури робить висновок, що кримінологічне дослідження особистості злочинця, який вчинив статевий злочин щодо неповнолітнього передбачає вивчення системи властивостей, які в сукупності зумовлюють або полегшують вчинення злочину. При цьому структура особистості досліджуваного злочинця відображає не тільки різноманіття її властивостей, але й їх роль в механізмі злочинної поведінки.

У підрозділі 2.4. «Соціально-демографічна характеристика злочинців, які вчинили статевий злочин щодо неповнолітнього» присвячений дослідженню таких соціально-демографічних ознак як вік, стать, сімейний стан, соціальне середовище, освітній рівень, рід занять, національність.

В результаті дослідження з’ясовано, що в 97,4% статеві злочини щодо неповнолітніх вчиняються чоловіками. Наведені різні вікові групи засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи дали можливість виявити, що серед осіб віком від 14–25 років найбільше вчиняється статевих злочинів щодо неповнолітнього. Дисертант звертає увагу, що коли згрупувати вікові категорії засуджених за статеві злочини щодо неповнолітніх, то більшість (58%) осіб вчиняють досліджувані злочини у віці від 16 до 30 років. Зазначене свідчить, що у статевих злочинах, вчинених щодо неповнолітніх, виявляється тенденція, за якою найвища кримінальна активність простежується у наймолодших вікових групах.

Проведене дисертантом анкетування засуджених та дані Департаменту з питань виконання покарань дозволили встановити, що 51,6% осіб зазначеної категорії мають повну загальну середню освіту, 36,1% – базову загальну середню освіту, 6,4 % – початкову загальну освіту, 3,2% – незакінчену вищу, 1,6% – повну вищу освіту, 0,7% – неписьменні. При цьому 12,2% осіб навчаються у загальноосвітньому закладі при установі, 6,1 навчаються у професійно-технічному закладі при установі, 0,1% – заочно (дистанційно) у вищих навчальних закладах.

Автор звертає увагу, що на механізм злочинної поведінки осіб, які вчинили статевий злочин, значний вплив справляли сім'ї засуджених. Тому виділено такі основні обставини, які сприяли неправильному формуванню  досліджуваного злочинця у сім'ї: 1) невиконання батьками своїх обов’язків щодо статевого виховання дітей; 2) самі батьки були поганим прикладом для наслідування.

Дослідження такої ознаки, як зайнятість допомогло встановити, що на момент вчинення злочинів 56,4% засуджених мали робітничу професію. В результаті емпіричного дослідження виявлена негативна тенденція, за якою на момент вчинення статевого злочину щодо неповнолітнього значний відсоток засуджених були працездатними, проте ніде не працювали і не навчалися, і він з кожним роком зростає.

У підрозділі 2.5. «Психологічна характеристика особистості злочинця, який вчинив статевий злочин щодо неповнолітнього» досліджуються негативні фактори, що вплинули на формування злочинної поведінки у осіб, які вчинили статевий злочин щодо неповнолітнього.

В результаті дослідження з’ясовано, що нехтування дитиною в сім'ї призводить до того, що вступ у статеві відносини в неї мотивується необхідністю задоволення емоційних потреб.

Проведене психологічне дослідження виявило, що в осіб, які вчинили статевий злочин щодо неповнолітнього, найпоширенішим мотивом є самоствердження.

При розгляді психології ґвалтівників і розбещувачів неповнолітніх дисертант не залишає поза увагою той факт, що на їх злочину поведінку впливає психічна патологія.

Складність пізнання кримінально караної статевої поведінки не викликає сумніву. Однак, якщо раніше акцент робився на психічній невпорядкованості особистості злочинця, який вчиняв статевий злочин, то при досліджені злочинців, які вчинили статевий злочини щодо неповнолітнього, виявляється тенденція, згідно з якою більшість – 85% – осіб, які вчинили зазначені злочини, психічних відхилень не мали (були психічно здоровими). За нашим дослідженням, лише 1,5% осіб мали дефекти психіки, однак вони не виключали відповідальності за вчинене.

Третій розділ «Шляхи вдосконалення запобігання статевим злочинам щодо неповнолітніх» складається із двох підрозділів і присвячений дослідженню ефективних шляхів запобігання статевим злочинам вчинених по відношенню до неповнолітніх.

У підрозділі 3.1. «Загальносоціальне запобігання статевим злочинам щодо неповнолітніх» здійснено аналіз стану розробки засобів запобігання зазначеним злочинам.

В ході дослідження встановлено, що на даний час в Україні відсутні державні програми, пов’язані із запобіганням злочинам проти статевої свободи та статевої недоторканності особи, зокрема щодо неповнолітніх. Відсутні також програми по реабілітації потерпілих і соціальної адаптації осіб звільнених з місць позбавлення волі, що відбувають покарання за злочини даної категорії.

Обгрунтовано, що розробка концептуальних засад запобігання статевим злочинам щодо неповнолітніх повинна містити заходи, які передусім підвищують рівень культури особистості, оскільки це перешкоджає виникненню стану безкультур’я, який призводить до порушення встановленого порядку статевих відносин між людьми. Автор вважає, що основним напрямом у запобіганні вчиненню зазначеним злочинам має стати просвітницька діяльність органів держави, громадських організацій по підвищенню культурного рівня населення. Зазначене сприятиме поширенню культури у статевих відносинах між людьми.

У підрозділі 3.2. «Значення типології особистості злочинця для спеціальнокримінологічного запобігання статевим злочинам щодо неповнолітніх» присвячений наявній в науці типологізації злочинців, що вчиняють статеві злочини, зокрема щодо неповнолітніх.

На основі дослідження автор виділив типи цих злочинців за такими критеріями: а) за формою прояву сексуального насильства щодо неповнолітніх; б) за способом встановлення знайомства з неповнолітніми. Відповідно до першого критерію, слід розрізняти такі типи злочинців:

– Агресивно налаштовані – цей тип переважно становлять особи, по відношенню до яких в дитинстві застосовувалось сексуальне насильство. А вчинення ними статевого злочину щодо неповнолітнього ніби звільняє їх від відчуття психологічної залежності, яке виникло після того, як вони самі стали жертвою статевого злочину. До цього типу необхідно відносити і неповнолітніх злочинців, яким, як правило, притаманна агресивна поведінка через низький самоконтроль, що підсилюється соціальною запущеністю та прагненням до гострих відчуттів. Зазначений тип злочинців становлять і особи з аномаліями психіки, для яких характерний збочений спосіб задоволення  сексуальних потреб, про що зазначалося у попередніх розділах дисертації.

– Не налаштовані агресивно – це особи, які не ставляться вороже до неповнолітніх, вони бачать у них лише об’єкт задоволення сексуальних потреб. Цей тип злочинців становлять особи, які в силу різних обставин (імпотенція, похилий вік, невміння контактувати з особами протилежної статті) не можуть вступати в статеві відносини з повнолітніми особами.

Відповідно до другого критерію слід виділити такі типи злочинців, які вчинили статеві злочини щодо неповнолітніх:

– злочинці, які не мали перешкод для спілкування з неповнолітніми.

До цієї групи злочинців слід відносити рідних, знайомих, друзів, педагогів та інших осіб, які були знайомі з неповнолітніми;

– злочинці, які зацікавлювали неповнолітніх спілкуватися з ними.

Зазначений тип злочинців будь-яким способом намагається викликати довіру до себе. Вони можуть схиляти неповнолітніх до спілкування різними способами: від пропозиції купити щось «смачненьке» до «курсу навчання інтимного життя»;

– злочинці, увагу яких до себе привертали самі неповнолітні.

Зазначений тип злочинців становлять особи, яким все одно з ким задовольняти статеві потреби. Однак віктимна поведінка неповнолітніх жертв ставала тим чинником, який скеровував волю злочинця на вчинення статевого злочину.