Наливайко В.С. Кримінологічні проблеми ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі

Короткий зміст

У вступі обгрунтовано актуальність теми дослідження, визначені його мета і завдання, охарактеризована методика, показані наукова новизна та практичне значення роботи, подано відомості про апробацію дослідження.

Перший розділ “Рецидивна злочинність серед осіб, звільнених з місць позбавлення волі” складається з двох підрозділів. Дається теоретичний аналіз крімінально-правової, кримінологічної, психологічної та педагогічної наукової літератури з теми дослідження.

У першому підрозділі “Кримінологічна характеристика рецидивної злочинності серед осіб, які звільнені з місць позбавлення волі” досліджується взаємозалежність рівня рецидиву злочинності від ефективності ресоціалізації. На основі аналізу наукових джерел підтверджено, що ресоціалізація осіб, звільнених з місць позбавлення волі, є складним процесом відновлення, збереження і розвитку соціальне корисних зв’язків і відносин засудженого у період відбування ним покарання і на першому етапі його життя після звільнення. Виконання покарання спрямоване на те, щоб не допустити рецидиву злочинів або ж зменшити рівень рецидивної злочинності. Застосовуючи покарання, суспільство повинне допомогти особам, звільненій з місць позбавлення волі обрати суспільно корисний напрям життєдіяльності й тим самим попередити повторення злочинних діянь.

У дисертації стверджується, що: 1) покарання сприятиме ресоціалізації злочинця, якщо воно буде відокремленим від традиційного жорстокого покарання у вигляді помсти і буде вирішувати такі завдання; 2) гуманне ставлення до колишнього злочинця є обов’язком суспільства, якщо воно заінтересоване у позитивному результаті (каятті та виправленні):

- створення нових за змістом і формою місць відбування покарання;

- забезпечення діяльнісного підходу до перебування засудженого у місці позбавлення волі;

- забезпечення належного культурного рівня розвитку особи.

У ході дослідження виявлено, що поняття “ресоціалізація осіб, звільнених від покарання” є складним багатомірним процесом, який поєднує наступні аспекти: змістовий, психологічний, соціальний. Під змістовим аспектом розуміємо сукупність заходів спрямованих на перевиховання особи, її розвиток і удосконалення. Психологічний аспект передбачає обов’язкове врахування психологічних особливостей особи засудженого. Соціальний аспект ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі реалізується у контексті суспільних зв’язків індивіда. Саме наявність названих аспектів пояснює специфіку процесу ресоціалізації осіб, які відбули покарання, своєрідність його емоційного забарвлення та особистісної спрямованості.

Визначаються основні групи обставин, які сприяють ефективній ресоціалізації, вплив примусово-виправних засобів на рівні рецидиву серед осіб звільнених з місць позбавлення волі. Детально розглянуто механізм зв’язку: “людина - середовище - злочин - нове середовище - новий злочин”.

У другому підрозділі “Особистісно-ситуаційна природа та механізм протиправної поведінки осіб, звільнених з місць позбавлення волі” аналізується зміст і сутність процесу ресоціалізації, його соціально-психологічні закономірності. Характеризується біосоціальна сутність людини, виходячі з гармонійного поєднання індивідуального (Я) і соціального (МИ).

У дослідженні з’ясовано, що на ефективність процесу ресоціалізації впливає чимало факторів, які ми умовно поділили на дві групи: а) зовнішні (умови, обставини, оточення, які безпосередньо позитивно чи негативно діють на особу, підкріплюють або, навпаки, послаблюють існуючу спрямованість її поглядів, переконань, мотивів діяльності); б) внутрішні (властивості особи, які виражають її готовність, бажання і потребу стати іншим, самому змінити свою орієнтацію, налагодити корисні зв’язки з суспільством, тобто, перевиховатися).

Визначено фактори, які спонукають до скоєння нового злочину, а також обставини, котрі сприяють хибному моральному становленню особистості. Розглядається поведінка і спілкування дезаптованих осіб. Звільнені з місць позбавлення волі нами вивчаються як суб’єкт процесу ресоціалізації. Робиться висновок, що ресоціалізація повинна формувати морально-психологічну готовність творити, діяти, спілкуватись у нових умовах, швидко включатись у виробничу та громадську діяльність без додаткових витрат енергії та подолання внутрішнього опору і напруження.

Другий розділ “Кримінологічні та організаційно-правові засади ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі” об’єднує два підрозділи. Тут визначено завдання правоохоронних органів у справі ресоціалізації, розглянуто проблеми правового забезпечення даної діяльності.

У першому підрозділі “Заходи попередження рецидиву злочинів з боку осіб, які звільнені з місць позбавлення волі, та їх соціальної адаптації” приводиться їх класифікація за метою, ознакою регулювання кримінально-процесуальним законом, характером заходу.

У дисертації аналізується стан ресоціалізаційної роботи серед  неповнолітніх, звільнених з виховно-трудових колоній та вносяться конкретні пропозиції стосовно недопущення становлення на злочинний шлях так званих “важких” підлітків.

Автором розглядається цілісність процесу ресоціалізації і органічна єдність та взаємозвязок у трьох її періодах: до засудження, під час відбування покарання, після звільнення.

Визначені і охарактеризовані функції ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, які є адекватними її структурі. До них належать:

1. Освітньо-пізнавальна — забезпечує формування у свідомості знань про норми права і правила поведінки, а також почуття відповідальності за скоєні правопорушення.

2. Визначально-детермінуюча — зумовлює спрямованість світогляду особи на усвідомлення відповідності правових норм її інтересам, життєвому самовизначенню, переорієнтації цінностей.

3. Регулятивно-коригуюча — полягає у корекції ставлення до навколишнього світу, формуванні цілісної та стійкої життєвої позиції.

4. Стимулююча — акцентує увагу на позитивних рисах звільненої від покарання особи, що ефективно впливає на її перевиховання, сприяє інтелектуальному розвитку, мобілізації творчих сил.

5. Діагностично-прогностична — забезпечує глибоке розуміння суб’єктом суті та взаємозв’язку явищ оточуючого соціального середовища і можливість передбачення тенденцій їх розвитку, свого призначення і ролі у соціумі.

6. Трансформаційна — сприяє перетворенню правових, етичних, моральних знань у внутрішні переконання і принципи особистого життя  колишнього засудженого.

7. Оціночно-критеріальна — полягає в оцінці звільненим соціальної орієнтації інших суб’єктів, здатності вести аргументовану полеміку, відстоювати свої погляди.

8. Виховна — сприяє формуванню гуманно спрямованої особи, яка відбула покарання, залученню її до культурних надбань, участі у творчому освоєнні духовних цінностей.

9. Соціально-адаптивна — орієнтує на гармонійне узгодження загальносупільних, групових та особистих поглядів, інтересів, запитів.

10. Розвиваюча — свідчить, що ресоціалізація слугує  умовою її подальшого позитивного розвитку та вдосконалення.

У другому підрозділі “Форми і методи діяльності у сфері ресоціалізації засуджених до позбавлення волі та звільнених після відбуваня цього покарання” окреслено напрямки діяльності органів внутрішніх справ у сфері ресоціалізації. А саме:

1. Профілактична діяльність, яка грунтується на виявленні та усуненні несприятливих психобіологічних, психолого-педагогічних, юридичних та інших факторів, що зумовлюють відхилення у психічному та соціальному розвитку особи, її поведінці і конкретних діях. Зміст цієї профілактики становлять: роз’яснення необхідності дотримання правових норм і правил  поведінки; створення умов для нормального розвитку особи, її освіти та вибору професії; організація заходів щодо забезпечення програми позитивної життєдіяльності осіб, які скоїли злочини і відбули покарання; соціальний захист раніше засуджених.

2. Психологічна корекція особи злочинця, основним завданням якої є усунення негативних явищ соціального мікросередовища, труднощів у спілкуванні та міжгрупових взаєминах, формування активної життєвої позиції.

3. Соціально-правова терапія, тобто правоохоронна діяльність в умовах дефіциту людяності, що негативно позначається на соціалізації особи та її поведінці. У загальному вигляді у цій діяльності реалізуються такі цілі:                 корекція відхилень у поведінці на основі індивідуально-диференційованого підходу; визначення типу особистості, її особливостей, що характеризують ступінь соціальної дезадаптації; надання кваліфікованої допомоги у формуванні взаємин, що сприяють нормальній соціалізації.

4. Соціальна реабілітація, тобто діяльність, спрямована на здійснення системи організаційних, правових, культурних, освітніх, лікувальних, оздоровчих та інших соціальних заходів щодо відновлення фізичного і морального стану тих, хто цього потребує. Без соціальної реабілітації неможливе повернення засуджених до повноцінного життя у суспільстві.

Окремо виділено принципи їх діяльності:

- надання соціальної допомоги людині, незалежно від її віку, національності, переконань, соціального статусу, сфери зайнятості, місця проживання;

- гуманності, який означає орієнтацію на пріоритет загальнолюдських цінностей, узгодження інтересів суспільства і потреб особи в отриманні соціальних послуг;

- поєднання допомоги із самодопомогою, суть якого в тому, щоб спиратися на потенціал особи та її прагнення сприйняти позитивний соціальний вплив;

- інтеграції, який передбачає взаємодію усіх суспільних інститутів, заінтересованих у продуктивному процесі ресоціалізації;

- адаптації, що визначає особливості включення різних категорій колишніх засуджених у суспільно корисну діяльність;

- комплексного підходу, який означає використання широкого спектра прийомів та засобів вирішення проблеми ресоціалізації особи відповідними державними, громадськими і приватними установами й організаціями;

- етичності, що потребує вмілого використання наявної інформації із збереженням в необхідних випадках конфіденційності;

- поваги до особистості, який передбачає опору на її позитивні риси та властивості;

- взаємної довіри як основи ефективної ресоціалізації особи;

- систематичності, який означає послідовність і  безперервність ресоціалізаційної роботи.

До основних форм профілактичної діяльності можна віднести:                           а) індивідуальну, сутність якої полягає у здійсненні соціальної реабілітації відповідно до потреб особистості, характеру її проблем; б) групову, призначенням якої є організація соціальне значущих ініціатив, участі особи у суспільно корисній діяльності; в) підвищення культурно-освітнього та професійного рівня засуджених; г) соціально-психологічну та юридичну підтримку, в ході якої виявляються та окреслюються основні напрями виходу з проблеми, що хвилює особу.

Третій розділ “Проблеми правового регулювання ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі” розкриває теоретичну та експериментальну базу нових форм і методів ресоціалізаційної діяльності.

У першому підрозділі “Використання позитивного досвіду зарубіжних країн у сфері ресоціалізації” на основі аналізу досвіду ресоціалізаційної діяльності у зарубіжних країнах стверджується, що у всіх демократичних державах працюють над удосконаленням системи виконання покарання, перевиховання засуджених і повернення її до нормального життя.

Дослідженням встановлено, що створити задовільні умови ресоціалізації особи доцільно шляхом реалізації її змістового, організаційно-методичного і психологічного аспектів. Змістовий аспект передбачає процес ресоціалізації з метою забезпечення її саморозвитку і самоудосконалення. Організаційно-методичний аспект - забезпечує формування соціально орієнтованого мислення вчорашніх засуджених і вироблення у них законослухняної поведінки. Психологічний аспект полягає у досягненні особистістю усвідомлення своєї провини і каяття.

Ці три аспекти інтегровано у роботі Центру реабілітації “Милосердя” (Волинська область).

Основними принципами роботи Центру є:

1)                              добровільність вступу до нього, який передбачає самовиховання і саморозвиток особистості та грунтується на свідомому виборі свого майбутнього;

2)                              віра в людину, опора на її позитивні риси та якості;

3)                              перевиховання у суспільне корисній діяльності, спілкуванні з іншими людьми;

4)                              гуманне ставлення до людини, визнання її найвищою цінністю у суспільстві;

5)                              активність членів Центру, яка проявляється в їх участі у господарській, культурно-масовій, освітній, пропагандистській та іншій роботі;

6)                              індивідуалізація та диференціація виховної роботи, що означає врахування психологічних особливостей кожного члена Центру і, відповідно, добір форм, засобів і методів виховного впливу на нього;

7)                              духовне самовизначення особи, що передбачає узгодженість життя людини з її внутрішнім світом, вірою і уподобаннями;

8)                              вільний вихід з Центру.

Організовуючи роботу Центру, ми акцентували увагу саме на ресоціалізаційному напрямі і визначили такі основні методи виховного впливу: а) індивідуальні бесіди; б) психологічні тести і тренінги; в) забезпечення дотримання режиму і розпорядку роботи, а також виконання обіцянок членів Центру, яку вони дають при вступі; г) залучення до продуктивної праці та розподілу її результатів; д) участь у культурно-масовій, освітній, лекційній, спортивно-оздоровчій, релігійній діяльності Центру; е) застосування матеріального і морального стимулювання; є) сугестивні (навіювальні) методи.

Проаналізувавши стан рецидивної злочинності у Рожищенському районі з 1992 по 1998 рік, ми дійшли висновку, що працюючи зі злочинцями у напрямі їх виховання, створивши необхідні для життя та праці умови, залучивши їх до суспільно корисної роботи, можна значно зменшити кількість повторних злочинів.

Другий підрозділ “Проблеми удосконалення законодавства, що регламентує процес ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі” присвячено огляду сучасного вітчизняного законодавства стосовно проблеми ресоціалізації. Подано конкретні пропозиції до проекту Закону про профілактику злочинів і правопорушень. Автор вважає за доцільне доповнити Закон України “Про зайнятість населення” окремою статтею “Обов’язки адміністрації підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності по виконанню вимог Закону України “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі”.

У Законі України “Про місцеві державні адміністрації” ми пропонуємо поширити повноваження цих органів в галузі соціального забезпечення та соціального захисту населення і на осіб, звільнених з місць позбавлення волі.

Потребує доповнення Закон “Про місцеве самоврядування в Україні”, де б конкретно визначались завдання, повноваження та відповідальність посадових осіб щодо побутового і трудового влаштування осіб, звільнених з місць позбавлення волі.

Проведене нами експериментальне дослідження дає змогу визначити основні умови, за яких процес ресоціалізації осіб, звільнених від відбування покарання, буде більш ефективним. Такими умовами є: удосконалення змісту всієї діяльності ресоціалізаційного Центру; забезпечення особистої активності засуджених у процесі перевиховання; здійснення психолого-педагогічного управління ходом ресоціалізації колишніх засуджених.