Крижна Л.В. Попередження злочинів, що вчинюються у сфері сімейно-побутових відносин

Короткий зміст

У вступі обгрунтовується вибір та актуальність теми дисертаційного дослідження, визначаються його мета і завдання , зв’язок з науковими програмами МВС України та Національної академії внутрішніх справ України, формулюються наукова новизна роботи, основні положення, що виносяться на захист, теоретичне і практичне значення одержаних результатів та їх апробація.

Розділ перший “Кримінально-правова та кримінологічна характеристика злочинів, що вчинюються в сфері сімейно-побутових відносин” складається з чотирьох підрозділів і присвячений висвітленню кримінально-правових та кримінологічних аспектів характеристики злочинів, що вчинюються в сімейно-побутовій сфері.

У першому підрозділі “Кримінально-правова характеристика злочинів, що вчинюються в сфері сімейно-побутових відносин” розглянуті питання про історичне ставлення суспільства і держави до жорстокості в сім’ї, види і характер насильства в цієї сфері та їх кримінально-правова характеристика.

Статистичні дані свідчать, що злочини, що вчинюються в сфері сімейно-побутових відносин, мають суттєву питому вагу в загальній масі злочинності і цей показник в останні роки не тільки не скорочується, а навпаки, має відповідну тенденцію до зростання. В цій сфері вчинюється переважна більшість таких небезпечних злочинів, як вбивства, тяжкі та менш тяжкі тілесні ушкодження, хуліганство. Злочини у сфері сімейно-побутових відносин завдають суттєвої матеріальної і моральної шкоди потерпілим, заважають вирішенню соціальних завдань, що стоять перед нашим суспільством у побудові нових економічних відносин, демократичного, громадянського суспільства.

Ознайомлення та вивчення судово-слідчої практики показує, що до групи цих злочинів насамперед слід віднести навмисне убивство, навмисне заподіяння тілесних ушкоджень різної тяжкості, погроза убивством, доведення до самогубства, побиття та мордування, квартирне (побутове) хуліганство, образа, наклеп та багато інших насильницьких і ненасильницьких злочинних діянь, що виникають між злочинцем і потерпілим на ґрунті конфліктних сімейно-побутових стосунків.

На основі проведеного дослідження автор дійшов висновку, що найбільш поширеними злочинами, що вчинюються в сфері сімейно-побутових відносин, є навмисні насильницькі злочини, що посягають на суспільні відносини, ядром яких є охорона фізичного статусу особистості (її життя, здоров'я, тілесна недоторканість) та обов'язковою ознакою об'єктивної сторони яких виступають фізичне насильство над особистістю, спроба чи погроза його застосування. Тенденція до зростання насильницьких злочинів у сімейно-побутовій сфері пояснюється, на нашу думку, небезпекою посилення елементів соціальної корозії, подвійної моралі, соціальної апатії, бездуховності, скептицизму та байдужості, що вразили суспільну свідомість і привели до відповідної дегуманізації відносин і в сімейно-побутовій сфері, розповсюдженню агресивності, побутової конфліктності та інших криміногенних явищ. Зіграли свою роль і зростаюча алкоголізація окремих груп населення, зростання нервово-психічної захворюваності, розповсюдження наркоманії, загальне зростання злочинності.

Враховуючи важливий попереджувальний вплив для запобігання більш небезпечних злочинів проти життя і здоров'я особистості, посягань на особисте майно громадян, слід було б в кримінальному законі встановити відповідальність не тільки за погрозу вчинити вбивство, але також і за погрозу заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, знищення майна.

У другому підрозділі “Кримінологічна характеристика злочинів, що вчинюються в сфері сімейно-побутових відносин“ проведено аналіз точок зору щодо визначення їх поняття, наводяться кримінологічні ознаки зазначеної категорії злочинів.

Результати дослідження свідчать про те, що переважна більшість розглянутих злочинів (80,1%) були скоєні в квартирах і приватних будинках. Під’їзд будинку слугував місцем вчинення злочину у 10,7% випадків. В гуртожитках і на подвір’ях було вчинено 6,0% злочинів і лише у 3,2% - на вулицях. Це, в основному, підтверджується і даними, які отримані при вивченні матеріалів, по яких відмовлено в порушенні кримінальних справ (за винятком кількості побутових правопорушень, що були вчинені в гуртожитках та під’їздах - 17,3% випадків). Проте, наведена цифра, перш за все, свідчить про результат оперативного втручання працівників міліції, завдяки чому вдалось уникнути переростання конфлікту в злочинні дії.

Всі види побутових злочинів, як правило, вчинялись у вечірні (з 18 до 21) години (45,8%) та близько опівночі - з 21 до 24 години (23,7%). Найменша їх кількість припадає на період з 1 до 6 години (9,2%) та з 6 до 12 години (3,0%). Майже кожний п'ятий побутовий злочин вчинений у вихідні, святкові та передсвяткові дні.

Встановлено, що у 57,2% випадках злочини в сфері сімейно-побутових відносин супроводжувались фізичним насильством над жертвою, у 18,3% випадках злочинцем застосовувалась холодна зброя. Знаряддями вчинення злочину у 20,6% випадках слугували предмети, випадково підібрані на місці події. Як правило, це були різноманітні предмети господарського вжитку, які в силу ситуаційного характеру розглядуваних злочинів заздалегідь спеціально не готувались до застосування при вчиненні злочину. В поодиноких випадках побутові конфлікти вирішувались із застосуванням вогнепальної зброї.

За попередньо обдуманим умислом і підготовчими діями було вчинено дещо більше 12,0% сімейно-побутових злочинів. До їх числа відносяться і злочини, що були вчинені на замовлення третьою особою. Проте у більшості випадків умисел на вчинення злочину виник лише в ході самого сімейно-побутового конфлікту (80,9%).

Сторонами при вчинені побутових злочинів в своїй більшості виступали особи, які зв'язані між собою сімейно-родинними стосунками: дружина (29,3%), чоловік (11,3%), батьки (6,8%). Щодо неповнолітніх, то вони рідко ставали безпосередньою жертвою сімейно-побутового злочину. Через малолітство вони, як правило, лише опосередковано ставали учасниками конфлікту (в якості свідків) і лише в окремих випадках приймали сторону потерпілого.

Однією із сторін значної кількості злочинів, вчинених в сфері сімейно-побутових відносин, є особи, які перебувають у позашлюбних стосунках або колишнє подружжя. Таких за матеріалами кримінальних справ було виявлено близько 20,0 відсотків.

Крім вказаних осіб, учасниками побутових злочинів були: сусіди (у 12,8% випадках), давні друзі (7,5%), випадкові знайомі (6,8%).

Якщо за даними раніш проведених кримінологічних досліджень частка осіб жіночої статі, що вчинила злочини в сфері сімейно-побутових відносин, становила 10,0-12,0%, то за результатами нашого дослідження питома вага таких осіб становить 26,3%, тобто зросла за останні роки більш ніж удвічі. Поведінка жінок в побутових конфліктах стає агресивнішою і криміногенно небезпечнішою. Це підтверджується також тим, що серед осіб, що перебувають на профілактичному обліку в органах внутрішніх справ у зв'язку із вчиненням правопорушень в сфері сімейно-побутових відносин питома вага жінок перевищує 16,0% .

Викладене дає підстави виділити серед досліджуваних злочинів в окрему групу ті з них, які вчинені жінками. Такій групі злочинів притаманні як загальні (об'єктивні) чинники, викликані соціально-матеріальними негараздами, так і чинники суб'єктивного характеру (неврівноваженість, емоціональна нестійкість, розбещеність, аморальні погляди, важко пояснювана подразливість, надмірно-принизливе ставлення до членів сімейно-побутового оточення і т. ін.). Нерідко негативного забарвлення набувають такі суто жіночі особливості, як емансипованість, завищена самооцінка своїх можливостей, невиправдана самостійність і незалежність у вчинках, які миттєво проявляються навіть при найменшій підозрі замаху на них.

Іншу групу складають злочини, що вчинюються жінками при наявності віктимної поведінки потерпілої сторони, навіть в певних випадках свідоме провокування, особливо при систематичному вживанні спиртних напоїв, знущаннях, образах, погрозах, інших фактах протиправної поведінки.

На основі одержаних результатів дисертант дійшов таких висновків.

По-перше, особливе значення в генезисі злочинів в сфері сімейно-побутових  відносин має безпосередня конфліктна ситуація, у якій відбувається зіткнення протилежних інтересів, характерів, прагнень. Сімейно-побутові відносини визначаються надзвичайно великою кількістю мотивів, які призводять до конфліктів. Конфлікт може виникнути з будь-якої незадоволеної потреби (соціального спілкування, престижу, сексуальної й ін.), але нерідко його основою служать міжособистісні антипатії, психологічна несумісність і т.д.

По-друге, за своєю сутністю конфлікт є дефектом соціального спілкування, найбільш типовий для розглянутих сфер відносин, де соціальний контроль за поведінкою є слабкий, де нерідко існують зневажливі або байдужі ставлення до особи і її інтересів з боку членів сім’ї. Дослідження показало, що конфлікт лежав в основі двох третин злочинів, що вчинялися у сфері сімейно-побутових відносин.

Аналіз різноманітних підходів до кримінологічної класифікації конфліктних ситуацій, що виникають у сфері сімейно-побутових відносин, призвів до висновку про перевагу класифікації, заснованої на якісній інтерпретації причинно-наслідкового зв’язку. При такому підході в сфері сімейно-побутових відносин виділяються злочини як результат: а) тривалого і гострого конфлікту, ініціатором якого був злочинець; б) ситуаційно обумовленої конфліктної поведінки потерпілого; в) аморального способу життя злочинця і потерпілого; г) вирішення злочинцем внутріособистісного конфлікту суспільно небезпечним засобом в об’єктивно нейтральній ситуації.

У третьому підрозділі “Кримінологічна характеристика осіб, які вчинили насильницькі злочини у сфері сімейно-побутових відносин” запропонована класифікація злочинців в сфері сімейно-побутових відносин, яка представляє, на думку дисертанта, певний практичний інтерес, оскільки фіксуючи в кожній виділеній групі злочинців сукупність істотних властивостей осіб і чинників мікросередовища, що детермінують поведінку, вона тим самим вказує на причинний комплекс, який повинен бути предметом профілактичної діяльності.

За даними проведеного дослідження, найчастіше злочини в сфері сімейно-побутових відносин вчинюються особами у віці 30-40 років (42,8%), на другому місці - особи віком від 25 до 30 років (19,5%). Кожний шостий  злочин в сфері сімейно-побутових відносин вчинений особою у віці від 40 до 50 років. Серед осіб, що вчинили злочини в сфері сімейно-побутових відносин молоді у віці до 25 років виявлено лише у 10,7%. Аналогічні дані були отримані і при вивченні віку осіб, які перебували на профілактичному обліку в органах внутрішніх справ (особи вікової групи 30-40 років становлять 27,0% від загального числа профілактованих, правопорушники у віці від 25 до З років - 23,6%). Це пояснюється тим, що на ці вікові групи припадає найбільша кількість населення, що перебуває у шлюбі, а отже серед них більш поширені злочини, що направлені проти інших членів родини. Слід врахувати і таку обставину, що саме на ці вікові категорії припадає більшість осіб, які зловживають спиртними напоями.

Результати дослідження свідчать про те, що у осіб, які вчинили злочини в сфері сімейно-побутових відносин, істотно переважали антисуспільні інтереси та спрямування до зловживання спиртними напоями (63,1% з числа досліджених), асоціальної небезпечної поведінки в колі сім'ї (15,8%), порушень громадського порядку (10,5%). В інших випадках негативні інтереси і спрямування проявлялись у спілкуванні з особами антигромадської поведінки та  раніш судимими (5,3%), в ухиленні від суспільно-корисної праці (6,0%). В окремих випадках спостерігався потяг до жебрацтва, прояви аморальної поведінки. Лише у 6,0% досліджених негативних інтересів не виявлено. В порівнянні з винними 40,0% потерпілих від злочинів, скоєних в сфері сімейно-побутових відносин, не були схильні до правопорушень, і їх поведінка не свідчила про схильність до антигромадських та інших негативних вчинків.

Натомість, лише кожний п’ятий злочинець виявляв бажання до праці і тільки одиниці проявляли інтерес до спорту або цікавились досягненнями культури і мистецтва.

Виявлена в процесі дослідження сукупність специфічних особистих властивостей злочинців в сфері сімейно-побутових відносин, що мають типовий характер, дозволили дисертанту зробити висновок про можливість їх виділення  в окремий підтип особи насильницьких злочинців. Він характеризується сукупністю соціально негативних ознак, - серед яких важливу мотивуючу роль грають антигромадські установки і різного роду характерологічні і психічні відхилення (у рамках осудності), що визначають агресивність як домінуючу рису особи.

З урахуванням характеру і міри стійкості антигромадської спрямованості особи виділяються три основні групи злочинців в сфері сімейно-побутових відносин: випадково-ситуативні, ситуативні і злісні.

Першу групу утворюють особи, що скоїли злочин, який суперечить їх загальній позитивній соціальній спрямованості і є наслідком інтенсивного впливу на особу екстремальних умов особистісно-побутового мікросередовища.

До другої групи відносяться особи, для яких здійснення злочину є актом, зумовленим відносною нестійкістю асоціальної спрямованості. В умовах гострої конфліктної ситуації антигромадська орієнтація здійснює домінуючий вплив на мотиваційну сферу особи.  Їх образ життя в сім’ї містить елементи криміногенної моделі поведінки. Представникам цієї групи властива ситуативна антигромадська установка, а також яскрава виражена акцентуація особи.

Третю групу складають особи, що займають стійку антигромадську позицію. Як правило, вони зловживали спиртними напоями, систематично вчинювали різні правопорушення за що неодноразове притягувалися до відповідальності, в т.ч. кримінальної. Таким злочинцям притаманна антигромадська установка, що визначає їх схильність до конфліктів з оточуючими, націленість на насильницькі протиправні способи вирішення міжособистісних протиріч.

У четвертому підрозділі “Причини і умови, які сприяють вчиненню сімейно-побутових злочинів”  блок причин і умов побутової злочинності розглядається як елемент системи детермінант загальної злочинності і який відповідає властивим цій системі закономірностям.

Дисертант дійшов висновку про те, що криміногенна ситуація в сфері сімейно-побутових відносин загострюється рядом нових загально соціальних факторів, які раніше були відсутні або діяли у більш пом’якшеній формі і які призводять зрештою до вчинення злочинів. Серед них можна виділити:

а) низький матеріальний і духовний рівень життя переважної частини населення України, безробіття, фактична втрата певною частиною населення життєвих перспектив, що негативно впливають на соціально-психологічну атмосферу в сім’ї, істотно знижують її виховний потенціал; б) труднощі в оволодінні професією та працевлаштуванні, активний процес соціальної дезінтеграції різних, перед усім молодіжних, вікових груп, що призводить до втрати соціальних, ідеологічних та інших орієнтирів; в) відсутність налагодженої системи виховання та культурного дозвілля, зниження виховної ролі освіти, культури, моральності, трудових колективів, громадських організацій; г) десоціалізація особи в процесі негативного сімейного виховання; д) інтенсивний розпад сімей, що призводить до збільшення люмпенізованих і десоціалізованих членів суспільства; е) загострення соціально-економічних протиріч в суспільстві, що ставить на межі конфлікту різноманітні, передусім побутові спільності, наслідком чого є зростання корисливо-насильницької мотивації, як найбільш яскраво вираженої тенденції в структурі злочинності; є) падіння рівня дисципліни і дисциплінованості в більшості сфер життя суспільства, що призводить до посилення негативного соціального і правового потенціалу нинішньої молоді; це, в свою чергу, закладає “міну” уповільненої дії для майбутніх поколінь; ж) зростання алкоголізації населення і розширення споживання наркотичних і токсичних засобів як психофізіологічного феномена, що усуває комплекс неповноцінності у молоді (яка виявилася “не при справах”), як наслідування звичаям деякої побутової і дозвільної спільності, спроба відійти від побутової невпорядкованості, сімейного дискомфорту.

Наведений перелік негативних факторів, що сприяють вчиненню злочинів в сфері сімейно-побутових відносин не є вичерпним. Проте саме ці обставини (як кожна в окремості, так і їх певні сукупності) в першу чергу обумовлюють зазіхання в сфері сімейно-побутових відносин.

Безумовним є також і те, що більшість із вказаних чинників виникла ні рік чи два тому. Їх вплив на злочинність в сфері сімейно-побутових відносин простежувався і раніше. Разом з тим лише в останні роки, в період переходу до нових економічних і політичних відносин в державі саме ці фактори набули гострий і інтенсивний характер і зумовлюють в сучасний період негативні тенденції злочинності в зазначеній сфері.

У зв’язку з цим, на думку автора, оцінка реального стану злочинності в цій сфері набуває першорядного значення.

За даними нашого дослідження безпосередніми факторами, які викликали конфлікт в сфері сімейно-побутових відносин, є: небажання конфліктуючої сторони працювати (7,0%); конфліктно-агресивний характер злочинця (90,0%); конфліктно-агресивний характер осіб, що проживали з нею раніше (9,0%); пияцтво злочинця (80,0%); пияцтво осіб, які проживали зі злочинцем (10,0%); невиконання членами сім’ї злочинця сімейних обов’язків (0,5%); протиріччя у вихованні дітей (0,5%); протиріччя із-за користування комунальним приміщенням (2,5%); протиріччя із-за користування присадибною ділянкою (3,0%).

У другому розділі “Організаційно-правові основи попередження злочинів, що вчинюються у сфері сімейно-побутових відносин”, якій включає чотирі підрозділи, розглядаються питання про загальне попередження, спеціально-кримінологічні заходи попередження та індивідуальне попередження злочинів, що вчинюються у сфері сімейно-побутових відносин, а також взаємодія органів внутрішніх справ з іншими суб’єктами у попередженні злочинів, що вчинюються у зазначеній сфері.

У першому підрозділі “Загальне попередження злочинів, що вчинюються у сфері сімейно-побутових відносин” заходи попередження класифікуються за сферами впливу: економічні, соціальні, ідеологічні, технічні, організаційні і правові. Важливо підкреслити, що як загальні, так і спеціально-кримінологічні заходи попередження злочинів, що вчинюються у сфері сімейно-побутових відносин можуть бути класифіковані за такими ознаками .

Економічні заходи попередження злочинності у зазначеній сфері спрямовані на нейтралізацію криміногенних недоліків, протиріч функціонування економічної сфери і виявляють своє значення як на макрорівні (наприклад, оздоровлення економіки країни в цілому, економічний захист найменш забезпечених верств населення за допомогою введення науково обґрунтованого рівня прожиткового мінімуму і т.ін.), так і на мікрорівні (наприклад, пільги і допомога конкретним особам, що знаходяться в критичній ситуації).

Соціальні заходи профілактики злочинності у сфері сімейно-побутових відносин покликані впливати на різні соціальні інститути (сім’я, колектив, громадські організації і т.д.). Так значний профілактичний потенціал містить заходи, що сприяють створенню культу родини, розвитку суспільних основ місцевого самоврядування і т.д.

Ідеологічні міри профілактики зазначених злочинів покликані на базі загальнолюдських цінностей формувати у членів суспільства моральну свідомість, за допомогою диференційованого споживання обмежувати негативний вплив на поведінку людей негативних стандартів масової культури (наприклад, обмежування демонстрації фільмів еротичного змісту по телебаченню (державні і приватні канали) у вечірній час); за допомогою індивідуально-виховної роботи виправляти моральні деформації у осіб із протиправною поведінкою .

До технічних заходів профілактики злочинності у сфері сімейно-побутових відносин відносяться різні технології, правила, засоби і пристосування, що перешкоджають вчиненню злочинів і інших правопорушень, заподіянню суспільно небезпечних наслідків у процесі соціальної діяльності людей (наприклад, технології, що виключають аварійність на виробництві, правила дорожнього руху, засоби охоронної сигналізація, замикаючі пристрої  та інш.).

Організаційні міри попередження злочинності у сфері сімейно-побутових відносин покликані сприяти нейтралізації чи  мінімізації криміногенних наслідків від непрофесійної організаційно-управлінської діяльності. Наприклад, заходи по удосконаленню процесів керованої міграції населення країни, по відпрацьовуванню механізму соціальної адаптації осіб, звільнених із місць позбавлення волі, по формуванню правильних критеріїв ефективності діяльності правоохоронних органів, що не стимулювали б “гри зі статистикою” на грані кримінальних злочинів (укриття злочинів від обліку, завищення відсотка розкриття злочинів), та інш.

В залежності від змісту правові міри попередження злочинів, що скоюються у сфері сімейно-побутових відносин поділяються на такі, що: 1) забезпечують нейтралізацію умов, що сприяють скоєнню конкретних злочинів (до них відносяться норми різних галузей законодавства, які обмежують дієздатність алкоголіків; регламентують порядок придбання і збереження зброї  та інш.); 2) стимулюють до здійснення дій, що перешкоджають або припиняють скоєння злочину (такими є, перш за все, норми кримінального права про добровільну відмову від злочину, необхідну оборону, затримування злочинця); 3) регламентують процес попередження злочинів.

У другому підрозділі  “Спеціально-кримінологічні заходи попередження злочинів, що вчинюються у сфері сімейно-побутових відносин” розглянуті:

1. Заходи, спрямовані на виявлення джерел криміногенного впливу у сімейно-побутовій сфері (зокрема, виявлення неблагополучних сімей; установлювання джерел негативного впливу у сімейно-побутовій сфері; виявлення випадків сімейної конфліктності та дитячої бездоглядності; установлювання серед членів родин десоціалізованих осіб; виявлення родин, представники яких раніше були засуджені чи притягувалися до адміністративної відповідальності тощо).

 2. Заходи, спрямовані на попередження дитячої бездоглядності (підвищення виховних функцій сімей неповнолітніх правопорушників; усунення причин безконтрольної поведінки підлітків; відновлення порушеного контакту між батьками і дітьми тощо).

3. Заходи, що забезпечують узяття на профілактичний облік неблагополучних сімей і постійний контроль за станом взаємовідносин у таких сім’ях.

4. Заходи, спрямовані на підтримку сім’ї (вирішення матеріальних і житлових проблем сім’ї, питань зайнятості дорослих членів сім’ї і неповнолітніх, проблем благоустрою й обслуговування житлових масивів тощо.

5. Заходи, спрямовані на розвиток сфери сімейного дозвілля (зокрема, відродження установ сімейного дозвілля, які колись успішно функціонували; створення й розвиток нових, більш досконалих і розгалужених, форм організації сімейного дозвілля).

6. Заходи психологічної корекції сімейних відносин (створення служб, що надають допомогу в оздоровленні сімейних відносин; усунення психологічної несумісності між членами сім’ї; забезпечення механізму своєчасного лікування осіб, що виявляють відхилення в психіці).

7. Заходи, спрямовані на розвиток мережі суспільних формувань правоохоронної спрямованості позитивного впливу на сімейну сферу.

8. Примусові заходи відповідно до норм цивільного, сімейного, житлового, адміністративного, кримінального законодавства. Вони здійснюються шляхом застосування діючих норм відповідної галузі права з поступовим посиленням методів впливу до правопорушників адекватно їх поведінці з додержанням принципів справедливості й гуманізму.

9. Заходи щодо постійного послаблювання кримінологічного впливу на сім'ю і неповнолітніх на регіональному і районному рівнях (зокрема, передбачають розробку  рекомендацій по забезпеченню захисту і стабілізації сім'ї, наданню їй різних видів підтримки).

У третьому підрозділі “Індивідуальне попередження злочинів, що вчинюються в сфері сімейно-побутових відносин” розглядаються питання кримінологічної діагностики побутових конфліктів як основу прогнозування: а) окремих злочинів на ґрунті міжособистих конфліктів в сімейно-побутовій сфері між суб’єктами особисто-побутових відносин - членами малої неформальної групи; б) їх індивідуальної злочинної поведінки. У обох випадках досліджуються одиничні явища, в яких простежуються закономірності, властиві всьому соціальному феномену - злочинності.

Дисертантом запропонована схема діяльності органів міліції по попередженню злочинів, що вчинюються в сфері сімейно-побутових відносин, і яка складається з ряду етапів: а) аналіз і попередня оцінка ситуації з метою виявлення і усунення небезпеки для життя конфліктуючих сторін; б) локалізація конфліктної ситуації в сімейно-побутовій сфері; в) оволодіння обстановкою г)  аналіз обстановки і з’ясування обставин конфліктної ситуації, д) оцінка обстановки за власними кадрами, ресурсами; г) розробка рішення: розробка її варіантів, їх оцінка і вибір остаточного рішення; д) контроль за виконанням прийнятих рішень.

Для вирішення питання про взяття на профілактичний облік особи, яка була виявлена, та застосування до неї найбільш ефективних заходів профілактичного впливу необхідно попереднє її вивчення. Тому всі відомості, які містять інформацію про особу правопорушника, умовно можна розподілити на три групи.

Першу групу складають формалізовані соціальні-демографічні дані про вік, стать, сімейний стан, рівень освіти, місце роботи чи навчання, наявність неповнолітніх дітей, місце проживання (прописки) та житлові умови.

Другу групу утворюють відомості про психофізіологічні та морально-психологічні якості правопорушника, які включають дані про його фізичне здоров’я, наявність психічних захворювань, риси характеру, емоційно-вольові властивості, антисуспільні інтереси та вияви, культурний рівень, відношення до членів сім’ї, побутового оточення, взаємовідносини між ними тощо.

Третя група містить інформацію, яка свідчить про: антигромадську поведінку особи (як в минулому, так і під час перевірці); наявність судимості, види та розмір покарання, що застосовувались; тривалість конфлікту та чинники, які цей конфлікт зумовили; особливості поведінки при побутовому конфлікті; безпосереднє оточуюче середовище, яке сприяє чи навпаки перешкоджає скоєнню протиправних вчинків в сім’ї та побуті; осіб, які своєю поведінкою чи діями провокують протилежну сторону до протиправних дій.

Наведений дисертантом перелік і характеристика діючих законодавчих і нормативних актів, практика їх застосування,  а також досвід зарубіжних країн мають на меті озброїти суб'єктів попередження злочинів необхідним арсеналом правових заходів, щоб уникнути негативних наслідків порушень законності.

У четвертому підрозділі “Взаємодія органів внутрішніх справ з іншими суб’єктами у попередженні злочинів, що вчинюються у сфері сімейно-побутових відносин” розглянути правові норми, які регулюють процес взаємодії, форми взаємодії.

Основу організації  взаємодії служб та підрозділів органів внутрішніх справ по лінії боротьби з умисними вбивствами та іншими злочинами в сфері сімейно-побутових відносин становлять такі форми діяльності:

- спільне вивчення відповідних нормативних актів, що регламентують боротьбу з умисними вбивствами та іншими тяжкими злочинами проти особи, а також розробка та виконання комплексних заходів по їх виконанню;

- спiльне вивчення та аналiз оперативної обстановки (про мiсце, час, способи скоєння злочинів в сфері сімейно-побутових відносин) з подальшою розробкою планiв окремих заходiв, виконання котрих вимагає комплексного використання сил i засобiв;

- взаємний обмiн iнформацiєю (про осiб, що розшукуються за скоєння злочинiв проти особи; ранiше судимих за аналогiчнi злочини, схильних до їх скоєння, а також виконання на її основi разових доручень по виявленню зазначеного контингенту вiд iнших органiв внутрiшнiх справ);

- безпосереднє спiлкування взаємодiючих виконавцiв при виконаннi рiзних оперативно-розшукових заходiв по конкретним справам;

- проведення зі спiвробiтниками служб та підрозділів органів внутрішніх справ iнструктивних нарад та занять з питань боротьби з умисними вбивствами в сфері сімейно-побутових відносин, якi вимагають мобiлiзацiї сил та засобiв всiх взаємодiючих ланок .

На даній час в Україні крім міліції (та ще дуже мало ефективно працюючої добровільної народної дружини) інші сили в профілактиці сімейного насильства не задіяні. Вважається, що в саме найближчий час слід би, по-перше, скрізь, де є відповідні фахівці, активізувати центри психотерапевтичної допомоги населенню. У цих центрах спеціально розробити методику урегулювання подружніх конфліктів. Причому при наявності стаціонару неодмінною умовою є його цілодобова робота для короткочасного перебування в ньому одного з учасників конфлікту з метою його подолання.

При розгляді питань взаємодії державних органів і громадських організацій по профілактиці, попередженню злочинів в сфері сімейно-побутових відносин автор розглянув практику та перспективи участі кризисних центрів України, Росії та Узбекистану в цій роботі.

І світовий, і вітчизняний досвід підказують, що орієнтація на каральну функцію закону не забезпечує безпеки в сім’ї. Необхідний комплекс заходів - програми екстреної і довготривалої допомоги жертвам насильства і їх сім’ям, спеціальні програми освіти, консультування і психологічної корекції для винуватця насильства, жертви і інших членів сім’ї, включаючи дітей. Відповідно потрібне з’єднання зусиль правоохоронних органів, судів, соціальних служб, кризисних центрів, психоневрологічних диспансерів, громадських правозахисних організацій, освітніх установ. Мова йде не просто про деяку суму заходів, а про дуже складну технологію, що об’єднує діяльність представників різних структур, далеких один від одного організацій, часто включених в різні відомства.