Степанов П.Л. Закриття кримінальних справ у зв\'язку з дійовим каяттям

Короткий зміст

У вступі обґрунтовується вибір та актуальність теми дослідження, вказується зв’язок роботи з науковими програмами, визначається мета, завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження, сформульовано наукову новизну

розкривається теоретична та практична значимість отриманих результатів, наведено відомості щодо апробацій, впровадження та публікацій за темою дисертаційного дослідження.

Розділ 1. “Загальна характеристика звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям як однієї з підстав закриття кримінальних справ” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Сутність та ґенеза появи і розвитку інституту закриття кримінальних справ та звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям” розкриваються проблемні питання, що стосуються поняття та значення інституту, що розглядається, вказується, хто є суб’єктом дійового каяття, його об’єктом, визначається сутність суб’єктивної сторони і мотивації.

Досліджується історичний аспект появи і розвитку інституту закриття кримінальних справ та звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям. Встановлено, що він має глибокі історичні корені. На території України за часів Київської Русі широко застосовувалися норми з ознаками дійового каяття. Під час перебування України під владою Польсько–Литовського князівства, Австро–Угорської імперії, Російської держави, право України збагачувалось нормами, які вносилися державами-колонізаторами, серед яких були і норми, що пом’якшували і звільняли від покарання особу, за наявності в її діях ознак дійового каяття. Провадження по таких справах у судах вигідно відрізнялась від процесу в інших справах, оскільки застосовувалася спрощена процедура судового розгляду, заощаджувалися кошти й час. Пізніше, починаючи з ХІХ ст., дійовому каяттю, в основному як обставині, що пом’якшує покарання, приділяли увагу такі вченні–юристи, як В.Д. Спасович, Н.С. Таганцев, Е.Я. Немировський та інші. Останнім кроком у становленні дійового каяття як підстави закриття кримінальної справи і звільнення від кримінальної відповідальності стало закріплення його в окремій нормі КК України (далі – КК).

На думку дисертанта, дійове каяття – це позитивна поведінка особи, яка вчинила злочинне діяння, викликана соціальними, психологічними, економічними чинниками, бажанням спокутувати свою провину, що найшло своє відображення у сприянні розкриттю злочину, у повному відшкодуванні завданих збитків або усуненні заподіяної шкоди.

Автор робить стверджувальний висновок про велику значимість інституту дійового каяття, тому що він:

- дозволяє не застосовувати кримінальну репресію;

- знижує загальну кількість засуджених;

- сприяє скороченню матеріальних витрат суспільства на утримання органів кримінальної юстиції;

- розвантажує переповнені слідчі ізолятори й місця позбавлення волі;

- сприяє скороченню строків розслідування по кримінальних справах, витрат сил і засобів органів досудового слідства на виявлення латентних і розкриття зареєстрованих неочевидних злочинів, збиранню доказів по справі і забезпеченню правильного її вирішення;

- знижує рівень рецидивної злочинності шляхом скорочення кола осіб, засуджених судом і направлених у місця позбавлення волі для відбування покарання;

- схиляє окремі категорії осіб, які вчинили злочин, до самовикриття і добровільного усунення або пом'якшення шкідливих наслідків учиненого;

- запобігання вчиненню винним нових навмисних злочинів;

- зацікавлює винних, у тому числі й окремих учасників злочинних груп, у співробітництві з правоохоронними органами;

- сприяє виявленню й усуненню причин і умов учинення злочинів.

У підрозділі 1.2. “Підстави і умови закриття кримінальних справ у зв’язку з дійовим каяттям ” розглядаються висвітлені у юридичній літературі точки зору щодо підстав і умов закриття кримінальних справ та звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям.

На думку автора, підставою закриття кримінальних справ у зв’язку з дійовим каяттям є дійове каяття особи, яка вчинила злочин. Умовами дійового каяття є вчинення злочину вперше, вчинення злочину невеликої тяжкості, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, повне відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди. Кожна з цих умов детально розглядається на основі аналізу норм кримінального законодавства України, опублікованих праць українських і зарубіжних вчених, практики розслідування кримінальних справ.

Відповідно до статистичних даних, щороку знижуються результати роботи органів внутрішніх справ із розкриття майнових злочинів і відшкодування матеріальних збитків. Покарання за такі злочини призначаються, як правило, умовно або такі, що не пов’язані з позбавленням волі, без урахування того, чи усунула винна особа заподіяну нею шкоду. Тому доцільною є пропозиція дисертанта поширити дію ст. 45 КК і, відповідно, ст. 7² КПК України (далі – КПК) на злочини середньої тяжкості. Позитивне вирішення цього питання сприяло б більш зацікавленому співробітництву обвинувачених (підозрюваних) з органами досудового слідства, реальному відновленню порушених прав громадян, насамперед, майнових.

У підрозділі 1.3. “Правові наслідки дійового каяття” розкриваються кримінально-правові наслідки дійового каяття, які полягають у тому, що воно сприяє встановленню об’єктивних і суб’єктивних ознак злочинного діяння: каяття у вчиненому, повне визнання провини, давання правдивих показань та дії, що підтверджують їх правильність. При дійовому каятті винний, негативно оцінюючи свої злочинні дії, добровільно і докладно розкриває всі обставини вчиненого злочину, уточнює і конкретизує форму та ступінь своєї провини, мотиви і цілі діяння, з’ясування яких буває не менш складним, ніж встановлення самого факту злочину.

Процесуальними наслідками дійового каяття по порушеній кримінальній справі залежно від її обставин можуть бути:

- вирішення питання про затримання підозрюваного чи його звільнення;

- обрання, зміна або скасування запобіжного заходу;

- застосування до особи, яка розкаюється, заходів забезпечення безпеки, якщо її життю, здоров’ю, житлу чи майну загрожує реальна небезпека;

- винесення подання про усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів.

Правовими наслідками закриття кримінальної справи і звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям є повне припинення всіх негативних заходів, що могли б бути застосовані за вчинення злочину. Із прийняттям рішення про звільнення від кримінальної відповідальності з винного знімається обов’язок зазнавати передбачені законом обмеження правового статусу. У тому випадку, якщо кримінальна відповідальність уже почала реалізовуватися, особа звільняється від її подальшого виконання. Закриття кримінальної справи спричиняє анулювання всіх кримінально-правових відносин між винним і державою, що випливають із факту вчинення злочину. При цьому слід зазначити, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям є нереабілітуючою обставиною і не означає виправдання особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Розділ 2. “Особливості процедури направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Порядок закінчення досудового слідства винесенням постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям ” розкривається заключний етап досудового слідства у справах, що направляються до суду з постановою про вирішення питання про її закриття. Уточнюючи точку зору А.В. Гриненко, Т.В. Каткової, Г.К. Кожевникова та інших авторів, дисертант вважає, що зазначений етап розслідування складається з таких дій:

1) оцінка зібраних у справі доказів з точки зору їх достатності для вірогідного висновку про форму закінчення досудового слідства;

2) систематизація і оформлення матеріалів справи;

3) прийняття рішення про закінчення провадження у справі складанням

постанови про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності;

4) оголошення учасникам процесу про закінчення досудового слідства і надання їм можливості ознайомитися з матеріалами кримінальної справи;

5) розгляд клопотань, які надійшли від учасників процесу, при ознайомленні з матеріалами справи;

6) надання учасникам процесу додаткових матеріалів, якщо такі з’явилися в результаті задоволення заявлених клопотань;

7) складання постанови про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності (у зв’язку з дійовим каяттям) та подальше спрямування справи.

Оскільки, крім обставин, що входять у предмет доказування в справах, які направляються до суду з обвинувальним висновком, у справах, що направляються до суду з постановою про її закриття, необхідно встановити ще й обставини, передбачені для конкретної підстави звільнення від кримінальної відповідальності, можна стверджувати, що предмет доказування у справах, які направляються до суду для вирішення питання про їх закриття, ширший, ніж у справах, що надходять до суду з обвинувальним висновком. Тож правильною є позиція Н.С. Алексєєва і М.А. Нокорбекова, за якою постанова визначає межі майбутнього дослідження справи в судовому засіданні, у зв’язку з чим нові докази, що надійшли до суду, досліджуються ним лише у сукупності з фактами, викладеними в постанові.

З метою підвищення ефективності інституту дійового каяття слід виключити випадки невжиття заходів щодо направлення справи до суду для вирішення питання про її закриття при виконанні всіх необхідних умов, передбачених законодавцем для конкретної підстави звільнення. У зв’язку з цим, уважаємо за необхідне з ч. 1 ст. 7² КПК виключити слово “вправі,” а слово “направити” замінити на “направляють”. Крім того, оскільки законодавець винесення постанови про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності не визначає серед форм закінчення досудового слідства, вважаємо за необхідне пропонувати доповнити даною формою ст. 212 КПК, що встановлює форми закінчення досудового розслідування.

У підрозділі 2.2. “Складання постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності ” розкриваються питання, які виникають при складанні зазначеної постанови.

Щодо форми і змісту підсумкового документа досудового слідства у справах, що направляються до суду для їх закриття у зв’язку з дійовим каяттям, на практиці виникають деякі ускладнення. Так, у ст. 7² КПК передбачено порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям.

У частині першій цієї статті зазначається, що прокурор, а також слідчий, за згодою прокурора за наявності підстав, зазначених у ст. 45 КК, вправі своєю мотивованою постановою направити кримінальну справу до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності. Стає зрозуміло, що слідчому за наявності передбачених підстав перед направленням справи до суду, необхідно одержати згоду прокурора, що є важливим для того, щоб не допустити до суду справ, які були розслідувані необ’єктивно або з порушенням закону.

Процесуальні дії прокурора у справах, які надійшли до нього від слідчого щодо направлення до суду для вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності врегульовані ст. 232¹ КПК. Прокурор у таких справах перевіряє повноту розслідування, законність постанови і приймає одне з рішень: дає письмову згоду з постановою слідчого і направляє справу до суду; скасовує постанову слідчого і повертає йому справу з письмовими вказівками; змінює постанову слідчого або виносить нову постанову. Водночас у юридичній літературі справедливо вказується, що у кримінально-процесуальному законодавстві не передбачено вимоги щодо даної постанови. Адже крім повноти проведеного розслідування, виконання слідчим вимог закону на досудовому слідстві, прокурор згідно із ст. 232¹ КПК перевіряє законність самої постанови. У зв’язку з цим, обґрунтовано та запропоновано закріпити в окремій статті КПК вимоги щодо змісту даної постанови, як це, наприклад, зроблено у ст. 132 КПК і ряді інших норм. В такій постанові, крім вимог, передбачених для обвинувального висновку, необхідно зазначати, з яких саме підстав слідчий дійшов висновку про необхідність її складання і про можливість у подальшому при дослідженні таких підстав суддею закрити кримінальну справу і звільнити винного від кримінальної відповідальності. У постанові слідчому необхідно вказати, що обвинуваченим у процесі розслідування виконано всі вимоги , визначені у ст. 45 КК, а саме: обвинувачений розкаявся у вчиненому, відшкодував у повному обсязі завданий збиток або усунув заподіяну шкоду, у процесі розслідування обвинувачений активно сприяв розкриттю злочину, брав участь у проведенні слідчих дій, надавав докази, що сприяли розслідуванню злочину. Крім вказаних обставин, у постанові має бути зазначено, що обвинуваченим злочин вчинено вперше і він відноситься до злочинів невеликої тяжкості.

У додатку А до дисертації запропонований зразок постанови про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям.

Розділ 3. “Питання які вирішуються судом при закритті справ у зв’язку з дійовим каяттям” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Процесуальний порядок закриття кримінальних справ у

зв’язку з дійовим каяттям” розкриваються питання і вносяться пропозиції щодо порядку закриття кримінальних справ у зв’язку з дійовим каяттям.

Так, звільняючи від кримінальної відповідальності, вважаємо за необхідне суду констатувати винність особи у вчиненні злочину, хоча б тому, що необхідною умовою звільнення від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими підставами взагалі та у зв’язку з дійовим каяттям зокрема є вчинення злочину невеликої тяжкості, винність особи в учиненні якого доведена і не викликає сумнівів. Необхідно відмовитися від закриття кримінальних справ і звільнення від кримінальної відповідальності на стадії попереднього розгляду справи суддею, оскільки на ній не можна процесуальними засобами достовірно встановити винуватість особи.

Враховуючи те, що, як правило, такі справи не є складними, винний визнає свою вину і надає допомогу у встановлені її обставин, вважаємо за доречне встановити можливість скороченого порядку розгляду справи в судовому засіданні (за рахунок проведення скороченого судового слідства), а також можливості скорочення строку між стадіями попереднього розгляду справи суддею і судового розгляду.

У підрозділі 3.2. “Законність і обґрунтованість закриття кримінальних справ у зв’язку з дійовим каяттям” розкриваються дві основні вимоги стосовно закриття кримінальних справ у зв’язку з дійовим каяттям.

Наголошується на тому, що постанова повинна відповідати вимогам законності і обґрунтованості. Законність постанови передбачає точне і безумовне застосування норм кримінально-процесуального і кримінального законодавства не лише у постанові, а й у діяльності, що передує її прийняттю. Обґрунтованість означає, що висновки і рішення в справі випливають із сукупності фактів, достатніх доказів, які в обов’язковому порядку повинні охоплювати всі суттєві обставини даної справи і відображати реальну дійсність.

Дисертантом обґрунтовано необхідність при вирішенні питань, пов’язаних із підготовкою справи до апеляційного розгляду, доповнити у ч. 2 ст. 358 КПК положенням про обов’язковість виклику до суду, поряд із засудженим і виправданим, також і особу, звільнену від кримінальної відповідальності у випадку погіршення їх становища. Оскільки на сьогодні дані особи не мають такої можливості, що явно звужує їхні права на захист.

Доведено, що з метою усунення помилок, які допускаються суддями відносно права на оскарження рішення про закриття кримінальних справ у зв’язку з дійовим каяттям, запропоновано визначати можливість подання апеляції на прийняте рішення протягом 7 діб згідно з ч. 3 ст. 248 і ч. 4 ст. 282 КПК, а не 15 діб, посилаючись на ч. 3 ст. 349 КПК.