Тіщенко В.В. Концептуальні основи розслідування корисливо-насильницьких злочинів

Короткий зміст

У ВСТУПІ обґрунтована актуальність, новизна теми дисертаційного дослідження і необхідність її наукової розробки; визначається його об'єкт, предмет, мета, завдання, характеризуються його методологічні та емпіричні основи; показано зв'язок роботи з державними планами боротьби зі злочинністю та планами проведення науково-дослідної роботи Одеської національної юридичної академії; відмічається наукова новизна одержаних результатів, їх теоретичне і практичне значення; вказується на форми апробації і впровадження наукових положень дисертації, а також її структура.

РОЗДІЛ 1 "КОРИСЛИВО-НАСИЛЬНИЦЬКІ ЗЛОЧИНИ: КРИМІНАЛІСТИЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ" складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. "Поняття корисливо-насильницької діяльності і криміналістичні аспекти її вивчення" відмічається значення діяльнісного підходу для криміналістичного аналізу змісту злочину і його зовнішніх виявлень. Такий підхід дозволяє розглядати злочинну діяльність як одну з форм людської діяльності, але за своєю суттю вона є рушійною, деструктивною стосовно встановлених у державі суспільних відносин. Базуючись на дослідженнях діяльності у філософії і психології (Л.П. Буєва, П.Я. Гальперін, М.С. Каган, О.М. Леонтьєв, О.П. Огурцов, Е.Г. Юдін та ін,), і зокрема злочинної діяльності у кримінології і криміналістиці (І.М. Даньшин, А.П. Закалюк, А.Ф. Зелінський, В.М. Кудрявцев, О.М. Яковлєв, В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, В.Я. Колдін, М.П. Яблоков та ін.) проводиться порівняння понять "злочин", "злочинна діяльність", "злочинна поведінка" і робиться висновок про те, що кожний злочин, вчинений з обдуманим умислом, можна розглядати як діяльність, що складається з її підготовки, вчинення і приховування. Поряд з цим можна виділити випадки, коли юридичній оцінці підлягає  цілий ряд злочинних діянь, детермінованих відповідними потребами, мотивами, цілями, способом життя суб'єкта, що утворює злочинну діяльність.

Злочинну діяльність необхідно розглядати як систему, виділяючи в ній наступні структурні елементи: 1) суб'єкт (особистість злочинця);              2) потреби та інтереси, що зумовлюють мотив і мету злочину; 3) об'єкт, на який спрямовуються дії суб'єкта; 4) процес (механізм) діяльності;                    5) результат діяльності. Розумова діяльність суб'єкта, його злочинний і життєвий досвід використовуються ним для вибору об'єкта, постановки проміжних і кінцевих завдань, оцінки своїх сил і можливостей, умов, досягнутого результату, удосконалення і корегування своїх дій, вплив на поведінку інших осіб тощо.

Корисливо-насильницька злочинна діяльність як система утворюється на основі ряду характерних факторів. Першим системоутворюючим фактором даної категорії злочинів виступає корисливий мотив дій суб'єктів, що їх здійснюють. Другим фактором є ціль: задоволення своїх матеріальних потреб за рахунок чужого майна. Третім фактором є спосіб заволодіння майном – насильство, як фізичне так і психічне.

Корисливо-насильницька діяльність за своїм змістом являє собою сукупність злочинів, спрямованих на заволодіння чужим майном за допомогою насильства або погрози його застосування, а також дій, що забезпечують безперешкодне вчинення таких злочинів і подальше продовження їх здійснення. Головним завданням криміналістичного дослідження зазначеної діяльності є вивчення її механізмів та закономірностей слідоутворення, що сприятиме розробці відповідних методичних і тактичних рекомендацій.

Корисливо-насильницька злочинна діяльність має тенденцію до удосконалювання: з кожним новим епізодом вона носить усе більш продуманий характер, у діях злочинців виявляються риси професіоналізму. Окремі особи чи групи, що чинять корисливо-насильницькі злочини, можуть найматися для обслуговування організованих злочинних угруповань, пов'язаних з незаконною діяльністю в сфері економіки, або ставати їх структурними підрозділами.

З розвитком злочинної діяльності запити матеріального характеру у злочинців зростають, вони прагнуть контролювати певні регіони, займати високі місця в злочинній ієрархії. Така діяльність особи чи групи осіб переривається, як правило, лише у випадку її припинення правоохоронними органами. В інших випадках вона лише модифікується в залежності від умов, що їй сприяють і перешкоджають, шукає прикриття під виглядом легальної підприємницької діяльності.

Заслуговує уваги пропозиція В.П. Бахіна про більш повне і комплексне криміналістичне вивчення злочинної діяльності.

Структура злочинної діяльності, її змістовні особливості та закономірності відображення в об'єктивній дійсності повинні бути враховані і використані для розробки криміналістичної класифікації і криміналістичної характеристики злочинів.

У підрозділі 1.2. "Класифікація корисливо-насильницьких злочинів" дається криміналістична класифікація злочинів зазначеної категорії і вказується на значення такої класифікації.

Класифікацію можна розглядати як процес і результат застосування типологічного методу, що дозволяє розділити множинність об'єктів на підмножини (підкласи) за певними ознаками. Наукова класифікація допомагає розкрити сутність досліджуваних об'єктів, повніше і точніше виділити й оцінити їхні властивості, зв'язки і відносини, сприяє систематизації знань, понятійного апарата, служить базою для подальшої розробки теорій і положень у тій чи іншій науковій галузі.

З урахуванням досліджень з проблеми криміналістичної класифікації злочинів (Р.С. Бєлкін, О.М. Васильєв, І.Ф. Герасимов,         О.М. Колесніченко, Г.А. Матусовський, В.О. Образцов та ін.) доцільно виділити наступні положення.

Основними критеріями, за якими проводиться криміналістична класифікація злочинів, мають бути елементи предметної діяльності: суб'єкт (особа злочинця); мотиви та цілі його дій; об'єкт злочину (особа потерпілого і предмет посягання); обстановка (просторово-часові та інші умови дійсності); механізм, наслідки і результат злочину.

Криміналістична класифікація злочинів дозволяє провести багатосторонній аналіз виділених категорій злочинів, синтезувати їх криміналістично значимі властивості і дати відповідні криміналістичні характеристики таким категоріям злочинів.

Криміналістична класифікація злочинів обумовлює розробку різного рівня методик розслідування: міжвидових, видових, групових та позавидових, що сприяє їх успішному застосовуванню у відповідних слідчих ситуаціях. Вона надає можливість відокремити за мотивом, метою і способом заволодіння майном категорію корисливо-насильницьких злочинів, які мають спільну інформаційно-слідову структуру, що викликає необхідність розробки комплексної міжвидової методики розслідування зазначеної категорії злочинів.

Корисливо-насильницька діяльність складається з різноманітних злочинів, що відіграють в ній різну за значенням роль. На думку автора, досліджувана злочинна діяльність може включати в себе п'ять груп злочинів: базові, допоміжні, споріднені, побічні, супутні і нетипові.

До базових відносяться ті злочини, які є основними в злочинній діяльності особи чи групи осіб, і безпосередньо спрямованими на задоволення матеріальних потреб злочинців шляхом застосування насильства чи погрози його застосування до осіб, у яких викрадене майно знаходиться в особистій власності, у володінні, у користуванні, або яким воно довірено для збереження, транспортування, розпорядження і т.п.

Допоміжні злочини спрямовані на підготовку і забезпечення тих чи інших умов корисливо-насильницької злочинної діяльності, окремих її епізодів (наприклад, розкрадання, незаконне придбання чи виготовлення зброї, крадіжка форменого одягу для наступних проникнень у житло і нападів під видом працівників міліції); усунення перешкод у ході вчинення злочину і приховування слідів своїх дій (убивство свідків, підпал об'єкта, на який відбувався напад, надання опору при затриманні й ін.).

Спорідненими з корисливо-насильницькими злочинами можна назвати ті злочини, які у більшості випадків хоча й зумовлені корисливими мотивами і відбуваються з застосуванням чи з погрозою застосування насильства, однак матеріальні потреби злочинців задовольняються не за рахунок майна потерпілого, а за рахунок винагороди з боку замовників злочину або інших незаконних доходів. До таких злочинів відносяться вбивства, вчинені на замовлення, насильницьке викрадення людини з метою наступного продажу чи використання в корисливих цілях, примушування до виконання чи до невиконання цивільно-правових зобов'язань. Ці злочини можуть доповнювати корисливо-насильницьку діяльність, здійснюватися паралельно з нею або утворювати самостійну галузь злочинної діяльності.

До побічних відносяться злочини, що виходять за рамки цілей вказаної діяльності і відбуваються попутно, з урахуванням кримінальної ситуації (приміром, зґвалтування потерпілих, їхніх рідних і близьких, навмисне знищення чи ушкодження майна  у ході розбійного нападу).

До нетипових можна віднести окремі злочини, які безпосередньо не пов'язані з ко­рисливо-насильницькою діяльністю, але чиняться окремими учасниками конкретної злочинної групи з різних мотивів (хуліганство, контрабанда, порушення правил про валютні операції й ін.).

При побудові криміналістичних моделей корисливо-насильницьких злочинів та розробці програм розслідування доцільно класифікувати такі злочини за способом заволодіння майном потерпілого (вчинені шляхом нападу, шляхом використання отруйних і сильнодіючих речовин, шляхом вимагання), а також за місцем їх вчинення і за ознаками, які характеризують злочинця, потерпілого та предмет посягання.

Приведена в дисертації класифікація корисливо-насильницьких злочинів сприяє розробці досить повної і разом з тим диференційованої їх криміналістичної характеристики, з'ясуванню генезису кримінальних і слідчих ситуацій, постановці криміналістичних завдань та побудові загальних й окремих слідчих версій, правильному вибору напрямку розслідування.

РОЗДІЛ 2 "КРИМІНАЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОРИСЛИВО-НАСИЛЬНИЦЬКИХ ЗЛОЧИНІВ" складається з двох підрозділів

У підрозділі 2.1. "Теоретичні передумови розробки й аналізу криміналістичної характеристики злочинів" досліджуються поняття і структура  криміналістичної  характеристики   злочинів  та   її   значення   в методиці розслідування.

В літературі значна увага приділяється проблемі криміналістичної характеристики злочинів (В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, В.Г. Гончаренко, М.О. Колесніченко, В.О. Коновалова, Г.А. Матусовський, М.О. Селіванов, В.Г. Танасевич, М.П. Яблоков та ін.). В роботі аналізуються різноманітні точки зору щодо змісту, структури і значення даного поняття, що дозволяє автору висловити своє відношення до зазначеної проблеми.

У теоретичному аспекті криміналістична характеристика злочинів - наукове поняття, концепція, що спрямована на системно-структурне вивчення та узагальнення криміналістично значущих даних щодо певної категорії злочинів  і сприяє  розробці ефективних наукових рекомендацій з їх розкриття. Таке її значення пояснюється тим, що відомості, які в ній містяться, дозволяють отримати досить повне і правильне уявлення про відповідний об'єкт дослідження - певну категорію злочинів і орієнтувати слідчого на цілеспрямований пошук слідів, які вказують на обставини події і особу злочинця.

Криміналістична характеристика злочинів певної категорії являє собою синтез криміналістично значущих відомостей про такі злочини, що створює можливість побудови їх інформаційної моделі у найбільш типових варіантах, а також типових моделей даних злочинів і моделей їх окремих обставин, зокрема механізму вчинення злочинів, що сприяє простеженню всієї динаміки утворення слідової картини у відповідних кримінальних ситуаціях.

Криміналістична характеристика окремих категорій злочинів має також практичне значення.

 По-перше, вона дає змогу слідчому керуватися знаннями про типові риси та особливості даного виду злочину в цілому, а також про його окремі ознаки, елементи і характер зв'язку між ними, типову слідову картину.

По-друге, вона надає можливість на початковому етапі розслідування, що часто відмічається різким дефіцитом потрібної інформації, використовувати її дані для побудови загальних та окремих версій, допомагає знайти правильний напрямок розслідування. 

По-третє, кримінальна характеристика злочинів відкриває можливість встановлення та використання залежностей і зв'язків між її елементами для пошуку і прогнозування місця знаходження необхідних джерел інформації та її змісту, а надалі і для виявлення невідомих обставин злочину, що розслідується.

Таким чином використання слідчим знань про криміналістичну характеристику певної категорії злочинів сприятиме оптимізації розслідування у справі про злочин (злочинну діяльність), який відноситься до цієї категорії.

Вважаємо, що є сенс у виділенні поняття криміналістичної характеристики окремого злочину, яке знаходиться у співвідношенні до криміналістичної характеристики злочину певної категорії як "окреме" до "загального".

Кожна криміналістична характеристика окремих категорій злочинів складається шляхом аналізу і синтезу криміналістичне значущих ознак окремих злочинів, тобто визначення їх криміналістичної характеристики. Порівняння таких ознак у певній сукупності окремих злочинів дозволяє прийти до висновку про загальні і особливі, типові і нетипові властивості таких злочинів, що використовується при розробці їх криміналістичної характеристики. Сказане свідчить про науково-пізнавальне значення криміналістичної характеристики окремого злочину.

Це поняття має і практичне значення. Якщо слідчий аналізує обставини злочину, що ним розслідувався, і складає для себе його криміналістичну характеристику, він осмислено накопичує і збагачує свій професійний досвід і обсяг знань щодо спільних і особливих ознак злочинів відповідної категорії.

Криміналістична характеристика окремих злочинів відіграє важливу практичну роль і тоді, коли потрібно вирішити питання про можливе вчи­нення кількох нерозкритих злочинів однією й тією особою чи групою осіб.

В підрозділі 2.2. "Структурний аналіз криміналістичної характеристики корисливо-насильницьких злочинів" досліджуються дані, що визначають зміст елементів такої характеристики та криміналістично значущі зв'язки між ними.

На основі проведеного наукового аналізу криміналістична характеристика корисливо-насильницьких злочинів може бути визначена як загальна модель даної категорії злочинів, що відбиває особливості змісту і взаємозв'язку її елементів і сприяє оптимальному вирішенню завдань, які властиві розслідуванню і розкриттю вказаних злочинів.

Структуру криміналістичної характеристики корисливо-насильницьких злочинів доцільно визначати, виходячи зі структури предметної діяльності і умов, що забезпечують останню, а також зі специфіки цих злочинів.

Виходячи з цього її елементами є дані: а) про суб'єкт злочинів;          б) про об'єкт (потерпілого і предмет посягань); в) про обстановку; г) про механізм злочинів; д) про результат і наслідки таких злочинів.

Дані про суб'єкт корисливо-насильницьких злочинів включають криміналістично значимі властивості злочинця стосовно його біологічних (статеві, анатомічні, вікові, фізіологічні), психічних (інтелектуальні, емоційні, вольові), соціальних (рід занять, сімейний стан, місце проживання, кримінальне минуле) ознак. Так, 92% злочинців розглянутої категорії - злочинці чоловічої статі, вік 72,6%  складає 18-29 років, 63,6% - не працюють, або мають тимчасові заробітки, 34,2% - не мають середньої освіти, у 28% осіб вже був злочинний досвід. Більшість таких злочинів вчиняється групою осіб (близько 70%), причому, чим вища суспільна небезпека злочину, тим вища ступінь організованості таких кримінальних угруповань. Можна виділити: а) нестійкі групи, які чинять в своїй більшості грабежі, інколи - розбої та вимагання (60%); б) елементарно організовані групи, для яких більш характерно вчинення кваліфікованих грабежів, розбоїв і вимагань (30%); в) високоорганізовані угруповання, створені для тривалої злочинної діяльності, які чинять бандитські та розбійні напади, вбивства, кваліфіковані вимагання та інші тяжкі злочини (10%).

Серед даних, що характеризують особу потерпілого, слід виділити ті з них, які враховує злочинець при виборі жертви: наявність у неї певних цінностей, грошей, її стать, вік, фізичний і психічний стан, а також відношення і зв'язки, які існують між злочинцем та жертвою. Віктимологічні ознаки потерпілих можна покласти в основу їх класифікації, у відповідності до якої доцільно виділити типи: а) "необережних", б) "легковажних", в) "довірливих", г) "обережних", або "завбачливих" потерпілих. Тип і передкримінальна поведінка потерпілих нерідко зумовлюють виникнення злочинного замислу та характер дій щодо його реалізації. Врахування відомостей про особу потерпілого, типових зв'язків між ним і злочинцем дозволяє побудувати обґрунтовані версії стосовно кола підозрюваних осіб та обставин злочинів даної категорії.

Предметом злочинних посягань можуть бути різноманітні речі, але це головним чином гроші, дорогоцінне каміння і метали у різних формах і виробах, дорогий одяг, товари і предмети ( в тому числі вилучені з громадського обігу – зброя, наркотики та ін.), які користуються підвищеним попитом у певних верств населення.

Обстановка корисливо-насильницьких злочинів включає:               1) просторову характеристику всіх етапів злочину; 2) їх часову характеристику; 3) матеріальну обстановку місць підготовки, вчинення та приховування злочину; 4) погодні та інші природно-кліматичні умови;      5) поведінку потерпілих і свідків; 6) соціально-побутові і психологічні відношення між учасниками події; 7) обставини, які сприяють або перешкоджають вчиненню таких злочинів.

Треба враховувати, що злочинець може: а) активно впливати на обстановку з метою створення сприятливих умов для здійснення задуманого злочину; б) використовувати певні сприятливі умови і пристосовувати свої дії до тих умов, що склалися; в) знаходити знаряддя і засоби подолання перешкод до вчинення злочину. В цілому злочинець прагне використати обстановку, яка б відповідала умовам раптового, швидкого нападу і безпечного відходу з місця вчинення злочину, а також можливостям створення, підтримання або посилення психологічного тиску на потерпілого під час нападу або вимагання.

Механізм злочину є найбільш інформаційно-значущим елементом криміналістичної характеристики. Його зміст пов’язаний з властивостями особистості злочинця і потерпілого, предмета посягання і обстановки злочину. Механізм  пов'язує в єдину систему зовнішню і внутрішню сторони злочину, суб'єкт і об'єкт, мету і результат, несе основну інформацію у вигляді різноманітних слідів-відображень про сутність і динаміку злочину, його обставини.

Структура механізму злочину складається з таких елементів: система дій з підготовки, вчинення злочину і уникнення від відповідальності; застосовані знаряддя і засоби; взаємодія учасників події; послідовність і характер взаємодії злочинця з різними об'єктами злочинної діяльності; сліди-відображення.

У злочинній діяльності характерним є намагання злочинців уникнути відповідальності і безперешкодно її продовжувати. Формами уникнення від відповідальності є: а) діяльність з приховування злочинів; б) діяльність, пов'язана з ухиленням від розслідування; в) діяльність з протидії розслідуванню.

Різностороннє висвітлення криміналістичної характеристики корисливо-насильницьких злочинів можливо лише з допомогою типових моделей їх механізму. Такі моделі побу­довані автором в залежності від основних форм  злочинів – нападу і вимагання, а також від сту­пеня складності їх механізму - простого, ускладненого і складного. Запропоновані моделі дозволяють прослідкувати генезис відповідного різновиду вка­заних злочинів та привернути увагу до особливостей його слідової картини.

Результат злочину можна розглядати у прогностичному аспекті - як передбачення злочинцем підсумків своїх дій у відповідності до поставленої мети, і в ретроспективному аспекті - як реальний, фактичний підсумок вчиненого, оцінка якого може визначитися з внутрішньої сторони - суб'єктом злочину і з зовнішньої - слідчим.

Наслідки злочину включають в себе всі зміни, що виникли в результаті дій його учасників у суспільних відносинах, в матеріальній обстановці, у психічному та фізичному стані. Вказані наслідки містять і передають інформацію про мотиви і цілі, механізм і обстановку злочину, про його учасників та інші обставини події. До числа характерних наслідків корисливо-насильницьких злочинів відносяться: 1) втрата майна конкретною особою, підприємством, організацією, установою; 2) перехід майна у володіння до особи, яка його викрала; 3) використання злочинцем викраденого майна і розпорядження ним; 4) завдання фізичної і моральної шкоди потерпілому; 5) настання смерті потерпілого; 6) утворення матеріальних та ідеальних слідів.

Розробка і аналіз криміналістичної характеристики корисливо-насильницьких злочинів в цілому допомагає з'ясувати загальні криміналістично значущі риси сукупності названих злочинів і разом з цим встановити особливості, що притаманні певному виду чи групі таких злочинів. Тому створення загальної криміналістичної характеристики корисливо-насильницьких злочинів (злочинної діяльності) сприяє розробці та вивченню криміналістичних характеристик, які відбивають спільні та специфічні властивості окремих видів і підвидів зазначених злочинів.

РОЗДІЛ З "ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ПОБУДОВИ МЕТОДИКИ РОЗСЛІДУВАННЯ КОРИСЛИВО-НАСИЛЬНИЦЬКИХ ЗЛОЧИНІВ" містить два підрозділи.

У підрозділі 3.1. "Слідча діяльність як об'єкт криміналістичного дослідження" аналізуються різні аспекти розслідування: пізнавальний, інформаційний та організаційний. Криміналістичним аспектам дослідження слідчої діяльності приділялася значна увага багатьма вченими (В.П. Бахін, Р.С .Бєлкін, В.С. Бурданова, І.М. Возгрін, Г.А. Густов, К.О. Зорін, В.О. Коновалова, В.С. Кузьмічов,   В.Г. Лукашевич, І.М. Лузгін, Г.А. Матусовський, В.О. Образцов,            М.В. Салтєвський, М.О. Селіванов, В.Ю. Шепітько, М.П. Яблоков та інш.).

Розробка методик розслідування окремих категорій злочинів повинна здійснюватися на основі чіткого усвідомлення криміналістичної суті слідчої діяльності. Вона полягає в тому, що така діяльність є системною, пізнавальною, інформаційною, організаційною і поряд з цим підпорядкована завданням і вимогам кримінального судочинства.

Розслідування є різновидом предметної діяльності, що за формою і змістом являє собою складну динамічну систему, основна функція якої полягає в ефективному протистоянні злочинній діяльності. Розслідування злочину можна розглядати як специфічну пізнавальну діяльність, що спрямована на встановлення об'єктивної істини. Стосовно до слідчої діяльності пізнання здійснюється шляхом інтерпретації таких категорій діалектики (ступенів пізнання) як аналіз і синтез, причина і наслідок, сутність і явище, тотожність і відмінність, загальне та окреме та ін. Характерними особливостями пізнання події слідчим є ретроспективність, здійснення його в установленій формі уповноваженими на це суб'єктами за допомогою засобів процесуального доказування, а також його адресність і обмеженість процесуальними строками. Пізнання істини здійснюється через сліди відображення, що несуть інформацію про властивості, структуру та інші ознаки взаємодіючих об'єктів і особливості самої взаємодії. У пізнавальній діяльності інформаційні процеси утворюють гносеологічний ланцюг: факт - відображення - інформація - знання. Разом з цим, розслідування злочинної діяльності, яка ще не припинена, викликає необхідність прогностичного пізнання (В.А.Журавель).

Складність інформаційних процесів у розслідування обумовлена такими чинниками: 1) неочевидність джерел інформації;                               2) фрагментарність інформації, що здобувається; 3) необхідність постійної перевірки і оцінки даних, що поступають, для визначення їх достовірності та допустимості; 4) перешкоджування отриманню повної і об'єктивної інформації зацікавленими особами; 5) короткочасність зберігання інформації з об'єктивних умов; 6) труднощі з правильним декодуванням одержаної інформації; 7) труднощі з належним правовим оформленням процесу виявлення джерел інформації, її засвідчення, фіксації, особливо в ході оперативно-розшукової діяльності, і введенням її в кримінальне судочинство. Інформаційні процеси, що знаходяться в основі доказування, доцільно розділити на такі стадії: 1) пошук і виявлення; 2) сприймання і фіксація; 3) обробка; 4) використання інформації.

Розслідування включає в себе організаційну діяльність, яка передбачає систему заходів і умов, що забезпечують оптимальну діяльність суб'єктів розслідування для швидкого і повного розкриття злочинів. Забезпечення якісної організації розслідування досягається за допомогою планування і управління, що спрямовані на його оптимізацію.

В ході розслідування необхідно застосовувати як формально-логічні, так і евристичні методи в залежності від того, наскільки просте чи складне, типове чи специфічне завдання вирішується. В окремих методиках розслідування доцільною є розробка типових програм розслідування, під якими розуміється систематизований перелік і опис криміналістичних алгоритмів і наукових рекомендацій, які спрямовані на послідовне і комплексне вирішення конкретних завдань розслідування злочинів певної категорії. Якщо алгоритм пропонує вирішення завдання в однозначному напрямі, в конкретній послідовності дій, то програма розслідування містить кілька варіантів алгоритмів, моделей діяльності в залежності від слідчої ситуації, етапу розслідування, різновидності злочинів. Вважаємо перспективними розробки типових програм розслідування на базі комп'ютерно-інформаційного забезпечення та їх використання в слідчій практиці. Такі програми доцільно вводити в автоматизований банк даних (АБД) органів внутрішніх справ, поступово їх накопичуючи, оновлюючи та деталізуючи.

У підрозділі 3.2. "Наукові основи криміналістичної методики розслідування" викладаються принципи розробки методики розслідування корисливо-насильницьких злочинів і аналізуються поняття слідчих ситуацій та їх значення у побудові окремих методик розслідування.

До принципів наукової розробки методики розслідування окремих категорій злочинів можна віднести наступні вихідні положення: розгляд об'єктів методики розслідування - злочину і розслідування з позицій системно-діяльнісного підходу; використання даних і новітніх досягнень інших наук, як гуманітарних, так і природно-технічних для дослідження злочинів, умов їхнього вчинення, особливостей механізму слідоутворення і розробки адекватних рекомендацій з їхнього розслідування; використання досвіду слідчої практики шляхом його узагальнення і наступної екстраполяції в теорію розкриття злочинів; розробка методичних рекомендацій на основі криміналістичної класифікації злочинів і криміналістичної характеристики стосовно до досліджуваної категорії злочинів; побудова окремих методик розслідування на основі визначення і характеристики обставин, що підлягають встановленню; розробка напрямків і завдань розслідування з урахуванням специфіки його етапів; розробка методичних рекомендацій на основі виділення і оцінки типових слідчих ситуацій, що утворюються на різних етапах розслідування; виділення відповідних типових завдань тактичного й організаційно-методичного характеру і розробка оптимальної програми їх вирішення; визначення специфічних тактичних і технічних прийомів при проведенні окремих слідчих дій і тактичних операцій.

Особлива увага звертається на ситуативний принцип методики розслідування. Аналіз слідчої ситуації здійснюється з урахуванням наступних положень: 1) конкретна слідча ситуація утворюється за рахунок наявної на даний момент розслідування криміналістично значимої інформації про подію в цілому, її окремі обставини, особистість злочинця; 2) оцінку слідчої ситуації доцільно пов'язувати з характером джерел інформації, а також з часом, що минув з моменту вчинення злочину і до моменту надходження повідомлення про цей злочин; 3) оцінка наявної інформації повинна зумовлювати постановку тактичних завдань, зміст слідчих версій і систему слідчих й оперативно-розшукових дій, що здійснюються за розробленою програмою розслідування; 4) слідча ситуація – явище динамічне і тому вимагає постійного аналізу і коректування версій і завдань, що ставляться, а отже, і програми розслідування.

Важливим завданням розробки теоретичних положень методики повинна бути типізація слідчих ситуацій з досліджуваних категорій злочинів шляхом виділення характерних та істотних рис у їхній інформаційній структурі. Саме виділення типових ситуацій, їхній науково-криміналістичний аналіз дозволяють формулювати адекватні тактичні завдання і рекомендувати відповідну програму діяльності з розслідування злочинів певної категорії. В окремих методиках доцільно виділяти й аналізувати типові слідчі ситуації стосовно до етапів розслідування, розрізняючи вихідні ситуації, що складаються на момент порушення кримінальної справи; проміжні або наступні - ситуації, що створюються в ході і після вирішення початкових завдань розслідування на його подальшому і завершальному етапах. При цьому потрібно цілком підтримати авторів, які вважають, що така типізація повинна провадитися на основі одного-двох компонентів ситуації інформаційного характеру, що забезпечує цілеспрямованість, методичну і тактичну змістовність усього ходу розслідування (В.П.Бахін, Р.С.Бєлкін, В.А.Журавель).

Ситуативний принцип методики розслідування таким чином приводить до висновку про необхідність побудови методичних рекомендацій у такій логічній послідовності: типові слідчі ситуації, їх характеристика - типові версії і завдання - рекомендована система слідчих і оперативно-розшукових дій у вигляді відповідних алгоритмів розслідування - перспективні типові ситуації, що прогнозуються на наступному етапі розслідування.

РОЗДІЛ 4 "ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПЛАНУВАННЯ Й ОРГАНІЗАЦІЇ РОЗСЛІДУВАННЯ КОРИСЛИВО-НАСИЛЬНИЦЬКИХ ЗЛОЧИНІВ" складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 4.1. "Загальні і спеціальні завдання розслідування корисливо-насильницьких злочинів" зазначається, що в методиці розслідування окремих категорій злочинів питанню виділення криміналістичних завдань слідчої діяльності не приділяється достатньої уваги. В той же час визначення таких завдань має суттєве значення для планування і обрання правильного напрямку розслідування                   (А.Ф. Волобуєв, Г.А. Густов, А.В. Дулов).

В методики розслідування окремих категорій злочинів доцільно включати систему завдань, зміст яких визначається специфікою даної категорії злочинів, етапом розслідування і відповідними слідчими ситуаціями. На основі викладеного завдання розслідування корисливо-насильницьких злочинів можна класифікувати таким чином: 1) загальні завдання, що випливають з вимог кримінального і кримінально-процесуального законів; 2) спеціальні завдання, що виходять з принципів методики розслідування: етапні, видові, етапно-видові і тактичні.

У розслідуванні корисливо-насильницької злочинної діяльності доцільно виділити спеціальні завдання, згрупувавши їх щодо двох основних етапів розслідування. На початковому етапі: 1) з'ясування й оцінка вихідної слідчої ситуації; 2) виявлення джерел інформації про злочин; 3) визначення напрямку розслідування і розробка плану розслідування; 4) обрання відповідних форм і методів взаємодії з органами дізнання; 5) пошук і одержання інформації про механізм і обстановку вчиненого злочину; 6) збирання і вивчення відомостей про особистість потерпілого; 7) пошук, одержання й аналіз інформації про осіб, що вчинили корисливо-насильницький злочин, їхній розшук і затримання; 8) аналіз даних про викрадене майно, його пошук і виявлення.

Для етапу подальшого розслідування характерні наступні завдання: 1) з'ясування й оцінка слідчої ситуації після проведення первісних слідчих і  оперативно-розшукових дій та складання відповідної програми розслідування; 2) встановлення всіх епізодів злочинної діяльності особи чи групи осіб, притягнених до кримінальної відповідальності; 3) встановлення і притягнення до відповідальності всіх осіб, причетних до злочину або до злочинної діяльності, яка розслідується; 4) вивчення особистості кожного обвинуваченого; 5) розшук всього викраденого майна і вживання заходів до відшкодування заподіяної шкоди.

У підрозділі 4.2. "Обставини, що підлягають встановленню" вказується, що розкритим може вважатися злочин лише в результаті правильного і повного встановлення обставин розслідуваної події і винних осіб. Обставини, що підлягають доказуванню, є необхідним елементом в структурі методики розслідування окремих категорій злочинів. Їх визначення надає розслідуванню цілеспрямованості, а їх встановлення дозволяє дати правильну кримінально-правову оцінку події, забезпечує повноту і всебічність розслідування. В роботі обґрунтовується думка про різну природу й призначення криміналістичної характеристики злочинів і обставин, що підлягають встановленню.

З'ясування кола обставин, що підлягають встановленню у справах про корисливо-насильницькі злочини, має суттєве значення для побудови методики їх розслідування, оскільки сприяє розв'язанню проблем криміналістичного характеру, зокрема, дослідженню механізму й обстановки злочину, ролі кожного з його учасників, спрямованості слідчих версій, визначенню відповідних завдань розслідування.

В роботі виділені й згруповані обставини корисливо-насильницьких злочинів, що підлягають встановленню:

1) обставини, пов'язані з подією злочину (наявність означеної події; спосіб заволодіння майном; знаряддя та засоби, час, місце та інші умови вчинення злочину; наявність чи відсутність проникнення в житло, приміщення та інше сховище);

2) обставини, пов'язані з об'єктом злочину: предмет злочинного посягання (найменування викраденого майна, його кількість, властивості, вартість); хто є потерпілим і цивільним позивачем;

    3) обставини, пов'язані з особами, що вчинили злочин: персонографічні дані; дані, що мають кримінально-правове значення; дані, що характеризують групу осіб, яка вчинила злочин чи займалася корисливо-насильницькою діяльністю;

4) обставини, які визначають винність обвинуваченого, мету  злочину, підтверджують його корисливий мотив;

5) обставини, що відносяться до наслідків злочину: ступінь здійснення задуманого злочину; факт вилучення майна; наявність, характер і тяжкість тілесних ушкоджень, що заподіяні потерпілому, або факт його смерті;  характер і розмір заподіяної шкоди; доля викраденого майна на момент розкриття злочину.

Названі обставини конкретизуються і деталізуються при розслідуванні окремих видів і груп корисливо-насильницьких злочинів.

У підрозділі 4.3. "Криміналістичний аналіз первісної інформації, типових ситуацій і визначення тактичних завдань розслідування" зазначається, що первісна інформація у справах про корисливо-насильницькі злочини аналізується за наступними напрямками:

- встановлення джерел інформації;

- оцінка інформації щодо її достовірності і наявності кримінально-релевантних ознак;

- оцінка ознак, що вказують на  вчинення злочину даної категорії;

- визначення ознак, що вказують на вид чи різновид таких злочинів;

- оцінка доказової цінності інформації, що надійшла;

- виявлення прогалин інформації стосовно обставин, що підлягають доказуванню.

Первісна інформація про вчинення корисливо-насильницьких злочинів повинна бути проаналізована з метою встановлення приводів і підстав для порушення кримінальної справи, з'ясування особливостей слідчої ситуації і тактичних завдань, розробки програм дослідження обставин, пов'язаних з їх подальшим вирішенням. У випадку недостатності, неконкретності, невизначеної достовірності відомостей, що містяться в первинній інформації, вони можуть бути перевірені у відповідності до вимог кримінально-процесуального закону у найкоротший термін, не підмінюючи процесуального розслідування. Первинну інформацію рекомендується проаналізувати по такому комплексу питань: що відомо (частково відомо) і що невідомо про обставини події злочину, про особистість потерпілого, про викрадене майно, про особистість злочинця (злочинців), а також, з яких джерел така інформація отримана.

В роботі виділяються й аналізуються типові вихідні слідчі ситуації у справах про корисливо-насильницькі злочини та основні тактичні завдання з урахуванням таких відносин: "подія злочину - особистість злочинця", "подія злочину - особистість потерпілого", "подія злочину - предмет посягання". Подія злочину, включаючи його наслідки, являє собою центральний елемент у виділених структурах, оскільки є найбільш інформаційною і доступною системою обставин на початковому етапі розслідування.

Аналіз слідчих ситуацій і тактичних завдань здійснено також на основі їх типізації за характером злочинної події, механізмом і обстановкою вчинення корисливо-насильницьких злочинів.

У підрозділі 4.4. "Типові програми дослідження обставин корисливо-насильницьких злочинів" виділяються питання, які необхідно з'ясувати в процесі рішення тактичних завдань, обумовлених характером, механізмом та обстановкою таких злочинів. Перелік таких питань, адаптований до типових слідчих ситуацій і тактичних завдань на початковому етапі розслідування корисливо-насильницьких злочинів, утворює систему типових програм дослідження обставин події і причетних до неї осіб. Така система програм може бути представлена у вигляді двох основних підсистем, що підрозділяються на відповідні програмні блоки:    1) обставини, що з'ясовуються і аналізуються при нападі на відкритій місцевості; у житловому приміщенні, в т.ч. в квартирі багатоповерхового будинку і в окремому будинку; у службових та інших нежитлових приміщеннях; на транспорті; 2) обставини, що досліджуються при надходженні інформації про вимагання, в тому числі, при безпосередньому візуальному контакті чи без такого, або супроводжуються  викраденням певної особи (взяттям заручника), а також викраденням транспортного засобу з наступною пропозицією його викупу.

РОЗДІЛ 5 "ПРОГРАМУВАННЯ ПОЧАТКОВОГО І НАСТУПНОГО ЕТАПІВ РОЗСЛІДУВАННЯ КОРИСЛИВО-НАСИЛЬНИЦЬКИХ ЗЛОЧИНІВ" складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 5.1. "Побудова і перевірка загальних версій при порушенні кримінальної справи" розглядається система загальних версій, які висуваються на момент порушення кримінальної справи. Така система версій повинна охоплювати всі можливі варіанти сутності кримінально-релевантної події як у фактичному, так і правовому аспекті, що дає змогу правильно визначити законність приводів і підстав порушення кримінальної справи, наявність і відсутність факту злочину, його кримінально-правові оз­наки і стратегічний напрям розслідування. Об'єкт загальних версій і їх спря­мованість детермінуються характером розслідуваної події, його кримінально-правовими ознаками. В дисертації розроблені й проаналізовані типові загаль­ні версії про корисливо-насильницькі злочини щодо їх виду, факту вчинення, а також можливого інсценування і вказані основні напрямки їх перевірки.

У підрозділі 5.2. "Типові програми початкового етапу розслідування" обґрунтована доцільність систематизації наукових рекомендацій стосовно методики розслідування корисливо-насильницьких злочинів, а також їх викладення у вигляді програм розслідування, які включають в себе систему загальних і окремих версій, типових тактичних завдань і програм дослідження обставин злочину, а також комплекси відповідних засобів слідчої діяльності в залежності від визначених ситуацій.

Під такими засобами автор розуміє обумовлену слідчими ситуаціями і даними про криміналістичну характеристику зазначених злочинів систему розумових і практичних дій і операцій, спрямовану на вирішення відповідних методичних і тактичних завдань. До розумових операцій відносяться різні форми і методи логічного і евристичного характеру: конструювання і перевірка версій, планування, обґрунтування і прийняття управлінських рішень та інші. Практична діяльність містить у собі обумовлену результатами розумової діяльності сукупність погоджених між собою підготовчих і організаційних заходів, слідчих і оперативно-розшукових дій, що призводять до вирішення поставлених завдань.

Успішне розслідування корисливо-насильницьких злочинів багато в чому залежить від якісного проведення його початкового етапу, який складає основу для об'єктивного і всебічного виявлення, з'ясування і дослідження всіх обставин злочинної діяльності.

На початковому етапі розслідування корисливо-насильницьких злочинів виділено п’ятнадцять типових слідчих ситуацій, які поєднують різне співвідношення інформації про обставини події, злочинця, потерпілого і предмета посягання, що дає змогу визначити основні тактичні завдання і напрямки розслідування. Подальші детальні програми розслідування ко­рисливо-насильницьких злочинів на початковому етапі розроблені щодо різ­них слідчих підситуацій: а) напад вчинено на відкритій місцевості, поза жит­ловими і службовими приміщеннями; б) в житлових приміщеннях (будин­ках, квартирах тощо); в) в приміщеннях установ, підприємств, організацій; г) на водіїв транспортних засобів; д) на пасажирів транспортних засобів; е) вимагання майна вчинено особою, яка знайома потерпілому; є) вимоги майнового характеру пред'являються незнайомою особою з попереднім візуальним контактом з потерпілим або з уникненням такого контакту; ж) cкоєно викрадення конкретної особи з наступним пред'явленням майнових вимог до нього чи до його близьких;    з) вчинено незаконне заволодіння транспортним засобом з наступною пропозицією "знайти" його за винагороду.

Важливим завданням розслідування корисливо-насильницьких злочинів є їх розкриття по гарячих слідах, яке може бути успішно вирішене за  умовами і методами, вказаними в даному розділі. Найбільш типовим на зазначеному етапі розслідування є комплекси дій, які включають огляд місця події, допит потерпілих, допит свідків, призначення криміналістичних і судово-медичних експертиз, оперативно-розшукові заходи, спрямовані на виявлення свідків, викраденого майна, джерел доказової інформації, причетних до злочину осіб, місць їх перебування, на створення  суб’єктивних портретів злочинців, їх розшук і затримання.

У підрозділі 5.3. "Організація взаємодії слідчого і органів дізнання" зазначається, що  успішне вирішення завдань розслідування корисливо-насильницьких злочинів можливе лише за умови тісної взаємодії слідчого і органів дізнання, починаючи з моменту порушення кримінальної справи. Форми і зміст такої взаємодії в роботі визначаються і рекомендуються у відповідності до специфіки типових слідчих ситуацій і поставлених завдань.

В дисертації привертається увага до деяких проблем взаємодії слідчого й органів дізнання. Одним з важливих завдань оперативно-розшукового супроводження досудового слідства є по­шук джерел доказової інформації і введення добутої інформації в криміналь­не судочинство. Але такий спосіб отримання доказової інформації повинен відповідати ряду вимог, перш за все процесуальних, які викладені в даній роботі.

На практиці доведена ефективність розслідування багатьох видів злочинів, у тому числі корисливо-насильницьких, за допомогою слідчо-оперативних груп. Однак кримінально-процесуальний закон не передбачає таку форму взаємодії. Вважаємо доцільним доповнити КПК України нормою, яка б передбачала правові підстави для створення таких груп і регулювала правові відносини між її учасниками.

У підрозділі 5.4. "Розробка  наступного етапу розслідування" аналізуються типові слідчі ситуації на подальшому етапі розслідування, методи встановлення злочинця та засоби вирішення типових завдань зазначеного етапу. В роботі відзначається, що особливості слідчих ситуацій, які створюються на наступному етапі розслідування, визначаються ступенем вирішення слідчих завдань на його початковому етапі. При цьому головним фактором, що детермінує ці особливості, є фактичний ступінь встановлення даних про особистість злочинця. За названим критерієм доцільно виділити чотири типових ситуації:

1)     підозрювана особа (група осіб) встановлена і затримана;

2)     підозрювана особа (група осіб) встановлена, але не затримана;

3)     частина підозрюваних осіб встановлена і затримана, а інша їх частина не встановлена;

4)     є певні дані про злочинця, але підозрюваний не встановлений.

Найбільш проблемною є четверта ситуація, оскільки вона вимагає складної аналітичної роботи і вирішення широкого кола проблем.

У зазначеній ситуації пропонується застосування таких методів розслідування:  аналіз початкового етапу розслідування і наявної доказової бази; аналіз матеріальних об'єктів - носіїв інформації; об'єктно-предметний аналіз зв'язків:  місце (об'єкт) нападу – предмет посягання - злочинець; віктимологічний аналіз - дослідження зв'язків жертви і злочинця; інтегративний  метод  виявлення  злочинця  -  створення  синтетичного портрету злочинця з окремих фрагментів криміналістичної інформації.

В ході розслідування корисливо-насильницьких злочинів, особливо на його наступному етапі, виникає коло завдань, які потребують свого вирішення, як правило, за допомогою тактичних операцій - комплексу відповідних слідчих, оперативно-розшукових і організаційних дій. Такими завданнями є: 1) розшук і затримання підозрюваних (обвинувачених) осіб; 2) перевірка алібі підозрюваного (обвинуваченого);  3) викриття особи, що вчинила злочин; 4) перевірка версії про вчинення конкретним обвинуваченим або групою обвинувачених  інших, ще не розкритих,  корисливо-насильницьких  злочинів,  5) перевірка версії про вчинення серії нерозкритих злочинів однією й тією ж особою або групою осіб.

В дисертації вказується на зміст і особливості проведення відповідних тактичних операцій.

Вирішення названих завдань забезпечує з'ясування всіх обставин, що підлягають доказуванню у справі про корисливо-насильницькі злочини, встановлення всіх причетних до організації, вчинення і приховання цих злочинів осіб, тобто повне і об'єктивне розкриття як окремого злочину, так і злочинної діяльності певних осіб.