Степанюк Р.Л. Методика розслідування злочинів, пов\'язаних з порушеннями бюджетного законодавства

Короткий зміст

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються її зв’язок із науковими програмами, планами, темами, а також мета,  задачі,  об’єкт,  предмет  і  методи дослідження, викладаються наукова  новизна  та  практичне значення одержаних результатів, вказуються відомості щодо їх впровадження та апробації.

Розділ 1 “Криміналістична характеристика злочинів, пов’язаних з порушеннями бюджетного законодавства” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Предмет та обстановка злочинів” досліджено кримінально-правові та криміналістичні особливості бюджетних коштів як предмета злочинів, передбачених статтями 210, 211 КК України. При цьому проаналізовано й уточнено описані у науковій літературі ознаки бюджетних коштів (Н.О. Гуторова, О.О. Дудоров, В.О. Навроцький). До таких ознак автор відносить: а) включення коштів до бюджету будь-якого рівня; б) досягнення суми бюджетних коштів кваліфікуючого розміру; в) визначення джерел їх одержання та напрямів витрачання одним або кількома з чинних нормативно-правових актів і планових документів.

У залежності від матеріальної форми всі кошти, які можуть бути предметом  злочинів, пов’язаних з порушеннями бюджетного законодавства, дисертант поділяє на планові та наявні.  Планові бюджетні кошти існують у вигляді цифрових записів або правових приписів у відповідному нормативно-правовому акті або плановому документі. Наявні бюджетні кошти – у вигляді грошей (валюта України, іноземна валюта) в готівковій чи у безготівковій формі або еквіваленту грошей (цінні папери, банківські метали).

Як найсуттєвіші  елементи  обстановки  бюджетних  злочинів досліджено особливості нормативно-правового регулювання бюджетної сфери України за окремими напрямами, а також специфіку контролю за дотриманням бюджетного законодавства. Автором наведено такі фактори, що визначають обстановку вказаних злочинів: а) періодичний характер дії значної кількості нормативно-правових актів, що регулюють бюджетні правовідносини; б) розгалуженість бюджетного законодавства; в)  суперечливість  окремих  норм,  що регулюють правовідносини у бюджетній сфері; г) неузгодженість статей 210 і 211 КК із нормами чинного бюджетного законодавства; ґ) недоліки системи контролю за дотриманням бюджетного законодавства. Якщо перші два фактори є об’єктивними і зумовлені сутністю бюджетних правовідносин, то три останніх потребують вжиття заходів, спрямованих на їхнє усунення.

У підрозділі 1.2. “Особливості суб’єкта злочинів” розглядається кримінально-правова, кримінологічна та криміналістична характеристика службових осіб – суб’єктів злочинів, пов’язаних з порушеннями бюджетного законодавства. На основі аналізу викладених у літературі точок зору щодо суб’єктів бюджетних злочинів (П.П. Андрушко, Н.О. Гуторова, О.О. Дудоров, П.С. Матишевський, Г.А. Матусовський, М.І. Мельник, М.І. Хавронюк та інші) автором запропонована їхня класифікація. Підставою для цієї класифікації використано службове становище правопорушників: а) службові особи – розпорядники бюджетних коштів; б) службові особи одержувачів бюджетних коштів; в) службові особи органів виконавчої влади, бюджетних установ, які не є розпорядниками бюджетних коштів, але мають повноваження щодо їх формування і використання; г) службові особи Міністерства фінансів України, місцевих фінансових органів, органів Державного казначейства України.

Здобувачем наведено соціально-демографічну характеристику порушників бюджетного законодавства, яка має значення для вирішення тактичних завдань розслідування. Зокрема, за статтю (чоловіки – 64,2%; жінки – 35,8%), за рівнем освіти (81,2% мали вищу освіту), за віком (87,3% злочинів вчинено особами від 30 до 59 років, 10,3% - більше 60 років), притягненням у минулому до кримінальної відповідальності (раніше не були судимі – 99,3%).

У підрозділі 1.3. “Способи  злочинів,  пов’язаних  з порушеннями бюджетного законодавства” визначено та проаналізовано типові способи підготовки, скоєння та приховування названих злочинів. Спосіб злочинів, передбачених статтями 210 і 211 КК, автор розглядає  як  сукупність умисних актів поведінки (дій або бездіяльності) службової особи, спрямованих на порушення вимог чинного бюджетного законодавства при формуванні, розподілі, перерозподілі, одержанні й використанні бюджетних коштів.

Вибір злочинцем того чи іншого способу бюджетного злочину детермінований об’єктивними (сфера господарської діяльності, компетенція службової особи, стан контролю за дотриманням вимог бюджетного законодавства тощо) та суб’єктивними (мета та мотив злочину, психологічні та соціальні особливості злочинця) факторами. Дії службових осіб можуть складатися з різних прийомів і операцій, спрямованих на підготовку, безпосереднє вчинення і приховування злочину. Їх зміст залежить від особливостей бюджетних коштів як предмета злочину.

Способи злочинів, пов’язаних з порушеннями бюджетного законодавства, здобувач класифікує в залежності від виду предмета злочинного посягання – бюджетних коштів (наявні чи планові) – з урахуванням форми  діяння  (дія або бездіяльність), характеру і засобів впливу на бюджетні кошти (з використанням касових операцій, безготівкових розрахунків, розрахунків векселями, взаємозаліків, шляхом видання нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку), форми порушення законодавства про бюджетну систему України.

У підрозділі 1.4. “Типові сліди злочинів” розглядаються наслідки бюджетних злочинів – зміни в документах та образи у пам’яті очевидців. Документи, які можуть містити сліди бюджетних злочинів, дисертантом класифіковано на окремі групи в залежності від характеру і значення для справи наявної в них інформації. Особи-очевидці порушення бюджетного законодавства також поділено на окремі категорії у залежності від їхнього місця роботи, посади, а також дружніх або родинних  зв’язків  із  винною особою. Встановлено основні криміналістичні ознаки порушень бюджетного законодавства у вигляді описання фактів, які є результатами зміни об’єктивної дійсності внаслідок вчинення злочину.

Розділ 2 “Порушення кримінальної справи і початковий етап розслідування” складається з чотирьох підрозділів.

У  підрозділі  2.1.  “Аналіз  та  оцінка  первинного  матеріалу  і прийняття рішення про порушення кримінальної справи” визначено типовий  перелік матеріалів, які містять підстави до порушення кримінальної справи про злочини, передбачені статтями 210 і 211 КК, сформульовано рекомендації щодо їх оцінки слідчим.

Дисертант відзначає, що  для  обґрунтованого  порушення  кримінальної справи за ознаками бюджетного злочину в первинних матеріалах повинна міститися інформація про: а) об’єктивну сторону діяння (наявність будь-якого з визначених у диспозиціях статей 210 і 211 КК порушення  бюджетного  законодавства);   б)  предмет  злочину  (чи бюджетні кошти стали предметом посягання, їх розмір (статті 210 і 211 КК), характеристика нормативно-правового або розпорядчого акту, виданого службовою особою (стаття 211 КК)); в) коло службових осіб, які можуть бути причетними до вчинення злочинного порушення бюджетного законодавства, та їхні службові обов’язки.

До первинного матеріалу про злочин, передбачений статтею 210 КК, на думку автора, доцільно включати: а) документ, який містить привід до порушення кримінальної справи; б) основні документи, якими підтверджуються порушення бюджетного законодавства, а також визначаються службові обов’язки осіб, котрі можуть бути причетними до злочину;  в)  письмові  пояснення  запідозрених службових осіб; г) письмові пояснення осіб, які можуть повідомити відомості про обставини протиправних дій; ґ) акт ревізії та додатки до нього. У свою чергу, первинний матеріал про злочин, передбачений статтею 211 КК, має містити: а) нормативно-правові або розпорядчі акти, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку (додатковий  предмет  злочину); б) рішення компетентного органу про невідповідність нормативно-правового або розпорядчого акту вимогам чинного бюджетного законодавства; в) документи, на підставі яких визнається незаконність нормативно-правового або розпорядчого акта; г) документи, що визначають посадовий статус службової особи, котра підписала нормативно-правовий (розпорядчий) акт, яким змінюються доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку; ґ) письмові пояснення службових осіб, запідозрених у вчиненні злочину; д) письмові пояснення очевидців протиправних дій.

За результатами узагальнення кримінальних справ встановлено, що у 93,3% випадків матеріали документальної ревізії (перевірки) були частиною первинного матеріалу про злочинні порушення законодавства про бюджетну систему. Це означає, що значна частина діяльності слідчого, прокурора, органу дізнання до прийняття рішення про порушення кримінальної справи спрямована на оцінку інформації, яка міститься у матеріалах  ревізії.  У  зв’язку  з  цим дисертантом характеризується діяльність слідчого, прокурора, особи, яка провадить дізнання, з оцінки таких відомостей і підкреслюється нагальна потреба здійснення аналізу акта ревізії та додатків до нього, керуючись при цьому вимогами, викладеними в науковій літературі (Ш.І. Джумамуратов, М.І. Камлик).

У підрозділі 2.2.  “Типові слідчі ситуації, відповідні їм завдання розслідування, комплекси слідчих дій та інших заходів” визначено та проаналізовано типові слідчі ситуації початкового етапу розслідування злочинів, пов’язаних з порушеннями бюджетного законодавства, які детерміновані змістом первинного матеріалу.

Перша слідча ситуація має місце, коли кримінальна справа порушується на основі інформації про злочин, що міститься у матеріалах, зібраних  співробітниками  оперативних  підрозділів.  Ця ситуація є найбільш сприятливою для розслідування, оскільки характеризується досить значним обсягом інформації про обставини злочину. Друга слідча ситуація – кримінальна справа порушується на основі інформації про злочин,  що  міститься  у  матеріалах  ревізії (перевірки), проведеної контролюючим органом, – характеризується меншим обсягом інформації щодо ознак злочину, що пояснюється неучастю у його виявленні та документуванні працівників правоохоронних органів.  Третя  слідча ситуація характеризується тим, що кримінальна справа порушується на основі матеріалів, зібраних прокурором під час проведення перевірки законності виданих службовою особою нормативно-правових чи розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету  всупереч  встановленому законом порядку. Четверта слідча ситуація (кримінальна справа порушується на основі інформації, одержаної при розслідуванні іншого злочину) відрізняється від визначених вище можливістю використання процесуальних засобів до порушення кримінальної справи за ознаками бюджетного злочину та фактору раптовості.

Вказані  слідчі  ситуації  обумовлюють  відповідні визначені дисертантом завдання розслідування та засоби їх вирішення.

У  підрозділі  2.3.  “Особливості планування та організації розслідування” ґрунтуючись на працях вчених-криміналістів (Ю.П. Аленін, В.Г. Гончаренко, О.Н. Колесниченко, В.О. Коновалова, В.В. Лисенко, Г.А. Матусовський, В.В. Тіщенко, І.Я. Фрідман та інші), автор наводить систему типових загальних версій щодо наявності події злочину та кваліфікації діяння, формулює рекомендації стосовно висунення версій про окремі його обставини, а також характеризує такі організаційно-підготовчі заходи початкового етапу розслідування бюджетних злочинів: а) вивчення нормативно-правового матеріалу, що регулює склад, структуру і порядок формування та виконання бюджетів, порядок видання нормативно-правових і розпорядчих актів у бюджетній сфері, а також відповідної учбової та наукової літератури; б) ознайомлення зі специфікою  фінансової,  господарської, нормотворчої діяльності державного органу, підприємства, установи чи організації, його структурою, особливостями ведення діловодства, бухгалтерського обліку та звітності; в) збір даних про особистість службової особи, яка вчинила протиправні дії з бюджетними коштами; г) організація заходів щодо забезпечення збереження документів, які мають значення для справи; ґ) організація взаємодії зі співробітниками оперативно-розшукових підрозділів; д) залучення осіб, які володіють спеціальними знаннями, та використання їхньої допомоги у розслідуванні.

Планування та організація розслідування базується і на знанні предмета доказування у справах даної категорії. Ґрунтуючись на положеннях статті 64 КПК, з урахуванням особливостей складів бюджетних злочинів (статті 210 і 211 КК) та їхньої криміналістичної характеристики автором визначено перелік обставин, що підлягають встановленню.

У підрозділі 2.4. “Попередження та подолання протидії розслідуванню”  аналізується поняття “протидія розслідуванню” та його співвідношення з іншими суміжними дефініціями. Звертається увага на різноманітність підходів у концепціях вчених (О.В. Александренко, В.П. Бахін, В.Д. Берназ, А.Ф. Волобуєв, С.Ю. Журавльов, В.М. Карагодін, Н.С. Карпов, А.М. Кустов, О.Л. Стулін, Р.М. Шехавцов, М.П. Яблоков та інші). Автор вважає, що терміном “протидія розслідуванню  злочинів”  слід  визначити  умисні  дії (бездіяльність), котрі скоюються після початку кримінально-процесуальної діяльності з метою створення перешкод встановленню істини у кримінальній справі.

Типові способи протидії розслідуванню злочинів, пов’язаних з порушеннями бюджетного законодавства, визначені за допомогою анкетування слідчих: а) знищення, приховування або фальсифікація документів, що відображають операції з бюджетними коштами (71,8 %); б) здійснення “тиску” на свідків злочинних дій (51,8 %); в) втручання у процес розслідування корумпованих представників органів державної влади (30,9 %); г) використання корумпованих працівників правоохоронних органів для протидії розслідуванню (25,5 %); ґ) протиправні дії стосовно слідчого або інших осіб, які беруть участь у розслідуванні (співробітників оперативних підрозділів, експертів тощо) (14,5 %); д) утворення негативної суспільної думки щодо процесу розслідування (11,8 %).

Специфіка застосування певних способів протидії розслідуванню обумовлена,  перш  за  все,  службовим становищем суб’єктів, що її здійснюють,  та  наявністю  корумпованих  зв’язків. Автором аргументується доцільність застосування відповідних розроблених у дисертації заходів, спрямованих на обмеження можливості використання вказаних факторів із метою протидії розслідуванню.

Розділ 3 “Особливості тактики проведення деяких слідчих дій” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1.  “Особливості  виїмки,  огляду та вивчення документів” розглядається специфіка процесу виїмки та огляду документів і відповідні  підготовчі  заходи для їх проведення. Дисертантом розроблена класифікація документів, що виступають основними джерелами доказів у справах про злочини, пов’язані з порушеннями бюджетного законодавства, та вказано їх місцезнаходження. Класифікація включає в себе: а) нормативно-правові акти, які визначають правила формування, розподілу і використання бюджетних коштів; б) планові документи, якими визначаються підстави надання, обсяг, розподіл та цільове призначення бюджетних коштів; в) документи, що визначають посадове становище, компетенцію службової особи, яка є суб’єктом злочину; г) документи, що визначають організаційно-правовий статус та джерела фінансування підприємства, де було вчинено злочин; ґ) документи бухгалтерського обліку та фінансової звітності; д) документи, що свідчать про укладання певних договорів, та є підставами для їхньої оплати; е) казначейські (банківські) документи; є) документи, які складаються при розрахунках із застосуванням казначейських векселів; ж) чорнові записи та неофіційне листування службових осіб, що мають значення для кримінальної справи; з) нормативно-правові або розпорядчі акти, що змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку, видані службовою особою або затверджені її наказом; и) документи, пов’язані з прийняттям та реєстрацією нормативно-правових або розпорядчих актів; і) інші документи.

У  дисертації  визначені тактичні завдання, які вирішуються з використанням  різних  груп  документів.  На  основі  викладених  у криміналістичній літературі положень (В.В Бірюков, О.М. Глотов, В.В. Коваленко, В.К. Лисиченко) здобувачем сформульовано рекомендації щодо огляду документів з урахуванням специфіки механізму відображення в них бюджетних злочинів. Зокрема, на підготовчому етапі рекомендується: розподіляти документи за процесуальною формою їх використання  як  доказів;  компонувати їх за характером інформації;  ознайомлюватися зі спеціальними питаннями; підготовлювати технічні засоби, необхідні для виявлення підробок; запрошувати обізнаних осіб для участі в огляді тощо.

У підрозділі 3.2.  “Особливості  тактики  допиту  підозрюваних  (обвинувачених) і свідків” обґрунтовується положення про те, що допит відіграє суттєву роль у розслідуванні злочинів, пов’язаних з порушеннями бюджетного законодавства. На основі існуючих наукових розробок (В.П. Бахін, В.К. Весельський, В.С. Комарков, В.О. Коновалова, В.Г. Лукашевич, М.І. Порубов, В.Ю. Шепітько та інші), узагальнення кримінальних справ, анкетування слідчих і співробітників оперативних підрозділів сформульовано рекомендації щодо підготовки до допиту, використання тактичних прийомів його проведення у залежності від ситуації. Автором визначено такі основні конфліктні ситуації допиту: а) обвинувачений не визнає своєї участі у відповідних операціях (господарських, фінансових, управлінських, нормотворчих), при здійсненні яких вчинено злочин; б) обвинувачений не заперечує факт участі у вчиненні злочину, але вказує, що не усвідомлював протиправного характеру своїх дій; в) обвинувачений не заперечує своєї участі у здійсненні відповідних операцій, але заперечує винність у вчиненні злочину, “перекладаючи” вину на інших службових осіб; г) присутній на допиті захисник протидіє належному проведенню слідчої дії. Відповідно ситуації допиту пропонуються тактичні комбінації “встановлення участі”, “встановлення усвідомлення протиправності діяння”, “встановлення причетності”, а також рекомендації щодо попередження та подолання протидії допиту з боку захисника.

Під час допиту свідків тактичне значення має врахування їхньої залежності від винних службових осіб, а також особистої участі в операціях, пов’язаних із формуванням, розподілом, перерозподілом, використанням бюджетних коштів. За цією ознакою дисертант класифікує свідків на такі групи: а) працівники, котрі знаходяться у прямій службовій залежності (підпорядковані службові особи, звичайні працівники  і службовці);  б) посадові  особи  та  службовці  вищестоящих  бюджетних установ, а також кредитних установ, які надавали бюджетні кошти небюджетним підприємствам або організаціям; в) посадові особи та службовці органів державного казначейства; г) посадові особи та звичайні працівники банків; ґ) працівники контролюючих органів; д) посадові особи підприємств, установ і організацій, які одержували кошти, використані з порушеннями; е) свідки інших категорій (члени сім’ї та знайомі обвинуваченого, його сусіди тощо).

У залежності від категорії свідків та їхньої обізнаності автором визначено предмет допиту і типові ситуації. Зокрема, проаналізована ситуація дачі свідком неправдивих показань. Визначені типові мотиви неправдивих показань із метою виправдання або обмови обвинуваченого, встановлення яких є суттєвим для обрання тактичних прийомів допиту.

У підрозділі 3.3. “Особливості підготовки та призначення судово-економічних експертиз” аналізуються судово-бухгалтерська і фінансово-кредитна експертизи, які мають найбільше значення для розслідування злочинів, пов’язаних з порушеннями бюджетного законодавства.

Аналіз практики розслідування злочинів, пов’язаних з порушеннями бюджетного законодавства, дозволяє констатувати, що слідчі не завжди проводять розмежування між судово-бухгалтерською і фінансово-кредитною експертизами. Не дивлячись на схожість, ці експертизи мають суттєві відмінності у предметі дослідження, завданнях і можливостях. У зв’язку з цим здобувачем окремо визначені завдання вказаних експертиз у справах про злочини, що розглядаються. Зокрема, судово-бухгалтерська експертиза повинна вирішувати питання, які пов’язані з дослідженням відхилень у документальному оформленні певних операцій з бюджетними коштами, встановленням осіб, котрі є відповідальними за ведення бухгалтерського обліку і т.п. У свою чергу, завдання фінансово-кредитної експертизи пов’язані зі встановленням законності й обґрунтованості одержання бюджетних коштів, їх витрачання на певні цілі, а також їхнього розміру, осіб, які є відповідальними за виявлені порушення  фінансової  дисципліни  тощо. Специфікою відповідної експертизи обумовлюється й обсяг матеріалів, які повинні надаватися для судово-бухгалтерського чи фінансово-кредитного експертного дослідження.