Середа В.О. Проблеми підвищення ефективності діяльності прокурора з підтримання державного обвинувачення в суді

Короткий зміст

У Вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, висвітлено фактичний стан розроблення наукової проблеми, її актуальність, завдання й мета дослідження; розкрито наукову новизну роботи, її практичне й теоретичне значення; визначено предмет і об’єкт дослідження; сформульовано основні положення, які виносяться на захист.

Розділ 1."Теоретичний аналіз конституційної функції з підтримання державного обвинувачення в суді” складається із двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. ”Поняття, становлення і розвиток функції підтримання прокуратурою обвинувачення в суді” висвітлена правова природа діяльності прокурора з підтримання державного обвинувачення в суді, розглянуто процес становлення й розвитку даної прокурорської функції.

Для з’ясування природи підтримання обвинувачення в суді просліджується еволюція обвинувальної діяльності, починаючи з виникнення даної інституції і до набуття нею статусу конституційної функції прокуратури (п.1 ст.121 Конституції України). Аналізуючи законодавство (ст.25 КПК України, ст.35 Закону України „Про прокуратуру”), здобувач доводить, що наряду з підтриманням державного обвинувачення в суді прокурор наділений певними повноваженнями щодо реагування відносно порушень закону в кримінальному судочинстві від кого б вони не виходили, які в сукупності утворюють дві складові (підфункції) даної конституційної функції: а) підтримання державного обвинувачення в суді; б) сприяння суду у забезпеченні законності при здійсненні правосуддя в кримінальних справах. Дисертант висвітлює основні форми реалізації прокурорських повноважень при підтриманні державного обвинувачення в суді.

Подальший розвиток функції підтримання державного обвинувачення в суді, на думку автора, повинен відбуватися на основі впровадження у вітчизняне законодавство міжнародних рекомендацій щодо ролі прокурорів у системі кримінального судочинства й закріплення за прокуратурою функції кримінального переслідування осіб, що скоїли злочини.

З урахуванням існуючих поглядів про ознаки державного обвинувачення (В.І.Баскова, В.Т.Маляренка, І.В.Вернидубова, П.М.Каркача, М.В.Косюти, М.І.Мичка, В.М.Савицького, Ж.О.Сульженко, В.Д.Фінька) у роботі наводиться авторське визначення конституційної функції прокуратури з підтримання державного обвинувачення як діяльності прокурора в судовому засіданні, спрямованої на викриття винності підсудного в інкримінованому йому злочині на підставі матеріалів, доказів, досліджених у досудовому й судовому слідстві, обґрунтування його кваліфікації, міри покарання, а також сприяння суду в забезпеченні законності при здійсненні правосуддя з метою ухвалення правосудних і законних судових рішень у кримінальних справах.

У підрозділі 1.2. "Структурний аналіз конституційної функції підтримання державного обвинувачення в суді" висвітлюється характеристика цілей і завдань прокурора при реалізації конституційних повноважень з підтримання державного обвинувачення в суді.

Шляхом з’ясування гносеологічної й управлінської природи вказаних категорій на основі системного підходу автор зазначає, що за ступенем значимості цілі прокурорської діяльності поділяються на вищий і нижчий рівні, утворюючи відповідну ієрархію. Підкреслюється, що „цілі і завдання – категорії парні”, і в рамках однієї цілі може бути сформульовано декілька завдань, конкретизуючих дану ціль, які самі виступають цілями відносно завдань нижчого рівня, а ціль правомірно розглядати як завдання в парі з ціллю вищого рівня. У межах розробки концептуальних аспектів підвищення ефективності підтримання прокурором державного обвинувачення пропонується на теоретичному рівні цілі і завдання відрізняти між собою для наступного їх застосування як мірила оцінки ефективності роботи прокурора.

Охарактеризувавши стан наукових розробок щодо цілей прокурорської діяльності (В.С.Бабкова, В.М.Гусаров, Л.М.Давиденко, В.В.Долежан, В.П.Корж, М.І.Мичко, М.В.Руденко), дисертант визначає ієрархію цілей прокурорської діяльності в цілому і стосовно кожної конституційної функції, яку утворюють генеральна, головна і функціональні цілі. У межах функції підтримання державного обвинувачення в суді на теоретичному рівні автор виділяє наступні цілі: а) головну – охорона конституційних прав й інтересів учасників кримінального судочинства; б) загальну – сприяння суду в постановленні законних і обґрунтованих судових рішень у кримінальних справах. Безпосередніми функціональними цілями прокурорської діяльності у кримінальному судочинстві виступають цілі кожної із складових (підфункцій) вказаної конституційної функції: з підтримання державного обвинувачення в суді – викриття винності підсудного у скоєнні злочину, а також зі сприяння суду в забезпеченні законності при здійсненні правосуддя в кримінальних справах – своєчасність і адекватність реагування прокурора на порушення закону.

На основі системного аналізу законодавчих норм (ст.2,16-1,22,23, 64, 264 КПК України, ст.34-36 Закону України „Про прокуратуру”) здобувач дійшов висновку:

– що завданнями, націленими на викриття винності підсудного у скоєнні злочину є: 1) забезпечення повноти, всебічності й об’єктивності дослідження доказів; 2) обґрунтування юридичної кваліфікації злочину; 3) повнота виявлення причин і умов споєння злочину; 4) достатність заходів щодо відшкодування заподіяної злочином шкоди; 5) обґрунтування запропонованої міри покарання;

– завданнями, націленими на забезпечення своєчасності й адекватності реагування прокурора щодо порушень закону є: 1) своєчасність і адекватність реагування прокурора на порушення закону в процесі судового розгляду; 2) своєчасність і адекватність реагування на незаконні судові рішення.

Ґрунтуючись на положеннях ст.24 Рекомендації R(2000)19, і розділяючи погляди вчених (В.Д.Адаменка, В.С.Зеленецького, А.Л.Ципкіна, П.С.Елькінд), автор обґрунтовує думку, що в суді прокурор також реалізує в певному розумінні цього слова функцію захисту конституційних прав і законних інтересів учасників кримінального  процесу. Проведений дисертантом  порівняльний аналіз практики діяльності прокурорів у кримінальному судочинстві свідчить, що охорона конституційних прав і законних інтересів громадян залишається одним із пріоритетних напрямків прокурорської діяльності. Тільки протягом 2004 р. за апеляціями прокурорів змінено та скасовано вироки 5,6 тис. осіб, що складає 82,4% від усієї кількості переглянутих в апеляційній інстанції судових рішень по Україні.

Автором пропонується закріпити в Законі України „Про прокуратуру” у межах конституційної функції підтримання державного обвинувачення в суді як одну з її складових(підфункції) – сприяння суду в забезпеченні законності при здійсненні правосуддя в кримінальних справах, що з урахуванням прийнятих Верховною змін до Конституції Законом України від 08 грудня 2004 р. „Про внесення змін до Конституції України” дозволить істотно підвищити роль прокуратури в охороні прав і законних інтересів учасників кримінального судочинства.

Розділ 2. „Категорія ефективності як засіб оцінки і удосконалювання роботи органів прокуратури” складається з 2-х підрозділів.

У підрозділі 2.1. „Поняття і загальна характеристика категорії ефективності в теорії управління та організації роботи” розглядається поняття категорії ефективності з позиції управління та організації роботи правоохоронних інститутів, у тому числі стосовно прокурорської діяльності. У літературі (В.Б.Авер’янов, В.С.Афанасенко, В.Г.Афанасьєв,  Л.М.Давиденко, М.В.Руденко, В.В.Цвєтков, Ю.С.Шемшученко) склалася думка про те, що ефективність слід розуміти як співвідношення мети та результату, як міру досягнення мети. Автор підкреслює, що належній оцінці ефективності роботи мають слугувати реальні цілі й завдання прокурорської діяльності, які повинні мати точне формулювання в законодавстві і відповідати функціональним обов’язкам прокурорів.

Аналіз нормативно-правових актів, виданих Генеральною прокуратурою України, дає змогу  дисертанту відзначити в більшості з них позитивну тенденцію відмови від практики оцінки прокурорської діяльності тільки за кількісними показниками, що намітилася останнім часом, і перехід до категорії ефективності як визначального чинника оцінки результатів роботи прокурорів.

Пропонується для оцінки ефективності прокурорської діяльності поряд з категоріями „ціль” і „завдання” використовувати поняття „критерії” і „показники” ефективності, які відображають реальні результати роботи прокурора. Робиться акцент на тому, що критерії оцінки ефективності прокурорської роботи повинні орієнтувати на досягнення цілей, які стоять перед органами прокуратури; сприяти об’єктивній оцінці результатів діяльності всіх прокурорських працівників і відображати роль керівника прокуратури в організації роботи; бути універсальними, тобто придатними для застосування на всіх напрямках прокурорської діяльності. Аналізуючи теоретичні положення, висловлені В.С.Бабковою, В.М.Гусаровим, Л.М.Давиденком, О.В.Кондратьєвим, автор розмежовує поняття „критерії” і “показники ефективності” і доводить, що критерієм оцінки ефективності виступають цілі, поставлені перед прокуратурою на конкретному напрямку прокурорської діяльності, а показники, виражені якісними і кількісними характеристиками, наповнюють їх реальним змістом.

У підрозділі 2.2. „Критерії й показники ефективності прокурорської діяльності з підтримання державного обвинувачення в суді” досліджуються проблемні питання оцінки ефективності прокурорської діяльності з підтримання державного обвинувачення в суді.

1.                  Дисертант доводить, що вдосконалення й оптимізація прокурорської діяльності з підтримання державного обвинувачення передбачає належну оцінку ефективності роботи прокурора, яка повинна відображати результати підтримання обвинувачення та діяльності зі сприяння суду в забезпеченні законності при здійсненні правосуддя в кримінальних справах. Порушуючи дану проблему, автор визначає та послідовно розглядає основні критерії, за якими така оцінка повинна проводитися.

Результати проведеного анкетування свідчать про неоднозначність підходу прокурорів районної (міської) ланки до оцінки результатів роботи очолюваних ними прокуратур на цьому напрямку. Із 405 опитаних респондентів тільки 24% вказали на необхідність оцінки за кінцевими результатами роботи прокуратури з підтримання державного обвинувачення з урахуванням як кількісних, так і якісних показників, 18% – назвали критерієм оцінки показники статистичної звітності про роботу прокурорів, а 58% – не змогли однозначно визначити критерії  оцінки прокурорської діяльності. Ось чому у дослідженні акцентується увага на науковому обґрунтуванні критеріїв оцінки ефективності діяльності прокурора з підтримання державного обвинувачення в суді.

Автор зазначає, що основою вироблення критеріїв оцінки прокурорської діяльності є правильне визначення цілей системи  підтримання прокурором державного обвинувачення в суді. Охарактеризувавши стан наукових розробок (В.П.Корж, М.В.Руденка), дисертант робить висновок про можливість визначення ефективності зазначеної діяльності за внутрішніми критеріями оцінки, якими виступають ті безпосередні завдання-критерії, виконання яких дозволяє прокурору досягти поставленої мети.

Стверджується, що внутрішніми критеріями оцінки ефективності діяльності прокурора з викриття винності підсудного у скоєнні злочину є наступні: а) забезпечення повноти, всебічності й об’єктивності дослідження доказів; б) обґрунтування юридичної кваліфікації злочину; в) повнота виявлення причин і умов скоєння злочину; г) достатність заходів щодо відшкодування заподіяної злочином шкоди; д) обґрунтування запропонованої міри покарання. Критеріями ефективності, що характеризують ступінь досягнення прокурором цілі щодо своєчасності й адекватності реагування на порушення закону, виступають: а) своєчасність і адекватність реагування на порушення закону в процесі судового розгляду; б) своєчасність і адекватність реагування на незаконні судові рішення.

 Для розробки концепції підвищення ефективності підтримання державного обвинувачення в межах названих цілей особливої уваги надано дослідженню поставлених перед прокурором завдань-критеріїв.

Дисертант дійшов висновку, що вказані завдання-критерії випливають зі змісту ст.34-36 Закону України „Про прокуратуру”, ст.2, 25, 264 КПК України і будучи конкретизованими в наказі Генерального прокурора України №3гн-05, виступають як запрограмований, бажаний результат роботи прокурора з підтримання державного обвинувачення в суді. Співвідношення між завданням-критерієм і фактичним результатом виконаної в межах конституційної функції підтримання державного обвинувачення в суді роботи вказує на ступінь її ефективності.

На основі застосування вказаних критеріїв прокурорська діяльність може оцінюватися в межах трьох опорних рівнів ефективності: максимального, середнього і низького.

Для оцінки ступеня ефективності праці прокурора, на думку автора, основним узагальненим показником є рівень організації даної роботи, який повинен відображати: а) особистий внесок прокурора в діяльність із реалізації вказаної конституційної функції в суді; б) рівень організації роботи і надання методичної допомоги державним обвинувачам; в) стан реагування на незаконні судові рішення.

З огляду на системний характер прокурорської діяльності з підтримання державного обвинувачення, на підставі вивчення існуючих у теорії поглядів про застосування системно-структурного підходу до визначення ефективності прокурорської діяльності у кримінальному процесі (В.С.Зеленецький, В.М.Савицький) науково обґрунтовано основні складові системи ефективності роботи прокурорів на цьому напрямку.

Робиться висновок про те, що загальна оцінка рівня ефективності підтримання прокурором державного обвинувачення в суді являє собою сукупність всіх оцінок на основі застосування запропонованої системи критеріїв і показників.

Розділяючи позицію науковців (О.Д.Бойкова, В.М.Гусарова, О.Б.Зозулинського, В.П.Корж, І.Є.Марочкіна, В.Т.Михайлова, В.І.Шинда), автор зазначає, що істотним резервом підвищення ефективності підтримання державного обвинувачення є забезпечення належної підготовки прокурора до участі в судовому розгляді справ. Дисертант підкреслює, що прокурорам необхідно суттєво підсилити рівень контролю за станом підготовки державних обвинувачів до судових процесів, щоб ні один із них не йшов у суд без належної перевірки керівником прокуратури знання матеріалів справи й правильності зайнятої ним позиції.

Розділ 3. „Основні напрямки підвищення ефективності підтримання прокурором державного обвинувачення в суді” складається із 3-х підрозділів.

У підрозділі 3.1. „Поняття й значення підвищення ефективності підтримання прокурором державного обвинувачення”, виходячи з теоретичних положень науки управління, автор розглядає поняття й значення ефективності зазначеної прокурорської діяльності в суді.

На підставі розгляду існуючих у теорії поглядів про оцінку результатів роботи прокурора (В.В.Долежана, Л.М.Давиденка, П.М.Каркача, М.В.Косюти, М.В.Руденка), дисертант визначає ефективність як найбільш успішне з мінімальною витратою часу й процесуальних засобів виконання прокурором у межах конституційної функції підтримання державного обвинувачення поставлених завдань із метою сприяння суду в постановленні законних і обґрунтованих рішень у кримінальних справах.

Управлінська роль категорії ефективності роботи, на думку автора, полягає саме в тому, що дозволяє оцінювати діяльність органу прокуратури чи конкретного прокурора з позиції досягнутих ними позитивних кінцевих результатів.

У підрозділі 3.2. „Удосконалювання правового забезпечення ефективності підтримання державного обвинувачення в суді органами прокуратури” окреслюються правові фактори оптимізації і підвищення ефективності діяльності прокурора, відмічається важливе значення в цьому міжнародно-правових документів (Рекомендації R(2000)19, Стандартів професійної відповідальності, основних прав і обов’язків прокурорів тощо).

Ґрунтуючись на положеннях діючого законодавства і поділяючи  погляди науковців (В.М.Гусарова, М.В.Косюти, В.В.Долежана, Ю.Є.Полянського), дослідник систематизує основні чинники, що характеризують процесуальну незалежність прокурора-державного обвинувача в суді щодо позиції у справі. Підсумовуючи, дисертант наголошує на необхідності розробки Концепції підвищення ефективності підтримання прокурором державного обвинувачення в суді в умовах реформування прокурорської системи і наводить її структуру.

У підрозділі 3.3. „Удосконалення організаційного, кадрового й науково-методичного забезпечення ефективності підтримання прокурором державного обвинувачення в суді” опрацьовано організаційні, кадрові й науково-методичні напрямки удосконалення й оптимізації прокурорської діяльності з підтримання державного обвинувачення.

На підставі узагальнення теоретичних розробок про організацію прокурорської праці (В.І.Басков, Ю.М.Грошевий, В.М.Гусаров, В.В.Долежан, П.М.Каркач, В.П.Корж, Н.В.Сiбільова, В.Д.Фінько, В.І.Шинд), дисертант доводить, що організацією роботи прокуратури з підтримання державного обвинувачення в суді повинен займатися особисто прокурор або його заступник, і додатково наводить аргументи на користь тези, що ефективність підтримання державного обвинувачення в суді в конкретно взятій прокуратурі залежить від організуючої ролі прокурора.

Відводячи важливе місце перебудові й удосконаленню кадрового забезпечення відповідно до вимог міжнародних європейських рекомендацій, враховуючи наукові напрацювання (Л.П.Воронцової, Л.М.Давиденка, В.В.Долежана, П.М.Каркача, М.В.Косюти, В.В.Сухоноса, В.І.Шинда та ін.), автор зазначає, що зниження службового навантаження прокурорів у кримінальному судочинстві можливе шляхом: а) ширшого залучення всіх оперативних працівників прокуратур до цієї роботи; б) розширення штатної чисельності відповідно до розроблених нормативів; в) поліпшення організації роботи і підвищення ефективності прокурорської діяльності.

Варіантом вирішення проблеми кадрового забезпечення даного виду прокурорської діяльності пропонується спеціалізація прокурорів у конкретних категоріях кримінальних справ.

Автор підкреслює потребу максимального наближення навчального процесу у вищих навчальних закладах, які готують прокурорських фахівців, до практичної діяльності і пропонує виробляти у прокурорів уміння не тільки належно підтримувати державне обвинувачення, але й активно сприяти суду в забезпеченні законності при здійсненні правосуддя в кримінальних справах. Розглядаючи позиції вчених щодо кадрового забезпечення прокурорської діяльності (Л.М.Давиденка, М.І.Мичка, М.В.Косюти, В.І.Рохліна, В.П.Рябцева, В.В.Сухоноса), дослідник зазначає, що в системі підвищення кваліфікації державних обвинувачів слід широко використовувати такі форми, як наставництво, консультації і стажування.

У числі провідних напрямків підвищення ефективності підтримання прокурором державного обвинувачення важливе значення дисертант надає науково-методичному забезпеченню, при розгляді якого основним його чинником називається вивчення й впровадження позитивного досвіду роботи прокурорів.