Давиденко Г.А. Грунтозахисна та агрономічна ефективність протиерозійного комплексу в північно-східному Лісостепу України

Короткий зміст

ЕРОЗІЯ ГРУНТІВ, РОЗВИТОК

ТА ЗАХОДИ БОРОТЬБИ З НЕЮ (огляд літератури)

На основі аналізу літературних джерел вітчизняних та закордонних авторів наведений огляд факторів, які впливають на розвиток ерозійних процесів. Охарактеризовано їхній вплив на властивості ґрунтів і зміни цих показників в умовах   ґрунтозахисної системи землеробства. Розглянуто принципи протиерозійної організації території, ґрунтозахисні технології обробітку ґрунту, заходи постійної дії на схилових землях  з контурно-меліоративною організацією території, висунуто робочі гіпотези, обґрунтовано мету і завдання досліджень.

ПРОГРАМА, МЕТОДИКА ТА УМОВИ ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ

Дослідження з визначення  ґрунтозахисної та агрономічної  ефективності основних складових частин протиерозійного комплексу в умовах схилових земель північно-східного Лісостепу проводились протягом 2001-2004 років на Гребениківському і Маловисторопському стаціонарах, започаткованих у 1991 році Інститутом ґрунтознавства та агрохімії ім. О.Н. Соколовського  в базових господарствах – СЗАТ ім. Шевченка Тростянецького району і СТОВ “Маловисторопське” Лебединського району Сумської області.

Погодні умови в роки проведення досліджень значною мірою впливали на розвиток водної ерозії ґрунтів стаціонарних дослідів. За період досліджень зафіксовані інтенсивні зливові опади, які обумовили розвиток ерозійних процесів в дослідах. Такі екстремальні піки зливових опадів зафіксовані в травні 2001 р., травні і червні 2002 р., у травні та липні 2004 р. Однак, необхідно відмітити, що в 2001 та в 2003 роках у період з липня по вересень спостерігалась досить інтенсивна ґрунтова та повітряна посуха, що негативно вплинуло на формування врожаю культур сівозмін. Таким чином, періодом наших досліджень охоплено як екстремальні за водним і температурним режимом роки, так і такі, які не відрізняються від середньо-багаторічних.

Дослідні ділянки на Гребениківському стаціонарі  розміщувалися  на схилі південно-східної експозиції з ухилом 3-5⁰. У стаціонарному досліді  з  елементами  КМОТ: а) вал-тераса; б) протиерозійна лісосмуга, вивчалися такі сівозміни:  – зерно- просапна (І еколого-технологічна група земель – схил з ухилом до 3⁰); – ґрунтозахисна (II еколого-технологічна група земель – схил з ухилом 3-7⁰). Чергування культур  у сівозмінах наведено в таблиці 1.

У полі  зернопросапної  сівозміни площа  стаціонарної дослідної ділянки  складала 2000 м²  (по схилу – 50 м, упоперек схилу – 40 м), в полі ґрунтозахисної сівозміни – 8000 м² (по схилу  – 200 м,  упоперек схилу  – 40 м). Польові дослідження  та спостереження проводилися  на 5 стаціонарних дослідних ділянках (варіантах досліду), які розміщувалися на вододільному плато та уздовж схилу від водорозділу  до підніжжя схилу:

1 – Приводороздільна частина схилу з ухилом до 3⁰;

2 –  Верхня частина схилу між валом-терасою і лісосмугою, з ухилом 3-5⁰;

3 –  Ділянка схилу після лісосмуги, з ухилом 3-5⁰;

4 –  Середня частина схилу, з ухилом 3-5⁰;

 5 –  Підніжжя схилу, з ухилом до 3⁰.

Ґрунтовий покрив – чорнозем типовий малогумусний, середньосуглинковий, слабозмитий на лесовидних суглинках. В орному шарі вміст гумусу складав 3,2-3,7 %; вміст азоту, що  легко гідролізується – 9,1-10,0 мг; рухомого фосфору – 9,9-13,9 мг; обмінного калію  – 6,0-7,7 мг на 100 г сухого ґрунту; pH сольове – 6,0-7,1 (агрохімічні показники  наведені  на час закладання досліду).

В умовах Маловисторопського стаціонару дослідні ділянки розміщувались на схилі південно-східної експозиції з ухилом 3-7⁰. У стаціонарному досліді  з елементами КМОТ: а) вал-тераса; б) протиерозійна лісосмуга; в) водозатримуючі наорані вали, розміщувалося  два поля ґрунтозахисної сівозміни.

Маловисторопський стаціонарний дослід  охоплює частину вододільного плато (І – еколого-технологічна група земель  з ухилом до 3⁰) та схил, з ухилом 3-7⁰ ( ІІ еколого-технологічна група земель). Загальна площа  стаціонарного досліду  -  20000 м²  ( по схилу – 400 м, упоперек схилу – 50 м). На вододілі та уздовж схилу розміщено 6 стаціонарних дослідних ділянок (варіанти досліду), якими охоплено всі елементи КМОТ на схилі:

1* –  Приводороздільна частина схилу з ухилом до 3⁰;

2* –  Верхня частина схилу перед валом-терасою, з ухилом 3-5⁰;

3* –  Частина схилу між валом-терасою і лісосмугою, з ухилом 3-7⁰;

4* –  Ділянка схилу перед лісосмугою, середня частина схилу, з ухилом 3-7⁰;

5*– Нижня частина схилу між лісосмугою і наораним водозатримуючим валом, з ухилом 5-7⁰;

6* – Підніжжя схилу, з ухилом 2-3⁰.

Ґрунтовий покрив – чорнозем типовий малогумусний, середньосуглинковий, слабо- (верхня і нижня частина схилу) і середньозмитий (середня частина схилу) на лесовидних суглинках. В орному шарі вміст гумусу становив 2,0-2,6 %; вміст азоту, що  легко гідролізується, – 7,2-9,2 мг; рухомого фосфору – 7,7-9,4 мг; обмінного калію – 6,5-9,4 мг на 100 г сухого ґрунту; pH сольове – 5,0-5,9.

Дослідження проводились у 1-му і 2-му полях ґрунтозахисної сівозміни. Чергування культур  у сівозміні наведено в таблиці 1. 

У стаціонарних дослідах  в роки проведення досліджень у полі зернопросапної сівозміни та у полі № 1 ґрунтозахисної сівозміни, які розміщені на приводороздільній частині схилу з ухилом 0-3⁰, проводили оранку плугом ПЛН-5-35 на глибину 20-22см  під зернові культури і 22-25 см – під цукрові буряки (Гребениківський стаціонар). В ґрунтозахисних сівозмінах, розміщених на схилах з ухилом 3-5⁰; 3-7⁰  застосовувався мілкий плоскорізний обробіток завглибшки 10-12 см з одночасним щілюванням на глибину 35-40 см.

Система удобрення культур дослідних сівозмін приведена в таблиці 1.

Система захисту рослин від шкідників, хвороб і бур’янів застосовувалась однакова для всіх варіантів досліду. Обліковування врожаю зернових культур проводили методом пробних майданчиків у трикратній повторності, врожаю зеленої маси багаторічних трав – методом відбирання пробних снопів у 10-кратній повторності. Цукрові буряки збирали вручну з ділянок площею 10 м² в трикратній повторності з наступним зважуванням. Обліковування кореневих і післяжнивних рештків проводили за методом Н.З.Станкова. Вологість ґрунту визначали термостатно-ваговим методом, змив ґрунту – методами стокових майданчиків, заміру водорівчаків за C.C. Соболєвим та шпильок (Балян Г.А., Раменський Л.Г., 1977). У дослідах проводили визначення щільності ґрунту методом ріжучого циліндра за                     М.А. Качинським, структурно-агрегатний склад ґрунту – методом сухого та мокрого просіювання за Н.А. Саввіновим, водопроникність ґрунту  – методом заливних площадок. Спостереження за висо­тою снігового покриву проводили з моменту його встановлення до повного танення, щільність снігу визначали за допомогою приладу Любославського.