Новосад К.Б. Еволюція чорноземів типових глибоких південно-східного лісостепу України під різними фітоценозами

Короткий зміст

Аналітичний огляд літератури. В розділі узагальнюються літературні дані стосовно розвитку грунтотворного процесу в орних землях та під покривом лісових насаджень (різних культур). Проаналізовані джерела щодо розвитку чорноземів в культурних екосистемах віддзеркалюють суперечливість підходів різних дослідників до вирішення проблеми їх формування. Одні дослідники розглядають сучасний (рецентний) розвиток чорноземів орних як природне грунтотворення, інші, навпаки, доводять, що розвивається особливий культурний процес грунтотворення, треті трактують генезу сучасних грунтів як поєднання природного та культурного (агрокультурного) грунтотворення.

Щодо питання розвитку чорноземів при їх залісінні, тут теж немає одностайності у поглядах. Коржинський (1881), Степанов (1932, 1937), Ткаченко (1939), Вільямс (1948) вважають, що відбувається деградація грунтів (під лісовими культурами вони розвиваються за підзолистим типом грунтотворення). На думку інших (Тумін, 1930; Роде, 1955; Зонн, 1964; Травлєєв, 1972, 1988; Адеріхін, 1983; Тихоненко, 1990; Бєлова, 1995, 1997), під лісовими культурами протікає чорноземний (акумулятивний) процес грунтотворення.

Суперечливість у трактуванні цієї проблеми спонукала нас до вивчення особливостей еволюції грунтів в природних і культурних екосистемах, визначення суті їх генези, з метою прогнозування подальшого розвитку та раціонального використання.

Характеристика об'єкта і методів досліджень. Для дослідження конкретних грунтів були вибрані два типових для південно-східного Лісостепу України стаціонари. Роганський стаціонар (Харківська обл., Харківський р-н) був закладений у 1946 р. під керівництвом професора О.М.Грінченка. Тут панують чорноземи типові глибокі, які більше століття розорювались, а з 1946 р. відведені під переліг (природні трави) та варіанти із зональною системою польових сівозмін. З 1946 р. існує лісосмуга з дубу. Досліджували чорноземи перелогу (розріз 1), чорноземи орні (розріз 2), чорноземи під дубом – в лісосмузі (розріз 3). Для досліджень включили також чорноземи типові глибокі, які розорювалися до 1972 р., а після закладення дендропарку ХДАУ імені В.В. Докучаєва почали формуватися під покривом насаджень модрини, берези, сосни та під куртиною трав. Тут і заклали розрізи. Відповідно до геоморфологічного районування території України Роганський стаціонар розташований у підпровінції “Палеогенова рівнина” на південно-західній окраїні Середньоруської височини (Цись, 1962). Землекористування знаходиться в басейні річки Уди в межах її четвертої тераси. Загальний характер рельєфу рівниннохвилястий. Місцевість перетинається глибокою і широкою долиною річки Роганки і балками, що відкриваються до неї.

Скрипаївський стаціонар розташований в долині р. Сів. Донець, між містами Чугуїв і Зміїв, в південно-східній частині Харківської області, в межах Скрипаївського учлісгоспу Харківського ДАУ. Долина тут досить типова для лісостепових річок. Вона асиметрична: правий берег високий і крутий, розчленований балками на міжбалочні вододіли, вкриті дубово-липовими лісами; лівий берег терасований, з комплексом сучасних і давніх терас, ширина терасованої долини досягає 50 км. В межах Скрипаївського стаціонару вивчали такі грунти природних геоекосистем: примітивні (розріз 8), дернові слаборозвинені (розріз 9) борового комплексу, гідроморфні заплавні (розріз 10), автоморфні сірі опідзолені правого корінного берега (розріз 11) які слугували контрольним варіантом природних грунтів.

У дисертації описуються клімат, геологія та грунтотворні поріди досліджуваних об'єктів, а також наводиться детальна характеристика рослинного та грунтового покриву обох стаціонарів.