Байдюк М.І. Особливості акумулятивного грунтоутворення за нульового обробітку чорноземів Степу Донбасу

Короткий зміст

Сучасні уявлення про акумулятивне ґрунтоутворення та нульовий обробіток

Наводиться огляд літературних джерел, які  характеризують дерновий (гумусо-акумулятивний) та культурний ґрунтотворні процеси на чорноземах.

Доводиться, що за традиційного обробітку ґрунтотворний процес змінюється в напрямку, несприятливому для збереження родючості чорноземів (порушуються процеси гумусотворення, погіршується агрофізичний стан ґрунту, виникає загроза дефляції). Обґрунтовується необхідність вивчення впливу нульового обробітку на акумулятивне ґрунтотворення.

Узагальнюються результати вивчення протидефляційних, агрофізичних, агрохімічних та біологічних властивостей ґрунту під час нульового обробітку, історія досліджень нульового обробітку ґрунту за кордоном і в Україні, економічний аналіз вирощування сільськогосподарських культур за цією технологією обробітку. На їх основі доводиться доцільність системного дослідження нульового обробітку в Україні, особливо на чорноземах Степової зони.

Об'єкти та методи досліджень

Дослідження проводилися в умовах стаціонарного польового досліду, закладеного на території дослідного господарства Донецького інституту агропромислового виробництва (Донецька область, Ясинуватський район).  Повторність досліду в просторі була трикратна, у часі – чотирикратна. Розмір посівної ділянки складав 1,7 га, облікової – 100 м². Дослід закладено восени 1996 року. Дослідження проводилися в польовій 9-пільній сівозміні, входження в сівозміну проводили чотирма полями. Крім того, окремими варіантами були, повторний посів кукурудзи на зерно (монокультура) з проективним покриттям, з 20% проективним покриттям поверхні ґрунту шаром мульчі; повторний посів кукурудзи зі штучно створеним 100% проективним покриттям поверхні ґрунту шаром мульчі із подрібнених стебел кукурудзи. Під кукурудзу вносили у період посіву на всіх варіантах N₂₀P₂₀, озиму пшеницю - N₂₀P₂₀ у період посіву та N₃₀ у підживлення навесні.

Висівали - озима пшениця - Донецька 48, кукурудза - гібрид Дніпровський 310. Озиму пшеницю вивчали в ланці сівозміни – кукурудза МВС – озима пшениця, кукурудзу – у повторному  посіві.

За традиційною технологією гербіциди застосовували на кукурудзі:   Харнес - 2,5 л/га одразу після сівби, Діален або 2,4Д – 2 л/га у фазі кущіння; на озимій пшениці – Діален або 2,4Д – 2л/га в фазі кущіння. А під час  вирощування  кукурудзи за технологією нульового обробітку: Раундап – 2,5л/га перед сівбою, Харнес - 2,5 л/га зразу після сівби, Діален або 2,4Д – 2 л/га у фазі кущіння; на озимій пшениці - Діален або 2,4Д – 2л/га у фазі кущіння.

Визначено параметри багатьох властивостей ґрунту за різними технологіями вирощування сільськогосподарських культур: загального гумусу за Тюріним (ДСТУ 26213-91); гранулометричний склад за методикою Н.А.Качинського; щільність будови за Н.А.Качинським, найменшу вологоємність методом, описаним О.Ф. Вадюніною, максимальну гігроскопічність за А.В. Ніколаєвим; вологість розриву капілярів розраховували за формулою, запропонованою І.Б. Ревутом; структуру ґрунту визначалася методом сухого просіювання на колонці сит за методом Савинова та мокрого просіювання на приладі Бакшеєва; режим вологості вивчали до глибини 1,5 м суцільною колонкою через кожні 10 см, користуючись методикою, викладеною у роботі А.А. Роде; температура 0 – 20 см шару через 5 см - термометрами Саввинова, твердість – твердоміром Ревякіна. Видування мілкозему визначалося “Полевым эрозиомером ДПОС”, пастками – банками, які закопувались таким чином, щоб верхній зріз був на рівні поверхні ґрунту, а також розрахунковим методом з використанням формули Є.І. Шиятого за величиною грудкуватості 0 –5 см шару й наявності стерні на поверхні ґрунту, нітратний азот за Грандваль-Ляжем; рухомі форми фосфору та обмінного калію за ДСТУ 4115-02; біологічна активність визначалася за розкладом льняної тканини, інтенсивністю виділення СО_2, за Іванниковою, а також за концентрацією СО₂ у ґрунтовому повітрі. Розподіл кореневої системи в ґрунті залежно від технології вирощування сільськогосподарських культур визначали за Станковим (1957). Приблизну площу покриття з рослинних решток розраховували за методом ліній, що перетинаються. Стерню рахували на 1 м² у триразовій повторності. Мікробіологічні аналізи проводилися шляхом висіву ґрунтової суспензії відповідного розведення на тверді поживні середовища. Актиноміцети обліковувались на крохмально–аміачному агарі, кількість міксоміцетів на живильному середовищі Ріхтера. ОВП визначали потенціометрично. Економічну ефективність визначали за В.П. Мартьяновим (1996), енергетичну ефективність –  за методикою Всесоюзного інституту механізації (1989). 

 На просапних культурах ґрунтові зразки відбиралися: навесні до обробітку, перед сівбою, під час сходів, цвітіння, збирання врожаю. На озимій пшениці: перед сівбою, весняний початок вегетації, цвітіння, збирання врожаю. Вміст нітратного азоту, рухомі форми фосфору та обмінного калію в ґрунті вивчали у 3 строки: сівба, цвітіння та збирання сільськогосподарських культур.

Спостереження за ростом та розвитком культур виконувалося за Б.А. Доспєховим (1985), облік урожаю озимої пшениці у фазі повної стиглості проводився прямим комбайнуванням, кукурудзи - у фазу стиглості вручну.