ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ПІДГОТОВКОЮ КЕРІВНИКІВ ДЛЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ В УМОВАХ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено мету і завдання дослідження, його об’єкт і предмет, ступінь наукової розробленості проблеми, розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, визначено особистий внесок здобувача та ступінь апробації результатів дослідження.

У першому розділі – “Державне управління підготовкою керівників системи охорони здоров’я як предмет науково-теоретичного дослідження: джерельний аналіз” – на основі системного вивчення праць вітчизняних і зарубіжних авторів висвітлюється ступінь наукової розробки теми, осмислюються концептуальні підходи до управління підготовкою керівників для лікувально-профілактичних закладів охорони здоров’я.

У процесі дослідження установлено, що у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі управління підготовкою керівників для охорони здоров’я є розвинутою галуззю теоретичних та прикладних досліджень. Новим концептуальним підходом до дослідження державного управління підготовкою керівників для охорони здоров’я України в умовах європейської інтеграції українські вчені вважають входження держави в єдиний європейський освітній простір на засадах Болонського процесу.

Визначено, що важливим інструментом удосконалення державного управління підготовкою керівників для охорони здоров’я України в умовах її європейської інтеграції є ефективна законотворча та нормотворча діяльність. Основними законодавчими і нормативно-правовими актами, які регламентують підготовку керівників для системи охорони здоров’я України та визначають особливості управління їх кар’єрою, є: Конституція України; закони України “Про вищу освіту”, “Про освіту”; укази Президента України “Про заходи щодо вдосконалення системи вищої освіти України”, “Про затвердження стратегії інтеграції України до Європейського Союзу”, “Про невідкладні заходи щодо реформування системи охорони здоров’я населення”; постанови Кабінету Міністрів (КМ) України “Про порядок атестації працівників керівного складу державних підприємств”, “Про розроблення державних стандартів вищої освіти”; “Про затвердження Положення про формування кадрового резерву керівників державних підприємств, установ і організацій”; Концепція розвитку охорони здоров’я населення України; Наказ Міністерства освіти і науки (МОН) України “Про затвердження заходів щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України на 2004-2005 роки”; Наказ Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України “Про за­хо­ди щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої ме­дич­ної та фармацевтичної освіти”; рішення колегії МОЗ України “Про по­даль­ші заходи щодо покращання діяльності вищих медичних (фарма­цевтичних) навчальних закладів та закладів післядипломної освіти” тощо.

Аналіз літературних джерел показав, що на сьогодні система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації управлінців галузі охорони здоров’я в Україні потребує істотної перебудови. Передусім необхідно розробити навчальні програми оновленого змісту, в яких враховуються суспільні потреби, вітчизняний та зарубіжний досвід; запровадити ступеневу освіту для майбутніх управлінців (бакалавр, спеціаліст, магістр, доктор). Важливим є узагальнення досвіду підготовки управлінців галузі за магістерською програмою з управління охороною здоров’я з метою його впровадження і поширення. Це дасть змогу істотно вдосконалити існуючу систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців галузі охорони здоров’я, які б відповідали суспільним потребам у покращанні громадського здоров’я та перебудові галузі охорони здоров’я в Україні.

У розділі обґрунтовується, що післядипломна підготовка керівників системи охорони здоров’я в Україні передбачає дотримання принципу безперервності навчання, основною метою якого є забезпечення і підтримка високого професійного рівня фахівців в умовах прискореного розвитку науки й еволюції суспільних потреб у період суспільних та економічних трансформацій. Необхідний рівень кваліфікації керівних кадрів у галузі охорони здоров’я може досягатися шляхом поєднання різних видів навчання в навчальних закладах післядипломної освіти, а також на основі їх системної самоосвіти та постійної практичної діяльності як керівників.

Порівняльний аналіз різних за змістом навчальних програм та форм освіти дав можливість зробити висновок про те, що підготовка керівників галузі охорони здоров’я на базі магістерської програми з державного управління та спеціалізації “управління охороною здоров’я” найбільше відповідає суспільним потребам в умовах економіки перехідного періоду та потребам у перебудові здоровоохоронної галузі на шляху європейської інтеграції України. На підставі цього в розділі стверджується, що система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації управлінських кадрів має формуватися на основі використання системного підходу, який включає чотири головні етапи: аналіз потреб навчання; розробку програм і навчальних планів; управління навчальним процесом та оцінку ефективності навчального процесу.

У процесі аналізу літературних джерел вітчизняних і зарубіжних авто­рів визначено, що заклади охорони здоров’я повинні постійно стиму­люватися шляхом висування вимог щодо поліпшення якості, загально­доступ­ності, сучасності та економічної ефективності. Тому і фахівці охорони здоров’я, і медичні навчальні заклади відповідно до цих ключових вимог розвитку галузі мають однаково відповідати за їх досягнення.

У розділі наголошується на необхідності доопрацювання законо­давчої бази охорони здоров’я в напрямі забезпечення еволюційного переходу до нових форм і методів реалізації державної політики в досліджуваній сфері, врахування потреби входження України в європей­ський та світовий освітній простір.

Джерельний аналіз за темою дослідження показує, що питання державного управління підготовкою керівників для лікувально-профі­лактичних закладів системи охорони здоров’я в умовах європейської інтеграції України вивчалися побіжно. Поза увагою дослідників зали­шилися важливі наукові напрями, що потребують дослідження, зокрема:

–    особливості добору, адаптації, навчання, мотивації, оцінки управлінського персоналу галузі;

–    удосконалення нормативно-правової бази, що регламентує діяль­ність менеджерів охорони здоров’я України;

–    гармонізація національного законодавства України в галузі медич­ної освіти з правовими стандартами Ради Європи та ЄС у контексті Болонського процесу;

–    особливості підготовки та практичної діяльності менеджерів приватного сектора охорони здоров’я тощо.

У другому розділі – “Теоретичні та методичні засади дослідження державного управління підготовкою керівників для охорони здоров’я України в умовах європейської інтеграції” – аргументовано концептуальні підходи та методологію проведення дисертаційного дослідження.

Науково-теоретичне обґрунтування базових принципів оптимізації державного управління підготовкою керівників для охорони здоров’я України в умовах європейської інтеграції з урахуванням історико-націо­нальних традицій і основних напрямів світового розвитку – багатогранне і складне завдання, що потребувало розробки спеціальної програми дослідження з використанням системного підходу. Це дало змогу послі­довно вирішити цілу низку специфічних завдань, визначити конкретний предмет та об’єкт дослідження, а також його етапність. Завдяки цьому з’явилася можливість отримання досить повної і достовірної інформації щодо кожного з поставлених завдань.

Дисертаційне дослідження проводилося в п’ять основних етапів. Така багаторівнева структуризація його завдань забезпечувала системність, оскільки результати, отримані на кожному попередньому етапі, ставали логічною основою не тільки для наступних етапів, а й для узагальнення цих результатів і наукового обґрунтування досягнення мети дослідження.

На першому етапі здійснювалися вибір напряму дослідження, можливих джерел інформації, визначення мети, завдань, об’єкта, предмета, методів дослідження, його концепції.

Метою другого етапу став системний аналіз стану державного управління системою підготовки керівників для охорони здоров’я України в умовах європейської інтеграції та дослідження особливостей підходів МОЗ України до управління цією сферою діяльності. На третьому етапі після уточнення формулювання поняття “державна кадрова політика з підготовки керівників охорони здоров’я” як категорії державного управління охороною здоров’я оцінювалась відповідність існуючих механізмів державного управління розвитком системи підготовки керівників лікувально-профілак­тичних закладів задекларованим державною політикою України в галузі охорони здоров’я. Основними джерелами інформації для цього стали офіційні документи МОЗ України (206 джерел). Вирішення завдань на даному етапі дослідження супроводжувалося використанням методів функціонально-структурного аналізу та системного підходу. Завданнями четвертого етапу стали: конкретизація змісту, цілей, завдань і функцій державного управління підготовкою керівників для охорони здоров’я України; уточнення основних напрямів та виявлення тенденцій розвитку в підготовці керівників лікувально-профілактичних закладів у країнах ЄС і США з метою використання їх позитивного досвіду в Україні.        На заключному, п’ятому етапі узагальнювалися результати теоретичного дослідження та на їх підставі формулювалися найважливіші принципи щодо вдосконалення механізмів державного управління підготовкою керівників для лікувально-профілактичних закладів як основи підвищення ефективності системи охорони здоров’я України.

У розділі встановлено, що на сьогодні система охорони здоров’я України перебуває у стані реформування, головна мета якого – забезпе­чення ефективного розвитку медичної галузі, проведення в ній глибоких структурних змін, збереження генофонду нації, запровадження європей­ських стандартів щодо дотримання права громадян на медичну допомогу. За таких обставин особливого значення набуває ефективна державна політика щодо підготовки керівників лікувально-профілактичних закладів як одна із основних складових системи державного управління медичними ресурсами.

Державна кадрова політика з підготовки керівників охорони здоров’я – це комплекс прийнятих загальнодержавних рішень чи взятих зобов’язань щодо забезпечення системи охорони здоров’я України висококваліфі­кованими фахівцями шляхом реалізації сукупності політичних, еконо­мічних, правових та наукових методів і критеріїв роботи з медичним персоналом.

У розділі обґрунтовується, що роль державної кадрової політики в охороні здоров’я населення України значною мірою підвищується у зв’язку з інтеграцією медичної освіти держави в єдиний європейський освітній простір на засадах Болонського процесу, зміною нормативно-правових засад медичного обслуговування, раціоналізацією використання медичних ресурсів. Виходячи з цього робиться висновок, що в умовах сьогодення кадрова політика в охороні здоров’я щодо підготовки керівників для лікувально-профілактичних закладів передусім має ґрунтуватися на перспективній потребі в таких фахівцях у регіонах з урахуванням змін у стані здоров’я населення, напрямів реформування медичної галузі тощо.

З’ясовано сутність і зміст понять “керівник”, “спеціаліст з державного управління охороною здоров’я” і “менеджер охорони здоров’я”. Так, існує певна тенденція застосовувати термін “менеджер охорони здоров’я” до локально обмежених людських спільнот і колективів, а також тлумачити менеджмент як менш регламентований офіційними правилами, процеду­рами і технологіями спосіб управління. Менеджер охорони здоров’я – це фахівець технологічного профілю, діяльність якого найчастіше пов’язана з медичним бізнесом, тобто спрямована на отримання прибутку (грошей) шляхом створення і реалізації медичних послуг.

Дослідження змісту й цілей діяльності керівників лікувально-про­філак­тичних закладів системи охорони здоров’я дало підстави ствер­джувати, що стосовно цієї категорії управлінців доцільніше використо­вувати термін “керівник”. Адже керівник – це особа, на яку офіційно покладені функції управління колективом і організації його діяльності; керівник несе юридичну відповідальність за функціонування групи (колективу) перед вищою інстанцією і має певні регламентовані можливості санкціонування – покарання і заохочування підлеглих з метою впливу на їхню виробничу (наукову, творчу тощо) діяльність. Керівник володіє формально регламентованими правами і обов’язками, а також представляє групи (колектив) в інших установах.

У розділі аргументовано, що державне управління сферою медичної допомоги – це політичне управління, а медичний менеджмент – само­стій­ний вид управлінської діяльності. Менеджер у сфері охорони здоров’я – це не державний службовець, він виконує організаційну роботу щодо реа­лі­зації замовлення на контрактних засадах. Керівники лікувально-профілак­тичних закладів – це менеджери технологічного профілю, які здійснюють загальне керівництво тими чи іншими медичними технологічними проце­сами, координують дії окремих її ланок і об’єднують зусилля колективу для досягнення мети й отримання високого результату. Причому нині мене­джером охорони здоров’я може бути і не лікар.

Установлено, що “спеціаліст з державного управління охороною здоров’я” і “менеджер охорони здоров’я” – різні поняття. Перше з них стосується державного службовця – лікаря за фахом, який обіймає ту чи іншу посаду на державній службі у сфері охорони здоров’я. Менеджер охорони здоров’я – це, насамперед, не державний службовець, часто і не лікар, який працює в лікувально-профілактичному закладі чи очолює його.

Як показують результати дослідження, входження в єдиний європейський освітній простір на засадах Болонського процесу є для українського суспільства важливим з огляду на необхідність визнання українських дипломів за кордоном, підвищення ефективності та якості освіти і, відповідно, конкурентоспроможності українських вищих нав­чальних закладів (ВНЗ) та їх випускників на європейському й світовому рин­ках праці. Порівняльний аналіз систем підготовки керівників охорони здоров’я в Україні та Європі свідчить про наявність суттєвих відмінностей. Так, в Україні обмежені можливості вибору студентами навчальних дисциплін; перевантажені навчальні плани як за кількістю дисциплін, так і за обсягом навчальних годин; відсутні індивідуальні навчальні плани студентів; назви окремих дисциплін та системи їх вивчення не збігаються з тими, що існують країнах ЄС; мало уваги приділяється самостійній роботі студентів тощо.

Навчальні програми європейських шкіл охорони здоров’я (ШОЗ) в основному побудовані на кредитно-модульному принципі, розраховані на 2 – 4 семестри залежно від початкового рівня освіти  слухачів. Завер­шуєть­ся навчання написанням курсових проектів (магістерських робіт) та іспитом. Випускникам присвоюється ступінь магістра громадського здоров’я.

У третьому розділі – “Перспектива розвитку системи державного управління підготовкою керівників для охорони здоров’я України в умовах євроінтеграції та національної самоідентифікації” – на основі кращого зарубіжного досвіду, його зіставлення з вітчизняним обґрунтовуються принципи, напрями, заходи щодо стратегії оптимізації механізмів держав­ного управління підготовкою керівників для охорони здоров’я України в умовах європейської інтеграції.

У процесі дослідження встановлено мережу та рівень навчального процесу у закладах (школах охорони здоров’я), що готують менеджерів для здоровоохоронної галузі в ЄС, Росії, США та визначено місце України в системі післядипломної медичної освіти.

В Україні керівників системи охорони здоров’я готують лише на рівні післядипломної освіти. Післядипломні форми такої підготовки (тематичне удосконалення, передатестаційні цикли, курси спеціалізації, магістратура з державного управління) не мають державного юридичного статусу, який би забезпечував обов’язковість такої освіти для керівників галузі.

Нові можливості щодо вдосконалення державної політики України з підготовки керівників для лікувально-профілактичних закладів охорони здоров’я, спроможних вивести галузь з глибокої системної кризи та сформувати в державі ефективно діючий єдиний медичний простір, відкриває реалізація Національного плану дій на виконання Указу Пре­зидента України від 6 грудня 2005 р. № 1694/2005 “Про невідкладні заходи щодо реформування системи охорони здоров’я” (Дорожня карта реформування системи охорони здоров’я).

Перспективними напрямами оптимізації навчального процесу з підготовки керівників лікувально-профілактичних закладів мають стати: послідовний перегляд навчальних робочих планів і робочих програм на користь різних способів самопідготовки слухачів і розробки номенклатури таких способів; перегляд нормування праці викладачів на користь методичного і контентного (змістового) забезпечення, моніторингу і контролю самостійної роботи слухачів; більш ефективне використання такого ресурсу, як дистанційна форма навчання, для активізації самостійної роботи слухачів; розробка різноманітних тестів і контрольних завдань для самостійної роботи; введення інституту т’юторів на випускаючих кафедрах.

У розділі обґрунтовується, що серед основних вимог, що ставляться до нового покоління керівників системи державного управління охороною здоров’я України, в тому числі й керівників лікувально-профілактичних закладів, крім вміння успішно вирішувати питання юридичного, економічного, політичного та комунікативного характеру, тобто бути професіоналом, слід виділити: високий рівень культури, патріотизму, духовності; знання іноземних мов, нових інформаційних технологій і сучасного менеджменту. На основі порівняльного аналізу досліджено загальне, особливе та індивідуальне в умовах, змісті та процедурах підготовки керівників лікувально-профілактичних закладів і менеджерів охорони здоров’я. Загальне є складовою підходів до формування профе­сійної моделі сучасного керівника з державного управління; особливе має свою специфіку і зумовлене особливостями підготовки керівників для медичної галузі як невід’ємного елемента української культури; інди­відуальне передбачає врахування вимог до особистісних якостей керів­ника – вміння керувати собою при розробці професійної моделі керівника системи охорони здоров’я в єдиному медичному просторі України.

Поліпшити ситуацію з підготовки керівників охорони здоров’я можливо (на прикладі Чеської Республіки) шляхом організації школи охорони здоров’я на базі закладів післядипломної медичної освіти. Крім того, доцільно враховувати національні досягнення в цьому плані, стан охорони здоров’я в державі та досвід шкіл охорони здоров’я Європейського регіону щодо проходження акредитації ASPHER та набуття членства в ній. Для досягнення поставленої мети необхідно: вивчити програми підготовки провідних шкіл і адаптувати їх до умов України; підготувати викладацький склад; сформувати належну технічну базу і законодавче забезпечення діяльності такої школи; запровадити механізми державного контролю і нагляду в цій сфері з боку МОЗ та місцевих державних адміністрацій; створити належне інформаційне забезпечення керівників і лікарів щодо можливості навчання за даними програмами, надавати інформацію про умови вступу, навчальні програми і плани тощо. Установлено, що підготовка сучасних керівників (менеджерів) охорони здоров’я має бути зорієнтована на набуття новою генерацією управлінців галузі вмінь і навичок менеджерів майбутнього: бути глобальним стратегом, політиком par excellence (без кордонів), лідером, провідником змін.

Мета навчальних програм ШОЗ – підготовка слухачів до громадської і приватної діяльності, пов’язаної з плануванням, профілактикою основних захворювань, управлінням охороною здоров’я, а також навчання проведен­ню наукових досліджень, аналізу, планування розвитку та економіки в галузі охорони здоров’я.

Наголошується на тому, що, розробляючи алгоритм підготовки та перепідготовки керівників охорони здоров’я і менеджерів галузі, необхідно: визначити потреби в керівних кадрах системи охорони здоров’я та їх резерву; підготувати конкретні кваліфікаційні характеристики для різних категорій керівників галузі (від завідуючого відділенням лікувально-профі­лактичного закладу до Міністра охорони здоров’я); розробити нормативно-правову базу як інструмент визначення та реалізації державної політики щодо підготовки нової генерації управлінців галузі охорони здоров’я України.

На основі рекомендацій Програми реорганізації медичної допомоги в Україні “Перспектива – 2010” науково обґрунтовано і розроблено Проект підготовки управлінських кадрів для сфери охорони здоров’я і медичної допомоги, Типову програму підготовки менеджера охорони здоров’я за магістерською програмою “Магістр управління охороною здоров’я”, Master of Health Administration (MHA) і Номенклатуру спеціальностей в галузі медичного менеджменту.

Метою Проекту визначено забезпечення закладів охорони здоров’я висококваліфікованими управлінцями, здатними проводити реформи, здійснювати стратегічне керівництво та інтеграцію системи освіти в охороні здоров’я у світовий та європейський освітній простір.

Розглянуті складові підготовки професіоналів охорони здоров’я: визначення потреб у навчанні; управління навчальними закладами; норма­тивне регулювання змін.

У розділі описуються основні вимоги до керівника охорони здоров’я, які необхідно передбачити в професійно-кваліфікаційних характеристиках, до добору і діяльності професорсько-викладацького складу шкіл охорони здоров’я; методи добору і оцінки управлінського персоналу; принципи розробки і впровадження навчальних програм і планів; основи діяльності ШОЗ. Визначено, що програми підготовки мають бути різноманітними, щоб задовольнити потреби різних категорій керівників у навчанні; висвітлювати міжнародний досвід, включати докторські і комбіновані програми. Запропоновано доповнити існуючий перелік освітньо-кваліфікаційних рівнів (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр) освітнім рівнем доктора і запровадити докторські програми для професіоналів охорони здоров’я.

Типову програму підготовки розроблено з урахуванням опрацьованих матеріалів і програм низки шкіл охорони здоров’я Європи, Росії і США. Відображено мету, структуру програми, вимоги до абітурієнтів, змісту програми і навчального плану. Докладно описані обов’язкові і вибіркові модулі навчального плану.