УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ВИЩОЮ ОСВІТОЮ В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

Короткий зміст

Розділ 1. Державне управління вищою освітою як науково-практична проблема реформування в контексті євроінтеграції. Зміна пріоритетів в політичній і соціальній сферах ініціює зміну парадигми вищої освіти у бік адаптації її до умов ринкової економіки. У зв’язку з цим реформування системи вищої освіти стає об’єктивною необхідністю. Сьогодні європейський вибір в напрямку реформи вищої освіти як основної стратегії державної освітньої політики є одним із найбільш обговорюваних питань. Тому виправданим є дослідження взаємодії міжнародних, національних та регіональних факторів впливу на напрямок державної політики в сфері вищої освіти в процесі входження вищої школи до європейського освітнього простору.

Вища освіта, як і освіта в цілому – це складний системний об’єкт, як із погляду своєї внутрішньої структури, так і з позицій взаємодії з іншими системами, що утворюють соціальну сферу. Встановлено, вища освіта  набуває системні властивості у взаємодії з державною владою, яка ініціює реформи, визначає мету, задачі та стратегію розвитку вищої освіти. Зміна парадигми управління в напрямку відкритості, самоорганізації освітніх процесів обумовлює необхідність переосмислення вже існуючих і встановлення нових функцій державного управління, які з такими характеристиками, як взаємозв’язок, циклічність, логічність, контроль набувають рис відкритості, демократичності, децентралізації, гуманізації. У ході дослідження виокремлені нові функції державного управління вищою школою (переводу вищої школи в якісно новий статус відкритої системи; залучення суспільства до управління освітою; підвищення вимог до якості освіти), на основі виконання яких відбувається реалізація перспективних та поточних завдань соціальної політики держави з метою досягнення поставлених стратегічних цілей.

 В дослідженні виокремлені етапи розвитку національної вищої освіти, виявлена динаміка розвитку взаємин вищої школи і державного управління в низці «міжнародний простір – держава – регіон - ВНЗ». В періодизації змістовно виділений пріоритет держави, яка виступає структуроутворюючим фактором функціонування вищої освіти.

Поступове входження України до європейського освітнього простору висуває перед державою завдання з удосконалення управлінської вертикалі і структури органів виконавчої влади на місцях, проведення заходів щодо забезпечення збалансованості повноважень і відповідальності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування в наданні освітніх послуг.

В умовах глобалізації освітні послуги вищої школи набувають ознак товару і циркулюють на відповідному ринку. Це специфічний товар, який характеризується означеними показниками та параметрами. Але освітні послуги не вичерпуються товарними ознаками, а несуть в собі глибоку соціальну спрямованість.

 Державне управління має в своєму арсеналі механізми соціального захисту, що здатні забезпечувати дотримання гарантій доступу до якісної вищої освіти на засадах реалізації основного принципу вищої освіти як суспільного блага.

Розвиток вищої освіти в незалежній Україні в контексті євроінтеграції на етапі формування нової моделі державного управління ґрунтується на накопиченому з радянських часів певному досвіді та низці нових законів і законопроектів у галузі освіти. Дослідження проблем державного управління вищою освітою та діючого законодавства в  контексті європейського вибору свідчить про те, що в Україні створена міцна  законодавча база, що забезпечує розвиток національної вищої освіти згідно сучасним вимогам. Однак, в ході реалізації реформи була виявлена наявність певних недоліків у нормативно-правовому забезпеченні виконання стратегічних завдань щодо реформування вищої освіти, піднесення її на рівень досягнень розвинутих країн світу та її інтеграція у міжнародне науково-освітнє співтовариство.

Так, була виявлена необхідність конкретизувати зміст документів, внести уточнення і доповнення в розробленні на їх основі заходи. Більшість державних стратегічних документів не містять аналізу соціально-економічного середовища в країні, не враховують думки громадськості з цього приводу, не визначають ефективних механізмів державного управління реформою. Впровадження в життя основних положень цих стратегічно важливих документів в процесі реформування вищої освіти показало, що вони потребують певного вдосконалення. Зокрема, це стосується забезпечення децентралізації управління, прозорості управлінських процедур, створення системи моніторингу ефективності управлінських рішень, поєднання громадського і державного контролю за процесами реформи. Перешкодами в практичній роботі з реформування та модернізації вищої освіти з боку уряду стали прояви формалізму,  поспішність в ухваленні важливих рішень, а також існування певних недоліків та прогалин у нормативно-правовому забезпеченні виконання стратегічних завдань, що викликало ускладнення щодо застосування визначених у документах норм на практиці.

Напрацьований досвід реформування системи вищої освіти країн Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) являє собою значний інтерес для України з огляду на євроінтеграційні перспективи її розвитку. Особливо це стосується осмислення досвіду тих країн, в яких освітня реформа проводилася водночас з підготовкою до вступу в Європейський Союз (Польщі, Угорщини, Чеської Республіки, Словацької Республіки) і була підпорядкована тим чи іншим  вимогам членства в зазначеній спільноті. Проведений аналіз реформ системи вищої освіти в країнах ЦСЄ показав, що успіхи і проблеми реформування в них  мають загальні і відмінні риси, що обумовлено рівнем демократії в цих країнах, рівнем втручання держави в процес реформування, де вже на початку 90-х років розвиток вищої освіти був націлений на задоволення нових соціально-економічних потреб суспільства. В ході дослідження було виявлено, що реформа вищої освіти набула конструктивного характеру у зв'язку з отриманням цими країнами статусу країн-кандидатів на членство в ЄС. В цілому, напрямки реформування вищої школи в країнах ЦСЄ не можна розглядати як певні заходи щодо вирішення аналогічних проблем в Україні, а швидше як стимул для формулювання власних законодавчих рішень, визначення перспективних варіантів, прогнозування результатів реформи вищої школи, системного управління нею.

Розділ 2. Європейська інтеграція в галузі вищої освіти як стратегічне завдання державної політики. Прагнення освітніх систем окремих країн до зближення і співпраці стало об'єктивною реальністю. В сучасному світі вища школа є стимулом  сучасних інтеграційних тенденцій. Інтеграція у сфері освіти – це цілісна, поліструктурна, багатоаспектна і багатозначна соціальна система, що виступає фактором перетворення суспільства. Стирання меж між освітніми системами окремих держав привело до формування єдиного світового освітнього простору, де залежно від інтенсивності зближення і взаємодії розрізняють три типи регіонів: регіони-генератори інтеграційних тенденцій, регіони, позитивно реагуючі на інтеграційні тенденції (до них належить і Україна) та інертні регіони.

В рамках світових освітніх інтеграційних процесів виділяють існування такого феномену як європейський освітній простір, і термін «європеізація вищої освіти» став широко використовуватися після підписання в 1992 році Маастріхтської Угоди, відповідно до якої ЄС придбав формальні повноваження у сфері освіти. Україна підписала Болонську декларацію у 2005 році і сьогодні визначені кроки щодо реформування вищої освіти згідно з основними положеннями Болонської декларації повною мірою перейшли у площину практичних дій.

Міжнародна співпраця у сфері вищої освіти сприяє розвитку тих радикальних змін, які відбуваються в міжнародному співтоваристві за останні десятиріччя: глобалізації професійних знань, інтернаціоналізації процесів вищої освіти, демократизації і підвищенню автономії ВНЗ, диверсифікації навчальних програм, технологізація процесів вищої освіти. Проведене дослідження показало, що вже з перших років незалежності України міжнародна співпраця вищих навчальних закладів набуває інтенсивного характеру, маючи для цього добрий фундамент, що залишився з часів СРСР. Роль міжнародного співробітництва закладів вищої освіти України зростає в міру їх багатопланової й активної участі в різних формах міжнародних науково-освітніх зв’язків і залежно від державної підтримки у вигляді законодавчих і нормативних ініціатив, а також фінансових інвестицій. Сьогодні вищі навчальні заклади мають широку автономію у виборі зарубіжних партнерів, визначенні обсягів і форм реалізації академічних обмінів. Міжнародна академічна мобільність розглядається як необхідна умова ефективного розвитку освіти і науки та вагома частина діяльності ВНЗ. Проте, для багатьох українських ВНЗ навчання іноземних студентів на контрактній основі, як і раніше, є домінуючим напрямом міжнародної діяльності. Наявність узагальненої інформації і аналіз ситуації з набором іноземних студентів розкриває ряд проблем підготовки фахівців для зарубіжних країн українськими ВНЗ і вимагає розробки нової державної стратегії в цій сфері для того, щоб Україна змогла зайняти гідне місце на міжнародному ринку освітніх послуг.

Україна для реформування вищої освіти отримує допомогу і підтримку міжнародних фундацій і програм. На території України діють представництва ряду європейських освітніх організацій.  Діяльність даних фундацій і програм грає не останню роль в підтримці вищої школи, а саме: в розвитку академічної мобільності, розробці і упровадженню міжнародних освітніх програм на базі українських ВНЗ, встановленню довгострокових ділових контактів із зарубіжними ВНЗ. Проведений аналіз діяльності європейських фундацій на території України дозволяє зробити висновок про те, що така допомога є виправданою і грає роль важливого додаткового джерела фінансування вищої школи, спрямованого на створення мережних міжнародних освітніх структур, що в цілому сприяє поглибленню взаєморозуміння і зближенню культур і народів. Проте, в цілому,  є необхідність у розробці державної стратегії поліпшення мобілізації ресурсів отриманої допомоги і інтенсифікації дій для підвищення рівня фінансового менеджменту сумісних міжнародних проектів і використанні більш зручних інструментів надання допомоги відповідно до національних пріоритетів України.

Розділ 3. Напрямки удосконалення державного управління євроінтеграційними процесами вищої школи.  В рамках досліджень соціального управління широко застосовується метод моделювання як ефективний метод постановки і розв’язування управлінських завдань. Система вищої освіти є складною системою, і процеси, що протікають в ній, виражають лише тенденції розвитку освіти, тому модель дає змогу зосередити увагу на найбільш суттєвих характеристиках управлінської системи в галузі вищої освіти та врахувати найважливіші чинники, пов'язані з системою державного управління вищою освітою. Побудована у дисертаційній роботі дескриптивна модель удосконалення державного управління євроінтеграційними процесами вищої освіти надає опис, інформацію про можливий стан об’єкту дослідження та забезпечує відповідність суті і змісту управління  сферою освіти.

Планомірне вдосконалення системи державного управління вищою освітою грунтується на розробці комплексного підходу розвитку всіх його складових з урахуванням поставленої мети - інтеграції вищої школи до європейського освітнього простору. Один з істотних моментів  моделювання системи державного управління вищою освітою пов'язаний із задачею встановлення відповідності між потребами  суспільства і напрямами реалізації державної політики в сфері вищої освіти. Модель державного управління інтеграційними процесами в сфері вищої освіти дозволяє визначити напрямки його удосконалення, а саме:

1)   удосконалення інформаційно-комунікативної системи між державою та суспільством в процесі реформування вищої освіти;

2)   впровадження методики критеріальної оцінки розвитку ВНЗ в контексті євроінтеграції;

3)   встановлення пріоритетності євроінтеграційного вектору механізмів державного управління вищою освітою.