ДЕРЖАВНА РЕГУЛЯТОРНА ПОЛІТИКА СПРИЯННЯ РОЗВИТКУ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

Короткий зміст

У вступі розкрито сутність і стан проблеми, що вирішується; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну, встановлено практичну корисність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.

У першому розділі – "Науково-теоретичні засади державної регуляторної політики сприяння розвитку малого підприємництва" – розглянуто теоретико-методологічну базу досліджень державної регуляторної політики сприяння розвитку малого підприємництва, визначено специфіку малого підприємництва як об’єкта державної регуляторної політики, охарактеризовано механізм державної регуляторної політики сприяння розвитку малого підприємництва.

На підставі аналізу підходів науковців до проблем розвитку малого підприємництва, що є сектором економіки і не може обійтися без регуляторного втручання держави, визначено, що державна регуляторна політика сприяння розвитку малого підприємництва по суті є запланованою програмою реалізації стратегічних та поточних цілей, цінностей і дій органів влади щодо координації та регулювання розвитку малого підприємництва. Регуляторна політика держави щодо сприяння розвитку малого підприємництва повинна будуватися на таких принципах, які характеризують критерії, що встановлюються суспільством при визначенні ключових параметрів державної політики:

- дотримання загальнодержавних інтересів, тобто сприяння економічному розвитку держави, вирішення соціальних проблем, пов’язаних із створенням додаткових робочих місць;

- цілісність розвитку малого підприємництва, яке спрямоване на збалансування економічного розвитку країни;

- забезпечення умов рівноправного розвитку всіх суб’єктів господарювання, що функціонують на території країни;

- забезпечення сприятливих законодавчих, організаційних та економічних основ для розвитку малого підприємництва, при цьому нормативно-правові акти, програмні документи, умови тендерів мають бути доступними для суб’єктів малого підприємництва і виступати орієнтирами для планування їх діяльності.

У процесі дослідження встановлено специфіку малого підприємництва, що полягає, перш за все, в характері прояву відносин власності на рівні малих форм підприємницької діяльності. Підприємець, безумовно, є основною ланкою ринкової системи. Але є істотні відмінності між великими та малими суб’єктами підприємництва. Великі власники-підприємці оточені великою кількістю інших ключових фігур (зокрема, акціонерів, менеджерів тощо), задіяних у діяльності великих підприємств. Підприємець – глава приватного малого підприємства самостійно володіє, користується і розпоряджається майновим комплексом підприємства, здійснює на свій розсуд стосовно майна, що належить йому, будь-які дії, у тому числі й з метою його примноження, в межах законів, норм, звичаїв, традицій, прийнятих у суспільстві. При цьому мале підприємництво є не тільки способом придбання благ, тобто засобів і результатів виробничо-економічної діяльності, а й засобом, що дає великі можливості для прояву власної ініціативи, порівняно з великим підприємництвом, хоча й супроводжується, відповідно, великим ризиком.

Мале підприємництво в Україні відроджується в умовах слаборозвиненої інфраструктури, фактичної відсутності у населення психології підприємця, суперечності розвитку ринкових відносин, розгулу злочинності.

Тому у стратегічних галузях економіки (зокрема, в машинобудуванні, металургії, приладобудуванні тощо) домінуючими можуть залишатися реструктуровані ефективно працюючі великі підприємства корпоративного типу. Але, щоб зробити економіку країни гнучкою, сприйнятливою до нововведень, розвивати регіональну і місцеву ініціативу, сприяти природному зростанню економічного потенціалу регіонів, міст та районів, потрібно розвивати також мале підприємництво як складовий елемент економічної системи, що відіграє важливу інтегрувальну роль.

Мале підприємництво покликане бути своєрідною «кровоносною системою» в економіці країни, здійснювати функцію комутантів, надавати послуги не тільки населенню і державі, а й великим підприємствам у просуванні інновацій, виробництві специфічної продукції, апробації ділової кооперації.

Визначено необхідність поєднання економічної та соціальної мети малого підприємництва для ефективного розвитку в умовах складного соціального середовища. Економічна мета полягає в діяльності, яка спрямована на збільшення прибутку за умови, що підприємець дотримується правил гри і бере участь у відкритій конкурентній боротьбі. Соціальна мета спрямована на вирішення проблеми відтворення людини, матеріальних і духовних умов її існування, а також системи суспільних відносин – соціальних умов її життєдіяльності.

У результаті трансформаційної кризи склався надзвичайно жорсткий за своїми вимогами ринок праці, що зумовило превалювання серед індивідуальних підприємців, з одного боку, осіб, зайнятих неповний робочий день, а з іншого – по суті маргінальних елементів (у даному випадку йдеться про статус у момент приходу в мале підприємництво, а не про такі параметри, як освітній рівень, технічні навички тощо).

Під впливом кризи попит на робочу силу скорочується, а основним джерелом поповнення лав підприємців стають люди, звільнені з роботи, що не мають шансу бути найнятими знов. Це не може не накладати відбиток на характер створюваних ними приватних підприємств і перетворює сферу малого підприємництва у своєрідне «гетто» для безробітних. У результаті в економіці з'являється величезна кількість «примушених підприємців».

Діалектика проблеми така: надаючи всебічну підтримку малому підприємництву, держава створює умови для ефективності проведення реформ, сприяє виходу економіки з кризи та економічному зростанню. Виходячи з цієї логіки, мале підприємництво є одночасно і засобом політики реформування, і її об'єктом. Виступаючи як об'єкт пріоритетної державної політики, воно здатне дати швидкий соціально-економічний ефект, виступити потужним засобом у руках держави на шляху формування та розвитку ринкової економіки.

Дослідження особливостей малого підприємництва як об’єкта державної регуляторної політики засвідчило, що для української економіки цілком очевидно: на якому б виді діяльності не базувалися малі підприємства, сильна й наростаюча конкуренція з імпортними товарами та послугами на внутрішньому ринку країни та за її межами все більше примушує підприємця мислити глобальними категоріями світового ринку. І не лише в торгово-посередницьких операціях, а й у виробництві імпортозамінної продукції. Підтримка державою таких підприємств пов'язана насамперед з консалтингом у сфері менеджменту та маркетингу. Для таких фірм важливіше не стільки державна підтримка, скільки державне регулювання підприємницької діяльності, зокрема страхування ризиків. Особливе значення має розвиток таких підприємств у депресивних регіонах.

На сьогодні в Україні сформувалася потужна «кишенькова» економіка, що функціонує паралельно з офіційною і тіньовою економікою. Вона утворилася переважно на базі великих підприємств-гігантів і відіграє роль їх «потайної кишені», де нагромаджуються кошти, які належать вузькому колу осіб, що входять, як правило, до складу їх адміністрацій.

Регуляторна політика держави щодо сприяння розвитку малого підприємництва має вирішувати широкий спектр завдань: сприяння у вирішенні проблем зайнятості, залучення до економіки місцевих економічних ресурсів, наповнення ринку товарами і послугами, гнучке та своєчасне реагування на зміну попиту, активізація структурної зміни економіки, створення альтернативи нелегальному підприємництву, подолання галузевого й територіального монополізму, забезпечення стабільних надходжень до бюджетів.

Визначено поняття “механізм реалізації державної регуляторної політики сприяння розвитку малого підприємництва” як сукупність методів, способів, прийомів та інструментів, за допомогою яких здійснюється ліквідація суперечностей, що виникають у процесі координації та регулювання діяльності суб’єктів малого бізнесу органами виконавчої влади, з метою забезпечення динамічної рівноваги в суспільному виробництві та досягнення соціально-економічного зростання країни в умовах ринкової економіки. Систематизовано та деталізовано його складові (методи, способи, прийоми, інструменти та важелі державного управління), що використовуються при впровадженні регуляторної політики щодо малого бізнесу. При цьому методи державного управління класифіковано на загальні, спеціальні, прямі та непрямі, а також стосовно рівнів управління – загальнодержавного, рівня підприємств або підприємців та рівня працівників, а способи – на фінансово-інвестиційні, техніко-технологічні, природно-ресурсні та управлінські. Прийоми державного управління розподілено відповідно до поліпшення умов щодо досягнення цілей державного управління на прийоми реалізації антимонопольної політики щодо виробництва окремих видів продукції; вирівнювання конкурентних умов для суб’єктів малого бізнесу; захисту внутрішнього ринку, а за навичками практичного використання методів – на прийоми аналізу систем, організаційного регламентування, нормування та проектування, лінійного, квадратичного та динамічного програмування, аналізу входів і виходів, а також прийоми статистичного аналізу й теорії ймовірностей. Інструменти державного управління щодо реалізації державної регуляторної політики сприяння розвитку малого підприємництва згруповано у дві групи – адміністративні та економічні інструменти, а до важелів зараховано оподаткування, фінансування, кредитування, інвестування, ціноутворення, нарахування заробітної плати та амортизаційних відрахувань.

У другому розділі – "Оцінка стану державної регуляторної політики сприяння розвитку малого підприємництва" – здійснено комплексну оцінку факторів формування державної регуляторної політики сприяння розвитку малого підприємництва та визначено її ефективність на основі аналізу тенденцій розвитку малого підприємництва.

Визначено, що умовою формування державної регуляторної політики сприяння розвитку малого підприємництва в регіональному центрі є такий загальноорганізаційно-управлінський фактор, як готовність правлячої еліти підтримувати курс на розвиток ринкової економіки, підприємництва і приватної ініціативи.

Виділено та розглянуто три основні групи факторів різного характеру: економічного, суспільно-політичного і соціально-духовного.

Найважливіший і довготривалий вплив на формування державної політики сприяння розвитку підприємницької сфери справляє сукупність економічних факторів. Стан ринку праці і рівень безробіття здійснюють найважливіший вплив на підприємницьке середовище. Як правило, високий рівень вивільнення робочої сили з великих підприємств у період кризових явищ стимулює розвиток малого підприємництва, є потужним джерелом утворення малих форм господарювання в нових сферах економіки. Безперечним є той факт, що напрями малого підприємництва і динаміка його розвитку визначають кон'юнктуру ринку праці. Визначальним моментом також є якість трудових ресурсів. Регіональні центри, будучи осередками наукового, культурного, освітнього потенціалу, володіють високопрофесійними трудовими ресурсами, мають можливість у порівняно короткі терміни організувати професійну перепідготовку необхідних кадрів.

У результаті аналізу фінансово-кредитної політики стосовно малого підприємництва встановлено, що зниження платоспроможного попиту зумовили дві основні причини: по-перше, значне збільшення рівня цін, особливо на послуги та імпортні товари; по-друге, зниження рівня реальних доходів населення. Жорстка податкова і фінансово-кредитна політика держави позбавляє значну частину підприємств фінансових джерел для простого відтворення, не говорячи вже про розширення. Це призвело до стримування розвитку підприємництва, особливо у сфері матеріального виробництва, погіршення умов для розвитку малого підприємництва.

Водночас у банківському секторі нагромаджено великі ресурси, проте мале підприємництво не в змозі переключити на себе основні фінансові потоки. Незважаючи на достатньо велику кількість пропонованих підприємствами перспективних для фінансування проектів, вони не є товарним продуктом для просування на ринку капіталів і не знаходять свого інвестора або кредитора з таких причин: низька якість підготовки бізнес-планів, відсутність гарантій і застав, неоптимальні схеми реалізації проектів, незнання принципових вимог інвесторів. Пропонуючи неякісні і тому безперспективні для інвестування проекти, підприємці втрачають час, кошти, сили, бажання та імпульс до їх подальшої реалізації.

Наступною групою факторів, що суттєво впливає на формування державної регуляторної політики сприяння розвитку малого підприємництва, є суспільно-політичні. Ці  фактори пов'язані із законодавчою базою, оскільки саме чітке виконання чинних законів є основою політичної стабільності в країні. Стосовно нормативно-правової бази України важливо врегулювати такі питання, як фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва, доступність технологій, оренда приміщень і устаткування тощо. У результаті аналізу нормативно-правових актів у сфері малого підприємництва встановлено, що для ефективного виконання вимог цих законодавчих актів і досягнення поставлених у них цілей необхідно по всій системі міжвідомчих відносин ввести стандарти мінімальної бюджетної забезпеченості державної підтримки малого підприємництва.

На особливу увагу заслуговує наступна група соціально-духовних (інституційних) факторів формування державної регуляторної політики сприяння розвитку малого підприємництва. Одна з головних проблем переходу до ринкових відносин, яка обмежує зростання підприємницької активності громадян, – соціальна  диференціація населення за рівнем і якістю життя.

Зазначено, що всі ці фактори мають кумулятивний вплив на процес розвитку малого підприємництва. Практично неможливо виділити і визначити вплив кожного конкретного фактора окремо. Усі відзначені фактори взаємопосилюють або взаємознищують один одного.

Аналіз функціонування малого підприємництва засвідчив, що в Україні спостерігається поступове зростання їх кількості. Вона у 2006 р. становила 255 тис. Збільшення їх кількості відбулося за рахунок зростання кількості фізичних осіб-підприємців та в результаті зменшення кількості фермерських господарств.

Для більш детального аналізу було розглянуто розвиток малого підприємництва в Харківській області. Визначено, що в ній станом на 1 січня 2006 р. діяло 18124 малих підприємства. Порівняно з попереднім роком їх кількість зросла на 6,6%. Середньорічна чисельність працюючих на малих підприємствах регіону становила 135,9 тис. осіб. Відношення рівня зайнятості на малих підприємствах до кількості населення працездатного віку становило 7,9% (по Україні–7,2%). Кількість підприємців – фізичних осіб становила 124,7 тис. осіб. Усього у сфері малого бізнесу з урахуванням найманих працівників було зайнято понад 342,0 тис. осіб., що становить 26,5 % працездатного населення регіону.

Дослідження стану діяльності суб’єктів малого підприємництва засвідчило, що кількість цих суб’єктів господарювання з кожним роком як в Україні в цілому, так і в Харківській області зокрема поступово зростає. Особливо це стосується  промисловості та торгівлі. Найбільш ефективною є діяльність суб’єктів малого підприємництва, що мають приватну форму власності. Але звітність суб’єктів малого підприємництва свідчить про те, що їх рентабельність не перевищує 9%. Пояснюється це тим, що в Україні і в її регіонах має недостатньо високу результативність і потребує зміни державна регуляторна політика щодо розвитку малого підприємництва. Існують суперечності в системі державної регуляторної політики, а також недосконалість вибраної моделі розвитку малого підприємництва.

Розглянуто економічні функції державного управління малим підприємництвом, які охоплюють регуляторну, податкову, кредитну політику держави у сфері малого підприємництва. Регуляторна складова державної політики у сфері малого підприємництва сьогодні не має єдиної системи, оскільки окремі відомства проводять свою політику без  урахування змін витрат чи доходів суб’єктів малого підприємництва.

Податкова політика у сфері малого підприємництва також суперечлива. Стратегія зменшення з 2004 р. податку на прибуток та податку на доходи фізичних осіб була знівельована зростанням плати за торговий патент у 3 рази, акцизного збору на спирт і тютюн  у 8 разів, поверненням нарахування  32 % з фонду оплати праці до Пенсійного фонду для платників податків, які працюють за спрощеною системою оподаткування, введеннями повного оподаткування фонду оплати праці для платників фіксованого податку.

Кредитна політика держави у сфері малого підприємництва охоплює питання мікрокредитування та кредитування під заставу, а також кредитування за програмами ЄБРР та ВБРР. Ці програми орієнтовані на юридичних і фізичних осіб, які працюють більше ніж 6 місяців. Тому новостворені підприємства та підприємці  не мають можливості розвивати свій бізнес через дефіцит коштів.

Головним елементом соціальної політики у сфері малого підприємництва сьогодні є  політика зростання  заробітної плати  шляхом підвищення мінімальної заробітної плати. Однак при нинішній системі оподаткування зростання заробітної плати призводить до підвищення податкових платежів роботодавців. Тому платники податків з метою зменшення податкових платежів або офіційно звільняють працівника, або платять йому офіційно встановлену мінімальну заробітну плату, а решту заробітної плати виплачують неофіційно.

Сучасна система державної регуляторної політики  щодо розвитку малого підприємництва в Україні має значні недоліки, які, по-перше, виявляються у суперечності форми та змісту впливу державного управління через регуляторну політику на діяльність суб’єктів малого підприємництва, а по-друге, в неантагоністичних суперечностях, що виникають між державними та недержавними установами й організаціями, які координують діяльність суб’єктів малого підприємництва. Тому чинна система державної регуляторної політики потребує вдосконалення шляхом створення стратегії розвитку малого підприємництва.

У третьому розділі – "Удосконалення державної регуляторної політики сприяння розвитку малого підприємництва" – визначено передумови створення стратегії розвитку малого підприємництва, які слугують мотивацією для необхідності її створення з урахуванням регіональних особливостей, розроблено стратегічну концепцію державного регулювання сприяння розвитку малого підприємництва, вдосконалено інформаційний механізм забезпечення реалізації державної регуляторної політики сприяння розвитку малого підприємництва.

З'ясовано необхідність розвитку сектора малого підприємництва, який сприятиме підвищенню рівня економічної активності і полегшенню диверсифікації економіки регіону. Для досягнення позитивного результату цих змін потрібна активна діяльність щодо створення стратегічних ініціатив для стимулювання сектора малого підприємництва.

Визначено очевидні та безпосередні передумови і причини для створення стратегії малого підприємництва, які стосуються конкретних проблем у конкретних регіонах. Це можуть бути, наприклад, закриття одного великого  підприємства в регіоні, занепад традиційних галузей, таких як вугільна, сталеливарна промисловість, важке машинобудування, розвиток малорозвинених регіонів і територій, вирівнювання можливостей чи життєвого рівня різноманітних географічних регіонів або соціальних груп. Будь-яка з вищеназваних причин слугує мотивацією для необхідності створення стратегії розвитку малого підприємництва з урахуванням регіональних специфічних особливостей.

Виходячи з цього, нами запропонована стратегія розвитку малого підприємництва для Харківської області, яка  базується на загальних принципах стратегій розвитку суспільних систем і передбачає визначення намірів і цілей майбутнього розвитку, оцінку ситуації і ресурсів, формулювання завдань, виявлення чітких меж просування.

Метою запропонованої стратегії розвитку малого підприємництва є створення і підтримка його життєздатного сектора, який, у свою чергу, може сприяти вирішенню широкого діапазону соціальних та економічних проблем території.

Для досягнення цілей і завдань стратегії в дисертації визначено та охарактеризовано такі основні її складові: інформаційне забезпечення сектора малого підприємництва; навчання і консультування підприємців; формування джерел фінансування розвитку сектора малого підприємництва; забезпечення малого підприємництва земельними ділянками і приміщеннями; залучення нових технологій у сектор малого підприємництва; координація тривалості зарубіжних програм і програм організацій, що підтримують мале підприємництво; формування галузевих і територіальних зв'язків сектора малого підприємництва; популяризація інформації про сектор малого підприємництва; організація моніторингу, оцінки і зворотного зв'язку.

Виділені складові стратегії запропоновано розглядати як основні заходи, які повною мірою мають значення для успішного розвитку малого підприємництва.

В Україні практично відсутня цивілізована система отримання достовірної інформації про господарюючих суб'єктів. Недоступність відомостей про надійність партнерів є потужним криміногенним чинником і сприяє зростанню розкрадань, шахрайств й інших злочинів на товарному, фінансовому і фондовому ринках.

Сутність удосконалення інформаційного механізму реалізації державної регуляторної політики сприяння розвитку малого підприємництва полягає в доцільності реформування системи статистичного обліку.