У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається стан її наукової розробки, розкривається зв’язок дослідження з науковими проектами, програмами і планами, формулюється мета, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, розкривається наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наводяться відомості про їх апробацію та публікацію.
Перший розділ – ” – розкрито соціально-економічну природу та особливості пенсійних накопичень, сформульовано концептуальні основи і принципи функціонування накопичувальної системи пенсійного забезпечення в Україні, визначено функції державного управління формуванням і запровадженням накопичувальної системи.
Передумовою формування накопичувальної системи пенсійного забезпечення в Україні стали докорінна зміна суспільно-економічних відносин, демографічна та економічна кризи, фінансове переобтяження бюджету, поява значної кількості суб'єктів економічної діяльності, які реалізовують державну політику у сфері пенсійного забезпечення, трансформація економіки України, розвиток громадської діяльності, місцевого самоврядування, децентралізація та деконцентрація влади. Все це призвело до пошуку альтернативи державному пенсійному забезпеченню.
Виходячи з того, що пенсійна система, внаслідок її реформування, набуває накопичувального характеру, поняття “пенсія” розглядається автором як фінансовий ресурс для економічного розвитку держави і суспільства, а за допомогою ринкового механізму регулюється рівновага попиту та пропозиції на цей фінансовий ресурс.
Зазначено, що пенсійні активи реалізують свою економічну функцію в три етапи:
– перший – отримання коштів у вигляді внесків до Пенсійного фонду України, їх акумулювання або накопичення на другому рівні пенсійної системи, а саме в Накопичувальному фонді України;
– другий – використання, спрямування пенсійних активів у пріоритетні сфери економіки України;
– третій – отримання прибутку від інвестування цих коштів, зарахування, або повернення їх власникам – пенсіонерам на персоніфіковані пенсійні рахунки.
Ретельне вивчення чинників впливу на всіх етапах цього процесу дозволяє стверджувати:
– функціонування накопичувальної пенсійної системи є своєрідним залученням грошової маси населення на спеціальних умовах. Гроші акумулюються, інвестуються згідно з визначеною інвестиційною політикою, і, з часом, повертаються громадянам у вигляді відсотків до основної пенсії;
– ефективність інвестування пенсійних активів залежить від розробленого механізму державного управління запровадженням накопичувальної системи та доходності кредиту, наданого інвестору платниками пенсійних внесків;
– процес накопичення, збереження та інвестування пенсійних активів є потенційним фінансовим джерелом для держави з метою економічного й соціального розвитку суспільства.
Базуючись на узагальненні підходів до визначення науковцями поняття, що досліджується з’ясовано, що запровадження накопичувальної системи є процесом оптимальної реалізації сукупності економічних, адміністративних і правових засобів розв'язання внутрішніх суперечностей пенсійної системи з метою забезпечення її ефективного функціонування.
Це дало змогу переосмислити необхідність та обґрунтувати відокремлення механізму державного управління обов'язковою накопичувальною системою від механізму державного управління добровільною накопичувальною системою, зважаючи на те, що пенсійна система України регулюється двома законами, а значить механізм державного управління пенсійним забезпеченням необхідно розглядати, а потім і розробляти у двох аспектах.
На цьому також ґрунтується твердження, що механізм державного управління обов'язковою накопичувальною системою потребує вдосконалення, і, додатковим включенням до його складу було регулювання та нагляд за діяльністю Накопичувального фонду.
Окрім цього, визначено, що ефективність механізму залежить від принципів, покладених в його основу. В цій частині дослідження було узагальнено класичні принципи державного управління й конкретизовано інші, що мають відповідати сучасним економічним умовам реформування пенсійної системи.
Становлення системи управління накопичувальною системою в Україні може супроводжуватись низкою ризиків і втрат, тому для своєчасного виявлення можливих фінансових загроз та ефективного функціонування системи необхідно використовувати досвід інших країн і на основі сучасних науково-технічних розробок запровадити комплекс методів захисту накопичувальної системи.
Другий розділ – “Оцінка діяльності органів державної влади у сфері накопичення пенсійних заощаджень” – узагальнено досвід зарубіжних країн з упровадження накопичувальної системи пенсійного забезпечення, діяльність органів державної влади щодо її створення.
Ключовим завданням даного розділу є визначення особливостей переходу від простої накопичувальної до інвестиційної моделі Накопичувального фонду, з’ясування природи негативних чинників, що стали причиною фінансової кризи багатьох пенсійних систем світу. Дослідження стану економічного розвитку країни дозволило виявити перешкоди запровадженню накопичувальної системи пенсійного забезпечення в Україні, діяльності Накопичувального фонду з метою подальшої розробки складових механізму державного управління запровадженням накопичувальної системи пенсійного забезпечення і відповідних заходів державного управління щодо його вдосконалення.
Основні негативні чинники, що заважають запровадженню накопичувальної системи пенсійного забезпечення, класифіковано за такими ознаками:
- економічні (повільне економічне зростання держави; необґрунтований розмір страхових внесків; інфляція; грошові доходи населення; рівень безробіття);
- інвестиційні (кількість та якість інвестиційних проектів держави; прозорість операцій на фінансовому ринку; повільність розвитку недержавних пенсійних фондів; відсутність досвіду запровадження інвестиційних проектів);
- демографічні (старіння населення, значне демографічне навантаження, низький пенсійний вік, низький рівень народжуваності та високий рівень смертності);
- правові (наявність недосконалої законодавчо-нормативної бази);
- політичні (політична нестабільність та політична пасивність громадян);
- управлінські (відсутність достатнього досвіду управління корпоративними - коштами);
- психологічні (недовіра населення до влади щодо ефективності реформування, економічна та правова необізнаність населення);
- соціальні (низький рівень накопичення соціального капіталу);
У цьому контексті було проведено експертне дослідження, яке дозволило оцінити результативність діяльності органів державного управління щодо запровадження накопичувальної системи пенсійного забезпечення в Україні.
Третій розділ – “Удосконалення механізму державного управління запровадженням накопичувальної системи пенсійного забезпечення” – обґрунтовано оновлення структурної побудови механізму державного управління накопичувальною системою пенсійного забезпечення. У процесі дослідження чинників впливу на накопичувальну систему пенсійного забезпечення запропоновано методи удосконалення діяльності Накопичувального фонду, зокрема методи проектного аналізу (менеджменту та моніторингу; комплектування й навчання персоналу, стратегії планування та розміщення інвестицій, модернізації технічного забезпечення, міжорганізаційної координації дій).
Обґрунтовано інноваційні заходи державного управління накопичувальною системою пенсійного забезпечення, запровадження яких дозволить застосовувати фінансові та адміністративні санкції, незалежний центральний контроль, а також створити інтегровану схему обміну інформацією між суб'єктами пенсійної системи, спеціальний механізм переходу з Накопичувального до Недержавного фонду, розробити заповітний договір щодо успадкування коштів та здійснювати спеціальну підготовку фахівців.
В роботі запропоновано економічні, соціальні, організаційно-правові, інформаційні інструменти реалізації цих заходів, які підтверджені результатами експертного опитування. Фрагмент заходів та інструментів наведено у таблиці (таблиця). | 
