ІНСТИТУТ БАНКРУТСТВА В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, його мету й завдання, визначено об’єкт і предмет дослідження, його наукову новизну, теоретичне та практичне значення. Наведено дані щодо апробації та впровадження одержаних результатів.

У першому розділі – “Теоретичні основи дослідження інституту банкрутства в системі державного регулювання ринкової економіки” – досліджено теоретичні положення стосовно інституту банкрутства та визначено соціально-економічні особливості застосування банкрутства в процесі дер­жавного регулювання ринкових перетворень в економіці України.

 Зазначається, що ринкова економіка – поняття складне та неоднозначне, хоча, як доводить перевірене практикою вчення філософії, все складне насправді є простим. Могутність кожної країни визначається насамперед економічним становищем, її здатністю до розвитку. Поняття ринкова економіка охоплює безліч різних елементів, що формують її як єдине ціле, тому більш поширеним є термін “ринкова економічна система”, який дає змогу сприймати ринкову економіку як єдиний організм.

Теоретичне дослідження засвідчило, що в економічній та управлінській літературі існує кілька підходів щодо визначення поняття “ринкова економічна система”. Розмаїття цих позицій можна узагальнити, поділивши їх на кілька груп, відповідно до яких ця система розглядається як сукупність економічних суб’єктів; система виробництва, розподілу, обміну і споживання; упорядкована система зв’язків між виробниками та споживачами матеріальних і нема­теріальних благ; сукупність виробничих відносин; система відносин власності (яка часто покладена в основу виробничих відносин); сукупність економічних процесів, пов’язаних з розподілом ресурсів, тощо.

Набуло поширення визначення поняття “інституційна ринкова економіка”, яка є регульованою. Інститут у розумінні засновників інституціона­лізму – це спо­сіб мислення у вигляді звичаїв і звичок, психологічного налаштування на пев­ні стандарти поведінки, в тому числі й у сфері господарю­вання. Представники інсти­туційної економіки, здебільшого американського походження – У.Гаміль­тон, Т.Веблен, Дж.К.Гелбрейт, А.Гобсон, Дж.М.Кларк, Дж.Коммонс, Дж.Міль та інші – визначають ринок як один з інститутів, натомість представники кейнсіанського підходу вважали найважливішим інститутом саме державу.

Указується, що інститут банкрутства (від італ. bancarotta: banco – лавка, банк і rotto – зламаний) означає неплатоспроможність, відсутність коштів у боржника (юридичної чи фізичної особи) і його відмову у зв’язку з нездатністю за­довольняти матеріальні вимоги інших осіб сплачувати кредиторам за своїми бор­говими зобов’язаннями. У класичному варіанті такої ситуації йдеться про лікві­дацію боржника як самостійної економічної одиниці, хоча він не завжди міг бути суб’єктом підприємницької діяльності. В будь-якому разі його визна­чено як неплатоспроможну особу. Підставою появи інституту банкрутства є неплатоспроможність суб’єкта підприємництва у процесі здійснення госпо­дарської діяльності. Практична реалізація інституту забезпечена примусом держави та законодавством. Отже, інститут банкрутства – це об’єктивно зумов­лена господарським життям у ринкових умовах сукупність правових норм, покликана регулювати економічні відносини між суб’єктами підприємницької діяльності з метою дотримання ними господарської дисципліни чи вимог ринку для забезпечення повного і своєчасного виконання їх боргових зобов’язань.

Дослідження теоретико-методологічних засад державного управління механізмом неплатоспроможності засвідчило, що інститут банкрутства є дієвим засобом держави в системі управління ринковою економікою. Доречно виділяти дії держави, спрямовані на регулювання та реформування ринкової економічної системи. Відповідно призначення реформування полягає у вжитті комплексу заходів і забезпеченні розвитку економіки, тоді як сутність регулювання зводиться до підтримки необхідного рівня стабільності функціонування ринкової економічної системи. Важливе місце інституту банкрутства в системі держав­ного регулювання ринкової економіки визначається його здатністю до акти­візації економічної діяльності суб’єктів господарювання. Усвідомлення ними загрози, яку потенційно криє в собі інститут банкрутства, спонукає їх до впровадження в економічну діяльність раціональних та ефективних рішень, здійснення обдуманих і виважених вчинків, високопродуктивного використання всіх видів економічних ресурсів. Інакше кажучи, інститут банкрутства як стимулює суб’єктів економічної діяльності до заощадливого використання кожного виду економічного ресурсу, так і сприяє зміцненню їх матеріальної бази та кращому техніко-технологічному оснащенню, інтенсифікації капітало­вкладень й активізації інноваційної діяльності тощо. Це забезпечує стійкі конку­рентні позиції господарського суб’єкта та зміцнює його становище на ринку.

Аналіз літературних джерел показав, що якщо виходити з позицій саморегулівного ринку, то інститут банкрутства може перетворитися на засіб гальмування економічного розвитку. Зважаючи на те, що велика кількість суб’єктів господарювання має у своєму арсеналі як дебіторську, так і кредиторську заборгованість, внаслідок чого автоматично виникає взаємна боргова залежність між ними, інститут банкрутства в такому разі спроможний ліквідувати більшу частину заборгованості. Очевидно, що це призведе до загострення суперечностей економічного розвитку і навіть до зникнення окремих галузей економіки та занепаду всієї господарської системи.

Таким чином, інститут банкрутства як засіб економічного управління належить двом суб’єктам ринку: державі та суб’єктам господарювання. Успішність ринкових перетворень та господарські невдачі вирішальною мірою залежать від усвідомленої цілеспрямованої діяльності суб’єктів під­приєм­ництва, їх здатності правильно і своєчасно оцінити ситуацію, обрати правильні та перспективні орієнтири розвитку, визначивши мету і шляхи вирішення поставлених завдань. Однак будь-які заходи неспроможні застрахувати суб’єктів господарювання від помилок, що виникають у системі економічних відносин. Ринкова економіка та її регулювання передбачають альтернативність, можливість істотних відхилень і навіть несподіваних повернень у вихідний стан. Потрібно також мати на увазі, що існує “спадковість” еволюції як економічної системи, так і механізмів управління нею.

Виявлено, що в розвиненій ринковій економіці збиткові і нездатні платити за своїми зобов’язаннями фірми згідно із законодавством про банкрутство автоматично припиняють своє існування або реорганізуються. Саме шляхом закриття неефективних виробництв і перерозподілу коштів на користь ефективних технологій і галузей якоюсь мірою можна в умовах обмеженості ресурсів здійснити структурну перебудову, яка так необхідна українській економіці.

У другому розділі – “Формування державної політики України у сфері неплатоспроможності суб’єктів ринку” – проведене комплексне дослідження формування моделі та механізмів державного управління у сфері неплато­спроможності в ринковій економіці.

Дослідження процесу формування державної політики у сфері неплато­спроможності показало, що в Україні упродовж 1990-х рр. збільшу­валась частка неплатоспроможних підприємств, що розширило сферу прояву інсти­туту банкрутства. Хаотичність дії інституту банкрутства в економічній системі країни призвела до ліквідації багатьох підприємств і збільшення кількості фізичних осіб як суб’єктів господарювання. Зумовлене цим змен­шен­ня кіль­кості підприємств пояснюється масовим роздержавленням та прива­тизацією без формування реального власника, що й зумовлює вико­ристання інституту банкрутства державою як важливого регулятора еконо­мічних процесів. Таким чином, Українська держава має здобути верховенство над своїм економічним потенціалом. Розрив зв’язків держави з економікою завдає великої шкоди господарській системі.

Аналізуючи формування державного управління неплатоспроможністю підприємств, автор дійшов висновку, що в макроекономічному розумінні інститут банкрутства відіграє роль “санітара”, який “очищує” ринкове сере­довище та сприяє його “одужанню”. Кожне підприємство, опинившись у скрутному фінансовому становищі, не маючи можливості вчасно розрахуватися за своїми зобов’язаннями, тим самим знижує ефективність економічної діяльності своїх ділових контрагентів. Тому справедливо вважати, що з економіко-управлінського погляду інститут банкрутства сприяє збалансуванню ринкової економіки.