У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, оцінюється ступінь її розробленості та встановлюється зв’язок з науковими програмами, планами і темами Національної академії державного управління при Президентові України, визначаються мета, завдання, об’єкт, предмет, гіпотеза і методи дослідження, характеризуються елементи наукової новизни, науково-практичне значення результатів дослідження і наводяться відомості про їх апробацію, публікації і структуру дисертації, вказується на особистий внесок дисертанта в наукове розроблення теми.
У першому розділі – структурного аспекту державного управління у сфері цивільного захисту” – проаналізовано стан дослідженості наукової проблеми, уточнено концептуальні підходи щодо державного управління у сфері цивільного захисту, визначено методику та напрями дисертаційного дослідження.
Як показав аналіз наукових праць за темою дослідження, в сучасній вітчизняній науці функції та структури державного управління у сфері цивільного захисту розглянуті епізодично; практично відсутні комплексні наукові розробки функціонально-структурного аспекту системи державного управління у зазначеній сфері в Україні. Тому дисертаційне дослідження базується на наукових положеннях, що стосуються загальної системи державного управління, включає аналіз праць учених, присвячених державному управлінню у сфері цивільного захисту в Україні; в ньому враховані специфічні особливості її функціонування та специфіка державного управління у цій сфері.
Досліджено міжнародний досвід державного управління у сфері цивільного захисту з метою його творчого використання в Україні. Він дає підстави стверджувати, що системи захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій природного, техногенного та військового характеру здатні досить ефективно забезпечити життєдіяльність людей і суспільства, об’єктів економіки й інфраструктури у разі їх виникнення. При цьому в усіх країнах створені сучасні системи управління силами і засобами, добре продумані системи підготовки керівного складу і персоналу аварійно-рятувальних та інших формувань, навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях різного характеру.
Визначена методика проведення дисертаційного дослідження, яка полягає у використанні комплексу взаємопов’язаних, взаємодоповнюючих загальнонаукових і спеціальних методів пізнання, спрямованих на отримання об’єктивних та достовірних результатів, зокрема методології системного структурно-функціонального, конкретно-історичного аналізу; індукції та дедукції. Зважаючи на складність досліджуваної теми, цілком виправданим видається також використання комплексного міждисциплінарного підходу на основі широкого залучення теоретико-методологічних напрацювань з теорії державного управління, управління ризиками, синергетики тощо.
З’ясовано, що потребують подальшого дослідження практика та організаційні структури державного управління у сфері цивільного захисту в Україні, зокрема: цілі та функції державного управління у цій сфері; система та структура органів виконавчої влади, нормативно-правове регулювання у зазначеній сфері.
У другому розділі –” – за допомогою низки загальнонаукових і спеціальних методів вирішуються такі завдання: визначення понятійно-категорійного апарату, дослідження системи та структури органів виконавчої влади та місцевого самоврядування щодо забезпечення безпеки життєдіяльності населення, функцій державного управління у сфері цивільного захисту в Україні та нормативно-правове забезпечення функцій цивільного захисту в Україні.
Уточнено категорії “безпека”, “ризик”, “прийнятний ризик”, “надзвичайна ситуація” та ін.; сформульовані дефініції понять: “цивільний захист”, “державне управління у сфері цивільного захисту в Україні”, “система державного управління у сфері цивільного захисту в Україні”.
Доведено, що система державного управління у сфері цивільного захисту в Україні є складною та включає такі елементи: суб’єкт управління (підсистеми) – органи державної влади, що здійснюють розробку та реалізацію державної політики у сфері цивільного захисту; об’єкт управління (підсистеми) – сфера цивільного захисту як система забезпечення безпеки життєдіяльності населення держави; управлінська діяльність (процеси) – організація суспільних відносин, що забезпечує прямі та зворотні зв’язки між суб’єктом та об’єктом управління.
Проаналізовано структурно-функціональну організацію інституціоального рівня державної підсистеми управління у сфері цивільного захисту. Установлено відсутність чіткого формулювання мети діяльності держави у сфері цивільного захисту, а отже і завдань, поставлених перед системою цивільного захисту, звідки випливає потреба в побудові чіткої ієрархії: “цілі – завдання – функції”.
Визначено необхідність чіткої класифікації функцій державного управління у сфері цивільного захисту. Запропоновано таку їх класифікацію: головні, або мета-функції: визначення цілей за наявними ризиками у державі щодо забезпечення безпеки життєдіяльності населення; командні (штабні), або організаційно-управлінські: дослідження, прогнозування, програми, стратегічне планування, прийняття управлінських рішень, організації служб, адміністративного контролю, зв’язків з громадськістю; допоміжні, або організаційно-забезпечувальні: правове, наукове, інформаційне, фінансове, кадрове забезпеч-чення тощо. Звертається увага на те, що в сучасних умовах зростає значення командних (штабних) або організаційно-управлінських функцій.
Установлено, що поступово здійснюється перехід до лінійно-функціональних та дивізіональних структур, функціональна спрямованість яких посилюється. Разом з тим з’явилися програмно-цільові елементи в організаційних структурах державного управління у сфері цивільного захисту в Україні. Проте такі перспективні, перш за все через свою гнучкість, здатність до швидкого адаптування до реалій, програмно-цільові та матричні структури в системі державного управління у зазначеній сфері ще не набули належного розвитку.
Структурний аналіз державного управління у сфері цивільного захисту в Україні дає підстави стверджувати, що структура системи органів виконавчої влади, що здійснюють державну політику цивільного захисту, є складною та характеризується яскраво вираженою ієрархічністю, тобто в ній чітко простежується вертикальна підпорядкованість органів виконавчої влади.
У третьому розділі – “ механізмів державного управління у сфері цивільного захисту в Україні” – виявлено механізми функціонування системи державного управління і окреслено шляхи їх удосконалення.
Виявлено, що в процесі реформування суб’єктів державного управління у сфері цивільного захисту необхідно вирішити завдання, які полягають у чіткому визначенні та забезпеченні розподілу повноважень в системі органів державного управління у зазначеній сфері як по горизонталі, так і між загальнодержавним, обласним і районним рівнями. При цьому слід максимально спростити систему прийняття управлінських рішень, оптимізувати структуру системи органів державного управління у сфері цивільного захисту, забезпечити збалансованість повноважень і відповідальності органів виконавчої влади різних організаційно-правових рівнів, запровадити систему моніторингу наслідків реалізації державної політики у сфері цивільного захисту та оперативної підготовки законодавчих і нормативних актів для її вдосконалення.
Запропоновано модель побудови ефективної системи державного управління у сфері цивільного захисту, яка має таку ієрархію: узгодження системи категорій у сфері безпеки життєдіяльності – визначення системи ризиків, розробка концепції управління ризиками – створення оптимальної функціональної структури системи забезпечення безпеки життєдіяльності – побудова організаційної структури системи цивільного захисту (див. рисунок).
Науково обґрунтовані критерії безпеки і прийнятності ризику, напрями державної і регіональної політики у сфері безпеки, основні концептуальні принципи управління у сфері безпеки, зокрема принципи забезпечення безпеки та критерії управління нею, види небезпечного впливу.
Визначені найважливіші проблеми управління ризиками: стратегічний прогноз розвитку України; актуалізація, оцінка і ранжирування ризиків; соціально-психологічний аналіз українського суспільства з погляду управління ризиками; оцінка впливу глобалізації на ризики в Україні; розробка високих життєзабезпечуючих технологій; прогнозування постіндустріальних ризиків; розробка теорії управління ризиками; системний синтез і вироблення концепції, доктрини і стратегії управління ризиками в Україні. Стратегія управління безпекою має базуватися на таких положеннях:
