МОБІЛІЗАЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСОВИХ ПОТОКІВ У ПРОЦЕСІ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНОГО ВІДТВОРЕННЯ

Короткий зміст

У вступі розкрито актуальність обраної теми, визначено основні напрямки дослідження, його мету й завдання, наукову новизну та практичну значущість одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх оприлюднення.

У першому розділі – «Теоретичні засади державного регулювання фінансових потоків у процесі інноваційно-інвестиційного відтворення» – аналізуються передумови державного регулювання фінансових потоків у інноваційно-інвестиційному відтворенні, що потребують дослідження походження фінансових ресурсів, джерел їх виникнення та можливостей відтворення.

Інновації є явищем, яке виникає у процесі розширеного відтворення та є наслідком специфічного цілепокладання та мотивації суб’єкта господарювання. Виходячи з того, що економічний інтерес є прагненням суб’єкта до максимізації корисності, яке характеризується трансформацією потреб у цілі, а ресурсів і технологій – у засоби їх досягнення, можна припустити притаманність такого інтересу до створення умов інноваційного типу розвитку державі.

У процесі структурування інтересів всередині суб'єкта управління виникає метаінтерес – мотив, який спонукає суб’єкта не до взаємодії з конкретним контрагентом (інтерес), а до залучення в існуючу на певній території та у певний момент часу систему взаємовигідних зв’язків.

У цьому контексті постає питання трансформації державного метаінтересу в інтерес громади та кожного окремого суб’єкта економічних процесів. З огляду на вищевикладене інноваційний процес розглядається як комплексне соціальне, психологічне і культурне явище.

Антропосоціальний підхід повинен стати головним на шляху створення ефективного механізму державного регулювання фінансових потоків у інноваційно-інвестиційному відтворенні, оскільки механістичне конструювання суспільства і відповідних державно-управлінських систем себе не виправдало.

Метою державного управління в процесі руху капіталів у інноваційно-інвестиційному відтворенні є подолання невизначеностей у взаємопереході сторін, надання інноваційному процесові ознак незворотності. Ціль державного регулювання фінансових потоків у процесі інноваційно-інвестиційного відтворення полягає у закріпленні позитивних тенденцій та підтриманні їх відтворення.

З метою забезпечення відтворення фінансових потоків у інноваційно-інвестиційному процесі група спеціальних функцій державного управління потребує доповнення функцією забезпечення самовідтворення інноваційного процесу.

Генеза та розвиток інноваційних процесів відбувається у багатовимірному інституціональному просторі, що за умов цілісності, взаємоузгодженості його складових та скоординованості зв’язків між ними розглядається як національна інноваційна система (НІС).

Суб’єкт підприємництва, який реалізує свій економічний інтерес через органи самоорганізації спільноти, є ядром такої системи як носій економічного інтересу та кінцева мета прогресу суспільства. Системоутворюючим компонентом з точки зору забезпечення життєздатності та самовідтворення інноваційно-інвестиційного процесу є органи самоорганізації підприємницької спільноти.

Система державного регулювання інноваційних процесів має ознаки як самоорганізованої цілісності, так і організованої сукупності. У прикладному значенні слід розуміти таку систему як ефективну взаємодію органів самоорганізації підприємництва з органами державної влади з метою підтримання (самовідтворення) постійних, стабільних фінансових потоків шляхом підтримання (самовідтворення) економічного інтересу у підприємницькому середовищі (ядрі системи).

За умов наявності первісного авансування інноваційної діяльності одне з головних завдань держави полягає у підтриманні мультиплікативного ефекту у інноваційному відтворенні таким чином, щоб отримана інноваційна частина добавленої вартості, яка є часткою інноваційно-відтвореного капіталу не була знищена “ефектом проїдання”.

Стосовно державного регулювання економічних процесів слід сьогодні виокремлювати на тлі розширеного відтворення інноваційно-інвестиційне відтворення. За відсутності інноваційно-інвестиційної парадигми державного управління сьогодні є ризик створення неадекватної економіко-технологічним, а також демократичним процесам системи державного управління, яка не в змозі підтримувати інноваційно-інвестиційний процес.

Мобілізаційний механізм є засобом спрямування вектора свідомої трансформації економіки у потрібному напрямі шляхом розширеного відтворення на основі інноваційно-інвестиційного процесу. Мобілізаційна модель розвитку передбачає зосередження сил та засобів на досягненні певної мети. Мобілізаційний механізм за рахунок притаманних йому ознак покликаний змінити прибуток у економічній діяльності суб’єктів ринкового середовища з самодостатньої мети на засіб підвищення добробуту суспільства, гармонізації діяльності українського соціуму.

Мобілізаційні ознаки такого механізму в першу чергу досягаються за рахунок активізації таких чинників:

–    пріоритет людини як головної цінності суспільства, розвиток особистості, задоволення її духовних потреб;

–    нівелювання спекулятивних підходів в економіці, соціалізація економічної діяльності;

–    превалювання довготривалих цілей і стратегій, спрямованих на розвиток особистості;

–    досягнення гармонії людини з навколишнім середовищем.

У другому розділі – «Аналіз державного регулювання фінансових потоків в інноваційному процесі» досліджуються чинники впливу на інноваційний процес державної політики та обґрунтовуються основні детермінанти впливу, від яких залежить ефективність інноваційного процесу.

З огляду на інтеграційні процеси в Європі та вирівнювання економічного розвитку країн – членів ЄС взірцем для української перспективи є економічна система узгодженого вільного підприємництва Європейського Союзу.

Вивчення досвіду вирішення проблеми забезпечення інноваційного процесу фінансовими ресурсами у європейських країнах має помітне практичне значення для України. Інноваційна складова, являючись одним з головних джерел суспільного прогресу, потребує активної державної підтримки.

Державні заходи впливу у розвинених країнах світу гармонійно доповнюють ринкові механізми. З урахуванням необхідності антропосоціального підходу до розвитку економічної системи великий інтерес являє собою досвід державно-приватного партнерства в галузі науки та технологій, який став основою для вироблення нових принципів науково-технологічної політики.

З точки зору методології перевага такого способу інноваційної політики ґрунтується на застосуванні кооперації, яка у відкритих складних системах в рамках державно-приватних партнерств відповідає інноваційно-інвестиційній парадигмі державного управління та створює умови для саморегулювання та самовідтворення процесів, дозволяє досягти нелінійного збільшення ефективності системи.

Організаційні форми функціонування інноваційних систем, що набули поширення в розвинених країнах, зокрема агентства регіонального розвитку (ЄС), державно-приватні партнерства (США) є відкритими системами, що діють в умовах кооперації (синергії). Їх діяльність сприяє отриманню економічний ефекту синергетичної взаємодії держави та бізнесу в процесі реалізації інноваційної стратегії розвитку. Адаптація розглянутих інституціональних зразків на теренах України дозволить досягти незворотності трансформаційних процесів та їх коеволюційного характеру.