МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНСТИТУЦІОНАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА РЕГІОНУ

Короткий зміст

У першому розділі “Теоретичні засади механізмів державного регулювання інституціонального середовища регіону” визначено принципи державного регулювання формування інститутів у постіндустріальному суспільстві, роль державного регулювання у формуванні інституціонального середовища, досліджено трансформацію економіки регіону у світлі теорії інституціоналізму.

Значний внесок у розвиток теорії та практики державного управління в Україні зробили Бакуменко В., Бодров В., Князєв В., Луговий В., Нижник Н., Дідківська Л. Однак у цих роботах немає визначення державного регулювання інституціонального середовища регіону, недостатньо уваги приділено механізмам державного регулювання інституціонального середовища на регіональному рівні, перетворенню структури державної власності як форми зниження трансакційних витрат, що потребує додаткових досліджень. Саме тому проаналізовані здобутки дослідників інституціонального середовища та ролі держави у його формуванні (Абалкіна Л., Атаманчука Г., Веблена Т., Дєгтяря А., Герасимчук З., Норта Д., Ткача А., Хвесика М. та інших). Використовувалися результати вивчення проблем перетворення структури державної власності, що містяться в роботах Барановського О., Грищенко А., Задорожнього В., Капелюшникова Р., Пісьмаченко Л., Юрчишина В., Якубенка В. та інших.

На основі дослідження сутності інституціональної теорії, понять “інститути”, “інституції”, “організації”, на нашу думку, під інститутами слід розуміти сукупність регуляторів, що включають правові, економічні, морально-етичні норми загального права, мотивом утворення яких стає зниження трансакційних витрат.

У теорії інституціоналізму, як правило, виділяють наступні класифікації  інститутів залежно від: рівня формалізації – формальні та неформальні; рівня рефлексії суб’єкта з приводу його діяльності – природні та штучні; ролі, яку відіграють в економічній системі – базові та комплементарні. Формальні інститути включають політичні, економічні правила й контракти та поділяються на такі класи: посадові, розмежувальні, цільові, повноважні й агрегаційні. Неформальні інститути, на відміну від формальних, містять розширені, вдосконалені та видозмінені офіційні правила, суспільно схвалені норми поведінки, звичаї і традиції; добровільно обрані стандарти поведінки. Інститути, що виникають як автоматична реакція на певні зміни в економічному середовищі, прийнято називати природними, а ті, що є результатом цілеспрямованої людської діяльності, – штучними. Інститути, які відіграють основну роль в економічній системі, вважаються базовими (наприклад, інститут власності, підприємництва, конкуренції тощо). Комплементарні інститути – це такі, що формуються навколо базових та виконують допоміжну роль в економіці.

З метою більшої систематизації інститутів, що утворюють інституціональне середовище, виділено їх систему. У роботі вдосконалено інституціональну структуру шляхом виокремлення трьох груп інститутів (рис. 1): інфраструктурні, нормативно-правові та психологічні (або морально-етичні).