МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРОДОВОЛЬЧОГО РИНКУ В УКРАЇНІ

Короткий зміст

У вступі висвітлено особливе значення механізмів державного регулювання продовольчого ринку в умовах глибоких соціально-економічних перетворень аграрного сектору економіки України, обґрунтовано актуальність теми дисертації, її зв’язок з напрямами, програмами і темами наукових досліджень. Сформульовано мету і завдання дослідження, охарактеризовано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено апробацію їх основних положень.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади механізмів державного регулювання продовольчого ринку” обґрунтовуються теоретичні засади механізмів державного регулювання продовольчого ринку, визначені принципи державного регулювання ринку продовольства, використано досвід організації світового ринку продовольства в Україні.

Основні принципи і підходи до визначення суті, механізмів функціонування продовольчого ринку розглядалися в роботах Амбросова В., Амосова О., Білинської М., Дація О., Драгана І., Іваницької О., Корецького М., Латиніна М., Лозинської Т., Макаренка П., Новікової І., Царенко О. та ін. Суть і специфіка механізмів впливу продовольчого ринку на рівень життя населення досліджували Саблук П., Кириленко І., Біттер О. та інші.

Проте наукові дослідження по розробці й обґрунтуванню перспектив розвитку продовольчого ринку, що ґрунтуються на моніторингу ризиків, критеріях економічної і продовольчої безпеки держави, репрезентативній оцінці характеристик і показників рівня життя населення, аналізі його реальних тенденцій і закономірностей, на сучасному етапі здійснюються недостатньо.

Пропонується визначати механізм державного регулювання продовольчого ринку як сукупність взаємопов’язаних правових актів ринкового спрямування, економічних законів, елементів, що утворюють спосіб його організації та підтримки як саморегульованої системи; а також як механізм формування цін і розподілу ресурсів, взаємодії продавців і покупців товару, регулювання обсягу та структури інвестицій, збалансування попиту і пропозиції матеріальних благ і послуг, стимулювання науково-технічного прогресу, забезпечення пріоритету споживача через податкову, кредитну, банківську системи, політику ціноутворення та інші регулятори.

Доцільно доповнити основні функції механізму державного регулювання продовольчого ринку (законодавчу, стабілізуючу та розподільчу, які реалізуються через регулювання кредиту, інвестицій, податків, цін, умов праці, сільського господарства, індикативне планування, регулювання зовнішньоекономічних зв’язків) іншими, а саме: інтеграційною, інформаційною, регулюючою, стимулюючою та захисною.

Інтеграційна функція механізму державного регулювання продовольчого ринку дозволяє здійснювати зв’язок між виробництвом і споживанням, поєднуючи економічно відокремлених виробників і споживачів (продавців і покупців). Інформаційна функція поширює знання, необхідні для усіх суб’єктів ринку. Регулююча функція випливає із взаємодії попиту, ціни, пропозиції та конкуренції. Вона забезпечує пріоритет споживача через податкову, кредитну, банківську системи, політику ціноутворення та інші регулятори. Стимулююча функція заохочує виробників до збільшення (чи навпаки) обсягів власного виробництва, а споживачів – до споживання пропонованих товарів чи послуг. Захисна функція забезпечує пріоритет споживача у відносинах виробник – споживач.

Стосовно формування національного продовольчого ринку під механізмом ми пропонуємо сукупність елементів організаційно-економічного впливу на розвиток продовольчого ринку, формування його товарних ресурсів.

Розвиток продовольчого ринку в Україні у контексті світового продовольчого ринку визначається умовами і чинниками (у першу чергу ґрунтово-кліматичними), які в сукупності можуть забезпечити вироблення тих продуктів харчування, що є визначальними для європейських держав. Зазначене потенційно дає змогу Україні посісти вагоме місце у Європі як потужного постачальника на ринок продовольчих ресурсів, і насамперед серед країн виробників зерна.

Сучасна ситуація на вітчизняному продовольчому ринку значною мірою пов’язана з недооцінюванням ролі державного регулювання. Тому розвитку цього сектору будуть сприяти наступні принципи державного регулювання. По-перше, підвищення регулюючої ролі держави. До найбільш актуальних аспектів державного впливу в цій сфері варто віднести: формування і реалізацію економічної політики держави, усунення деформацій у формах власності, регулювання умов приватизації і реструктуризації підприємств, створення конкурентного середовища, забезпечення правового захисту підприємницької діяльності та ін. Принцип субсидіарності повинен встановити чітке розмежування повноважень між центральними і місцевими органами державної виконавчої влади та місцевого самоврядування з делегуванням конкретних рішень на той рівень, де вони можуть виконуватися найбільш ефективно. Принцип сталості враховує, що продовольчі ресурси формуються не тільки за рахунок обсягів вітчизняного виробництва, а стійкість продовольчого ринку визначається обсягами й надійністю зовнішньоекономічних зв’язків. Принцип системності і комплексності передбачає системну побудову політики з урахуванням всього комплексу політичних, соціальних, екологічних, економічних, науково-технічних факторів і завдань. Суть принципу раціонального розміщення виробництва полягає в тому, щоб при розміщенні об’єктів досягалась висока ефективність економіки. Доведено, що основним інструментом державного управління в постіндустріальному суспільстві, в тому числі у сфері регулювання розвитку продовольчого комплексу, на основі чого формується продовольчий ринок, залишатиметься планування, передусім стратегічне. Дотримання принципу пріоритетності включає розробку і впровадження в практику державного управління законодавчої регламентації такої процедури, як визначення і реалізація пріоритетів розвитку продовольчого ринку. Принцип продовольчої безпеки держави передбачає взаємовигідну реалізацію продукції як на внутрішньому, так і зовнішньому (експорт) ринках, а також посилення контролю за якістю і безпекою імпортної сировини і продовольства, їх обов’язкову санітарну та ветеринарну сертифікацію. Відповідно до принципу ресурсозбереження й екологічної безпеки необхідним є застосування альтернативних ресурсозберігаючих технологій, що дає відчутний позитивний ефект навіть без урахування їх цілеспрямованого сприятливого впливу на навколишнє середовище, оскільки забруднення та інші збитки, що завдаються навколишньому середовищу, значною мірою виникають внаслідок надмірного ресурсоспоживання. Застосування принципу законності та правової забезпеченості передбачає вдосконалення політики ціноутворення, податкової і кредитної системи, підтримки наукової сфери; принципу збалансованості і пропорційності продовольчого ринку – дотримання як особливих пропорцій соціальної, природноресурсної, екологічної, господарської складових її потенціалу, взаємну відповідність їх розвитку, так і оптимальних загальноекономічних, територіальних і галузевих пропорцій у державі.

Специфіка продовольчого ринку свідчить, що реалізація єдиної політики є найскладнішим аспектом функціонування Європейського Союзу передбачає інтегрування наступних основних цілей: підвищення ефективності виробничо-комерційної діяльності на основі науково-технічного прогресу, раціоналізації виробництва головним чином за рахунок поліпшення продуктивності праці; створення аграрникам сприятливих умов життя та стійких прибутків від сільськогосподарської діяльності; захисту виробників та споживачів сільськогосподарської продукції від зовнішнього впливу, зокрема деградації продовольчих ринків; гарантованого забезпечення споживачів продуктами харчування шляхом виробництва країнами-членами Європейського Союзу основних продуктів харчування, чим гарантується незалежність внутрішнього ринку від коливань світового ринку; задоволення продовольчого попиту споживачів за доступними цінами; визнання аграрної сфери виробництва основою національної безпеки; визначення ціни контрольним компонентом регулювання ринку; оптимізації взаємодії аграрних і організаційно-економічних структур та ринкової політики.

Світовий досвід свідчить, що у формуванні ринку продовольства саме крупні компанії, у першу чергу торговельні, цілеспрямовано здійснюють політику цін, змінюють власний конкурентний статус, що посилює конкуренцію – головну рушійну силу ринку. Важливим засобом вирішення проблем є організаційний вплив як складовий елемент механізму функціонування продовольчого ринку. В Україні наявна не ефективна політика регулювання цін на продовольство. Але ці ціни постійно зростають, що знижує реальні доходи населення, його життєвий рівень. Тому “вільні ціни” передбачають їхнє державне регулювання.

Стрижнем концепції державного впливу на ціноутворення є оптимізація співвідношення між цінами сільськогосподарської продукції і засобів аграрного виробництва. При цьому слід враховувати умови виробництва, нормативні витрати, середню норму прибутку на вкладений капітал, світові ціни та інші чинники впливу.

З метою спостереження за змінами зазначених чинників у розвинутих країнах створено інформаційно-статистичні системи, які публікують результати аналізу витрат на виробництво сільськогосподарської продукції, ціни та їх співвідношення, рівень прибутковості, нагромадження та інвестиції у сільському господарстві, детально інформують про об’єкти управління у сільському господарстві, механізм формування собівартості, валового і чистого доходу, інвестиційну діяльність та капітальні вкладення у виробництво.

В Україні система моніторингу продовольчого ринку має включати служби цінового моніторингу, електронних комунікацій, прогнозно-аналітичних та інформаційних центрів. Служба витратно-цінового моніторингу повинна відстежувати стан ринків за групами чи секторами сільськогосподарської продукції, виходячи з особливостей продовольчого забезпечення держави. Водночас діяльність служб організована за секторами або групами продовольчих продуктів за єдиними стандартами, які дають змогу порівнювати результати моніторингу за різними зонами і центрами торгівлі, щоб найбільшою мірою відповідає запитам груп операторів ринку на тому чи іншому рівні його розвитку.

Наявність прогнозно-аналітичних центрів є необхідною складовою системи моніторингу продовольчого ринку країни. З метою додержання принципів комплектності, повноти, об‘єктивності та незалежності використовують матеріали моніторингу цін, науково-дослідних установ та інформаційних центрів. Отже, проблеми розбудови національного продовольчого ринку України можуть бути вирішені ефективно за умов урахування досвіду організації світового ринку продовольства.

У другому розділі “Сучасний стан формування механізмів державного регулювання продовольчого ринку в Україні” здійснено аналіз нормативно-правової бази становлення продовольчого ринку в Україні, досліджено особливості гарантування продовольчої безпеки в Україні, визначено чинники впливу на формування бази продовольчого ринку.

Становлення продовольчого ринку України започатковано прийняттям Указу Президента України “Про заходи щодо реформування аграрних відносин” (18 січня 1995 р.), поява якого є результатом стрімкого поглиблення у 1991–1994 рр. диспаритету цін на промислову і сільськогосподарську продукцію. Завдяки біржовій торгівлі, насамперед у сфері державних закупівель зерна (було закуплено його майже 5 млн. т), вже у 1995 р. ситуація стабілізувалася. Ціни на зерно збільшилося майже вдвічі, наростання диспаритету зупинилося. Небезпечною виявилася і лібералізація експорту без належного державного регулювання та контролю на зерновому ринку (1999–2000 рр.). За цих умов аграрний сектор зазнав рекордних збитків – 3,6 млрд. грн. Стабілізувати ситуацію знову довелося указами Президента України з питань аграрного та зернового ринку, які були прийняті 6 та 29 червня 2000 р. Завдяки вжитим вже у другій половині 2000 – першій половині 2001 рр. заходам ціни на зерно зросли удвічі і досягли світового рівня. Сільське господарство стало рентабельним (прибуток склав 1,4 млрд. грн. у 2000 р.), почав послаблюватися диспаритет цін. Однак у 2001 р. знову виявилися серйозні недоліки аграрного ринку і, зокрема, втрати від тіньових схем продажу продукції. Бракувало послідовності стратегії формування інфраструктури ринку та скоординованих зусиль щодо спрямування прозорості товаропотоків сільськогосподарської продукції. Не було освоєно заставних закупівель зерна.

На сьогодні недоліками функціонування ринку зерна стали нерозвиненість транспортної інфраструктури, висока вартість перевезень та зберігання, операційні витрати експортерів, низька зернопропускна спроможність морських портів та припортових елеваторів, незначна швидкість навантаження зерна на судна. Все це зменшує експортні можливості зернового ринку та ціни сільгоспвиробників. Часто грубо порушуються загальноприйняті правила і ринкові форми цивілізованого збуту продукції.

Через відсутність організованого продовольчого ринку, прозорих форм його функціонування, державного регулювання, щомісячні обсяги продажу зерна і цін в Україні коливаються значно суттєвіше ніж у традиційно ринкових країнах. З метою організації цивілізованого продовольчого ринку відповідно до статті 9 Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України" постановою №543 від 6 липня 2005 року Кабінет Міністрів України створив Аграрний фонд, який є державною спеціалізованою бюджетною установою. Аграрний фонд свою діяльність спрямовує на досягнення таких цілей, як підтримка сільгосптоваровиробників та гарантування продовольчої безпеки в Україні, запобігання необґрунтованому зростанню цін, забезпечення потреби населення у продовольчому зерні, продуктах першої необхідності й сприяння подальшому вдосконаленню інфраструктури аграрного ринку та координації роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо стабілізації ситуації на ринку зерна та цукру.

Для забезпечення ефективності, відкритості та прозорості роботи, доведення інформації безпосередньо до сільгосптоваровиробників створено 25 регіональних відділень у всіх обласних центрах України, які тісно співпрацюють не тільки з головними управліннями агропромислового розвитку, але й з товаровиробниками усіх форм власності. Для здійснення прозорих закупівель об'єктів державного цінового регулювання (зерно, цукор) постановою Кабінету Міністрів України №1285 від 25 грудня 2005 року створена Аграрна біржа. Основними завданнями Аграрної біржі є організація біржових торгів щодо придбання та продажу об’єктів державного цінового регулювання для потреб державного продовольчого резерву. Для оперативної роботи Аграрної біржі   планується створити розрахункову клірингову систему, аналогів якій в Україні ще не існує. Ця структура в найближчій перспективі стане головним інструментом, за допомогою якого Аграрний фонд буде здійснювати державні інтервенції, не допускаючи різких цінових коливань.

Діюча структура зовнішньої торгівлі України – малоефективна: обсяг товарообігу мінімальний, в експорті переважає обмежена кількість сировинних матеріалів (метали й мінерали). Однак Україна має потужну промислову базу, висококваліфіковані науково-технічні кадри, що дозволяє посилювати промислове виробництво з використанням найновіших технологій. За умови існування відкритої системи зовнішньої торгівлі Україна могла б досягти різкого зростання обсягів національного промислового експорту.

Проведені дослідження свідчать, що рівень споживання майже усіх продуктів в Україні значно нижчий, ніж у розвинутих країнах світу. Нині показники, що характеризують споживання продуктів харчування населення України і визначають рівень її продовольчої безпеки, знизилися до критичної межі, особливо це стосується м'яса, молока, фруктів і ягід, риби, овочів, яєць. Протягом більше десяти років у країні спостерігається одноманітне вуглеводно-жирове харчування більшої частини населення.

З огляду на труднощі у сільськогосподарському секторі 2008 р. у наступних роках необхідним є системний, програмно-цільовий підхід до вирішення проблем розвитку продовольчого ринку, що забезпечить виведення вітчизняного сільського господарства на інноваційний шлях розвитку. Тому Урядом розроблена та затверджена Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року, в результаті реалізації якої очікується: зростання обсягів виробництва валової продукції сільського господарства в 2015 році порівняно з 2006 роком у 1,6 раза, обсягів експорту сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів у 2 раза, інвестицій в аграрний сектор у 2,1 раза.

За даними Міністерства економіки України, в 2007 році в Україні спостерігалася загроза нестачі рибопродуктів, фруктів, олій та інших продуктів. Розрахунки Мінекономіки свідчать, що за більшістю із запропонованих індикаторів продовольча безпека країни поки що не перевищує порогу безпеки. Втім, для більш точних оцінок необхідно вивчити динаміку стану продовольчої безпеки за кілька років. За даними Міністерства економіки України, граничні рівні вже порушено в одному з ключових індикаторів – частці імпорту в структурі основних продуктів харчування. Згідно з методологією, нормальною вважають ситуацію, коли частка імпортних продуктів не перевищує 30%. Однак із загального обсягу спожитих 2007 року рибопродуктів імпортні становили 71,1%, фруктів – 64%, олії (через закупівлі пальмової олії для потреб харчової промисловості) – 56,5%. Частка імпорту в структурі споживання інших продуктових груп не перевищувала 5%, за винятком м’ясопродуктів (11,5%).

За результатами I півріччя 2008 року інтегральний показник рівня продовольчої безпеки збільшився на 2,4 до 70,1% порівняно з аналогічним періодом 2007 року. Збільшення цього показника було обумовлене переважно зростанням доходів населення при незначних змінах обсягів загального виробництва продукції сільського господарства (за підсумками січня – червня 2008 р. скорочення становило 0,3%) та харчової промисловості (зростання на 5,5%).

Важливим фактором мобілізації внутрішніх резервів економічного зростання у продовольчому комплексі як бази продовольчого ринку є забезпечення випереджаючих темпів розвитку виробничої інфраструктури. Визначення пріоритетів і пропорцій у розвитку основних інфраструктурних підрозділів залежить насамперед від потреб основного виробництва у їх продукції та послугах. У зв’язку з цим першочергового значення набувають розвиток тарного господарства (особливо виробництва поліетиленової тари), розширення мережі холодильно-складських приміщень, збільшення обсягу надання підприємствами ремонтно-технічного обслуговування послуг. Встановлення ефективних структурних пропорцій (як у рамках продовольчого комплексу, так і всередині власної обслуговуючої сфери) і послідовне здійснення відповідних структурних зрушень дозволять активізувати господарську діяльність, зменшити втрати сировини та готової продовольчої продукції, зберегти її належну якість і в результаті підвищити рівень задоволення потреб населення у продуктах харчування.

Порушення системи формування нових розподільчих структур негативно впливає на безпосередніх сільськогосподарських товаровиробників і сприяє виникненню стихійних продовольчих ринків, неорганізованому посередництву сфери збуту продукції, де значну частку прибутку отримують посередники, а не товаровиробники. Тому господарська і комерційна діяльність має великі перспективи в умовах ринкової економіки, а створення системи оптових продовольчих ринків перебуває на стадії формування.

У третьому розділі “Удосконалення механізмів державного регулювання продовольчого ринку” розроблено стратегію державного регулювання продовольчого ринку, обґрунтовано концептуальні засади його регулювання, запропоновано заходи щодо удосконалення державного регулювання продовольчого ринку.

Забезпечення розвитку продовольчого ринку країни є важливою складовою діяльності держави і вимагає розробки відповідної стратегії. Актуальність стратегії державного регулювання продовольчого ринку обумовлена необхідністю формування аграрної (аграрно-продовольчої) доктрини України. До цього часу сучасна аграрна політика зводилась в основному до реформування земельних відносин, реорганізації та приватизації підприємств. Власне продовольчої політики як такої у держави не було. Крім того, стратегія державного регулювання продовольчого ринку має органічно вписуватись у модель соціально-економічного розвитку України і реалізовуватися в рамках її стратегії розвитку.

Практика реалізації державної стратегії регулювання продовольчого ринку повинна здійснюватися через систему конкретних заходів, механізмів, що реалізуються на основі якісних індикаторів і кількісних показників, які визначають параметри продовольчої безпеки. Така система становить основу і зміст агропродовольчої політики держави.

Процес вибору стратегії державного регулювання продовольчого ринку можна подати у вигляді трьох послідовних стадій: розробка, доведення та оцінка. Однак на практиці їх розділити досить важко, оскільки вони являють собою різні рівні аналізу та синтезу і на кожному з них використовуються різні методологічні принципи і підходи. На стадії розробки створюється загальний алгоритм досягнення визначених цілей. Наступна стадія передбачає його доопрацювання до рівня, що адекватно відображає цілі у всій їх різноманітності і складності. Оцінка є кульмінаційним моментом відбору стратегії, коли одержані альтернативи  старанно аналізуються і порівнюються за рівнем їх придатності для досягнення поставлених цілей. 

Генеральна стратегічна мета розвитку продовольчого ринку визначається із призначення даної системи і конкретизується на заданий період часу з позицій якісних критеріїв продовольчої безпеки. Її основним змістом є стійке (надійне, безперебійне), достатнє і якісне задоволення фізіологічних потреб різних соціальних груп населення необхідними (основними) продуктами харчування, виробленими підприємствами вітчизняного агропромислового комплексу, незалежно від платоспроможного попиту.

Реалізація поставленої мети пов’язана з фізичною та економічною доступністю продуктів харчування для населення. Фізична доступність має бути досягнута за рахунок безперебійного надходження продуктів харчування в місця їх споживання, а економічна – можливістю їх споживання громадянами при існуючих системі цін, рівні доходів, соціальної допомоги і пільг, а також засобів, що виділяються для харчування військовим та споживачам, що прирівнюються до них.

Іншою важливою вимогою розвитку продовольчого ринку є незалежність, яка передбачає задоволення потреб населення в життєво важливих продуктах харчування, вироблених підприємствами вітчизняного АПК. Ця вимога обумовлена вступом України у Світову організацію торгівлі, що не повинно знизити рівень самозабезпечення нашої країни власними продовольчими товарами. При цьому необхідно підкреслити, що в інтересах забезпечення продовольчої незалежності України необхідно протидіяти посиленню залежності вітчизняного сільського господарства, харчової та переробної промисловості від імпорту матеріально-технічних ресурсів.

В підтримці стабільності забезпечення населення продуктами харчування і недопущенні різких коливань цін особливу роль відіграє держава. Держава реалізує важливу умову розвитку продовольчого ринку – організацію ефективного контролю за якістю продуктів харчування на стадії їх виробництва та реалізації з метою захисту здоров’я населення.

Зіставлення цілей розвитку продовольчого ринку з реально існуючими показниками його стану дозволять сконструювати дерево цілей. На його першому рівні зосереджена генеральна мета, на другому – цілі таких підсистем: забезпечення, функціональної, цільової, регулювання, контролю. На третьому рівні розміщені цілі таких підсистем: споживання, виробництва, розподілу та збуту, продовольчих резервів, експортно-імпортної діяльності, земельних, технічних, кадрових, науково-інноваційних та інформаційних ресурсів.

Цілісність державної доктрини розвитку продовольчого ринку, за нашим переконанням, може забезпечити чітка концепція довготермінового економічного розвитку таких галузей, як сільське господарство, переробна промисловість, торгівля (на 20-30 років).

Зміст і структурна побудова такої концепції мають поєднувати: стан та проблеми розвитку сільського господарства, переробної промисловості, торгівлі;  економічні методи державного регулювання їх розвитку; розвиток багатоукладної економіки, підприємництва та малого бізнесу; формування продуктових підкомплексів з урахуванням кон’юнктури ринків та природоохоронних заходів; розвиток земельних відносин; ресурсне оновлення виробництва на основі застосування сучасних організаційних та технологічних систем; санація й реструктуризація підприємств сільського господарства, переробної промисловості, торгівлі; інвестиційні, кредитні та інноваційні проекти розвитку продуктових підкомплексів; економічний механізм державного регулювання інфраструктури ринку; інтеграція України до Європейського Союзу; організаційно-економічні проекти та механізми функціонування виробництва; наукове та кадрове забезпечення; соціальні перетворення на селі; організаційне й правове забезпечення програми; підтримка розвитку сільського господарства, переробної промисловості, торгівлі та їх структурної перебудови.

З метою розбудови ефективної системи фінансово-кредитного забезпечення агропромислового виробництва та формування продовольчого ринку у концепції слід передбачити: диференціацію відсоткових ставок за кредити залежно від швидкості обороту капіталу та запровадження пільгового оподаткування банківської діяльності; створення фонду кредитної підтримки суб’єктів, забезпечуючи кредитними ресурсами виробників аграрної продукції на конкурсних засадах; надання гарантій отримання ними кредитів у комерційних банках; часткове покриття державою відсоткових ставок за умови кредитування комплексно-цільових державних програм; освоєння імпортного кредитування під заставу земельних ділянок та права їх оренди; створення державного іпотечного (земельного) банку як центру фінансово-кредитного забезпечення аграрного сектору економіки; законодавче сприяння розвитку аграрних кредитних кооперативів і спілок, створення взаємних фондів та інших фінансово-кредитних структур; розвиток вексельної системи розрахунків, лізингових відносин та ринку цінних паперів, що визначається уповільненим рухом оборотних коштів сільському господарстві, переробній промисловості, торгівлі; формування страхової системи захисту інвестицій (національних і іноземних) в ці сфери.

Заходи щодо удосконалення державного регулювання продовольчого ринку в узагальненому вигляді визначаються за наступними напрямами: регулювання обсягу і структури виробництва, цін на сільськогосподарську продукцію; гарантоване забезпечення національного ринку продуктами харчування, доступність цін для пересічного споживача; збереження, захист і відновлення родючості ґрунтів, захист водних ресурсів, навколишнього середовища; організація та фінансування фундаментальних досліджень, стимулювання впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу; організація функціонування агрономічної та ветеринарної служб; субсидування фермерських господарств, пільгове оподаткування, кредитування, страхування врожаїв; розвиток виробничої та соціальної інфраструктури у сільській місцевості; організація транспортного обслуговування та зв’язку; медичне обслуговування сільського населення; контроль за якістю сільськогосподарської сировини та продуктів харчування; забезпечення зайнятості сільського населення; підготовка і перепідготовка кадрів для усіх суб’єктів інфраструктури продовольчого ринку; реалізація програм регіонального розвитку.