Механізми забезпечення державних соціальних гарантій у сфері охорони здоров’я

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, її науково-теоретичну і практичну значущість, охарактеризовано ступінь розробленості наукової теми, сформовано основні положення, які виносяться дисертантом на захист, вказано на зв'язок роботи з науковими програмами й темами, розкрито елементи наукової новизни та практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо їх апробації та опублікування.

У першому розділі «Теоретичні основи соціальних гарантій в ринковій економіці» визначено місце і роль соціальних гарантій в суспільному житті, досліджено призначення соціальних гарантій в економічній системі держави, а також становлення та розвиток системи соціальних гарантій населення в Україні.

Доведено, що соціальні гарантії на протязі років пройшли довгий шлях розвитку: від перших зародків теорії суспільного добробуту до існування держав з соціально-орієнтованою ринковою економікою, так званих „соціальних держав”. В наукових роботах виділяють декілька етапів розвитку соціальних гарантій. Перший етап охоплює ХVІІ – початок ХХ століття і характеризується відсутністю регулювання соціальних відносин, невтручанням держави в забезпечення соціального розвитку, результатом якого стало запровадження ідей держави суспільного добробуту, які передбачають, що за своїм призначенням уряд повинен взяти на себе матеріальне забезпечення людей, які самі неспроможні забезпечити належний рівень власного існування. Другий етап у формуванні соціальних гарантій пов’язаний з обмеженням втручання держави в соціальну сферу, який охоплював період безробіття 20-х років, світову економічну депресію і продовжувався до другої світової війни. Третій етап співпадає з початком другої світової війни і пов’язаний з формуванням нової системи соціальних гарантій. Третій етап характеризується активним втручанням держави в соціальну сферу. В цей період формуються різні організаційно-правові форми і інститути вирішення соціальних проблем, приймаються широкомасштабні соціальні програми. Четвертий етап формування соціальних гарантій характеризується посиленням індивідуальної відповідальності населення за своє соціальне забезпечення. Соціальні гарантії обов’язково закріплюються в Конституціях держав як їх зобов’язання у соціальній сфері. Така тенденція і пояснює виникнення феномену “соціальної держави”.

Визначено, що в розвинутих країнах з ринковою економікою склались різні моделі соціальних держав, соціальні гарантії в яких мають свої особливості. Моделі соціальних держав можна класифікувати за різними ознаками: за місцем соціальної політики серед національних пріоритетів; за особливостями соціальної політики; за розподілом соціальних функцій між державою, громадянським суспільством і підприємницьким сектором; за масштабами державного сектора, за обсягами ВВП, що підлягають перерозподілу, і часткою зайнятих у державному секторі. В залежності від цих особливостей вирізняють декілька моделей соціальних держав: ліберальну, солідарно-консервативну, соціал-демократичну.

Визначено також, що система соціальних гарантій в різних країнах має свої особливості. Але можна визначити загальні критерії їх класифікації: за фінансовою ознакою, за необхідністю виконання, за галузевою ознакою, за цільовим призначенням, за тривалістю їх надання, за типом затрат на їх фінансування.

Досліджено, що механізми існуючої системи соціального захисту в Україні вичерпали себе і обумовили негативні тенденції: зростання заборгованості по виплатах, випадки нецільового використання страхових коштів; невідповідність форм управління фондами існуючій системі формування коштів цих фондів, які в свою чергу, зумовили її реформування в частині пенсійного страхування, страхування від безробіття, страхування здоров’я та страхування від нещасного випадку на виробництві.

Доведено, що в процесі реформування системи соціального захисту населення орієнтиром може бути перегляд соціальної політики, який має місце в багатьох західноєвропейських державах, в бік децентралізації, соціального партнерства між державою, працедавцями, працівниками та солідарності, в основу якої покладено пошук рівноваги між особистою відповідальністю громадянина за власне соціальне становище та колективною відповідальністю суспільства за рівень життя кожної окремої людини.

Відповідно повинні поєднуватися джерела фінансування соціальних гарантій населення. Поряд з бюджетними коштами повинні залучатися позабюджетні, а також власні кошти громадян для фінансування соціальних гарантій, особливо у сфері охорони здоров’я, які стосуються таких небезпечних захворювань як туберкульоз.

У другому розділі «Аналіз механізмів забезпечення державних соціальних гарантій населення в регіоні» проаналізовано виконання програм соціального захисту населення в регіоні в контексті стану його охорони здоров’я. Визначено передумови формування регіональної програми подолання епідемії туберкульозу в Донецькій області.