Механізми державного управління соціальним захистом інвалідів в Україні

Короткий зміст

У вступі розкрито сутність і стан проблеми, що розв’язується, обгрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету і завдання дослідження, його наукову новизну, встановлено практичну значущість отриманих результатів, наведено дані щодо їх апробації.

У першому розділі – „Теоретичні засади державного управління соціальним захистом інвалідів” – викладено засади державного управління соціальним захистом, окреслено поняття та сутність державного управління соціальним захистом інвалідів. Осіб з інвалідністю представлено одночасно як об’єктів і суб’єктів соціальної політики держави. Розглянуто еволюцію концепції інвалідності, проаналізовано міжнародний досвід соціального захисту інвалідів та надано оцінку можливості його застосування в Україні.

Тенденція до збільшення кількості непрацездатних громадян та осіб похилого віку турбує політиків, фахівців державного управління, соціологів, економістів, демографів, які добре розуміють її негативні наслідки. Працездатне населення, в умовах зменшення його чисельності, опиняється в невигідному становищі стосовно податків та соціальних трансфертів на соціальне страхування. Суспільство з великою кількістю непрацездатних громадян вимагає постійного збільшення видатків на соціальний захист, що стає суттєвим тягарем навіть для країн з високорозвиненою економікою. Ця проблема є особливо актуальною для України.

У теперішній час проблематика соціального захисту інвалідів розробляється вітчизняними і зарубіжними вченими в основному стосовно його юридичних та політичних аспектів. При цьому з поля зору дослідників, як правило, випадають управлінські аспекти. Отже, потребують конкретизації завдання та механізми державного управління у цій сфері.

Визначено коло завдань державного управління соціальним захистом інвалідів, серед яких забезпечення умов для реалізації державної політики у цій сфері; організація ефективної медичної реабілітації осіб з інвалідністю; формування системи комплексної соціальної реабілітації інвалідів; здійснення професійно-трудової реабілітації та працевлаштування інвалідів; запобігання інвалідності, зниження її рівня; подальше вдосконалення соціального захисту інвалідів та його складових – соціального забезпечення, соціальної допомоги та соціальних послуг; розробка і впровадження найбільш ефективних моделей державного управління системою соціального захисту інвалідів.

Проведено аналіз понятійного апарату за темою дослідження. Наведено тлумачення терміна „соціальний захист” як сукупності заходів, що вживаються в суспiльствi для захисту громадян вiд таких соцiальних ризикiв, як втрата роботи, iнвалiднiсть, хвороби, втрата годувальника тощо. Водночас переважна більшість дослідників розуміють соцiальний захист як комплекс органiзацiйно-правових та соціально-економiчних заходiв, що закріплені законодавчо та спрямовані на забезпечення захисту життя, здоров’я та добробуту населення за конкретних економічних умов.

Запропоновано авторське визначення поняття „соціальний захист інвалідів” як діяльність держави, що полягає у розробці заходів, створенні відповідних інститутів, застосуванні механізмів, призначених забезпечувати життєві та соціальні потреби інвалідів, реалізовувати громадянські права і свободи, створювати рівні можливості для їх інтеграції в суспільство.

Державне управління системою соціального захисту інвалідів визначено як цілеспрямовану організаційно-координуючу діяльність спеціально уповноважених органів на всіх рівнях державної влади та місцевого самоврядування шляхом прийняття управлінських рішень щодо розробки та виконання актів законодавства, власних рішень і завдань, створення умов для функціонування механізмів управління, спрямованих на раціональне та ефективне використання наявних ресурсів з метою забезпечення умов для реалізації державної політики соціального захисту інвалідів.

Механізми державного управління соціальним захистом інвалідів запропоновано розподіляти за ознакою функцій на програмно-цільові, організаційні, економічні, соціально-психологічні, адміністративні.

На статистичному матеріалі доведено, що кількість інвалідів в Україні зростає. Якщо на початку 90-х років минулого століття загальна чисельність інвалідів в Україні становила близько 3% всього населення, або 1,50 млн. осіб, то у 2008 році їх чисельність дорівнювала 2,65 млн. осіб, або 5,3% усього населення, тобто зросла майже у 1,6 раза.

Наголошено, що основними причинами інвалідності на рівні суспільства є інтенсивний розвиток урбаністичних процесів, техніки, транспорту, а також участь у військових конфліктах. Напружений стан довкілля, зростання антропогенного навантаження, екологічні катастрофи на зразок Чорнобильської, у свою чергу, призводять до зростання кількості генетичних патологій.