УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ НЕПРИБУТКОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено стан її наукового опрацювання, розкрито зв'язок з науковими програмами, сформульовані мета і завдання роботи, об'єкт, предмет, методи дослідження, розкрито наукову новизну  та практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі – “Державна регуляторна політика в умовах самоорганізації населення” – розглянуто неприбуткову сферу як об’єкт державного регулювання, теоретичні засади взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та НПО, сутність та складові механізму державного регулювання їх діяльності. Зарубіжний та вітчизняний досвід державотворення засвідчує, що діяльність НПО є важливою умовою демократичного розвитку держави. Хоча в Україні їх мережа щорічно розширюється, вони ще не повною мірою реалізують свій потенціал. Законодавство та адміністративні процедури мають гарантувати цим організаціям незалежність, доки останні діють у межах закону, займатися усіма видами діяльності, необхідними для досягнення мети. Для того, щоб потенціал НПО використовувався якнайкраще, слід створити сприятливі умови, сформувати механізми комунікації органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

В Україні поки що відсутні базові передумови щодо забезпечення стабільності НПО. Порівняно з іншими країнами Центральної і Східної Європи, в нашій державі досить повільно йде процес їх організаційного оформлення. Для регулювання органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування діяльності НПО доцільно використовувати такі методи, як прямі та непрямі (за формами впливу); правові, адміністративні, економічні, пропагандистські (залежно від засобів впливу).

Нерозвиненість суспільних інститутів, глибока економічна криза в Україні створюють для НПО складні умови функціонування. У розвинутому демократичному суспільстві неприбуткові організації відіграють важливу соціальну роль як суб’єкти господарювання, діяльність яких відповідає людським і соціальним потребам та забезпечує вирішення життєво важливих проблем суспільства; як об'єднання громадян, яке дозволяє їм домагатися фінансового покращення та захищати інтереси різних соціальних груп; як комунікативні інститути, які забезпечують людям спілкування з однодумцями та самовиявлення; як інтегративна система, яка об'єднує людей за ознакою їх інтересів, змінюючи та підтримуючи громаду; як джерело додаткових робочих місць. Тому НПО потребують всілякої державної підтримки.

У другому розділі – “Сучасний стан та перспективи розвитку неприбуткових організацій в Україні і світі” – проаналізовано структурні та інституційні особливості функціонування суб’єктів “третього сектора”, узагальнено світовий досвід та нормативно-правові засади державного регулювання їх діяльності. Одним із головних чинників визначення стану та оцінки результативності державного регулювання діяльності НПО є удосконалення законодавчої бази, що впорядковувала б їх діяльність та регламентувала умови участі в реалізації програм соціально-економічного розвитку України, її регіонів, окремих територіальних громад, закріплювала б за ними набір певних соціальних послуг, які можуть надаватися, сферу компетенції, відповідальності тощо. Для цього, в першу чергу, потрібно прийняти Закон України "Про неприбуткові організації". Найпоширенішим видом НПО є кредитні спілки – громадські організації, головною метою яких є фінансовий і соціальний захист їх членів шляхом залучення особистих заощаджень громадян для взаємного кредитування. За статусом кредитні спілки є громадськими організаціями, а за природою – фінансовими кооперативами. За напрямком діяльності вони можуть надавати кредити фізичним особам на споживчі потреби, а крім того, в останні роки помітною стала тенденція до збільшення частки позичок з метою розвитку приватного підприємництва. Часто позичка кредитної спілки стає стартовим капіталом, завдяки чому громадяни можуть започаткувати власну справу, поновити оборотні кошти приватного підприємства чи фермерського господарства.

В Україні спостерігається швидкий розвиток кредитно-кооперативного руху та мережі кредитних спілок, що зумовлено, з одного боку, зацікавленістю громадян щодо надійного розміщення власних заощаджень, а з іншого, – реальною можливістю отримання кредитів на вигідних для пересічних людей умовах. Таких послуг на фінансовому ринку України, крім кредитних спілок, не надають жодні інші фінансові інституції. Кредитні спілки не тільки задовольняють потреби громадян, в першу чергу, соціально незахищених, у необхідних фінансових послугах, але й дають додатковий поштовх розвитку підприємництва, створюють основи фінансової незалежності її членів. Через кредитні спілки, у разі неспроможності держави допомогти, громадяни мають можливість допомагати один одному, полегшуючи цим власне життя, – а це є основним призначенням спілок.

Для того, щоб кредитні спілки могли стабільно працювати і виконувати свої функції, органам державної влади та органам місцевого самоврядування потрібно вирішити актуальні для даних установ проблеми: підтримати їх діяльність як громадських фінансових установ; сформувати необхідну законодавчу і нормативно-правову базу діяльності; створити систему державного регулювання; сприяти розв’язанню внутрішніх проблем, пов’язаних з недовірою людей до влади і підприємництва, обмеженням послуг, інвестуванням та тимчасовим розміщенням вільних коштів, бухгалтерським обліком у зв'язку з переходом на нові стандарти, лімітуванням залишків готівки в касі, оподаткуванням та ін.

В Україні існує декілька істотних перешкод на шляху прямого фінансування діяльності НПО з місцевих бюджетів у формі тендерів і грантів. По-перше, правила закупівлі за бюджетні кошти стосуються безпосередньо лише суб'єктів підприємництва, а питання правоспроможності НПО продавати свої товари та послуги українське законодавство остаточно ще не врегульовує. По-друге, формування місцевих бюджетів є доволі складним процесом, у який можуть серйозно втрутитися органи державної виконавчої влади, а за відсутності стабільного бюджетного фінансування важко спрогнозувати процедури й наслідки прямої допомоги щодо виконання органами місцевого самоврядування бюджетних програм. По-третє, незначна кількість НПО має у своєму розпорядженні достатньо ефективний фінансовий менеджмент і юридичну підтримку. По-четверте, доволі часто неприбуткові організації потребують не коштів, а інших ресурсів, які можна отримати саме через місцевий бюджет, як-от: передати у безоплатне користування обладнання, закуплене коштом державного чи місцевих бюджетів, або майно, яке є комунальною власністю (приміщення тощо). Тому найпростішою формою співпраці є передача неприбутковим організаціям комунальної власності чи майна в безоплатне користування.

Співпраця органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з НПО є важливим чинником впливу на спроможність останніх представляти та захищати інтереси клієнтів і формування демократичного суспільства. Для багатьох НПО продуктивна співпраця з місцевою владою відкриває можливість отримати фінансування з місцевих джерел для надання соціальних послуг. Тільки за умови залучення державного сектора до вирішення проблем „третього сектора” можна розраховувати на підвищення ефективності його впливу на забезпечення стабільності територіальних громад.

Доведено, що формування НПО в Україні часто носить спонтанний характер і супроводжується великою кількістю проблем, у тому числі у сфері правового регулювання.

Відсутність необхідного правового забезпечення підприємництва не дозволяє належним чином регулювати діяльність НПО та  надавати їм відповідні пільги. Українські неприбуткові організації, як правило, працюють ще розрізнено, що призводить до самоізоляції і неефективної діяльності. Тому вітчизняне законодавство потребує удосконалення на засадах системного підходу.

У третьому розділі – “Напрями удосконалення механізмів державного регулювання діяльності неприбуткових організацій” – розглянуто сучасні підходи до формування організаційно-правового механізму державного регулювання діяльності неприбуткових організацій, підвищення ефективності взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування з ними, забезпечення життєздатності суб’єктів господарювання в умовах глобальної конкуренції.

Для України процес визрівання і становлення громадянського суспільства є необхідною передумовою її переходу до правової держави. Деякі спроби запровадити принципи правової держави без наявних структур громадянського суспільства на практиці виявилися лише деклараціями, не підкріпленими соціально-економічними перетвореннями. Формування громадянського суспільства в нашій державі матиме тривалий характер, оскільки тоталітаризм не створив передумови для його більш швидкого визрівання. Процес формування громадянського суспільства в Україні включає взаємодію держави та неприбуткових організацій. У межах своєї компетенції НПО, які  на добровільних засадах об'єднують громадян і є представницькими і демократичними інститутами, займаються безпосередньо вирішенням проблем громадянського суспільства, ризикують й експериментують, оцінюють результати своєї діяльності, є відкритими й прозорими; підзвітними суспільству, бажають працювати без грантів, співпрацюють з урядом, органами управління фінансовою системою і фінансовими інститутами. Водночас чимало людей розуміють, що вирішення проблем громадянського суспільства не можна перекласти тільки на уряд, адже і самі неприбуткові організації мають підтримувати ідею формування громадянського суспільства.

Одним із шляхів удосконалення механізму державного регулювання НПО є надання податкових пільг, що вимагає врахування відповідних норм у Податковому кодексі та прийняття Закону України “Про неприбуткові організації”, наближення його до світових, зокрема, європейських стандартів, використовуючи при цьому досвід держав з розвинутою демократією. Закони повинні обслуговувати самостійність і незалежність НПО на основі підвищення їх відповідальності і прозорості.