РОЗВИТОК СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

Короткий зміст

У вступі розкрито актуальність теми, сформульовано мету і завдання, викладено методологію і методику дослідження, обґрунтовано наукову новизну і практичну значимість отриманих результатів дослідження і положень, що виносяться на захист.

В першому розділі “Теоретичні засади державного регулювання інвестиційної діяльності малого підприємства” розкрито сутність інвестицій як об’єкта державного управління та визначено особливості системи державного регулювання інвестиційної діяльності малого підприємництва.

Визначено, що для задоволення власних потреб приватні підприємства і акціонерні товариства прагнуть мати будівлі, машини і устаткування, комунікаційні, інформаційні системи для реалізації своїх виробничих цілей. Уряд задовольняє матеріальні потреби громадян своєї держави або, переслідуючи інші цілі, прагне будувати автомобільні і залізні дороги, лікарні, школи, стадіони, підтримувати армію і міліцію. Для здійснення цього необхідні ресурси, які запропоновано розділити на декілька категорій: інформаційні; матеріальні; людські.

На підставі проведених досліджень встановлено, що процес виробництва і накопичення засобів є інвестуванням. Уточнено наступні моменти: по-перше, інвестиційні товари відрізняються від споживчих товарів тим, що останні задовольняють потреби споживачів безпосередньо, а перші роблять це побічно, забезпечуючи виробництво споживчих товарів; по-друге, термін «капітал» не має на увазі гроші: реальний капітал - інструменти, машини і інші засоби і предмети праці - це економічний ресурс, який надається споживачеві в обмін на грошовий дохід; по-третє, інвестор (юридична або фізична особа, яка здійснює інвестиції) передає свої права на гроші і взамін набуває прав на майбутній дохід, тобто реалізує свою кінцеву мету - збільшення реального капіталу.

Слід зазначити відмінності між зрівнюваними спекуляціями і інвестиціями. По-перше, це ступінь ризику, який при інвестуванні збалансується очікуваним доходом, а спекуляція не має межі ризику, вона припускає відсутність жорсткого зв’язку між майбутнім доходом і ризиком. По-друге, мета інвестицій - майбутній дохід стабільний і достатньо високого рівня. Спекуляція ж не має мети в майбутньому прибутку, її рушійним мотивом є ринковий рух цін, тобто купити дешевше, продати дорожче. По-третє, різниця в тимчасовому періоді, тривалий період вкладення грошей означає, що вони інвестовані, спекуляція ж припускає отримання прибутку в короткостроковому періоді. Через високий динамізм інвестиційних ресурсів як в тимчасовому аспекті, так і за економічним змістом, а цей очевидний факт, пов’язаний, по-перше, з циклічним розвитком економіки, її підйомами і спадами, по-друге, із зміною рівнів прибутковості різних її сфер, необхідний чіткий економічний механізм управління і регулювання інвестиційної діяльності, сприяючий стимулюванню економічного зростання, створенню сприятливого інвестиційного клімату.

Встановлено, що державне регулювання інвестиційної діяльності охоплює регулювання умов останньої, а також пряме управління державними інвестиціями за допомогою системи податків з диференціацією об’єктів і суб’єктів оподаткування, податкових ставок і пільг. Для регулювання інвестиційного попиту може вводитися диференційований податок на інвестиції; здійснюватись спеціальна амортизаційна політика, у тому числі з прискореною амортизацією основних фондів. При цьому пільги щодо амортизації можуть встановлюватися диференційовано для окремих галузей і сфер економіки, елементів основних фондів, видів устаткування шляхом надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв; здійснення кредитної політики; впровадження державних норм і стандартів, антимонопольних заходів; приватизації державної власності, включаючи незавершене будівництво; здійснення політики ціноутворення; створення певних умов користування землею та іншими природними ресурсами; експортування інвестиційних проектів.

Державними інвестиціями безпосередньо управляють державні органи. Таке управління охоплює планування, визначення умов і здійснення конкретних заходів щодо інвестування коштів бюджету і позабюджетних фондів, а також інших коштів, залучених на добровільних засадах.

Визначено, що головним питанням державної інвестиційної політики є встановлення пріоритетних сфер та об’єктів інвестування, які мають відповідати як довготривалим національним інтересам держави, так і тим невідкладним завданням, які випливають із сучасного стану та структури економіки України. У державній програмі визначено основні пріоритетні сфери інвестиційної діяльності: агропромисловий комплекс (високопродуктивні агротехнології, модернізація підприємств переробної та харчової промисловості, виробництво тари, сільськогосподарське машинобудування, міні-цехи фермерських господарств, хімічні засоби захисту рослин); медична та мікробіологічна промисловість; легка промисловість; лісо- промисловий комплекс; машинобудування; транспортна інфраструктура тощо. Проте, хоч які важливі є ці пріоритети, однак вони створюють враження вибраних випадково, незрозумілим є загальний критерій їх визначення. На думку багатьох українських економістів наведений перелік є необґрунтованим, занадто деталізованим, розгалуженим, складним для практичної реалізації. Саме тому інвестиційна політика, що проводилась у державі, досі не дала позитивних результатів щодо трансформації структури економіки України.

Зроблено висновок, що для забезпечення інвестиційної діяльності малого підприємництва з урахуванням суспільних інтересів у масштабі країни спроможна лише держава, як виразник таких інтересів. У зв’язку з цим українським законодавством передбачається державне регулювання інвестиційної діяльності малого підприємництва.

Визначено, що система державного регулювання інвестиційної діяльності малого підприємництва є сукупністю наступних елементів: органів законодавчої і виконавчої влади; створених органами влади підприємств, організацій, установ; громадських організацій з надання підтримки суб’єктам малого підприємництва, які на основі чинного законодавства беруть участь у виробленні і реалізації управлінських рішень як рівноправні партнери державних органів; крупного бізнесу, який бере участь в заходах, які ініціюються державою, щодо розвитку малого підприємництва.

В ході дослідження визначено, що слабкий розвиток системи державного економічного регулювання інвестиційної діяльності малих підприємств був обумовлений: існуючою практикою отримання кредитів і інвестицій; сильним податковим тягарем, відсутністю надійних правових гарантій і нестабільністю законодавства; тиском кримінальних структур; адміністративними бар’єрами для розвитку малого підприємництва в регіонах; нерозвиненістю ринку різного роду фінансово-кредитних послуг; браком кваліфікованих кадрів, недостатньою їх соціальною захищеністю.

Встановлено, що основною метою системи державного економічного регулювання інвестиційної діяльності на новому ступені розвитку малих підприємств було створення сприятливого інвестиційно-фінансового клімату для створення і підвищення стійкості і динамічного розвитку малого бізнесу. Завданням структурної перебудови і економічного зростання економіки країни, повинен бути розроблений ефективний механізм реалізації економічної політики держави в інвестиційній сфері малого бізнесу.

Ефективність означає, що механізм націлений на використання синергетичного ефекту від взаємодії елементів триланкової вертикально інтегрованої системи підтримки малого підприємництва, яка включає державний, регіональний і муніципальний рівні, має чітку організацію і технологію ухвалення рішень, створені управлінські ланки, утворені «вертикалі» і «горизонталі» по ухваленню і виконанню управлінських рішень, розроблені норми, внутрішні стандарти і інша нормативна документація для управління і так далі. На всіх рівнях управління (державному, регіональному і муніципальному) забезпечено узгодження інтересів держави і малих підприємств.

В другому розділі “Розвиток державного регулювання і методів економічного стимулювання інвестиційної діяльності малого підприємництва” здійснено аналіз сучасного стану системи державного регулювання інвестиційної діяльності малого підприємництва, розглянуто методи державного стимулювання та форми державного регулювання системи інвестиційної діяльності малого підприємництва.

Визначено, що державна фінансова підтримка малого підприємництва на сьогодні залишається більше декларативною, ніж реальною. Не враховуючи 2003 рік, коли фінансування було на рівні 80%, в усі інші роки, з 2001 по теперішній час, фінансування заходів Програми складало від 0 до 18% від загальної потреби, що звичайно вплинуло на якість її результатів. У 2007-2008 роках – це 1,8-2 млн. грн., що складає лише 1% від необхідної суми. У 2009 році в умовах фінансової кризи, коли при належній підтримці з боку держави саме розвиток малого підприємництва може забезпечити робочими місцями мільйони вивільнених працівників і при незначних фінансових вливаннях створити умови для поповнення бюджетів усіх рівнів, Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» на фінансування заходів Національної програми взагалі передбачено лише 400 тис. грн. (рис. 1).

Адже в усіх програмах Уряду, Указах Президента, законодавчих актах, програмах політичних партій мале підприємництво визначається пріоритетом розвитку української економіки. Але в реальності усе виглядає інакше.