ФОРМУВАННЯ ПРОГРАМ МІСЦЕВОГО РОЗВИТКУ: ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРИКЛАДНІ ЗАСАДИ

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, його мету і завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення отриманих результатів, наведено дані про їх апробацію.

У першому розділі – “Аналіз теоретико-методологічних аспектів формування програм територіального розвитку” - систематизовано положення законодавчих актів щодо формування програм територіального розвитку, узагальнено проблеми програмованого управління місцевим розвитком у вітчизняній літературі та здійснено огляд науково-теоретичних праць зарубіжних авторів з досліджуваної проблеми.

Систематизація положень законодавчих актів щодо формування та реалізації програм місцевого розвитку свідчить, що в Україні закладено правові основи програмованого розвитку територій, у яких базовими положеннями є такі:

-          формування програм місцевого розвитку віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад;

-          у системі місцевого самоврядування кошти бюджету розвитку спрямовуються на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов'язаних із здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльності;

-          до основних принципів, на яких базується державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку віднесено наступні: цілісності, об'єктивності, науковості, гласності, самостійності, рівності, дотримання загальнодержавних інтересів;

-          визначено правові, економічні та організаційні засади реалізації державної регіональної політики щодо стимулювання розвитку регіонів на основі програмно-цільового підходу до розв'язання проблем соціально-економічного розвитку, створення сприятливого інвестиційного середовища в регіонах;

-          важливою складовою системи державного регулювання у сфері програмованого розвитку територій можна вважати правові норми стосовно засад розроблення, затвердження та виконання державних цільових програм.

Усебічний логіко-системний аналіз літературних дже­рел за темою досліджень показав, що в центрі уваги науковців були такі важливі питання:

-            розробки програмного розрізу економічного і соціального розвитку територій на основі аналізу проблемних ситуацій розвитку соціально-економічної територіальної системи (О.Я.Лазор, В.С.Боголюбов, Е.Б.Кубко);

-            місцева проблемна ситуація під якою розуміють ту, що склалася в даний час або її частину, збереження або посилення яких відповідно до існуючих тенденцій, призведе до погіршення характеристик соціально-економічної територіальної системи, які зумовлюють її якісну визначеність, життєздатність і цілісність і створює загрозу її існуванню;

-            проблемна ситуація виявляється у вигляді різноманітних соціально-економічних явищ, які спостерігаються і на підставі яких формується уявлення про неї, а також формулюється проблема, яка підлягає програмованому вирішенню (В.В.Іванов, А.Н.Коробов, В.Ю.Керецман);

-            програмований підхід до вирішення проблемної ситуації має певну структуру: об'єктну, функціональну і хроноструктуру (М.Вуйчік);

-            до важливих аспектів програмованого підходу відносять чинники вирішення проблемної ситуації, визначення механізму формування переваг суб'єкта управління, проблемні властивості розвитку соціально-економічної територіальної системи (О.Ю.Оболенський, М.В.Постовий, Т.Й.Бартік, В.Г.Фрей).

Історико-логічний аналіз літератури з досліджуваної теми показує, що питання формування програм місцевого розвитку в теоретичному та прикладному аспектах в Україні та в зарубіжних країнах вивчалось побіжно. Поза увагою дослідників залишилися важливі напрями, що потребують наукового дослідження, зокрема:

-            використання системного підходу до формування регіональних та місцевих програм;

-            характеристика місцевих програм соціально-економічного розвитку як об'єкта управління та їх класифікація;

-            моделювання соціально-економічної системи адміністративно-територіальної одиниці;

-            визначення принципів аналізу місцевих проблем для їх програмованого розв’язання;

-            особливості організаційно-економічного управління місцевими програмами соціально-економічного розвитку;

-            визначення форми побудови дерева цілей для вирішення проблеми цілепокладання щодо програмованого територіального розвитку;

-            розробка заходів до програм соціально-економічного розвитку.

У другому розділі – “Теоретичні аспекти програмованого розвитку в місцевому самоврядуванні” – висвітлено особливості використання системного підходу до формування місцевих програм, розглянуто місцеві програми розвитку як об'єкт управління та здійснено їх класифікацію, проведено моделювання соціально-економічної системи адміністративно-територіальної одиниці й сформульовано принципи аналізу місцевих проблем для їх програмованого вирішення.

Доведено, що системний підхід до формування програм соціально-економічного розвитку на регіональному та місцевому рівнях має базуватися на таких наукових принципах.

Принцип подвійного розгляду, згідно з яким розроблення програм соціального і економічного розвитку має розглядатись з двох точок зору: як підсистема управління територіальним розвитком у цілому і як інформаційна система. Це дає змогу визначити і об¢єднати  дві групи критеріїв оцінювання системи розроблення програм.

Принцип необхідної різноманітності, який полягає у тому, що між об'єктом і блоком програмування має існувати певна відповідність - чим ближче різноманітність (кількість визначених станів) блоку до різноманітності об'єкта, тим краще блок програмування виконує свої функції.

Принцип зовнішнього доповнення, який  визначено відповідно до положення, що система управління (та програмування) територіальним розвитком ніколи не зможе повністю охопити своєю різноманітністю різноманітність об'єктів. Неповноту опису об'єктів мають доповнювати моделі вірогідності, переважно оцінки, і управлінські рішення, ухвалені представницькими органами місцевого самоврядування.

Загальне завдання щодо розроблення програми представлено парою i де  множина прийнятних варіантів програми, а   - переваги, задані на цій множині. Множина  виражає структуру і динаміку системи ресурсів .  У цьому разі необхідно визначити "зовнішні" критерії стратегічного планування - критерії якості програми. Вони можуть мати різну форму, від якої залежить постановка загального завдання щодо програмованого територіального розвитку.

Логіка розробки програми має базуватись на поєднанні двох напрямів, один з яких виражає цілі програми, а других - порядок розподілу наявних місцевих ресурсів відповідно до цих цілей. У зв’язку з цим запропоновано внести зміни в процеси програмування. Вони стосуються реалізації підходу, що базується не тільки на прогнозах і попередньому  взаємопов'язуванні цілей з ресурсами, до складання програми, а й на використанні системного аналізу стану територіального розвитку, на моделюванні соціально-економічних процесів на об’єктах удосконалення, а також стратегічному плануванні.

На сучасному етапі реалізації програмованого підходу до територіального розвитку висуваються нові вимоги до інформаційної бази, економіко-математичних методів і моделей, до організації процесу стратегічного планування.  Ці вимоги конкретизуються "внутрішніми" критеріями програмування як інформаційної системи.

У процесі розгляду місцевих цільових програм як об'єкта управління встановлено, що проблемний напрям у забезпеченні соціально-економічного розвитку потребує створення адекватних його сутності форм управління.

Розглядаючи місцеву цільову програму як самостійний організаційно-управлінський об'єкт, варто виділяти: 1) внутрішню структуру заходів, які входять до програми; 2) показники, форми і методи планування, аналізу й оцінки програми; 3) порядок виділення і розподілу ресурсів на реалізацію програми й економічний механізм її здійснення; 4) систему організації управління програмою.

Таким чином, якщо в основі лінійно-функціональної структури покладено управління внутрішньою складною багатоцільовою соціально-економічною територіальною системою як стабільним об'єктом із змінюваними завданнями, то програмно-цільові структури призначені для комплексного управління динамічною сукупністю об'єктів, орієнтованих на одну кінцеву ціль, визначену в часі. Сутність і призначення згаданої структури полягають саме в підході до процесу управління як до цілісної динамічної системи і виявленні в ній взаємозв'язків і залежностей, що забезпечують найбільш ефективне досягнення поставленої мети.