Формування Державної політики заЙнятості сільського населення

Короткий зміст

У вступі розкрито сутність і стан проблеми, що вирішується; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну; встановлено практичну корисність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.

У першому розділі – “Теоретико-методичні основи державного регулювання зайнятості сільського населення” – викладено теоретико-методологічну базу досліджень державного регулювання зайнятості сільського населення.

Оптимальна зайнятість населення передбачає підвищення частки приватного сектора в економіці, створення інфраструктури для ефективного функціонування ринку праці.

У зв'язку з цим необхідно визначити в сільському господарстві стратегію короткострокового і середньострокового розвитку у сфері зайнятості, що передбачає вибір оптимальної моделі зайнятості, створення соціально-економічного і правового механізму регулювання трудових ресурсів. При цьому доцільно, як нам видається, дотримуватися таких основоположних принципів:

-     стабільне зростання економіки. Це означає, що пріоритетом у стратегії зайнятості може бути ефективне функціонування економічної системи як базису: чим сильніше економіка, тим менш проблематичною є зайнятість. Для кожного рівня розвитку економіки характерний і відповідний рівень зайнятості, що є для неї природним, тому продуктивна зайнятість завжди зводиться до стійкого розвитку суспільного виробництва, підвищення його ефективності;

-     обґрунтованість організаційно-економічних заходів, що приймаються. Тут йдеться про те, що кожне економічне рішення має проходити державну експертизу з погляду його активної дії на мотивацію праці, на якнайповніше використання всіх його потенційних ресурсів, підвищення гнучкості ринку праці. Так, наприклад, якщо вводиться контроль або обмеження розмірів заробітної плати по сферах і галузях економіки, то бажано одночасно проводити зниження податкових ставок, індексацію мінімального рівня винагороди за працю;

-    комплексність ухвалених рішень. Виробництво, що розвивається, економічне зростання з погляду зайнятості повинні поєднувати в собі елементи як попиту на робочу силу, так і її пропозиції. На перехідному етапі від «плану до ринку» рішення щодо економічної політики і у сфері зайнятості залежно від ситуації, що складається, мають бути комплексними. В єдності і комплексі вони повинні бути спрямовані на проведення ефективної структурної перебудови, формування і розвиток ринку праці;

-    дотримання принципу регіональності. Це означає, що, з одного боку, потрібно враховувати регіональний характер становлення ринку праці, а з іншого – необхідність комплексного підходу до проблеми зайнятості в регіоні, задовольняючи інтереси в питаннях працезабезпечення як зайнятого, так і незайнятого населення.

Основними державними пріоритетами у сфері регулювання зайнятості сільського населення мають бути: забезпечення раціональної зайнятості і вільного вибору роду діяльності та професії; визначення кількості максимально можливих безробітних; активна боротьба всіма засобами із застійним безробіттям; створення стимулу для активного пошуку роботи тим, хто реально виявився незайнятим суспільно корисною працею. Для цього потрібний дієвий механізм стимулювання зайнятості: підтримка як державою, так і недержавними структурами малого і середнього бізнесу, індивідуального підприємництва; заохочення і допомога тим, хто створює нові робочі місця; розвиток системи мікрокредитів; організація суспільних робіт із залученням осіб, які виявилися безробітними впродовж тривалого часу; встановлення квоти для осіб, слабозахищених на ринку праці через невисоку професійну підготовку, недостатній досвід, не адаптованість до нових економічних умов; орієнтація системи підготовки і перепідготовки безробітних відповідно до потреб ринку праці; розробка механізмів удосконалення трудової міграції, захист внутрішнього ринку праці за допомогою ліцензування діяльності із залучення іноземної робочої сили і контролю за її використанням.

Розглядаючи проблему зайнятості, необхідно враховувати особливості способу життя сільського населення, які виражаються в такому: незвичайний режим життя, пов'язаний із щоденним виконанням певної роботи, з необхідністю вести господарство для отримання доходів як в натуральному, так і в грошовому виразі для життєзабезпечення, за участю всіх членів сім'ї в трудовій діяльності; наявність різноманітних практичних навиків і специфічних знань про природу, про способи, прийоми і методи ведення сільського господарства і даної місцевості, які накопичуються і передаються з покоління в покоління; соціальна значущість трудової діяльності сільської сім'ї, що є основним джерелом доходу в сімейному бюджеті.

При розгляді проблеми зайнятості сільського населення необхідно мати на увазі взаємодію трьох основних суб'єктів економіки і різні вектори їх інтересів щодо питань зайнятості. Суб'єкти: населення, бізнес і держава. У кожного з них свої інтереси у відносинах зайнятості, свої чинники і критерії участі трудових ресурсів у трудовій діяльності. Необхідні чинники і умови зайнятості сільського населення з погляду сільського жителя: наявність землі і природних ресурсів, їх економічна і юридична доступність до використання, прибутковість (наявність прийнятної земельної ренти); виконання органами влади своїх функцій з реалізації та захисту прав громадян на повну, продуктивну і вільно вибрану зайнятість; професійно-кваліфікаційні навики роботи в умовах сільської місцевості; наявність на селі соціальної інфраструктури (житло, засоби комунікацій, сфера освіти, медичне обслуговування, сфера культури). Чинники і умови зайнятості сільського населення з погляду держави (суспільства): сприятлива демографічна ситуація на селі, що забезпечує адекватну обсягу ринку праці пропозицію робочої сили; наявність робочих місць у сільській економіці і платоспроможного попиту на робочу силу; ефективний розвиток виробництва товарів і послуг у різних сферах економіки села; відповідність професійно-кваліфікаційних характеристик робочої сили вимогам ринку праці; наявність соціально-інженерної інфраструктури, доступного житла і екологічної безпеки життєдіяльності на селі; конкурентоспроможний ринок вітчизняної продукції в умовах вільної конкуренції; дотримання суб'єктами економіки юридичних норм і законів господарської діяльності.

Чинники й умови зайнятості сільського населення, що є важливими для підприємця – великого власника засобів виробництва: наявність вільної робочої сили, необхідних професійно-кваліфікаційних характеристик, і наявність активного попиту на робочі місця; захист приватної власності, наявність ринку землі і капіталу; відсутність адміністративних бар'єрів для бізнесу; оптимальна структура виробництва і ефективна система трудової мотивації; наявність ефективного попиту місцевого сільського населення на товари і послуги; наявність соціальної інфраструктури для припливу і закріплення робочої сили, якої не вистачає.

Незважаючи на відмінності на користь окремих суб'єктів економіки, що взаємодіють у сфері зайнятості сільського населення, необхідно виділити деякі загальні чинники і умови, що формують цю зайнятість: наявність трудових ресурсів на селі, балансу попиту і пропозиції робочої сили; ефективні відносини власності на засоби виробництва в сільській місцевості і ефективне управління ними; прибутковість трудової діяльності на селі (як економічні і соціальні передумови ефективної зайнятості); наявність на селі розвинених соціально-побутових умов життя і роботи; забезпечення багатопрофільного ринку праці на основі багатогалузевої сільської економіки і диверсифікації робочих місць.

У межах дослідження нами запропоновано механізм державного регулювання ринку праці на селі. Прийнято виділяти два типи політики зайнятості: пасивну й активну. При пасивній політиці основну роль відіграє держава, яка прагне забезпечити працівникам збереження робочих місць, працедавцям – підтримку попиту на продукцію, безробітним – виплату допомоги і допомогу в працевлаштуванні.

Одним із найважливіших аспектів активної політики зайнятості є постійне підвищення кваліфікації працівників. Досвід всіх країн показує, що ймовірність опинитися без роботи знижується із зростанням кваліфікації. Певне місце в регулюванні зайнятості займають громадські роботи. Їх використовують на регіональних рівнях у багатьох країнах. Організація громадських робіт пов'язана не тільки з економічними і соціальними проблемами безробіття, а й з охороною навколишнього середовища, розвитком соціальної й економічної інфраструктури регіонів. Недоліком громадських робіт є те, що, як правило, вони не сприяють зростанню кваліфікації безробітних і ускладнюють їм пошук постійної роботи. У сільській економіці коло громадських робіт досить вузьке, оскільки більшість сезонних робіт потребує певної кваліфікації. Важливим напрямом сприяння активній політиці зайнятості є розвиток самозайнятості і підприємництва, який спрямований на створення умов для того, щоб люди могли самі для себе створювати робочі місця.

Систему регулювання зайнятості сільського населення доцільно формувати з урахуванням особливостей сільської економіки, і її інфраструктури, стану зовнішнього і внутрішнього ринків праці провідних галузей регіону, умов розподілу і використання сільських трудових ресурсів.

У другому розділі – “Організація процесу регулювання зайнятості населення” – проведено аналіз зайнятості сільського населення, який показав, що в середньому за 2005 р. кількість зайнятого сільського населення збільшилася порівняно з 2004 р. на 448,9 тис. осіб і становила 6586,1 тис. осіб, рівень зайнятості сільського населення зріс на 4,4 % і становив 60,5% населення у віці 15–70 р. Кількість сільських мешканців, працевлаштованих службою зайнятості, становила 234,7 тис. осіб і порівняно з 2004 р. зросла у 1,2 раза (у Хмельницькій, Запорізькій та Житомирській областях працевлаштування збільшилось в 1,4–1,6 раза). У сільській місцевості завдяки наданню дотацій роботодавцям протягом року працювало 25,8 тис осіб. Кількість безробітних скоротилась порівняно з 2004 р. на 159,8 тис. осіб і становила 400,9 тис. осіб, а рівень безробіття знизився з 8,4% до 5,7% економічно активного населення.

Сучасна державна політика щодо розвитку підприємництва на селі, зокрема низький рівень державної підтримки фермерства, може призвести до масового банкрутства фермерських господарств і втрати значної кількості робочих місць.

Поряд із цим варто наголосити ще й на відсутності: належної підтримки прямих бюджетних програм, спрямованих на розвиток агропромислового комплексу; максимального зниження вартості кредитів, що надаються комерційними банками; цілеспрямованих дій територіальних громад щодо розвитку економічної та соціальної інфраструктури сільських територій; створення умов для розвитку малого та середнього бізнесу.

Стратегiчними напрямами реалiзацiï державної полiтики соцiального захисту населення в аграрному секторi економiки мають стати запобiгання успадкованiй бiдностi, яка притаманна сiльському населенню, створення для працездатного населення економiчних умов, що дають змогу забезпечувати вищий рiвень життя, формування сприятливого соцiального середовища для забезпечення всебiчного розвитку особистостi, створення умов для розвитку й пiдвищення якостi трудового потенцiалу села та вiдродження мотивацiï до працi, сприяння процесам професiйноï та соцiальноï мобiльнотi сiльського населения. На державному рiвнi слiд переглянути методологiю визначення доходiв громадян, якi мешкають i працюють в аграрному секторi економiки, та громадян, котрi працюють в особистому селянському господарствi, з метою визначення статусу безробiтного на селi, внести змiни до вiдповiдних Законiв Украïни та розробити систему заходiв, здатних пом'якшити економiчнi наслiдки вступу Украïни до СОТ та iнших мiжнародних формувань.

Виходячи з вищезазначеного, пріоритетними напрямами дій на сільському ринку праці в найближчій перспективі мають стати такі. По-перше, забезпечення підприємств сільськогосподарського виробництва кваліфікованими робітниками й фахівцями, зокрема: стимулювання залучення й закріплення для роботи в секторах сільської економіки випускників вищих і середніх професійних навчальних закладів, молодих фахівців. Для цього слід: створити дієвий механізм резервування робочих місць на підприємствах для випускників професійної освіти з одночасним наданням їм соціальної підтримки; сформувати умови для підвищення освітнього рівня сільських школярів, студентів, що навчаються у професійних закладах аграрного профілю підготовки; привести систему освіти у відповідність до сучасних , що забезпечують конкурентоспроможність кадрів на ринку праці. Для реалізації в сільській місцевості цього завдання доцільним є здійснення таких заходів: розвиток профільного навчання учнів старших класів; створення гнучких форм додаткової, початкової професійної освіти в сільській місцевості, формування центрів довузівської підготовки учнів; здійснення підготовки кадрів за інтегрованими професіями для аграрного виробництва, соціальної сфери з орієнтацією на їх професійну мобільність; стимулювання залучення інвестицій у розвиток освіти на селі; найбільш повне задоволення потреби освітніх установ села у кваліфікованих фахівцях; проведення соціологічних експрес-опитувань щодо вивчення професійних намірів учнів випускних класів сільських шкіл; введення в навчальні плани загальноосвітніх установ курсів (навчальних, факультативних) з профорієнтації.

По-друге, створення нових і збереження існуючих ефективних робочих місць у сільськогосподарському виробництві: шляхом залучення сільського населення до вирішення проблем соціально-економічного розвитку регіону, організації громадських рад, проведення зборів, «круглих столів», тематичних зустрічей із представниками державної адміністрації для обговорення питань, що стосуються соціально-економічного розвитку території й забезпечення зайнятості місцевого населення; сприяння в реалізації законодавчих ініціатив, спрямованих на розвиток місцевого господарства й підприємництва, підтримку безробітних і незайнятих громадян; створення координаційних рад, що включають представників місцевої виконавчої влади (районна й сільська адміністрація), некомерційних і громадських організацій, підприємців, для розробки й просування законодавчих ініціатив у сфері підтримки зайнятості й місцевого підприємництва; регулярного проведення моніторингу потреби в кадрах для агропромислового комплексу регіону, сфери послуг, підприємництва, особистих підсобних господарств; організації надомного виробництва на базі діючих підприємств, майстерень або центрів ремесел; підвищення координації дій органів державної виконавчої влади, і рівнів місцевого самоврядування, роботодавців і територіальних органів при вирішенні питань зайнятості, фінансового забезпечення програм зайнятості населення, оновлення існуючих робочих місць та створення нових; розширення обсягів і видів громадських робіт, виходячи з потреб конкретних муніципальних утворень і необхідності вирішення соціальних проблем на селі.

По-третє, сприяння й розвиток особистих підсобних господарств з боку органів законодавчої й виконавчої влади всіх рівнів господарювання, на території яких розміщуються й функціонують особисті підсобні господарства: прийняття нормативно-правових актів, що дозволяють включити зайнятість громадян в особистому підсобному господарстві до виробничого стажу і гарантувати право на пенсію; здійснення заходів соціальної захищеності сільського населення, що сприяють створенню сприятливого економічного середовища для розвитку особистих підсобних господарств, зокрема: прийняття Закону «Про соціальні гарантії громадян, що займаються сільськогосподарським виробництвом в особистому підсобному господарстві», яким були б визначені критерії реєстрації сільськогосподарської діяльності громадян в особистому підсобному господарстві, умови одержання доплати до соціальної пенсії й зарахування до виробничого стажу часу, протягом якого здійснювалася сільськогосподарська діяльність в особистому підсобному господарстві; сприяння створенню постачальницько-збутових кооперативів-власників особистих підсобних господарств для надання послуг з реалізації сільгосппродукції; надання фінансової допомоги (з регіонального бюджету або спеціально створених фондів підтримки) організаціям, що здійснюють закупівлю в населення сільськогосподарської продукції.

По-четверте, формування міжвідомчих комісій з координації структур, що діють у сільській місцевості (представники місцевої виконавчої влади, некомерційні й громадські організації, підприємці): укладання міжвідомчих угод про співробітництво у сприянні зайнятості населення, що проживає в сільській місцевості. Сторонами-учасниками угод можуть стати органи виконавчої влади, громадські організації, профспілки агропромислового комплексу.

Дієвим важелем підвищення ефективності розвитку підприємництва на селі є практична реалізація заходів Державної програми розвитку малого підприємництва з урахуванням необхідності її аналітичного, правового та багатоканального фінансового забезпечення. Для реалізації програми слід передбачити навчання сільських жителів, які бажають відкрити власну справу, основам бізнесу.

Діюча політика регулювання ринку трудових ресурсів сільської місцевості повинна мати превентивний характер і включати цілий комплекс заходів державного впливу, що запобігають зростанню безробіття і його переходу в застійну форму. Найбільш важливими заходами державної політики у даній галузі, як нам видається, є: перерозподіл наявного попиту на працю шляхом стимулювання переходу підприємств на неповний робочий день, неповний робочий тиждень тощо. Такі підприємства повинні отримати податкові пільги, щоб компенсувати витрати на прийом нових працівників; бюджетне субсидування наймання додаткової (відносно фактичного рівня) робочої сили на підприємствах. Воно може мати вид надання державного кредиту.