ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ІНФРАСТРУКТУРИ АГРАРНОГО РИНКУ

Короткий зміст

У вступі розкрито сутність і стан наукової розробки проблеми: обґрунтовано вибір та актуальність теми, визначено мету і завдання дослідження, а також новизну та практичну користь одержаних результатів, їх теоретичне значення й особистий внесок здобувача; наведено дані щодо апробації результатів дослідження та публікації за темою дослідження.

У першому розділі – "Інфраструктура аграрного ринку як об'єкт державного регулювання" – ідентифіковано поняття "інфраструктура аграрного ринку", розглянуто існуючі концептуальні засади та методологічні підходи щодо впливу на формування і функціонування об'єктів інфраструктури аграрного ринку з боку держави та визначено критерії оптимальної моделі їх подальшого розвитку.

З реформуванням підприємств сільського господарства видозмінюються форми власності та господарювання у виробничій та соціальній сфері. Об'єкти соціальної інфраструктури у більшості випадків відійшли на баланси та в управління сільських рад, їх виконкомів або інших органів місцевого самоврядування. Об'єкти виробничої інфраструктури частково залишились на балансі нових агроформувань та підприємств харчової і переробної промисловості, частково – в системі споживкооперації, а частково виокремились в самостійні утворення. Певний час ці досить різні за формою і змістом інфраструктурні утворення мирно співіснували, доки ринок сільськогосподарської продукції та сировини мав хаотичний характер. Потужне відродження вітчизняних підприємств харчової промисловості, поява на агроринку іноземних компаній, зокрема всесвітньовідомих зернових трейдерів ("Гленкор", "Топфер" та ін.), зумовило концентрацію попиту на товари сільгоспвиробництва та нагромадження капіталу в комерційних посередницьких структурах – період зародження головного елементу цивілізованого аграрного ринку – ринкової  інфраструктури, покликаної забезпечувати обмінні операції між сільгосптоваровиробниками та споживачами і навпаки, тобто рух товарно-матеріальних та грошових потоків в обох напрямках.

З одного боку, інфраструктура аграрного ринку є складовою частиною інфраструктури АПК разом з виробничою та соціальною, а з іншого – невід'ємною частиною глобальної (в межах країни) національної ринкової інфраструктури. Це пов'язано з тим, що до неї належать специфічні інститути (сільськогосподарські обслуговуючи кооперативи, аукціони живої худоби, агроторгові доми, агробіржі тощо) та інститути загальної ринкової інфраструктури (фондова та товарна біржі, банки загального призначення, кредитні спілки та ін.). Останні забезпечують рух найуніверсальнішого товару – капіталу, який, як відомо, не має ні національних, ні, тим більше, галузевих меж.

Ринкова інфраструктура в інституціональному розрізі має дві протилежні за принципом організації та метою кінцевого фінансового результату форми: комерційне посередництво та сільськогосподарську кооперацію. І саме ця внутрішня суперечність інфраструктурної сфери АПК виступає потужним двигуном її подальшого розвитку і саморозвитку. Тому найважливішим завданням державної політики щодо розвитку інфраструктури аграрного ринку є забезпечення рівних умов діяльності для комерційних посередницьких і кооперативних утворень, які на засадах вільної конкуренції формують цивілізований, прозорий ринок сільськогосподарської продукції та сировини.

Концептуальні засади формування та функціонування інфраструктури аграрного ринку пов'язані з реалізацією державної стратегії розвитку АПК і функціонуванням його особливої складової – ринку землі як фактора виробництва. Поява ринку землі в Україні суттєво розширює межі ринкових відносин і обумовлює незворотність аграрної реформи.

Для ефективного державного регулювання інфраструктури аграрного ринку необхідно визначити оптимальні пропорції розвитку окремих її елементів, розробити концепцію "ідеальної" моделі, яка б базувалась на сучасних світових здобутках у цій сфері, враховувала специфіку перехідного типу економіки України та особливості національної ментальності. Тобто перехід від існуючої моделі інфраструктури аграрного ринку до "ідеальної" має здійснюватись поетапно, за допомогою окремого набору методів, важелів та засобів державного регулювання на кожному з етапів.

У другому розділі – "Розвиток елементів інфраструктури аграрного ринку в сучасних умовах" – досліджено її сучасний стан в Україні, історичні передумови виникнення та розвитку, а також передовий зарубіжний досвід функціонування елементів інфраструктури аграрного ринку і механізми її державного регулювання.

Формування ринкової інфраструктури АПК в Україні відбувається повільними темпами. Це стосується створення та забезпечення умов для ефективного функціонування достатньої кількості товарних бірж, оптових ринків, аграрних палат, агроторгових домів, магазинів, аукціонних торгів племінною та продуктивною худобою, системи цінового моніторингу, торгово-кредитних компаній тощо.

Гальмується розвиток нової організаційно-правової структури в українському селі – сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, незважаючи на те, що офіційна політика держави направлена на підтримку обслуговуючої кооперації. Серед головних причин, що стримують розвиток обслуговуючої кооперації на селі – недосконалість законодавства, брак коштів для заснування кооперативів, невпевненість фахівців у справі, недостатня поінформованість населення.