МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНИМИ ФЛУКТУАЦІЯМИ НА РІВНІ РЕГІОНУ
Тип:
Автореферат
Короткий зміст:
Розділ 1. Особливості управління стійким розвитком соціальної системи регіону. У розділі з метою пошуку оптимальних технологій управління соціальною системою регіону проаналізована сутність соціальних систем і характеристики їх стійкого розвитку на прикладі суспільства.
Визначено, що суспільство, будучи самовідтворюючою системою, у своєму розвитку проходить ряд послідовних фаз, які визначають його стан:
фазу динамічної рівноваги, що характеризується, як мінімум, простим відтворенням індивідами основних структурних елементів і їх функціональних зв'язків у суспільстві;
фазу порушення динамічної рівноваги, що характеризується появою неузгодженостей, збоїв у роботі суспільства як системи; збільшенням кількості невідповідностей поведінки рольовим розпорядженням, зниженням ефективності санкцій, порушенням нормативного порядку;
фазу нової динамічної рівноваги, як стан, у якому система знову здатна, як мінімум, до простого відтворення своєї структури і функціональних зв'язків. Цей стан, на відміну від попередньої динамічної рівноваги, є якісно іншим для системи.
Таким чином, процес розвитку суспільства як системи реалізується шляхом послідовної зміни станів динамічної рівноваги і нерівновагого стану. Причому, цей висновок є вірним і для інших соціальних систем.
Далі у розділі проаналізовано причини зміни станів соціальних систем на базі положень нерівновагої термодинаміки І.Прігожина. Відповідно до цього наукового напрямку, визначеному класу систем, до яких відносяться і соціальні системи, властиві характеристики відкритості, нелінійності, дисипативності. Процеси, що відбуваються в нелінійних системах, часто носять граничний характер - при плавних змінах зовнішніх умов поведінка системи змінюється стрибкоподібно. Іншими словами, у станах, далеких від рівноваги, дуже слабкі збурення можуть викликати значні зміни в системі, які руйнують сформовану структуру і сприяють якісній зміні елементів, компонентів чи самої системи в цілому.
Причини, що приводять соціальну систему до нерівновагого стану, можуть мати як внутрішній, так і зовнішній характер.
Основною проблемою збереження внутрішньої стійкості суспільства як системи є підпорядкування своїй логіці дій людини. Тому суспільство з метою підтримки своєї динамічної рівноваги прагне направити поведінку індивідів у рамки статусно-рольових відносин. Рівень внутрішньої нестійкості соціальної системи визначається кількістю девіантів - людей, що діють не за правилами системи. Однак, девіанти є одночасно й необхідною умовою розвитку системи, тому що вони здатні формувати для системи нові адаптаційні механізми.
Тому стійкий розвиток внутрішнього середовища суспільства (соціальної системи) полягає в балансі стабілізуючих тенденцій і необхідних девіацій, у пошуку оптимального співвідношення стійких і хитливих елементів.
Стосовно факторів зовнішнього середовища, здатних привести соціальну систему в стан нестійкості, елементами системи повинні формуватися адаптаційні механізми. При цьому основним моментом є необхідність збереження природного середовища. Тому що в сучасний період соціальні системи не можуть розглядатися окремо від природного середовища, що в значній мірі визначає стійкість їх розвитку у середовищі ближньої дії.
Проте, в цьому дисертаційному дослідженні аналізуються принципи і технології управління внутрішнім станом соціальної системи, для чого використовується поняття флуктуації. У загальному сенсі, флуктуації являють собою відхилення параметра, що характеризує систему з великою кількістю елементів, від його середнього значення. У соціальних системах можливі явища мікрофлуктуацій, чи індивідуальних відхилень елементів соціальної системи від установленого порядку її функціонування, а також макрофлуктуацій, що являють собою накопичення енергії різноманітними елементами системи і потім її вивільнення при досягненні необхідного порога.
На основі характеристик поняття "флуктуація" обґрунтована його сутність у соціологічних термінах. Мікрофлуктуації характеризують девіантну поведінку членів суспільства, а макрофлуктуації - являють собою процес розрядження соціальною напруженості. Коректне і своєчасне управління внутрішніми флуктуаціями системи сприяє її стійкому розвитку.
Виходячи з принципів внутрішньої стійкості процесу розвитку соціальних систем і факторів, що приводять систему в стан нестійкості, сформовані задачі керуючої підсистеми.
У стані динамічної рівноваги управління соціальною системою направляється на погашення потенційних макрофлуктуацій і регулювання загального числа мікрофлуктуацій у системі (стабілізацію), а в стані порушення динамічної рівноваги - на використання флуктуацій з метою оптимального розвитку системи (оптимізацію і нове цілевизначення). Таким чином, якщо періоди переходу системи до стану нової динамічної рівноваги будуть керованими, а точніше, направленими, це дозволить зберегти цілісність системи і статус керуючої підсистеми.
Управління соціальними флуктуаціями реалізується із застосуванням технології їх ідентифікації, заснованої на класифікації девіантної поведінки Р.Мертона. У рамках цієї класифікації зроблений розподіл технологій адаптації індивідів до суспільства на основі дихотомії "цілі-засоби".
У залежності від погодженості цілей індивіда з цілями суспільства та від відповідності суспільно прийнятним нормам засобів, що обираються для досягнення поставлених цілей, виділяються чотири соціальні групи (рис. 1).
Конформізм складається у добропорядній поведінці людини, орієнтованої на досягнення життєвого успіху за допомогою схвалених засобів. Ритуалізм характеризується відмовленням від цілей життєвого успіху чи істотним зниженням домагань на шкоду виходу за рамки дозволених норм поведінки. Конформізм і ритуалізм не є девіацієй, а конформісти і ритуалісти складають стабільну основу суспільства.
Інноваторство складається у використанні різного роду інновацій, як несхвалюваних суспільством засобів досягнення схвалюваних цілей. Інноваторство може носити як деструктивний характер (злочинність), так і конструктивний (творчість) і складати основу вироблення нових адаптаційних властивостей суспільства. Ретритізм характеризується виключеністю із соціальної взаємодії через неможливість досягнення суспільно прийнятних цілей конструктивними засобами. Особливу поширеність ретритізм одержує в суспільстві, у якому в істотному ступені порушена стійкість, інтегрованість соціальних систем, відбулося розмивання цінностей.
Інноватори і ретритісти складають девіантні, хитливі групи будь-якого суспільства. При цьому конструктивні інноватори формують потенціал його розвитку.
Управління стійким розвитком соціальної системи базується на забезпеченні такої структури девіантної поведінки, що оптимально відповідає цілям її розвитку. Цей висновок заснований на твердженні, що члени суспільства в залежності від етапу їх життєвого циклу, від ступеня задоволеності їх потреб і від природних особливостей можуть мігрувати по девіантних групах. Важливо також те, що ця міграція може і повинна бути керованою з метою забезпечення стійкого розвитку соціальної системи.
